Никоненко Я.О. Мовна картина світу як засіб міжкультурної комунікації
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Никоненко Яна Олександрівна – студентка Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, спеціальність «Початкова освіта», кафедра іноземних мов і методик їх навчання Київського університету імені Бориса Грінченка
У статті розглядається проблема мовної картини світу як засобу міжкультурної комунікації. Досліджено генезис понять “міжкультурна комунікація”, “мовна картина світу” у науково-педагогічній літературі.
Ключові слова: міжкультурна комунікація, мовна картина світу, мова, діалог культур.
В статье рассматривается проблема языковой картины мира как средство межкультурной коммуникации. Исследован генезис понятий "межкультурная коммуникация", "языковая картина мира" в научно-педагогической литературе.
Ключевые слова: межкультурная коммуникация, языковая картина мира, язык, диалог культур.
The problem of the world language picture as the means of intercultural communication is examine in the article. Genesis of concepts "intercultural communication", "of the world language picture" in scientific-pedagogical literature is investigated.
Key words: intercultural communication, the world language picture, language, dialogue of cultures.
Зміст |
Актуальність теми
Одне із найважливіших бажань людини полягає в тому, щоб її розуміли оточуючі. Причини, заради яких людина шукає розуміння, можуть бути різними: любов, честолюбство, почуття обов’язку, наукові, культурні чи економічні інтереси, проте в усіх випадках ключовим залишається завдання найбільш повно донести інформацію до комуніканта.
На зламі тисячоліть, коли кордони між країнами перестають бути перешкодою для спілкування, все більшої актуальності набуває міжкультурна комунікація, а, отже, порозуміння між націями.
Аналіз досліджень
Сучасна науково-педагогічна література пропонує безліч визначень поняття міжкультурної комунікації. У відомій праці Л. Самовара і Р. Портера „Комунікація між культурами” („Communication between Cultures”), вперше надрукованому в 1972 р., приводиться визначення міжкультурної комунікації. До цього часу сформувався і науковий напрямок, серцевиною якого стало вивчення комунікативних невдач та їхніх наслідків у ситуаціях міжкультурного спілкування.
Поняття міжкультурної комунікації пов’язано з іменами таких вчених як Е. Голл, К. Клакхон, А. Кребер, Д. Трагер. Теорії міжкультурної комунікації, що намагалися пояснити, що феномен з різних точок зору розробляли західні дослідники К. Бергер, С. Гантінґтон, Е. Гірш, Е. Голл, Г. Гофстеде, С. Даль.
У своїй книзі Ф.С. Бацевич подає наступне визначення міжкультурної комунікації – це спілкування носіїв різних культур, які послуговуються різними мовами [1, 344]. Коли людина опиняється в іншому культурно-мовному середовищі, вона відчуває так званий «культурний шок» через недостатнє знання національних цінностей і законів спілкування носіїв інших культур і мов. Щоб уникнути усіх непорозумінь потрібно мати вагомі знання тої чи іншої культури, потрібно щоб відбувалася взаємодія між культурами. Взаємодія культур – це особливий вид безпосередніх відносин і зв’язків, що встановлюються між двома або декількома культурами, а також тих впливів, взаємних змін, які проявляються в ході цих відносин. Вирішальне значення в процесах взаємодії культур набуває зміна станів, якостей, сфер діяльності, цінностей тієї чи іншої культури, породження нових форм культурної активності, духовних орієнтирів і ознак способу життя людей під впливом зовнішніх імпульсів. Процес взаємодії культур, як правило, є довготривалим явищем (не менш декількох десятиліть) [7].
Міжкультурна комунікація - це соціальний феномен, сутність якого полягає у конструктивній чи деструктивній взаємодії між представниками різних культур (національних та етнічних), субкультурами в межах чітко визначеного просторово-часового континууму. У центрі міжкультурних взаємодій перебуває людина як носій загальнолюдських універсалій і культурних особливостей. Ця людина діє й взаємодіє з іншими на основі цих універсалій і осо¬бливостей у великій кількості контекстів спілкування [10, 223].
Розробкою проблеми картини світу та її мовного вираження займалися Ю. Апресян, Г. Брутян, Ю. Караулов, В. Морковкін, Ж. Соколовська, Н. Сукаленко. На особливу увагу заслуговують погляди деяких з них. Р. Брутян, наприклад, розглядаючи це питання з філософської позиції, заявляв, що оскільки у людській свідомості правомірне виділення раціональної (логічної) та чуттєвої моделей дійсності, то і в мові також можливе уявлення про «картину світу» у формі концептуальної (поняттєвої) та мовної (словесної) моделей. [2, 109]
Інваріантна (концептуальна) частина картини світу визначається принципом віддзеркалення і, безумовно, однакова для всіх і не залежить від того, носієм якої мови є людина [6, 174].
Такий підхід став загальновизнаним у сучасному мовознавстві (Ю. Караулов, Г. Колшанський, Г. Комлєв, Т. Нікітіна, Г. Рамішвілі, Н. Сукаленко та ін.), оскільки він дає можливість показати роль мови у формуванні картини світу у свідомості людей, більш чітко уявити, як відображається в ній довкілля. «Іще до знайомства з мовою, – наголошує О. Кубрякова, – людина певною мірою знайомиться зі світом, пізнає його; завдяки відомим каналам почуттєвого сприйняття світу вона володіє певною інформацією про світ, розрізняє і ототожнює об’єкти свого пізнання. Засвоєння будь-якої нової інформації про світ здійснюється кожним індивідом на базі тієї мови, якою він уже володіє. Створена таким чином система інформації про світ і є сконструйована ним концептуальна система» [6, 91].
Мовна картина світу – це сукупність уявлень, що склалася історично у повсякденній свідомості народу і відобразилася у мові. Це свого роду колективна філософія, система поглядів, з одного боку, універсальна, а з іншого, національно-специфічна [8, 512].
Мова - це найцінніший та найбільший скарб, що дав людині Всевишній. Маємо витворену протягом віків мову дивовижно багату, одну з найбагатших у світі, барвисту, заливну, розмаїту, здатну активно жити-розвиватись, придатну для найскладнішої художньої та наукової творчості... Злочином було б занедбати дане неоціненне духовне добро, - писав Олесь Гончар.[4, 592]
Мовна картина світу – це образ світу, що твориться лінгвістичними засобами, а саме: – номінативними засобами мови (лексемами, фразеологізмами); – граматичними засобами мови; – функціональними засобами мови; – образними засобами мови (переносні значення, внутрішня форма мовних одиниць, національно-специфічна образність); – фоносемантикою мови; – дискурсивними засобами мови (засобами і стратегіями текстобудови, аргументації, побудови монологічних текстів, діалогу і т. ін.) [9, 19].
Постановка мети дослідження
Метою нашої статті є визначення ролі мовної картини світу у процесі міжкультурної взаємодії, а також дослідження понять “міжкультурна комунікація”, “мовна картина світу” у науково-педагогічній літературі.
У сучасних умовах глобалізації та євроінтеграції, коли країни прагнуть до співробітництва і взаємозбагачення в суспільній, економічній, політичній, культурній, науковій та інших сферах великого значення набувають міжкультурні зв’язки представників різних держав, ефективність яких є необхідною передумовою налагодження контактів і взаємодії, досягнення взаєморозуміння та взаємовигоди. У результаті інтеграції відбувається злиття культур, що сприяє спілкуванню із представниками іншомовних культур. Саме тому розуміння інших культур є дуже важливим.
Виклад основного матеріалу
Нові умови життя, які склалися за останні два десятиліття – на рубежі ХХ і ХХІ століть, – радикально змінили погляди як спеціалістів, так і широкої громадськості на вивчення й володіння іноземними мовами. Сучасному суспільству потрібні вже не просто добрі знавці кількох мов і перекладачі, а спеціалісти широкого профілю міжнародного й міжкультурного спілкування. Це далеко виходить за межі лише знання іноземних мов. Сьогодні все більш очевидним стає той факт, що жодна сфера діяльності людини не може обійтися без широкого використання мовних ресурсів, які зібрали в собі досвід і знання попередніх поколінь конкретної мовної спільноти.
Однак накопиченням, упорядкуванням і передаванням інформації та життєвого досвіду далеко не обмежується призначення різноманітних мовних одиниць. Усе багатство надбань цивілізації може бути предметом передавання від покоління до покоління, між представниками різних мовних спільнот, які проживають в один і той самий час своєї історії. Для забезпечення соціальної стабільності в умовах, що склалися, особливого значення набуває необхідність толерантного ставлення до чужих мов і культур, а також дискомфорту, який неминуче виникає під час їх контактування. Саме цим пояснюється особлива увага сьогоднішнього покоління народів світу до назрілих питань міжкультурної комунікації. Тісний зв'язок і взаємозалежність викладання іноземних мов та міжкультурної комунікації сьогодні проявляється в тому, що кожен урок іноземної мови – це перетин культур, оскільки кожне іноземне слово відображає частину іншомовного світу, чужу культуру. Крім того, за кожним словом стоїть зумовлене національною свідомістю світосприйняття, що веде до необхідності вивчення мови у нерозривному зв’язку зі світом і культурою народів, які розмовляють цими мовами.
Зі сказаного вище стає очевидним, що міжкультурне спілкування є процесом комунікативної взаємодії між індивідами – носіями різних культур, які мають власний мовний код, конвенції поведінки, ціннісні установки, звичаї і традиції.
Важливо зауважити, що шлях від реального світу до поняття і далі – до словесного вираження є різним у різних народів, що зумовлено відмінностями історії, географії, особливостями життя цих народів і, відповідно, специфікою розвитку їх суспільної свідомості. Мова, мислення і культура настільки тісно взаємопов’язані, що практично складають єдине ціле: жоден із цих трьох компонентів не може функціонувати без двох інших.
Термін «міжкультурна комунікація» певною мірою співвідноситься з поняттям «діалог культур». Найбільш вичерпний аналіз цього явища представлений у працях В.С. Біблера, який попереджує про формування нового спільного соціуму культури – особливої, в чомусь близької до полісної соціальності, форми вільного спілкування людей у силовому полі культури [3, 32]. Філософське осмислення діалогу культур відображено в одному з напрямів сучасної філософії – проблематології, засновник якої – М.Мейєр об’єднав ідею діалогічності мислення людини з ідеєю проблематичності знання і висунув на перший план проблемний підхід із властивим йому діалоговим характером, спрямованим на дослідження єдностей, що ґрунтуються на питаннях і відповідях на них, що є породженням сучасної культури [5, 23].
Для адекватної міжкультурної комунікації необхідна відповідність картин світу комунікантів. Переміщення у новий культурно-мовний простір вимагає від іншомовного комуніканта коригування власної картини світу і приведення її у відповідність зі зміненими умовами.
Кожна людина вивчаючи ту чи іншу іноземну мову має вивчати паралельно і культуру цієї країни. Тому що в кожному слові закладену якусь частинку історії, культури нації.
Для кожної людини важливо щоб поважали не лише її, а й її культуру. Бо неповага до культури – це неповага до цілої нації.
Висновок
Розглянуті у статті різні погляди на суть міжкультурної комунікації в нових умовах можуть сприяти глибшому розумінню природи міжкультурного спілкування. Перспективними нам видаються питання, пов’язані з виявленням того, що все-таки відіграє провідну роль у міжкультурній комунікації – подібності чи відмінності між культурами, мовами та ментальністю їхніх носіїв.
Культура як складова частина й обов'язкова умова людської життєдіяльності виявляється у спілкуванні.
Без знання світу досліджуваної мови неможливо вивчити мову як засіб спілкування. ЇЇ можна вивчити як скарбничку, спосіб збереження і передачі культури, тобто як мертву мову. Жива мова живе у світі її носіїв, і вивчення її без знання цього світу позбавляє можливості користуватися цією мовою як засобом спілкування. Вивчення світу носіїв мови спрямоване на те, щоб допомогти зрозуміти особливості цієї мови. Мовна картина світу є засобом міжкультурної комунікації, оскільки всі уявленя про світ, що історично склалися у свідомості мовного коллективу, відбиваються у спілкуванні.
Список використаних джерел
- Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики/Ф.С. Бацевич//Підручник. – Київ: Видавничий центр «Академія» - 2004. – C. 344.
- Библер В.С. Культура. Диалог культур (опыт определения) / В.С. Библер // Вопросы философии. – 1989. – №6. – С. 32
- Брутян Г.А. Язык и картина мира /Г. А. Брутян// НДВШ. Философские науки. – 1973. – №1. – С.109
- Гончар О. Т. Твори: В 7 т/О.Т. Гончар - К., 1988. - Т. 6. - С. 592.
- Демериева Ю.Ю. Научно-художественная концепция диалога культур / Ю.Ю. Демериева// Язык и культура. – 1992. – С. 20-25.
- Кубрякова Е. С. Краткий словарь когнитивных терминов/ Е.С. Кубрякова, В.З. Демьянков, Ю.Г. Панкрац, Л.Г. Лузгина – М.: Наука,1996. – 174 с.
- Кучмій О. П. Міжкультурні комунікації: структура і динаміка процесів /О.П. Кучмій// Культура народов Причерноморья. – 2003. – № 37.
- Левицкий В.В. Семасиология/В.В Левицький– Винница: Нова Кныга, 2006. – 512 с.
- Маслова В.А. Когнитивная лингвистика/В.А. Маслова – Минск: ТетраСистемс, 2004. – 255 с.
- Рот Ю. Межкультурная коммуникация. Теория и тренінг/Ю. Рой — Москва: ЮНИТИ-ДАНА - 2006. – С. 223