Онищук М.В. Вплив культури масових жанрів на способи та засоби комунікації особистості
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Онищук Марія В'ячеславівна – студентка Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, спеціальність «Початкова освіта», кафедра іноземних мов і методик їх навчання Київського університету імені Бориса Грінченка
Розглянено вплив культури масових жанрів на способи та засоби комунікації особистості. Визначено основні теоретичні положення поняття культури масових жанрів та його зв’язок з поняттям комунікації особистості.
Ключові слова: культура, культура масових жанрів, комунікація, особистість, способи комунікації.
Рассмотрено влияние культуры массовых жанров на способы коммуникации личности. Обозначены основные теоретические положения культуры массовых жанров и его связь с понятием коммуникации личности.
Ключевые слова: культура, культура массовых жанров, коммуникация, личность, способы коммуникации.
The influence of the culture of social genres on the ways and tools of communication of personality is looked trough. The main theoretical basis of the term of culture of social genres and its connection with the term of communication of personality is given.
Key words: culture, culture of social genres, communication, personality, ways of communication.
Зміст |
Актуальність теми
Феноменом другої половини XX ст. стало формування і поширення масової культури. У прямому розумінні – це культура, що знаходить попит в основній масі населення безвідносно приналежності до тієї чи іншої нації, держави. Незважаючи на регіональні або національні особливості, масова культура є космополітичною.
Своїм виникненням та бурхливим розвитком масова культура завдячує сучасній цивілізації. З переходом людства після Другої світової війни від індустріальної до постіндустріальної ери значно поширився розвиток і вплив засобів масової комунікації, інформаційних технологій, суттєво підвищився рівень освіченості населення багатьох країн. Тим самим створювались нові можливості поширення культури в суспільстві, донесення її надбань до кожного індивіда.
Масова культура не виражає вишуканих смаків чи духовних пошуків народу. Вона зрозуміла й доступна людям різного віку, всім верствам населення незалежно від рівня освіти. Вона має меншу художню цінність, ніж елітарна чи народна культура. Вона задовольняє миттєві запити людей, реагує на будь-яку нову подію і відображає її.
Україна є на даний момент індустріально розвиненою державою. Саме для індустріально розвинених держав питання масової культури є актуальним.
Постановка мети дослідження
Явище масової культури є не просто якимось різновидом «традиційної культури», але істотною зміною культури в цілому. Тобто, розвиток засобів масової інформації і комунікації (радіо, кіно, телебачення, ілюстровані журнали, Інтернет), індустріально-комерційний тип виробництва і розподіл стандартизованих духовних благ, відносна демократизація культури, підвищення рівня освіченості мас при парадоксальному зниженні духовних запитів змушують до переосмислення цього терміну та принципів і засобів його розвитку у контексті комунікативної діяльності особистості.
У зв’язку з поширенням творів мистецтва а інші носії (інформаційні, телекомунікаційні тощо), виникає гостра потреба у переосмисленні самого поняття масової культури та впливу його на комунікативні процеси, які відбуваються у сучасному суспільстві та освітньому просторі.
Виклад основного матеріалу
Інтерес до явища масової культури виник досить давно і на сьогоднішній день існує багато досліджень, теорій і концепцій «масової культури». Автори більшості з них схильні розглядати її як особливий соціальний феномен, що має свій генезис, специфіку і тенденції розвитку. Найбільш впливові теорії це: Теория массовой культуры как культуры «массового общества»; Теории Франкфуртской школы; Теорії окремих філософів, соціологів, культурологів.
Універсального визначення масової культури до сих пір не існує. Запропонуємо декілька визначень та поглядів учених на поняття масової культури та процеси його розвитку.
Деякі дослідники вважають, що масова культура – це особливий культурний феномен, автономне утворення, в якому часто відбувається розрив форми і змісту. Тому масова культура часто приймає формальний характер. Функціонуючи, вона позбавляється сутнісного змісту, і, зокрема, традиційної моралі.
В іншому підході масова культура визначається як явище, що характеризує особливості виробництва культурних цінностей у сучасному суспільстві. Передбачається, що масову культуру споживають всі люди, незалежно від місця та країни їх проживання.
Одним з найбільш цікавих і продуктивних слід визнати підходу Д. Белла, згідно з яким масова культура – це свого роду організація повсякденної свідомості в інформаційному суспільстві, особлива знакова система або особлива мова, на якому члени інформаційного суспільства досягають взаєморозуміння.
Зараз масова культура проникає практично в усі сфери життя суспільства.
До засобів масового впливу відносяться ті інформаційні продукти чи інформаційні акції, які використовуються фахівцями масової комунікації для впливу на людину, для її масифікації чи керування масами: масова інформація, новина, повідомлення, реклама, агітка, проповідь, виступ перед аудиторією.
Масовою інформацією називається таке відображення дійсності, яке зафіксовано у певній матеріальній формі, що виготовляється за визначеними технологіями у вигляді інформаційного продукту, який поширюється засобами масової комунікації в інформаційному просторі.
Масова інформація виступає технологічними засобами впливу на комуніканта, тобто засобом, який виготовляється і використовується з метою впливу на особу, людей, суспільство, держави.
Під масовою інформацією варто розуміти не тільки новині повідомлення, а будь-які тексти, мідіапрограми, в яких відображено актуальні події, життєво важливі явища, процеси, суспільно значимі постаті, соціальні групи, інститути, їхня діяльність.
Масову інформацію від немасової відрізняє те, що вона здатна виконувати функцію засобу масифікації або керування масами.
Взаємодія і впливовість одне на одного у соціумі є неминучість людського буття. Коли ж розглядати діяльність різних соціальних інститутів, які здійснюють це професійно, мимоволі виникає запитання про надприродну можливість і здатність їх впливати.
Об’єктивна дійсність, включаючи соціальну реальність як частину дійсності, протистоїть журналістові, але та дійсність індиферентна, байдужа до того, бути їй новиною чи ні. Дійсність існує сама по собі, незалежно від бажань і волі людини, вона є такою, якою вона є. новина лежить не в площині реальності, що протистоїть журналістові. Новина є особливим, як раціональним, так і емоційно-афективним відображенням, яке виникає на хвилі захоплення чимось, емоційного переживання його.
Масифікація людини відбувається під час сприймання новинних програм. Комунікація немає змоги у тому самому часі, в якому потік інформації виливається на нього, здійснювати критичний аналіз новин, переосмислювати їх.
Під час сприймання новин комунікати поляризуються на різні масові аудиторії, об’єднані спільністю емоцій, настроїв, думок.
Сучасне суспільство є суспільством загальної комунікації, яка відбувається за допомогою та завдяки засобам комунікації, що формують не тільки наші уявлення про світ, а й фактично і є цим «світом», тобто тою «реальністю», крізь призму якої ми сприймаємо самих себе, свої власні дії та наше оточення. Засоби та форми комунікації виступають своєрідним «дзеркалом» світосприйняття людини, яке, однак, ніколи не відбиває уявлення про світ в його цілісності, а обмежене «рамками» своїх комунікативних можливостей. Тому питання впливу засобів комунікації на характер відносин у суспільстві є одночасно складовою проблеми самоідентифікації людини в світі як певного способу побудови уявлень про світ-у-собі та світ-для-себе. Також не менш важливим є визначення ролі засобів комунікації у контексті розвитку освітніх технологій, які можна розглядати як різновид останніх.
Засоби та форми комунікації – це не просто репрезентації «реальності» під тим чи іншим кутом розгляду, а процедура створення альтернативних «реальностей», які мають віртуальну природу. Також ті чи інші засоби та форми комунікації виконують роль знаряддя, завдяки якому людина пізнає «світ-для-себе» і «світ-у-собі». Людина не може пізнавати світ безпосередньо, оскільки саме пізнання опосередковане певним способом комунікативного передання повідомлення. В цьому сенсі першим природним засобом комунікації є мова як безпосередній атрибут соціальності людини (до якої входять як її вербальні, так і невербальні складові).
Всю історію розвитку людства можна розглядати як еволюцію форм та засобів комунікації, які не змінюють один одне, а постійно примножують інтеракційний досвід людства. Наприклад, письмо – це не еволюційна форма усного слова, це принципово новий спосіб комунікації, а печатний текст – не різновид письма, а нова форма знаково-символічної «реальності». У свою чергу, такий гіпертекстовий спосіб комунікації як кіно не є продовженням фотографічного зображення, а має свої власні внутрішньо обумовлені принципи передання та створення віртуальної «реальності» як середовища людської суб’єктивності.
Також особливістю тих чи інших засобів та форм комунікації є те, що вони звернені не стільки до емпіричної дійсності, скільки до інших форм чи засобів комунікації. Тому еволюція форм та засобів комунікації полягає в рефлексивному переосмисленні попередніх комунікативних практик, що включає: їхню критику, делегітимацію (у сенсі ідеологічної та парадигмальної основи існування певної спільноти) та деконструкцію.
Форми комунікації, на відміну від засобів комунікації, які реалізуються як матеріально-речовинні утворення, скоріше є продуктом ідеального, тобто свідомості, яка має справу з уявленням об’єкта, а не його «реальним» буттям. Еволюція форм комунікації все більшою мірою опосередковує зв’язок між уявленням та об’єктом. Якщо в міфологічній формі комунікації наявна злитість речі та її позначення у свідомості індивіда, то релігійна комунікація вже є процедурою символізації об’єктів та зосередженості на віртуальному. В раціональній комунікації відбувається абстрагування уявлення як «чистої» свідомості «Я», що протиставляється об’єктам емпіричного світу. Постраціональна комунікація переборює цю опозицію завдяки фіксації на «матеріальності» уявлення і «ідеальності» об’єктів, оскільки останні осмислюються як «реальні» виключно завдяки характеру та засобам пізнання (коли, наприклад, результат наукового експерименту обумовлюється можливостями та спрямованістю засобів комунікації, тобто неможливо говорити про його «істинність» чи «не-істинність» в силу технічної детермінованості). У свою чергу принцип «матеріальності» уявлення підтверджується наявністю засобів комунікації, що роблять уявлення наявними (що особливо характерно для кіно та телебачення, в яких «ефект реальності» трансформується у «принцип реальності» [2, с. 120], тобто сучасні засоби комунікації розвиваються у бік все більшого ступеня симуляції реальності - більшої об’ємності зображення, кадразвуку тощо). Симулятивність комунікативних практик приводить до руйнування «класичних» цінностей - таких, як цінності демократії, індивідуалізму, гуманізму, оскільки останні приймають все більш формалізований, абстрагований характер, реалізуючись у самоіронічних або ж - демагогічних «мовних іграх».
Висновок
Вплив засобів та форм комунікації на суспільні процеси та світогляд сучасної людини характеризується процесами нарощення їхньої віртуалізації, що передбачає зміщення уявлень про світ у бік розмивання меж між «реальним» та «симулятивним», впритул до спростовування самого поняття «реальності». Комунікація приймає постраціональний характер, розгортаючись в середовищі гіперреальності, коли суб’єкт ототожнює образи ЗМІ із дійсно відбутими подіями, а себе самого мислить в інтеграції із електронними засобами комунікації, які власне складають основу середовища його перебування у світі (буття-у-світі). З іншого боку, відбувається підпорядкування «реальної реальності» засобам віртуальної комунікації, коли певна подія повинна бути підтверджена (висвітлена та легітимована) «дзеркалом» ЗМІ. Подібні «ефекти реальності» свідчать про розширення сфери публічності, а також про ключову роль сучасних засобів комунікації у формуванні загальної культури та ціннісних пріоритетів суспільства.
Список використаних джерел
- Різун В. В. Теорія масової комунікації: [підруч. для студ. галузі “журналістика та інформація”].—К.: Видавничий центр “Просвіта”, 2008. – 260 с.
- http://journlib.univ.kiev.ua/ChetvertaLekciya.pdf. - Заголовок з екрану.
- http://kkeu.at.ua/HAYCHKI/Masovaya.pdf. - Заголовок з екрану.
- http://www.info-library.com.ua/books-text-1161.html. - Заголовок з екрану.
- http://revolution.allbest.ru/journalism/00383071_0.html. - Заголовок з екрану.