Гамідова Д.І., Колот К.В. Технологія "психодрама" на заняттях з іноземної мови
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Гамідова Дар'я Ільхамівна, Колот Катерина Володимирівна – студентки Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, спеціальність «Початкова освіта», кафедра іноземних мов і методик їх навчання Київського університету імені Бориса Грінченка
Розкрито сутність поняття «психодрама» та її потенціал при вивченні іноземної мови. Охарактеризовано етапи та форми застосування психодрами на заняттях з іноземної мови. Подано методичні прийоми та рекомендації для проведення занять на основі психодраматичних сюжетів.
Ключові слова: психодрама, навчання, етапи психодрами, навчання спілкуванню, форми роботи з психодрамою.
Раскрыта сущность понятия «психодрама» и ее потенциал при изучении иностранного языка. Охарактеризованы этапы и формы использования психодрамы на занятиях по иностранному языку. Даны методические приемы и рекомендации для проведения занятий на основе психодраматических сюжетов.
Ключевые слова: психодрама, обучение, этапы психодрамы, обучение общению, формы работы с психодрамой.
The term of «psychodrama» and its potential in the process of teaching to foreign language are opened. Stages and forms of work with psychodrama on the lessons of foreign language are characterized. Methodical aspects and recommendations for the lessons on the basis of psychodramatical plots are given.
Key words: psychodrama, education, stages of psychodrama, teaching to communication, forms of work with psychodrama.
Зміст |
Актуальність теми
Метою вивчення іноземної мови є навчання спілкуванню, яке досліджується багатьма науками про людину і суспільство – психологією, соціальною психологією, культурологією, соціологією та психотерапією, тому методика навчання іноземної мови постійно звертається до міждисциплінарності при вивченні цього феномена.
Процес спілкування навряд чи можна ідентифікувати з терміном «комунікація», який часто використовується в методиці навчання іноземних мов і характеризує лише одну сторону спілкування – обмін інформацією. Однак, будь-яке спілкування породжує не тільки потреба в обміні інформацією, але і організацію спільної діяльності, а також взаємодією в процесі спілкування. Тобто спілкування розуміється як складний процес, який характеризується трьома сторонами: комунікативною (обмін інформацією), інтерактивною (взаємодія в процесі спільної діяльності) та перцептивною (сприймання та розуміння іншої людини).
Тому і навчання спілкуванню не може бути зведено тільки до формування умінь та навичок іншомовної мовленнєвої діяльності, тобто володіння лінгвістичним кодом. Воно передбачає і розуміння мовного, і психологічного контексту в різних ситуаціях, спонтанність мовних реакцій, що неможливе без певної міри ідентифікації з носієм іншої мови і іншої культури. З цієї причини в практику вчення іноземної мови часто включаються рольові ігри, що дозволяють наочно представити різні поведінкові і соціокультурні ситуації, що демонструють можливості конкретного вживання мовного і мовного матеріалу.
Система рольових ігор може бути пов'язана з конкретним методом – методом психодрами, який застосовується як в театральному мистецтві (спонтанний театр), так і в соціальній педагогіці і психотерапії (створення умов для спонтанного вираження відчуттів, пов'язаних з найбільш важливими проблемами спілкування). Цей метод вдало поєднує можливості формування і вдосконалення всіх сторін спілкування: комунікації, інтеракції і перцепції; дозволяє здолати тенденцію до репродуктивного використання певних мовних зразків або зразків мови в ролевих іграх на заняттях іноземної мови.
Аналіз досліджень
Суттєвий інтерес для нашого дослідження становлять праці, де розглядаються принципи комунікативної підготовки учителя, що є вдосконаленням сутнісних основ професійної педагогічної освіти (С. Гончаренко, І. Зязюн, Л. Коваль, М. Лещенко, Н. Ничкало, В. Орлов, О. Савченко, С. Сисоєва); коригується спрямованість навчання на формування творчої особистості, на своєрідність її індивідуальних проявів (В. Звягінський, О. Кульчицька, В. Радкіна, В. Рибалка, В. Швирка).
Визначене розуміння проблем мовленнєвого спілкування та комунікації є складовою частиною лінгвістичних концепцій М. Бахтіна, Н. Волкової, Н. Хомського, Л. Щерби, Празького лінгвістичного гуртка. Теорію мовленнєвої діяльності розвивали О. Леонтьєв, Е. Тарасов, І. Зимня, Т. Рядова та інші послідовники видатного психолога та педагога Л. Виготського. Комунікативну функцію мови розкрито в працях лінгвістів В. Костомарова, О. Леонтьєва, Л. Щерби; основ розумової функції – в працях Є .Верещагіна, Ю. Жлуктенко, Ф.де Соссюра, Ф. Фолсома, Д. Хаймза, Л. Бачман, A. Палмера, M. Бугейта та інших учених.
Постановка мети дослідження
Хоча у вивченні іноземної мови як спеціальності приділяється достатня увага розвитку монологічних і діалогічних умінь, але їх формування найчастіше обмежується стандартними і стереотипними ситуаціями, пов'язаними з конкретним мовним і мовленнєвим матеріалом, які не дозволяють досягти творчого рівня навіть в рольовій грі, де часто присутній лише обмін інформацією. Використання елементів психодрами сприяє подоланню таких труднощів психолінгвістичного характеру.
У нашому науково-педагогічному дослідженні ми робимо спробу охарактеризувати процес навчання іноземної мови із застосуванням технології психодрами; виокремлення етапів проведення занять з використанням технології психодрами; охарактеризувати психодрами як ефективний засіб при вивченні іноземної мови у вищих навчальних закладах.
Виклад основного матеріалу
Термін «психодрама» був розроблений Якобом (Джакобо) Леві Моренно (1892-1974) як театральний експеримент «спонтанного театру», покликаного розвинути і реалізувати творче «я» людини в «театрі життя».
На думку Я.Л Морено рольова гра в психодрамі не була підготовлена або відрепетирувана заздалегідь. Я.Л. Моренно використовував природну потребу людей в грі, створюючи такі умови, які допомагали через драматичну імпровізацію вивчити внутрішній світ учасників групи і працювати над особовими проблемами і конфліктами. На відміну від традиційного театру учасники психодрами не обмежені сценарієм, постановка є результатом роботи не професіоналів, а самих учасників групи, що дозволило згодом перенести даний метод в психотерапію, соціальну педагогіку і навіть вчення літературі і історії.
Я.Л. Моренно підкреслював, що «вправа і тренінг спонтанності – головний предмет школи майбутнього», коли процес репродукції у вченні відступить на другий план, а основна увага приділятиметься спонтанно творчому процесу вчення. Він порівнював творчість (а будь-яка мовна діяльність і спілкування в цілому – творчий процес) із сплячою красунею, що потребує каталізатора, щоб опритомніти від сну. Таким каталізатором і виступає спонтанність, не регульована дією ззовні. Саме врегульована «дія ззовні» створює комунікативні бар'єри, що носять соціальний і психологічний характер, які знайомі кожному викладачеві іноземної мови навіть на просунутому етапі вчення іноземній мові як спеціальності, оскільки спілкування найчастіше організоване в репродуктивному плані – як обмін інформацією, тобто формується лише комунікативна сторона спілкування. Це викликає необхідність навчання іншомовному спілкуванню в умовах соціально-психологічного тренінгу, проводити обмін думками або дискусію не лише серед студентів навчальної групи, але і у взаємодії з іншими особами, забезпечувати інтерактивну сторону спілкування в організації і здійсненні спільної діяльності або проекту, обмінюватися ролями по ходу гри, ідентифікуючи себе з уявним героєм або реальним мовним партнером, що допомагає формувати механізми особової перцепції: ідентифікацію, рецепцію та емпатію.
Техніка психодрами допомагає здійснити це на практиці. Не претендуючи на детальний опис цього методу, з яким можна познайомитися у відповідній літературі, хотілося б зупинитися на окремій його техніці, що дозволяє ввести психодраму у процес навчання іноземної мови.
Психодрама (соціодрама) – як підхід до корекції психологічної пов’язана з ім’ям Якоб Леви Моренно, якого більшість вважають основоположником групової психотерапії. Він визначав цей метод і як засіб вирішення соціальних проблем. За кордоном використовується також термін «соціодрама».
Один із перших видів групової психотерапії. Здійснюється як схожість імпровізованої театральної постанови за сюжетом історії, про яку розповідає один з учасників групи, в якій слухачі по черзі виступають в якості акторів і глядачів, при чому їх ролі направлені на моделювання життєвих ситуацій, які мають особистісний смисл для співучасників, тобто на моделювання життєво важливих для них ситуацій. Зазвичай учасники моделюють в театралізованій формі ситуації, передбачувані одним із учасників у вигляді розповіді про події з його життя, сновидіннях. В багатьох варіантах роботи розповідач розподіляє сучасників дії та їх ролі. Можливі варіанти з використанням літературних текстів або їх перекладів.
З іншої точки зору психодрама розглядається як одна із проективних методик, яка відноситься до групи методик катарсиса.
Мета психодрами – діагностика і терапія неадекватних станів та емоційних реакцій, їх усунення, поглиблення в самопізнання.
Можливі умови – доброзичливість групи, спонтанність поведінки, імпровізація. «Проживаючи» важливі ситуації, людина по-новому усвідомлює проблеми, способи свого реагування, ставлення до події, цінностей, конкретних людей; вона відкриває нові можливості побудови відносин і самореалізації. Велике значення має катартичний ефект, виникаючий при відреагуванні внутрішніх конфліктів, виявлених у ході психодраматичної дії.
У психодрамі зазвичай виокремлюють такі фази:
- розминка;
- сценічна дія;
- інтеграція (бесіда). Для психодрами важливі:
- спонтанність;
- активність;
- імпровізаційність поведінки.
Перша фаза – розминка. Вона полягає в поступовому розкріпаченні рухової активності, стимуляції спонтанних поведінкових реакцій, фокусуванні учасників групи на конкретній темі. Це в основному психотехнічні вправи, покликані зняти бар'єри в спілкуванні, сумніви у власних акторських здібностях. Ці вправи можуть включати вираження або зображення емоцій, позитивних або негативних, вгадування емоцій, що змальовуються іншими, зображення стосунків між людьми в пантомімічних етюдах, які розігруються в парах. Останні учасники повинні відгадати характер взаємин змальовуваних осіб. На конкретних заняттях з іноземної мови розминка може бути хорошою вправою в тренуванні абстрактних іменників, а також прикметників і лексики, яка позначає стан і емоції, опис характеру, душевних станів, зовнішності, стосунків. Зображення пантомімічних етюдів доповнюється уявним діалогом, який пропонують ті, що спостерігають за розігруваними етюдами.
Такі вправи у процесі навчання іноземної мови не лише сприяють організації тренування лексичних і граматичних навичок, а також контролю їх сформованості; допомагають формувати і удосконалювати уміння спілкування.
Друга фаза психодрами – власне театральна дія. Для теми або проблеми, призначеної для обговорення, необхідна наявність конфлікту, неоднозначних рішень, можливість вислову прямо протилежних думок, які спонукають до дискусії, активізації минулого досвіду або пережитих емоцій. Сюжет або проблема вислуховується вибраним протагоністом, він вибирає декілька «допоміжних я» і розігрує тему, в якій присутня імпровізація, природність, спонтанність. Роль режисера (викладача) – направляти гру в потрібне русло, але не заважати сценарію. «Допоміжні Я» або змальовують людей, що мають значення в історії, розігруваною протагоністом, або дублюють його самого, повторюючи його жести й інтонації. На цьому етапі можливі такі базові техніки: самопрезентація – серія коротких ролевих дій, де протагоніст змальовує сам себе; монолог – мова дійової особи, де викладаються думки і відчуття рольової маски або самого протагоніста; діалог – зображення в рольових іграх взаємин між реальними людьми, де кожен грає свою роль; двійник (дублювання) – «допоміжне я» або замінює протагоніста і грає його роль далі, або в пантомімі змальовує роль його внутрішнього голосу, стаючи психологічним двійником; виконання ролі – імітація поведінки будь-якої дійової особи, зображення неживого предмету, вистави або поняття; репліки убік – протагоніст спілкується з допоміжною особою і говорить вголос, що він думає, відчуває або збирається робити; техніка порожнього стільця – протагоніст взаємодіє з уявним кимось або чимось у формі монологу; техніка дзеркала (відображення) – пов'язано з методикою обміну ролями.
Можливі і такі методики, як проекція майбутнього, розмова за спиною (протагоніст сідає спиною до групи і слухає її розмови і думки про себе, свої ролі або гру), «свічки» – будь-який учасник психодрами на деякий час виконує роль протагоніста.
Третя фаза – шеренг або обговорення всієї дії. Вона включає вислови тих, хто стежив за ходом психодрами, про свої враження, асоціації, аналіз і інтерпретацію розіграних дій і гри виконавців.
Основний принцип психодрами – «тут і зараз», тобто проекція тих або інших відчуттів, подій і переживань в даний час і в реальну дію. Це допомагає не лише навчати основним сторонам спілкування, але й інтерпретувати конкретні вислови та події творів художньої і публіцистичної літератури, відтворювати їх мовностилістичні особливості, висловлювати думки, які виходять за рамки лінгвістичного контексту, тому що всі минулі проблеми і стосунки між персонажами у момент гри, де ігноруються природні тимчасові і просторові бар'єри, розігруються в сьогоденні, як і можливі проекції в майбутнє.
У процесі психодраматичної дії виникає перенесення, контрперенесення емоцій і емпатія між учасниками гри. Всі присутні, навіть не приймаючи безпосередньої участі в грі, виявляються залученими емоційно в розігрувану дію.
Спонтанність в розумінні Моренно наближає дорослих до світу дитини, знищуючи бар'єри, що перешкоджають спілкуванню. Це нагадує інфантилізацію в інтенсивних методах навчання іноземної мови на основі сугестопедії Р. Лозанова, також вживану як складний засіб навіювання для зняття бар'єрів анти-сугестій і скрути в спілкуванні, що дозволяє трактувати психодраму як один з методів інтенсивного вчення.
Висновок
Звичайно, не завжди можливо ввести у навчання всю психодраматичну дію, але це може бути здійсненим при завершенні вивчення певної теми, або обговоренні літературних творів і їх фрагментів, дискусійних проблем, газетних матеріалів. Багато елементів цього методу можуть бути пов'язані з певною метою вчення спілкуванню, а також з формуванням різних мовних навиків і умінь.
Саме такі проблеми ми і вбачаємо перспективними у плані дослідження та визначення психолого-педагогічного та методичного потенціалу при вивченні іноземної мови як у вищих, так і у середніх загальноосвітніх навчальних закладах України.
Список використаних джерел
- Андронкин Н. М. Применение психодрамы в обучении инноязычному язику. – [Електронний ресурс]. – Точка доступу. - http://psylib.net. – Заголовок з екрану.
- Лейтц Г. Психодрама. Теория и практика. Класическая психодрама / Я. Л. Морено / [пер. с нем. А. М. Боковика]. – М. : Прогресс, 1994.
- Морено Дж. Театр спонтанності / [перкл. з англ., авт. вступ. ст. Б. И. Хасан]. – Красноярськ : Фонд ментального здоров’я, 1993.
- Морено Я. Л. Психодрама / [пер. с англ. Г. Пимочкиной, Е. Рачковой[. – М. : Апрель Пресс: ЭКСМО-ПРЕСС, 2001.
- Словник іншомовних слів / [за ред. О. С. Мельничука]. – К. : 1977.
- Шапарь В. П. Словарь практического психолога. – М., 2005.