Колот К.В. Роль дистанційної форми навчання у розвитку іншомовної комунікативної компетентності майбутнього вчителя початкової школи

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Поточна версія на 17:19, 17 липня 2013

Колот Катерина Володимирівна – студентка Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, спеціальність «Початкова освіта», кафедра іноземних мов і методик їх навчання Київського університету імені Бориса Грінченка

У статті розкривається проблема формування дистанційної форми навчання у розвитку майбутнього вчителя початкової школи. Розглянуто сучасні освітні тенденції, що сприяють формуванню іншомовної комунікативної компетентності майбутнього вчителя.

Ключові слова: дистанційна форма навчання, іншомовна комунікативна компетентність.

В статье раскрывается проблема формирования дистанционной формы обучения в развитии будущего учителя младших классов. Рассмотрены современные образовательные тенденции, способствующие формированию иноязычной коммуникативной компетентности будущего учителя младших классов.

Ключевые слова: дистанционная форма обучения, иноязычная коммуникативная компетентность.

The article reveals the problem of the distance learning in the development of future primary school teacher. The modern educational trends that contribute to the formation of foreign language communicative competence of future teachers are looked through.

Key words: distance learning, foreign language communicative competence.

Постановка проблеми

XXI століття вимагає від членів суспільства «нового мислення і дій», інноваційних та альтернативних підходів, групових дій, професійної та географічної послідовності і, як наслідок систематичного і ефективного навчання протягом усього життя.

Світ стає цифровим, а його мешканці мають володіти цифровими технологіями та використовувати їх ефективно в різних галузях. Поява Інтернет-технологій здійснила революцію у системі навчання. З 90-х років спостерігається великий прогрес у розвитку дистанційної освіти. Дистанційні технології на основі використання Інтернету надають і студентам, і викладачам вищих навчальних закладів значні переваги. Студенти можуть вчитися незалежно від місця перебування та часу, удома або на роботі.

Наразі, настав час епохи співробітництва. Технологічні засоби нового покоління дають можливість нам оперативно створювати контент, який є надбанням усієї спільноти, вибудовувати мережі соціальної взаємодії, системи децентралізованого обміну знаннями та даними і отримувати доступ до світових інформаційних ресурсів.

В умовах розширення міжнародних контактів формуванню всебічно розвиненої, соціально активної особистості майбутнього учителя, здатної до навчання впродовж усього життя, сприяють гуманізація освіти, практичне володіння іноземними мовами. Вільне володіння майбутніх учителів іноземною мовою забезпечує можливості для створення ділових, професійних і культурних контактів, залучає їх до світової культури, до загальнолюдських цінностей. Цей аспект і зумовлює актуальність дослідження.

На сучасному етапі розвитку суспільства зростають вимоги до майбутніх фахівців, які включають високий рівень знань і вмінь за фахом, але також володіння іноземною мовою (ІМ). Навчання ІМ стає невід'ємним компонентом освіти, а володіння англійською мовою – не лише показником високого культурного рівня людини, а й запорукою її успішної професійної діяльності.

У програмі з англійської мови для вищих навчальних закладів зазначено, що метою навчання ІМ у ВНЗ є оволодіння ІМ як засобом комунікації, який сприяє розвитку в студентів здатності використовувати її як інструмент спілкування в умовах взаємодії у багатонаціональному й полікультурному просторі, та набуття професійно-спрямованої іншомовної компетентності для успішного виконання подальшої професійної діяльності [6]. Так, враховуючи сучасні освітні тенденції (гуманістично-орієнтований та професійно-орієнтований зміст навчання у ВНЗ, використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, впровадження у практику навчання ІМ студентів немовних спеціальностей ігрових технологій та інтерактивних методів навчання), у Загальноєвропейських рекомендаціях з мовної освіти визначено основні напрями професійної підготовки фахівців, що передбачають досягнення студентами немовного факультету достатнього рівня іншомовної комунікативної компетентності у професійній сфері спілкування [2].

Аналіз досліджень

Проблему формування іншомовної комунікативної компетентності висвітлено у працях Л. Біркун, Р. Джонсон, І. Зимної, Г. Китайгородської, С. Козак, Е. Пасова, В. Сафонова, Д. Хаймс та ін.; учені зазначають, що іншомовна комунікативна компетентність є невід’ємною складовою підготовки студентів немовних спеціальностей, оскільки надає можливість продуктивної взаємодії з навколишнім світом, тобто сприяє успішному професійному становленню майбутнього фахівця.

Виклад основного матеріалу

Оскільки дистанційна форма навчання є одним із центральних понять нашого науково-педагогічного дослідження, вважаємо за потрібне подати його визначення. Дистанційне навчання (Distance education) - це вид освітніх послуг, що набирає популярності по всьому світу. Таке навчання належить до вищої освіти, є однією з її форм і способом організації навчання. Варто зазначити, що дистанційна освіта існує вже впродовж п'ятдесяти років, а також має радянське коріння. З часом технології навчання удосконалилися, завдяки передачі інформації та формуванню нових мереж інформації. Так, на сьогоднішній день форма дистанційної освіти існує практичнов усіх університетах світу.

Дистанційне навчання (ДН) – це організований засобами ІКТ з використанням дистанційного курсу навчальний процес, якому притаманні всі особливості звичайного (очного) навчального процесу.

Дистанційне навчання в Україні - це взаємодія студента і викладача незалежно від місця їхнього знаходження та розподілу в часі на основі сучасних педагогічних та інформаційних технологій. Дистанційні технології навчання можна розглядати як природний етап еволюції традиційної системи освіти від дошки з крейдою до електронної дошки й комп'ютерних навчальних систем, від книжкової бібліотеки до електронної, від звичайної аудиторії до віртуальної аудиторії. Важлива роль у вдосконаленні вітчизняної освіти приділяється впровадженню в освітню діяльність технологій дистанційного навчання та притаманних їм нових методів організації навчального процесу.

Дистанційне навчання, за визначенням А.А. Андрєєва – це синтетична, інтегральна, гуманістична форма навчання, що ґрунтується на використанні широкого спектру традиційних та нових інформаційних технологій та їхніх технічних засобів, що використовуються для доставки навчального матеріалу, його самостійного вивчення, організації діалогового обміну між викладачем та студентом, коли процес навчання не залежить від їхнього розташування в просторі та в часі, а також до конкретної освітньої установи [1].

Дистанційне навчання як навчання поза стінами вищого навчального закладу не є якоюсь незвичайною, що стоїть в стороні від загальної методології, формою навчання. Як і раніше знаходить велике застосування заочна форма навчання, для якої також характерна «дистанційність», необов'язковість відвідування багатьох видів навчальних занять і великий обсяг самостійної роботи. І те, що дистанційне навчання в значній мірі спирається на технічні засоби, також не є чимось революційним, невідомим для вітчизняного викладання. Аналіз упровадження дистанційного навчання показує, що до реального контингенту потенційних студентів можна віднести тих, хто часто перебуває у відрядженнях, військовослужбовців, територіально віддалених слухачів, жінок, що перебувають у декретній відпустці, людей з фізичними вадами, тих, хто поєднує навчання й роботу, співробітників, що підвищують свою кваліфікацію тощо. Викладачі, що працюють зі студентами-заочниками, далеко не завжди задоволені якістю знань останніх. Утім, діловим людям, які бажають підвищити свою кваліфікацію або одержати нову спеціальність, доводиться поєднувати навчання та просування по кар'єрних сходах Інваліди та люди, які страждають фізичними недугами, що не дозволяють їм відвідувати заняття в «реальних» класах, - ще одна соціальна група, яка потребує можливості отримати освіту дистанційно. Сучасні освітні технології дозволяють їм вивчати будь-який предмет, не встаючи з інвалідного крісла і не покидаючи власної кімнати. Люди згодні платити за знання і в разі затребуваності прагнуть отримати якісні знання, домагаючись їх від постачальників освітніх послуг, не пов'язані територіальними обмеженнями, вони вибирають ті навчальні заклади, які здатні такі знання надати. Це в свою чергу стимулює ВНЗ в умовах конкурентного середовища удосконалювати затребувані форми навчання. При цьому дистанційна форма має ряд конкурентних переваг. Відмінністю дистанційної форми є те, що вона передбачає індивідуальне навчання кожного студента за розробленим саме для нього планом. Такий план є гнучким у своїй основі, проте після затвердження визначає характер і графік взаємодії учасників навчального процесу, слугує для оцінки успішності навчання. Порівняно з цим ключовою характеристикою в рівній мірі й очної, й заочної освіти є груповий характер навчальних занять.

Основу освітнього процесу при дистанційному навчанні складає цілеспрямована і контрольована інтенсивна самостійна робота студента, який може навчатися в зручному для себе місці, за індивідуальним розкладом, маючи при собі комплект спеціальних засобів навчання і погоджену можливість контактів із викладачем по телефону, електронною і звичайною поштою, а також очно. Інтенсивність і тривалість занять студент може регулювати самостійно, і це теж важливо. Отже дистанційне навчання – це форма здобуття освіти, поряд з очною та заочною, за якої в освітньому процесі використовуються кращі традиційні та інноваційні засоби, а також форми навчання, що ґрунтуються на комп'ютерних і телекомунікаційних технологіях [2].

Суть головної вимоги дистанційного навчання полягає в тому, що при керуванні та організації діяльності викладачем, студент тим не менше протягом усього періоду навчання має працювати індивідуально і засвоювати навчальний матеріал максимально самостійно.

Завдання викладача - керувати навчанням, оцінювати і контролювати знання, пояснювати складний матеріал предмету. Головною перевагою дистанційного навчання є індивідуальність самого навчання, яку визначає той, хто навчається. Саме він обирає не тільки ритм, темп і час навчання, але й розстановку вивчення предметів. Студент сам вирішує, коли звертатися до викладача за консультацією. А метою навчання стає придбання професійних навиків, нових знань, ступеня кваліфікації, спеціальності.

Компетентність у вивченні ІМ часто асоціюється з поняттям «комунікативна компетенція». На думку науковця А. Хуторського, потрібно розрізняти терміни «компетенція» і «компетентність», тому, що компетенція – це сукупність взаємопов’язаних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності), а компетентність – це володіння людиною компетенцією, що містить її особисте ставлення до предмета діяльності, тобто це здатність не тільки володіти знаннями, але й потенційно бути готовим їх застосовувати у нових життєвих ситуаціях [9].

У психологічній літературі поняття „комунікативна компетентність” вживає Ю. М. Ємельянов [3] як означення заснованої на знаннях та чуттєвому досвіді здатності особистості орієнтуватися у ситуаціях спілкування. Формування такої здатності, наголошує дослідник, передбачає соціально-психологічне навчання майстерності спілкування.

Традиційно вважається, що поняття комунікативної компетентності ввійшло у науковий обіг у 1972 р. завдяки американському лінгвісту Д. Хаймзу, який протиставив свої здобутки теорії мовної компетентності Н. Хомського. Він наголошував, що формування мовної компетентності є можливим в однорідному мовному середовищі, серед тих, хто знає мову на найвищому рівні та на кого не впливають психологічні чинники (особливості пам’яті і уваги, застосування знань у спілкуванні). Дослідник зосередив свою увагу на можливостях „ідеальних” мовців утворювати граматично правильно оформлені речення. Теорія комунікативної компетентності Д. Хаймза привернула увагу до знань мовця, пов’язаних з компетентністю у спілкуванні, до формування саме комунікативної компетентності порівняно з граматичною.

У психологічній літературі поняття „комунікативна компетентність” уживає Ю. М. Ємельянов [3] як означення заснованої на знаннях та чуттєвому досвіді здатності особистості орієнтуватися у ситуаціях спілкування. Формування такої здатності, наголошує дослідник, передбачає соціально-психологічне навчання майстерності спілкування.

Дослідниця В. Теніщева, наголошує, що професійна іншомовна комунікативна компетентність фахівця є складним інтегративним цілим, яке забезпечує компетентне професійне спілкування ІМ в умовах міжкультурної комунікації. При цьому зауважується, що спочатку потрібно навчити студента іншомовному спілкуванню, а потім інтегрувати його іншомовну комунікативну компетентність у систему виробничих зв'язків, тобто використання знань ІМ на практиці [5].

У науковій літературі комунікативна компетентність трактується так: здатність до спілкування у специфічних ситуаціях (Р. Валетт); здатність враховувати у мовленнєвомуспілкуванні контекстуальну доречність і вживаність мовних одиниць для реалізації когнітивної та комунікативної функцій (Н. І. Гез); здатність людини розуміти та відтворювати іноземну мову не тільки вірно, а і відповідно до соціолінгвістичної ситуації реального життя (М. Фіноккіаро); здатність функціонально володіти мовою та уміння висловлюватись, інтерпретувати й обговорювати значення, що охоплюють спілкування між двома та більше особами або між однією особою та письмовим або усним текстом (С. Савіньон).

Отже, іншомовна комунікативна компетентність – це комплекс знань, умінь і навичок, які дозволяють успішно використовувати ІМ як у професійній діяльності, так і для самоосвіти і саморозвитку особистості та для спілкування [4]. Іншомовна комунікативна компетентність є інтегральною характеристикою професійної діяльності фахівця, яка охоплює такі підструктури:

• комунікативну (уміння, знання, навички та способи здійснення професійного спілкування) [9];
• діяльнісну (уміння, знання, навички та способи здійснення професійної діяльності).

Результатом сформованості іншомовної компетентності виступає мовна особистість, що є універсальною, загальнопедагогічною категорією, яка характеризується такими якостями, як розкутість, творчість, самостійність, здатність будувати взаємодію й взаєморозуміння з партнерами спілкування, включатися в сучасні світові процеси розвитку суспільства.

Висновок

Використання інформаційно-комунікаційних технологій (комп’ютери, мультимедійні засоби навчання, комп’ютерні програми, мережа Internet) відкривають широкі можливості для самовдосконалення, контролю знань, зберігання і використання навчального матеріалу (планів занять, граматичних довідників, словників різних типів тощо) [1]. Останнім часом активно розробляються комп’ютерні програми та методика їх використання на заняттях ІМ. Комп’ютерні програми мають нові дидактичні функції, які неможливо відтворити у відеофонограмі; вони дозволяють здійснювати навчання та контроль засвоєння ІМ в різних режимах самостійного пошуку і на різних рівнях складності [11].

Список використаних джерел

1. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології/ І. М. Дичківська. – К.: Академвидав, 2004. – 352 с.
2. Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання / [наук. ред. укр. вид. : д-р пед. наук, проф. С.Ю. Ніколаєва]. – К.: Ленвіт, 2003. – 273 с.
3. Емельянов Ю. Н. Активное социально-психологическое обучение / Ю. Н. Емельянов. – Л.: Изд. ЛГУ, 1985. – 166 с.
4. Ізмайлова О. А. Формування іншомовної комунікативної компетенції як структурного компоненту комунікативної культури студентів мовних ВНЗ / О. А. Ізмайлова // Викладання мов у вищих навчальних закладах освіти. – 2010. – № 17. – с. 66 –72.
5. Катрич Н. Д. Формування іншомовної компетентності студентів політехнічного колледжу [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://intkonf.org/katrich-nd-formuvannya-inshomovnoyi-kompetentnosti-studentiv-politehnichnogo-koledzhu/. – Заголовок з екрану.
6. Метьолкіна О. М. Сучасні тенденції навчання англомовного діалогічного мовлення студентів-митників [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.rusnauka.com/10_NPE_2010/Pedagogica/61728.doc.htm. – Заголовок з екрану.
7. Програма з англійської мови для професійного спілкування / [кол. авторів Г.Є.Бакаєва, О.А.Борисенко, І.І.Зуєнок, В.О.Іваніщева та ін.] - К.: Ленвіт, 2005. – 119 с.
8. Солодовникова Ю. Ю. Формирование иноязычной коммуникативной компетентности как условие совершенствования профессиональной подготовки специалиста социальной работы : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. пед. наук: спец. 13.00.08 «Теория и методика профессионального образования» / Ю. Ю. Солодовникова. – Курск, 2009. – 28 с.
9. Тенищева В. Ф. Интегративно-контекстная модель формирования профессиональной компетенции: автореф. дис. на соискание уч. степени д. пед. наук : 13.00.01 «Общая педагогика, история педагогики и образования» / В. Ф. Тенищева. – М., 2008. – 44 с.
10. Чиханцова О. Роль іншомовної професійної комунікаційної компетенції під час оволодіння фахом у ВНЗ [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.social-science.com.ua/. – Заголовок з екрану.
11. Швидка Н. М. Інтерактивні методи вивчення іноземних мов [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.rusnauka.com/12_ENXXI_2011/Pedagogica/2_85239.doc.htm. – Заголовок з екрану.
12. Ярмоленко О. М. Сучасні технології у вивченні іноземної мови [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://conf.vntu.edu.ua/humed/2010/txt/Yarmolenko.php. – Заголовок з екрану.