Олійник О.В. Уживання вигуків та вигукових фразеологізмів у сучасній англійській мові
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Олійник Оксана Вікторівна – студентка Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, напрям підготовки «Початкова освіта», кафедра іноземних мов і методик їх навчання Київського університету імені Бориса Грінченка
Стаття присвячується проблемі вивченню вигуків сучасної англійської мови, їх класифікації та вживанні в мовленні; перекладу вигуків порівняно з їх еквівалентами в українській мові.
Ключові слова: вигук, вигуковий фразеологізм, функції вигуків, класифікація вигуків, вигукові сполучення, дискурсія.
Статья посвящается проблеме изучения междометий современного английского языка, их классификации и употреблении в речи; перевода междометий по сравнению с их эквивалентами в украинском языке.
Ключевые слова: восклицание, функции междометий, классификация междометий, дискурсия.
The article is devoted to studying the problem of interjections in the English language, classification and use in broadcasting, translating interjections compared with their equivalents in the Ukrainian language.
Key words: exclamation, exclamation idiom, classification of exclamation, function exclamation, discourse.
Зміст |
Постановка проблеми
У процесі комунікації людина не лише передає інформацію, а й по-різному реагує на оточуючу дійсність. Не останню роль у цьому відіграють ті одиниці мови, які обслуговують вираження емоцій, емоційних оцінок, волевиявлення, етикету. Такими одиницями є вигуки, до складу яких входять незмінні слова, що не мають спеціальних морфологічних показників, крім незмінюваності, а також словосполучення, різні фразеологізовані речення. Вигуки є характерною приналежністю емоційно-забарвленого мовлення, що й зумовлює їхнє супроводження паралінгвістичними, невербальними засобами комунікації: інтонацією, жестами, мімікою.
Проте, статус вигуків, як частини мови, їхній склад, ознаки та функціонування у мовленні ще недостатньо вивчені. Це дає змогу виявити участь вигуків у процесі мовлення, проаналізувати, як ці своєрідні одиниці мови використовуються мовцем та адресатом, як вони взаємодіють у процесі комунікації, в різних ситуаціях спілкування.
Аналіз досліджень
Принципи виділення частин мови, основи їх класифікацій лишаються спірними питаннями в сучасній лінгвістиці. Їх розглядали російські, українські та західноєвропейські лінгвісти: В.В. Виноградов , О.С. Кубрякова, О.О. Потебня, О.О. Шахматов, та інші [5, с.85]. Проте, граматична природа вигуків визначається неоднозначно.
Постановка мети дослідження
Метою дослідження є розгляд комунікативно-прагматичних особливостей вигуків сучасної англійської мови, їхнього вживання та перекладу на українську мову.
Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:
- розглянути питання пов’язані з природою вигуків та їхнім статусом у системі сучасної англійської мови;
- охарактеризувати функції вигуків, класифікації вигуків;
- розглянути особливості перекладу англійських вигуків та їхні українські еквіваленти.
Виклад основного матеріалу
Дослідження вигуків своїми коренями сягає глибокої давнини. Вперше вони були виділені в самостійну частину мови в латинській граматиці Варрона в І ст. до н.е., і цим було покладено початок суперечок щодо цієї частини мови в лінгвістиці [1, с. 139].
Вигук – це мовний знак, незмінне за формою слово, ізольоване в реченні знаками пунктуації, яке самостійно утворює цілу фразу, не поєднуючись з іншими фразами; позбавлене номінативної функції; служить для вираження волевиявлень та живої емоційної реакції на поведінку співрозмовника або навколишню дійсність; як особливий розряд слів, вигук, на відмінну від інших частин мови, характеризується відсутністю спеціальних граматичних показників [5, с.21].
За походженням вигуки бувають похідні та не похідні. До похідних належать вигуки, що беруть початок від повнозначних частин мови, які втратили притаманну їм синтаксичну функцію, трансформувалися в іншу граматичну одиницю. За своїми семантичними характеристиками вони стали виразниками різних емоцій та волевиявлень [6,с 3]. Це такі вигуки, як: cool, bet, damn, see you, good egg, help, thanks, please, horror. Наприклад: “… rather embarrassed and touched: “No, please, please!”, де please є вигуком і виражає подяку з відтінком зніяковіння.
До не похідних належать вигуки, що виникли давно і обслуговують емоційну сторону життя людини. Вони не пов’язані з певною частиною мови. Наприклад: ah!, aha!, bah!, chut!, oh!, phew!. Це прості знаки емоційного та вольового вираження, які здебільшого походять від емоційних викриків, що супроводжують рефлекси організму на зовнішні подразнення. Ці вигуки характеризуються фонетичною оформленістю. До них також належать вигуки, що виступають як сполучення двох чи кількох первісних вигуків: ah-a-a-a-ah, m-m-m [6, с.4].
Однослівні вигуки, запозичені англійською мовою з інших мов: Alleluia!, Ave!, Eureka! Kaput! Mayday! Vivat! тощо. Такі запозичені вигуки характерні й для інших індоєвропейських мов. В українській мові – алло, караул, браво, полундра; в російській – алло, амба, баста, бис, марш, мерси; у французькій – Veni, vedi, veci!, Sic!; у німецькій – Fiasco! Fiat!.
Вигуки, що є реченнями й фразеологічними зворотами, характеризуються тим, що сприймаються як специфічна форма єдиної лексеми: Well, I never; you don’t say so . Це стосується й фразеологічних зворотів, у яких окремі компоненти вже повністю десемантизувалися: go and jump in the river.
Синтаксичні функції вигуків, як специфічних мовленнєвих явищ, тісно пов’язані з їхньою природою. Основними граматичними ознаками даного класу слів є синтаксична залежність і формальна незв’язаність [1, с.24].
Важливу роль у мовленні виконують вигуки-експресиви, що є складовою частиною експресивних мовленнєвих актів, які, виражаючи емоційний стан, включають формули соціального етикету. Мовленнєвий етикет диктує норми мовленнєвої поведінки [5, с.67].
Серед формул мовленнєвого етикету виділяються:
- вигуки-привітання [greeting], які вживаються як самостійно, так і як засіб організації мовленнєвого спілкування. Вжите самостійно, привітання виконує функцію простого акту ввічливості: good morning, hello, hi, how do you do тощо.
- вигуки-привертання уваги [ attention attractant] : hey, hi there, attention, I say, listen тощо.
- вигуки-заповнювачі пауз [ pause filler] : m…er… , you know тощо. Вживаючи їх, мовець виграє час, обмірковуючи зміст висловлення і одночасно даючи змогу співрозмовникові зрозуміти, що висловлення ще не завершене.
- вигуки-прощання [farewell]. Серед них виділяються вигуки, які безпосередньо вживаються під час прощання: bye і вигуки, які є однозначно і привітаннями, і прощаннями: hello, hi. Як прощання використовують вигуки-побажання добра, вдачі: all the best, bon voyage; вигуки-попередження, що містять прохання бути уважними, обережними: take care; вигуки-вказівки на наступну зустріч: till tomorrow, the next time тощо [5, с.32].
- вигуки-вибачення [apology]: I’m sorry, pardon me, excuse me; до них належать вигуки, в яких міститься визнання своєї провини: my fault; вигуки-прохання не ображатися: no hard feelings; вигуки, в яких міститься обіцянка не повторювати своїх слів, дій: say it again, I won’t do [5, с.34].
- вигуки-подяка [gratitude]. Вони є невід’ємною частиною мовленнєвого етикету: thank you, you shouldn’t have тощо. Дотримання скромності, що входить до принципу ввічливості, визначає семантичний зміст пропозиції мовленнєвого акту-відповіді на подяку: it’s no trouble, it’s nothing, that’s OK, no problem тощо.
Окремою групою є висловлення з іллокутивною силою привітання [congratulation]. До них належать не тільки привітання, але й такі ритуалізовані жанри, як тости, подяки, запрошення тощо: Merry Chrisrmas, Happy to you, welcome тощо.
Бархударов Л.С. визначає переклад як ”процес заміни мовленнєвого тексту однієї мови мовленнєвим текстом іншою мовию зі збереженням змісту”. Це означає, що при перекладі відбувається заміна одиниць мови, але зберігаються незмінним план змісту, тобто передана текстом інформація [6, с.17].
Зрозуміло, що переклад вигуків викликає труднощі. Але при цьому важливо вказати на псевдо і безеквівалентність, тобто вдавану відсутність еквівалентів у мові перекладу [3, с.193].
Звуконаслідувальні слова, які виконують функції вигуків і які умовно відтворюють звучання, супроводжуючи дії та фізіологічні акти людини, якщо вони є вираженням відчуттів та почуттів, мають еквіваленти в англійській та українській мовах, наприклад: Ha! Ha! Ha! – “Ха-ха-ха!”.
Деякі вигуки, маючи вузьке значення й завжди виражаючи одні й ті ж почуття або волевиявлення, можуть асоціюватись з відповідними поняттями [2, с. 67]. Наприклад, вигук “fu” - ”фу” пов'язаний із поняттям огидності, вигук ”hush” – “тсс” – з поняттям тиші.
Англійські вигуки передаються українською мовою: а) приблизними українськими відповідниками, б) українськими еквівалентами. Перша група вигуків вказує на певну відмінність сприйняття народами однакових явищ. Друга група вигуків – це свідоцтво часткової спільності англійського та українського етносів [8, с.27].
Вигукові сполучення і вигуки, що мають предикативну структуру з експресивним переосмисленим значенням компонентів, які постійно або варіантно-постійно залежні, мають наступні еквіваленти в українській мові:
Atta boy! – молодець!
Call the question! – до діла!
Dod drat! – хай йому біс!
Done with you! – домовилися, по руках!
Don’t be a goose! – не будь дурний!
Do tell! - оце так!
Down with! – геть!
Dry up! – мовчати!
Easy does it! – тихіше їдеш – далі будеш!
God damn! – хай йому чорт!
Heart alive! – не може бути!
Висновок
Вигук – це мовний знак, незмінне за формою слово, ізольоване в реченні знаками пунктуації, яке самостійно утворює цілу фразу, не поєднуючись з іншими реченнями (фразами); позбавлене номінативної функції (у деяких випадках – і понятійного змісту); наділене загальнозрозумілим значенням (це контекст на письмі й інтонація в усному мовленні); служить для вираження волевиявлень та живої емоційної реакції на поведінку співрозмовника або навколишню дійсність; його динамізм і експресивність виявляються в діалектичній єдності почуттєвого та інтелектуального; як особливий розряд слів, вигук – на відміну від інших частин мови – характеризується відсутністю спеціальних граматичних показників.
Вигукові словосполучення і речення характеризуються семантичною неподільністю, становлять цілісну одиницю, незважаючи на складений характер і навіть роздільнооформленість. Усі вони можуть бути самостійними висловленнями, що й об’єднує їх з вигуками.
Вигуки функціонують: а) у контексті експресивних мовленнєвих актів, до яких належать акти привітання й прощання, вдячності, вибачення й відповіді на них, благопобажання, тости; б) у контексті директивних мовленнєвих актів, у яких міститься вимога тиші, підкорення, вислови, що побутують у професійних жаргонах, і одиниці, що використовуються для впливу на дітей та тварин.
Як істотний компонент мовленнєвого спілкування вигуки використовуються для вираження суб’єктивно-модальних значень, різних емоційних реакцій, акцентування, посилення чи інтенсивності. Вони зрозумілі кожному членові мовного колективу й належать до метакомунікативних засобів мови.
У роботі планується більш детально вивчити статус вигуків в англійській мові у поєднанні їх із різними частинами мови, а також розглянути питання перекладу вигуків українською мовою.
Список використаних джерел
- Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – К.: Видав. центр «Академія», 2004. – 344 с.
- Бархударов Л.С. Очерки по морфологии современного английского языка. – М.: Высшая школа, 1975. – 156 с.
- Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации: Лингвистика. Теория коммуникации. Английский язык. – К.: Изд-во «Логос», 2003. – 304 с.
- Бондарко А.В. Функциональная грамматика. – Л.: Наука. Ленингр. отд-ние, 1984. – 133 с.
- Иванова И.П., Почепцев Г. Г. Теоретическая грамматика современного английского языка. – М.: Высшая школа, 1999. – 285 с.
- Каптюрова О.В. Вигуки сучасної англійської мови (системний та дискурс ний аспекти) : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. філол. наук. – К.,2005. – 23с.
- Кочерган М. П. Загальне мовознавство. - Київ: Академія, 1999. – 375с.
- Ковганюк С. Практика перекладу. К.: Дніпро, 2000. – 193с.