Омелянчук І.І. Сутність поняття "полікультурність" як основоположного компоненту в структурі міжкультурної комунікації

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Поточна версія на 18:22, 16 травня 2012

Омелянчук Ірина Іванівна – студентка Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, спеціальність «Початкова освіта», кафедра іноземних мов і методик їх навчання Київського університету імені Бориса Грінченка

В статті розглянуто сутність поняття "полікультурність". Визначено показники сформованості полікультурної особистості на грунті розроблених науковцями критеріїв вище зазначеної якості. Увагу акцентовано на дослідженні та уточненні змісту поняття "полікультурність", що є структуроутворюючим компонентом у процесі міжкультурної комунікації.

Ключові слова: полікультурність, критерії полікультурності, полікультуралізм, міжкультурна комунікація, діалог культур, структура міжкультурної комунікації.

В статье исследуется суть понятия «поликультурность». Определены показатели сформованости поликультурности личности на основе разработанных учеными критериев выше указанного качества. Внимание акцентировано на исследовании и уточнении содержания понятия «поликультурность», которое является структурообразующим компонентом в процессе межкультурной коммуникации.

Ключевые слова: поликультурность, критерии поликультурности, поликультурализм, межкультурная коммуникация, диалог культур, структура межкультурной коммуникации.

The article considers the essence of the concept of "polycultivation." Determined rates of formation of polycultivation identity on the basis of criteria developed by the researchers above mentioned qualities. Attention is paid to study and clarification of the term "polycultivation" that is the component which forms a structure in the process of intercultural communication.

Key words: polycultivation, criterions of the polycultivation, multiculturalism, intercultural communication,dialogue of cultures, the structure of intercultural communication.

Актуальність теми

Особливістю ХХІ століття є тенденція до формування полікультурного простору в умовах глобалізаційно-інформаційних змін суспільства.

Проблеми полікультурного виховання молоді, формування людської та національної самосвідомості, громадянської позиції, активного й відповідального ставлення до життя є одними з пріоритетних у процесі гуманізації людського суспільства.

Без сумніву, надзвичайно важлива роль у вирішенні проблем полікультурності відведена сформованості у особистості відповідної картини світу, оскільки саме вона дає можливість виробити у кожної людини позитивне ставлення до представників інших народностей, спрямовує прагнення дізнатися якомога більше про їх культуру, визначає домагання індивідуумом свободи, вміння відстоювати свою позицію і ідеали, формування духовної гнучкості і розуміння необхідності компромісів.

Процес спілкування людей – це не тільки процес обміну інформацією, а й ознайомлення з певною культурою народу та їх цінностями. Потрапляючи в інше мовне середовище, людина фактично опиняється в іншому світі законів спілкування, підпорядкованих менталітету певного етносу чи навіть нації. Про це необхідно пам’ятати всім, хто спілкується з носіями інших культур.

Аналіз досліджень

Усвідомлення важливості культурно-історичних чинників у процесах спілкування зумовило активне вивчення у 80-х роках ХХ ст. проблематики міжкультурної комунікації (МК).

Проаналізувавши теоретичні джерела варто зазначити, що міжкультурна комунікація – це процес, який дає певні уявлення про культуру певного народу, його цінності та традиції. А яке ж значення має поняття «полікультурності»у процесі вироблення здатності до міжкультурної комунікації?

Проблеми полікультурності обґрунтовували в своїх дослідженнях такі зарубіжні науковці, як Д. Бенкс, Г. Дмитрієв, Д. Дьюї, В. Матіс, Д. Міттер, С. Наушабаєва, С. Нієто, В. Подобєд, Т. Рюлькер, М. Уолцер, М. Хінт та ін. Їхні дослідження стосуються запровадження полікультурної освіти, розробки концепції, моделі такої освіти тощо.

Також, проблему полікультурної освіти у другій половині ХХ століття розглядали у своїх дослідженнях такі зарубіжні та українські науковці: З. Гасанов, Л. Голік, Т. Клинченко, М. Красовицький, Г. Левченко, В. Міллер, В. Подобєд. В ХХІ столітті посилився інтерес до цієї проблеми, зокрема і в Україні. На сторінках вітчизняних педагогічних видань останніми роками з’явилися праці Е. Антипової, В. Бойченко, В. Болгарінової, Л. Горбунової, О. Котенко,І. Лощенової, Н. Сейко ,О.Сухомлинської та інших, в яких розглядаються процеси становлення ідей полікультурності тощо .

Поняття «полікультурність» почало набувати самостійного значення на Заході на початку 70−х років і використовувалось, здебільшого, в освітній сфері, реалізуючись в двох напрямах: через створення освіти для меншин (як історично існуючих, так і меншин, що були породжені багатомільйонною іміграцією на Захід в 60−80−і роки ХХ ст.) задля забезпечення рівних умов існування їхніх культур та через створення такої системи виховання, при якій пріоритетним напрямком було б виховання взаємоповаги та толерантного ставлення між представниками різних релігійних, культурних та мовних груп. На освітніх теренах України цей термін увійшов в науковий лексикон відносно недавно. Основними характеристиками полікультуралізму, як ідеології, є співіснування великої кількості культур, жодна з яких не є ані домінуючою, ані пригніченою[ 4 ].

Сучасні науковці шукають шляхи вирішення проблем взаємодії між людьми на міжкультурному рівні. Такі стосунки мають базуватися не лише на визнанні права кожної культури на існування, а й на рівноправному діалозі, який має привести до взаємозбагачення й розвитку культурних спільнот.

Отже, сучасна наука розглядає культуру, як світ, в якому людина знаходить себе, а людство як цінність, яка складається із рівноцінних культурних спільнот, які мають будувати стосунки у вигляді діалогу культур.

Таким чином, уміння використовувати мову як інструмент спілкування на міжкультурному рівні, діалог культур в усній та писемній формах; шанобливе, відповідальне ставлення до власної культури та культур інших народів; визнання права інших культур на існування та розвиток – це і є параметри полікультурності[3].

Постановка мети дослідження

Як виявив аналіз науково-педагогічної літератури проблемі дослідження полікультурності як структурного компонента міжкультурної комунікації приділено недостатньо уваги, оскільки серед проблем, що стосуються поняття «полікультурність» науковцями окреслено лише процеси становлення ідей полікультурності, а розкриття значення полікультурності у контексті міжкультурної комунікації не було визначено основним завданням досліджень на сучасному розвитку суспільства.

Адже, дослідники визначають комунікацію як обмін знаннями, ідеями, думками, поняттями і емоціями, що відбуваються між людьми. Звідси випливає, що міжкультурна комунікація- обмін знаннями, ідеями, думками, поняттями і емоціями між людьми з різних культур.

Ми вважаємо, що для спілкування між народами різних національностей потрібна наявність у суспільства такої якості особистості як полікультурність, тобто здатності до взаєморозуміння та взаємодії, толерантного ставлення до інших культур, сприйняття їх поглядів та переконань.

Отже, метою нашої статті є уточнити сутність поняття «полікультурність», критерії та показники «полікультурності» як основоположного компоненту в структурі міжкультурної комунікації, де пріоритетним напрямом було б виховання взаємоповаги та толерантного ставлення між представниками різних релігійних, культурних та мовних груп.

Виклад основного матеріалу

На думку науковця Бацевича Ф.С.[2] міжкультурна комунікація – процес спілкування (вербального і невербального) людей (груп людей), які належать до різних національних лінгвокультурних спільнот, послуговуються різними ідіоетнічними мовами, відчувають лінгвокультурну «чужинність» свого партнера, по спілкуванню, мають різну комунікативну компетенцію, яка може стати причиною комунікативних невдач або культурного шоку.

Узагальнюючи підходи до визначення складових, що є запорукою ефективності процесу міжкультурної комунікації , ми намагалися узагальнити їх. Таким чином, на наш погляд , такими складовими є:

1. сформованість іншомовної комунікативної компетентності комуніканта;
2. широка культурологічна освіченість комуніканта;
3. особистісні якості комуніканта як от: комунікабельність, толерантність, полікультурність тощо.

На нашу думку, окремої уваги в контексті вироблення здатності до міжкультурної комунікації особистості заслуговує полікультурність як особистісна якість людини, що слугує вихованню навичок культурної взаємодії між представниками різних культурних, мовних та інших уподобань, здатності до функціонування в багатокультурному соціумі, спрощує розуміння вербальної та невербальної поведінки комуні кантів.

За визначенням О.В. Котенко полікультурність – це особливий системотворчий компонент у структурі особистості, її якість, що передбачає визнання багатоманітності культурного простору та здатність до міжкультурної взаємодії і ми повністю приєднуємося до цієї думки, адже вище зазначена якість є основою для формування полікультурної особистості, здатної до міжкультурної комунікації на засадах рівноправності.

На думку О.І.Мордань[6] формування особистості полікультурної є складним та насиченим процесом, вимагає не лише знань про особливості розвитку особистості, а й усвідомлення неминучості її існування в багатокультурному, різноетнічному світі, необхідності формування в неї готовності до спілкування з представниками різних країн, етносів, з людьми, які відрізняються не лише кольором шкіри чи мовою, а й звичками, традиціями, щоденними ритуалами.

Адже, полікультурна особистість – це особистість, що володіє уміннями та навичками успішної взаємодії з представниками іншої держави та культури, осмислення картин світу іншої соціокультури, готовність до вирішення конфліктів, що виникають у процесі спілкування, позитивне ставлення до мови, що вивчається та її носіїв . Наявність цих умінь і навичок вказує на готовність особистості до міжкультурного діалогу.

Приєднуючись до думки науковців, варто зазначити, що важливим аспектом в процесі набуття комуні кантом полікультурності як ключової якості його особистості у процесі міжкультурної комунікації є такий показник як комунікабельність, оскільки уміння налагодити комфортну, позитивну атмосферу упродовж спілкування, тим більше між представниками різних культурних уподобань є вагомим чинником, що сприяє досягненню основної мети міжкультурної комунікації – налагодженню взаємодії між людьми з різними поглядами уподобаннями, ментальністю, манерою спілкування.

Тому сформованість полікультурності особистості, на наш погляд це не тільки здатність до міжкультурної взаємодії, визнання рівнопровності всіх існуючих культур, що безперечно становить грунт для розуміння цього поняття, а також її комунікабельність, уміння створити атмосферу такої взаємодії.

Слід також акцентувати увагу на критеріях та показниках, що характеризують полікультурно виховану особистість, гідного представника сучасного суспільства[6]. На основі опрацювання наукових джерел ми намагалися узагальнити, визначені у дослідженнях критерії полікультурності особистості та їх показники. Ними стали:

Володіння національною культурою, яке сприяє розвитку патріотизму, обізнаності у власній культурі, що дає змогу формуванню в особистості певних культурних цінностей.

Його показниками є:

• усвідомлення своєї національної приналежності, яке передбачає усвідомлення спільної історичної долі;
• знання і розуміння національних і державних звичаїв, традицій, символів, мови представників свого народу та їх внесок у володіння здобутками національної культурної спадщини і популяризація національної культури у світі.

Кроскультурний критерій або критерій існування в багатокультурному середовищі, що включає в себе безконфліктне співіснування різних культур та виховання поваги до прав людини іншої приналежності, здатність особистості пристосовуватись до існування у різних культурних умовах.

Його показниками є:

• рівень поінформованості про культуру інших народів;
• виховання поваги до цінностей інших культур, оскільки вона має усунути всі можливості виникнення непорозумінь на рівні діалогу культур та сприяє успішній міжкультурній взаємодії.

Емоційний критерій, що передбачає позитивне ставлення до інших культур, сприйняття їх поглядів і думок.

Його показниками є:

• рівень розвитку толерантності,розуміння того, що в житті існує різноманітність у різних проявах та повага до вибору інших людей;
• контроль власного емоційного стану
• комунікабельність особистості.

На нашу думку, всі вище зазначені критерії та їх показники формують особистість полікультурну, здатну до взаєморозуміння та взаємодії між культурами різних народів.

Отже, у процесі виховання полікультурної особистості формується уявлення особистості про самобутні культурні світи та їх взаємозв’язок, формується толерантне ставлення до представників різних етносів, розвиваються навички взаємодії в сучасному полікультурному світі. На основі вище розглянутого можна сказати, що стратегічною метою сучасного суспільства є формування високоосвіченої, неупередженої, високоемоційної особистості готової до міжкультурної взаємодії.

Таким чином, полікультурність відіграє важливу роль у здійсненні міжкультурної комунікації, адже є основою створення нового суспільства, здатного до спілкування без етнічних, релігійних, расових і культурних бар’єрів.

Висновок

Отже, на сучасному етапі розвитку суспільства формування полікультурного світогляду особистості комуніканта у процесі міжкультурної комунікації сприяє вирішенню проблеми подолання міжкультурних конфліктів, допомагає налагодженню атмосфери співробітництва «різномовних» комунікантів у суспільно-політичній та економічній сферах людського буття.

Список використаних джерел

1. Бойченко, В.В. Полікультурне виховання молодших школярів у навчально-виховному процесі школи: дис. канд.пед.наук: 13.00.07 / Бойченко Валентина Василівна; Уманський держ. педагогічний ун-т ім.Павла Тичини. – Умань, 2006. –202с.
2. Бацевич, Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: підручник / Ф.С. Бацевич. – 2-ге вид., доп. – К.: ВЦ «Академія», 2009. – 376с.
3. Гис, В.Й. Формування та розвиток полікультурної компетентності засобами іноземної мови [Текст] / В. Й. Гис // Англ. мова та л-ра : наук.-метод. журн. - 2010. - № 6. - С. 2-6. - Бібліогр.: 3 назв.
4. Котенко, О. В. Розвиток полікультурної компетентності вчителів світової літератури в системі післядипломної освіти [Текст] : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: [спец.]: 13.00.04 "Теорія і методика проф. освіти" / Котенко Ольга Володимирівна; ДВНЗ "Ун-т менеджменту освіти" НАПН України. - К., 2011. - 20 с.
5. Лощенова, І.Ф. Полікультурне виховання майбутніх учителів у процесі вивчення іноземних мов: Дис. канд.пед.наук.: 13.00.07 / Лощенова Ірина Феліксівна. - Інститут проблем виховання АПН України. – К., 2004. – 224с.
6. Мордань, О.І.Полікультурне виховання в сучасній школі [Електронний ресурс] / О.І. Мордань // Режим доступу: http://nauka.zinet.info/6/mordan.php. Назва з екрану.
7. Яковлева, М.В. Психология межкультунрной коммуникации как новая образовательная дисциплина в современных условиях обучения / М. В. Яковлева // Наука і освіта : наук.-практ. журн. Півд. наук. Центру АПН України. - 2011. - № 1(Психологія). - С. 90-94. - Библиогр.: 8 назв.