Майданіченко В.А. Світові тенденції розвитку іншомовної педагогічної освіти

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Поточна версія на 17:20, 17 липня 2013

Майданіченко Вікторія Анатоліївна – студентка Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, напрям підготовки «Початкова освіта», кафедра іноземних мов і методик їх навчання Київського університету імені Бориса Грінченка

У статті розглядається поняття "освіта" в історичному аспекті і визначається його сутність на сучасному етапі, а також поняття "зміст освіти" і обґрунтовується його нестабільний характер. Доводиться необхідність змін у всій системі освіти і, в першу чергу, в її змісті. Розкривається сутність мовної освіти і різні підходи до визначення змісту мовної освіти. Обґрунтовується необхідність теоретичного обґрунтування і розробки якісно нового підходу до розвитку змісту мовної освіти.

Ключові слова: мовна освіта, поняття, історичний аспект, зміст освіти.

В статье рассматривается понятие "образование" в историческом аспекте и определяется его сущность на современном этапе, а также понятие "содержание образования" и обосновывается его нестабильный характер. Доказывается необходимость изменений во всей системе образования и, в первую очередь, в его содержании. Раскрывается сущность иноязычного образования и различные подходы к определению содержания иноязычного образования. Доказывается необходимость теоретического обоснования и разработки качественно нового подхода к развитию содержания иноязычного образования.

Ключевые слова: инноязычное образование, понятие, исторический аспект, содержание образования.

Article focuses on concept education in historical aspect and states its essence in modern реriod. It focuses on concept education content and proves its changing character. Author proves necessity of some changes in whole system education and in first place in its concept. Moreover article states essence foreign language education and describes dif erent арproaches to foreign language education content development. It proves necessity of theoretical foundation and development а new арproach to content development.

Key words: foreign language education, concept, historical aspect, educational content.

Постановка проблеми

Наразі в Україні йде становлення нової системи освіти, яка зорієнтована на входження в єдиний світовий освітній і інформаційний простір. Цей процес супроводжується істотними змінами як у педагогічній теорії, так і в педагогічній практиці навчально–виховного процесу.

Отже, передовсім, необхідно ознайомитися хоча би в короткому викладі із основними тенденціями розвитку систем освіти. Це допоможе краще зрозуміти роль нових технологій в практиці навчання, яку, насамперед, слід розглядати як необхідну умову когнітивного, інтелектуального, творчого і морального розвитку учнів. Креативний (творчий) розвиток стає ключовим словом педагогічного процесу, істотним, глибинним поняттям процесу навчання.

Процесу становлення та розвитку проблеми іншомовного професійного спілкування як складового компоненту іншомовної педагогічної освіти у Великій Британії притаманні певні закономірності, які перебувають у полі зору фахівців і реалізують реформи її змісту й технології функціонування. Поняття іншомовна педагогічна освіта розглядається як особлива міжособистісна професійна взаємодія у сфері інформаційно-пізнавального контакту, яка передбачає взаємообмін інформацією з урахуванням можливостей пізнавального й емоційного впливів на співрозмовника та особливостей мовленнєвого та поведінкового етикету носіїв мови.

Аналіз досліджень

Пріоритети державної освітньої політики і реалії сучасного життя вимагають зміни раніше існуючих концептуальних підходів до розвитку цієї сфери. Дискусія з питань освіти і виховання ведеться вже близько 200 років (Гербарт, Кант, Песталоцци та ін.). В її ході уточнюється і розширюється поняття "освіта". Діахронічний аналіз визначень означеного поняття дозволяє стверджувати, що в історії розвитку педагогічної науки ця категорія не завжди розумілася однозначно. Поняття "освіта" походить від німецького слова "Bildung" і означає виявлення і становлення образу, засвоєння культури, освіту, тобто з'єднання особистого досвіду людини з соціальним, відображеним і закріпленим в образах мистецтва і в наукових поняттях змістом, що конкретизується (Б. М. Бім-Бад, А. В. Петровський). Спочатку, поняття "освіта" знаходилося в тісному зв'язку з поняттям "школа" і означало навчання молоді та виховання адаптаційної здібності до самовиховання. З другої половини XVIII віку термін "освіта" використовується часто в ролі синоніма до поняття "виховання", що виконує допоміжну функцію освіти. Так, В. С. Леднев указує на те, що окремі педагоги, ототожнюючи поняття "освіта" і "виховання" (в широкому значенні цього поняття), визначають їх як колективний, двосторонній процес, метою якого є всебічний розвиток особистості і розвиток системи освіти, що забезпечує становлення індивідуума.

Постановка мети дослідження

Мета статті – показати, яким чином розвиток змісту іншомовної освіти сприяє виконанню соціального замовлення суспільства, прискоренню соціально-економічного і науково-технічного прогресу.

Виклад основного матеріалу

Останнім часом у світлі ідей гуманізації все більш міцно затверджується особистісно-орієнтований підхід до виявлення сутності змісту освіти. При такому підході абсолютною цінністю є не відчужені від особи знання, а сама людина. Даний підхід забезпечує свободу вибору змісту освіти з метою задоволення освітніх, духовних, культурних і життєвих потреб особистості, гуманне ставлення до особи, що розвивається, становлення індивідуальності та можливості її самореалізації в культурно-освітньому просторі.

Таким чином, у нинішніх умовах доцільно говорити про освіту як процес привласнення культури.

Структура і зміст освіти обумовлюються безпосередньо національною культурою, а освіта, у свою чергу, виступає одним з провідних культурних чинників. Саме це може забезпечити безперервний характер освітнього процесу – через усе життя. Тому можна стверджувати, що змістом освіти має виступати національна і світова культура. Це положення підтверджується також одним з принципів вибору змісту освіти – принципом віддзеркалення у змісті всіх провідних елементів світової і вітчизняної культури, що містять потенціал особистісного розвитку людини (В. І. Загвязінській).

Сутність іншомовної освіти полягає в тому, що вивчення будь-якої нерідної мови має супроводжуватись вивченням культури народу, причому цей процес повинен протікати одночасно. У зв'язку з цим доцільно говорити про іншомовну освіту як про лінгвокультурну освіту, результатом якої має стати багатомовність громадян суспільства, що усвідомлюють свою приналежність до певного етносу, а також здатних самоідентифікуватись у світі. Іншомовна освіта, залучаючи учнів до культури іншого народу, розвиває в них уміння розуміти світову культуру в цілому, а також формує здатність орієнтуватися в сучасному полікультурному й інформаційному суспільстві.

Процес іншомовної освіти, по суті, включає чотири процеси (Є. І. Пассов):

1. пізнання, що направлене на оволодіння культурологічним змістом іншомовної культури, тобто культурою країни, фактами культури і мовою як частиною культури;
2. розвиток, направлений на оволодіння психологічним змістом іншомовної культури (здібності, психічні функції і т.д.);
3. виховання, що націлене на оволодіння педагогічним змістом іншомовної культури (етичний, моральний, етичний аспекти);
4. навчання, націлене на оволодіння соціальним змістом іншомовної культури, тобто мовними уміннями, які засвоюються як засоби спілкування у соціумі.

Тому можна говорити про те, що змістом іншомовної освіти має виступати іншомовна культура, яка вивчається у діалозі з рідною та іншими світовими культурами.

Говорячи про культуру як про зміст освіти необхідно пам'ятати про те, що культура – це комплекс досягнень тієї або тієї групи людей. Досягнень не тільки поведінкових, до них належать і техніка, і система наукових уявлень, і мистецтво, і соціальний устрій і т.д. Виходячи з того, що всі ці досягнення змінюються з часом, можна зробити висновок про те, що культура – це не щось застигле, а складна і швидко змінювана система. Зміст освіти також змінюється під упливом вимог життя, виробництва і рівня розвитку наукового знання.

На сучасному етапі розвитку суспільства навчання іноземних мов направлене на підготовку багатомовної полікультурної особи, яку можна визначити як здатну використовувати іноземну мову як засіб міжкультурного і міжособистісного спілкування, як інструмент приналежності до національних і світових культур. Для підготовки такої особи необхідна відповідна організація процесу іншомовної освіти. Такий процес має носити полікультурний характер, проте, у вітчизняній педагогічній науці проблема організації полікультурної освіти є невирішеною. Однією з причин є неясність самого терміну "полікультурна освіта". Повноцінне розкриття сутності полікультурної освіти можливо через суміжні поняття. Такими є поняття кроскультурний, інтеркультурний і мультикультурний підходи.

Кроскультурний підхід в освіті – це процес вивчення та врахування особливостей тієї чи іншої культури з метою створення сприятливих умов для їх взаємодії. Кроскультурні дослідження дозволяють описати процес взаємодії культур. Вони припускають не просто культурне різномаїття в рамках одного суспільства або соціальної групи, але й сприяють взаємодії між націями або культурними групами. Особливості іншомовної культури відображені в підручниках і навчальних посібниках, призначених для вивчення мови. У процесі навчання ми знайомимося з цими особливостями і формуємо своє уявлення про країну мови, що вивчається, та її культуру.

З метою визначення характеру іншомовної культури, відображеної в змісті освіти, нами проаналізовано 4 британські навчальні посібники. У результаті аналізу виявилося, що в них переважають такі цінності британської культури, як робота (26,8%), індивідуалізм (16,3%), підкорення закону (12,1%), освіта (12,6%), приватне життя (13,1%), традиціоналізм (11,4%) і відпочинок (7,6%). Ці дані дозволяють стверджувати, що при кроскультурному підході можна, у кращому разі, отримати можливість порівняння різних культур на основі домінуючих у змісті утворення цінностей і внести цей матеріал у зміст підручників і посібників.

Інтеркультурний підхід в освіті – це процес вивчення культур у динаміці їх взаємодії і взаємопроникнення. Інтеркультурні дослідження засновано на вивченні взаємостосунків між культурними групами в рамках одного суспільства. Вони вимагають внутрішньої відвертості іншій культурі та сприяють інтеграції культур шляхом пошуку спільних рис. Проте сам термін "інтеркультурний" (міжкультурний) носить більшою мірою характер загальнодидактичного принципу і не дозволяє побудувати чітку методичну систему. Цей підхід важко використовувати для вирішення завдання розвитку змісту освіти.

Мультикультурний підхід – це процес вивчення співіснування різних культур на принципах соціальної рівності в рамках одного суспільства або держави. Мультикультуралізм містить у собі ідею про те, що сучасне суспільство має об'єднувати різні культурні групи на основі соціальної рівності. Прикладом є мультикультурне суспільство США, в якому взаємодіють, разом з індивідами – громадянами цієї країни, етно-конфесійні общини, зв'язані мовою, конфесією, культурою та ін.

Очевидно, що розвиток змісту освіти на основі такого підходу не може піти далі за зусилля на регіональному рівні.

Аналіз суміжних термінів виявляє їхню певну обмеженість і недостатність для вирішення проблем розвитку змісту іншомовної освіти в умовах глобалізації. Враховуючи різноманіття підходів і напрямів у культурологічних дослідженнях, а також беручи до уваги той факт, що жоден із них не сприяє повною мірою формуванню полікультурної особи, виникає необхідність теоретичного обґрунтовування, розробки і реалізації підходу, який синтезував би всі позитивні аспекти існуючих культурологічних напрямів і чітко визначив вектор сучасної освітньої політики.

Висновок

На нашу думку, перспективним напрямом досліджень у цій області є вивчення специфіки транскультурного підходу, який акцентує на вічних цінностях культури. Транскультурний підхід виступає як більш сильний і теоретично послідовний метод культурного дослідження.

Очевидно, що такий підхід може бути використано і для розвитку змісту іншомовної освіти. Такий підхід припускає не тільки усвідомлення і розуміння цінностей іншої культури, але і врахування загальнолюдських, екзистенціальних цінностей, що забезпечує в перспективі реальний рівноправний обмін цінностями між носіями і користувачами різних культур.

Список використаних джерел

1. Андрущенко В.П. Філософія освіти в постболонському просторі //Вища освіта України. – 2006. - № 1. – С.5-6.
2. Глузман А.В. Университетское педагогическое образование: опыт системного исследования: Монография. – К.: Видавничий центр “Просвіта”, 1996. –312 с.
3. Матвієнко О.В. Стратегії розвитку середньої освіти у країнах Європейського Союзу: Монографія. – К.: Ленвіт, 2005. – 381 с.
4. Парінов А.В. Реформа вищої педагогічної освіти в Англії: передумови і тенденції розвитку (кінець 80–х – початок 90-х років ХХ століття).: Автореф. дис…канд. пед. наук. – К., 1995. – 24 с.
5. Пуховська Л.П. Професійна підготовка вчителів у Західній Європі: спільність і розбіжності: Монографія. – К.: Вища школа, 1997. – 180 с.
6. Програма з англійської мови для професійного спілкування. Колектив авторів: Г.Є. Бакаєва, О.А. Борисенко, І.І. Зуєноктаін. – К. :Ленвіт, 2005. – 119 с