Лещенко В.В. Формування країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетенцій на заняттях «Практичий курс іноземної мови» у немовних ВНЗ

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Поточна версія на 17:20, 17 липня 2013

Лещенко Вікторія Віталівна – студентка Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, спеціальність «Початкова освіта», кафедра іноземних мов і методик їх навчання Київського університету імені Бориса Грінченка

Статтю присвячено проблемі формування країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетенцій на заняттях із дисципліни «Практичний курс іноземної мови» в немовних вищих навчальних закладах (ВНЗ). Висвітлено зміст головних понять «країнознавча компетенція» та «лінгвокраїнознавча компетенція», а також проаналізовано методи та засоби формування вище названих компетенцій.

Ключові слова: країнознавча компетенція, лінгвокраїнознавча компетенція, практичний курс іноземної мови, немовний ВНЗ.

Статья посвящается проблеме формирования страноведческой и лингвострановедческой компетенции на занятиях по предмету «Практический курс английского язика» в неязыковых ВУЗах. Освещено содержание основных понятий «страноведческая компетенция» и «лингвострановедческая компетенция», также проанализированы методы и способы формирования выше названных компетенций.

Ключевые слова: страноведческая компетенция, лингвострановедческая компетенция, практический курс иностранного языка, неязыковой ВУЗ.

The article is dedicated to the problem of forming regional geographic and regional lingua-geographic competency on the practical courses of foreign language in universities and colleges with no languagel faculties. The main terms of "regional geographic competence" and "regional lingua-geographic competence" are clarified, and the methods and ways of forming the aforementioned competences are also analyzed.

Key words: regional geographic competency, lingua-geographic competency, practical course of foreign language, universities and colleges with no laguage faculties.

Постановка проблеми

Сучасний світ потребує якісної комунікації, що включає в себе цілісне володіння мовними, мовленнєвими і соціокультурними компетенціями у комплексі зі знаннями не тільки про мову, а й про культуру тієї країни, мова якої вивчається. Саме ці знання та їх вміння до практичного втілення складають основу країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетенцій, без наявності яких не буде відбуватися стовідсоткова комунікація між комунікантом та реципієнтом. Сучасна методика потребує виділення більш чітких шляхів та методів формування таких необхідних складових соціокультурної компетенції, як лінгвокраїнознавча і країнознавча компетенції у майбутніх фахівців із викладання іноземної мови в умовах немовного ВНЗ, задля якісної, інформативної комунікації.

Аналіз досліджень

Питання про формування країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетенцій було детально досліджено в працях В. Сафонової, М. Нефедової, Т. Лотарьової, С. Роман та ін. Такими вченими як М. Аріян, Н. Бориско, Н. Гез, І. Зимня, Н. Ішханян, С. Козак, О. Коломінова, З. Корнаєва, О. Леонтьєв, С. Ніколаєва, Т. Опанасенко, Ю. Пассов розглядалося це питання з опорою на вивчення і дослідження соціокультурної компетенції.

Постановка мети дослідження

Під час здійснення аналізу останніх публікацій, було з’ясовано, що проблема формування країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетенцій на заняттях з іноземних мов є актуальною, та досліджувалася багатьма вченими, лінгвістами, вчителями. Виявлено, що більшість публікацій, присвячених цій проблемі розглядають її на рівні немовних середніх загальноосвітніх закладів/мовних навчальних закладів. Питання формування країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетенцій на заняттях з іноземних мов, саме у немовних вищих навчальних закладах станом на даний час є мало дослідженою.

Проблема підготовки майбутнього фахівця з викладання іноземної мови саме у немовних ВНЗ зараз постає дуже гостро. Зумовлено це тим, що кожного дня сучасний реальний і віртуальний світ потребує все більш високого рівня комунікації.

Мета статті – визначити оптимальні методи, засоби та прийоми формування країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетенцій студентів немовних ВНЗ.

Виклад основного матеріалу

Оволодіння іноземною мовою як засобом міжкультурного спілкування неможливо без паралельного вивчення відповідної культури. Якщо розуміти під культурою все, що робить та думає нація, то мова фіксує саме те, як ця нація думає.

Американський педагог, професор педагогічних та гуманітарних наук E.D. Hirsch під культурою країни, мова якої вивчається, розуміє особливе поєднання знань, досвіду й історичного підґрунтя, що дозволяє студентам бути адекватними учасниками міжкультурної комунікації. [1, 5]

Країнознавча компетенція – це знання учнів про культуру країни, мова якої вивчається (знання історії, географії, економіки, державного устрою, особливостей побуту, традицій та звичаїв країни). [4, 43]

Лінгвокраїнознавча компетенція передбачає володіння учнями особливостями мовленнєвої та немовленнєвої (міміка, жести, що супроводжують висловлювання) поведінки носіїв мови в певних ситуаціях спілкування, тобто сформованість в учнів цілісної системи уявлень про національно-культурні особливості країни, що дозволяє асоціювати з мовною одиницею ту ж інформацію, що й носії мови, і досягати у такий спосіб повноцінної комунікації. [4, 43]

Основою лінгвокраїнознавчої компетенції є національно-культурний компонент іноземної мови, який відбивається в одиницях різних рівнів мови, а також фонові знання типового освіченого представника певної лінгвокультурної спільноти. Ці знання становлять досить великий і неоднорідний простір, адже вони позначають усе те, що є характерним для культури, побуту, традицій упродовж різних історичних епох. Сюди зазвичай відносять (Є.М. Верещагін, Ю.І. Пассов) безеквівалентну лексику, слова з частковою семантичною еквівалентністю (фонова лексика), фразеологізми, усталені етикетні вислови. [2, 37]

Загалом на сьогодні проблематика обрання різних шляхів формування країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетенцій немовних ВНЗ є актуальним питанням, яке потребує централізованого та доцільного обрання перш за все пріоритетних та методологічно вірних завдань.

На сьогодні викладачі ВНЗ іноземних мов займаються пошуком та удосконаленням вже існуючих методик навчання студентів у підготовці до їхньої майбутньої викладацької діяльності, та формуванням в них необхідних іншомовних компетенцій.

Така зосередженість роботи викладачів іноземної мови саме у цьому напрямі зумовлена Державним стандартом вищої освіти, де йдеться про забезпечення високого рівня науково-теоретичного і методичного рівня викладання дисциплін у повному обсязі освітньої програми відповідно до спеціальності, а також здійснення освітньої діяльності певного напряму, яка забезпечує якісну підготовку фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів і відповідає стандартам вищої освіти.

Виходячи із Державного стандарту і вимог до викладання іноземних мов, завдання викладачів іноземних мов полягає у забезпеченні всіх змістових ліній мовного компонента, таких як: мовленнєва, мовна, соціокультурна і діяльнісна. Де соціокультурна змістова лінія має забезпечувати вироблення і вдосконалення вмінь та навичок із засвоєння культурних і духовних цінностей свого та інших народів, норм, які регулюють стосунки між поколіннями, статями, націями, сприяють естетичному і морально-етнічному розвиткові. І де соціокультурна змістова лінія забезпечує формування соціокультурної компетенції як однієї з чотирьох головних компетенцій. [3, 8]

Для забезпечення виконання умов Державного стандарту серед дисциплін, у змісті яких закладено країнознавчий і лінгвокраїнознавчий компонент, можна зазначити такі: «Практичний курс іноземної мови» та «Країнознавство». Упродовж вивчення цих дисциплін, лекції подаються студентам виключно іноземною мовою, досвідченими викладачами, з характерною міжпредметною інтеграцією на основі близьких за змістом тем з інших дисциплін, із доречним використанням інформаційного середовища та технічних засобів навчання.

Ми зосередили увагу на дисципліні «Практичний курс іноземної мови», яка має на меті формування мовної, мовленнєвої та соціокультурної компетенції. Дисципліна «Практичний курс іноземної мови» пропонує широке поле можливостей для формування та подальшого вдосконалення своїх країнознавчих і, звісно, лінгвокраїнознавчих компетенцій шляхом сприйняття, розуміння, вивчення та практичного застосування не тільки мовних чинників, а й позамовних, до яких належать проксемічні (ті, що стосуються взаємодії «людина – навколишній світ», наприклад: відстань між людьми під час спілкування), кінесичні (ті, що описують роль жестів, виразів та поз, наприклад: кивки головою «так» і «ні», міміка), соціально-психологічні, ситуативні та інші.

Такі уміння та навички, які нам пропонує дисципліна «Практичний курс іноземної мови», дають можливість студенту влитися в іншомовну культуру, осягнути її й усвідомити, а часто й пережити її «зсередини». Застосуванню такої інформації не можна навчитись, лише працюючи зі звичайними підручниками, читаючи тексти і вивчаючи граматику. Звичайно ж таки, можна чудово володіти мовою, але бути чужинцем серед справжніх носіїв цієї мови. Таку специфічну інформацію, яка допомагає у формуванні країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетенції, можна здобути лише шляхом занурення в іншомовне середовище і спілкування в ньому, чому і допомагають заняття з дисципліни «Практичний курс іноземної мови», на якому використовуються різні форми, методи і види роботи.

Ми спробували проаналізувати методи, які використовуються в межах занять з дисципліни «Практичний курс іноземної мови» (англійська мова) і на наш погляд сприяють формуванню країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетенцій.

• Метод «Порівняння», який базується на контрастах і містить у собі різноманітні дискусії (на заняттях обговорюються традиції, звичаї країни, мова якої вивчається порівняно з рідною культурою), наприклад: замовлення звичайного чаю іноземцем в англійському кафе. Звичайний чай для англійця розуміється, як чай із додаванням молока, а для іноземця звичайний чай - це чай без молока.
• Метод «Критичних випадків», що ставить за мету висвітлити різницю між вербальним та невербальним спілкуванням. Студентам пропонується опис ситуації, коли співрозмовники неправильно розуміють один одного у спілкуванні через різницю в культурі та ментальності, наприклад: англієць пропонує українцю почати працювати, а сам знімає піджак, що в англійців позначає невербальний жест до готовності роботи, а в українців до відпочинку;
• Метод «Короткого викладення культурних аспектів». Він сконцентрований на одній із різниць у культурі двох країн, наприклад: одяг, їжа, життєві звички.

Окрім вище зазначених методів, ми виділяємо наступні методи, які на заняттях з дисципліни «Практичний курс іноземної мови» (англійської мови) є не менш важливими і ефективними у формуванні країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетенції: використання аутентичного матеріалу (тексти, оголошення, реклама, публікації); прослуховування, а також відтворення аутентичних іншомовних пісень; спілкування з носіями мови в умовах реалістичної ситуації; практичні тренінги, де більша кількість часу відводиться рольовим іграм на такі сучасні теми, як: «Employment», «At the theatre», «Tourist in London» та інші. Також широко використовуються тренінги-мікроігри, наприклад: «Merry-go-round» – студенти утворюють два кола – зовнішнє і внутрішнє, рухаючись якими, обмінюються фразеологічними репліками; «Conflict» – вчаться правильно реагувати на емоційну фразу партнера. Ці тренінги-мікроігри, проводяться із обов’язковим завданнями для студентів, яке полягає у необхідності використання проксемічних і кінетичних чинників, тобто позамовних явищ.

Завдяки використанню вище наведених прикладів методів у формуванні важливих складових соціокультурної компетенції на заняттях із дисципліни «Практичного курсу іноземної мови», можливе якісне оволодіння студентами іншомовним спілкуванням із ґрунтовними знаннями про сучасні реалії країни, мова якої вивчається в умовах немовного ВНЗ, що поліпшить рівень сформованості країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетенції.

Якщо говорити про ефективні засоби навчання, які використовуються в межах дисципліни «Практичний курс іноземної мови», то в рамках статті, ми змогли виділити також декілька найбільш ефективних засобів у прищепленні та розвитку країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетенцій.

Одним із найефективніших засобів є мережа Інтернет, яку зараз можливо використовувати на заняттях з іноземної мови в межах аудиторних годин. У наш час Інтернет володіє надзвичайними інформаційними можливостями і надає великий спектр послуг. Студенти, використовуючи Інтернет, отримують необмежений доступ до цікавих країнознавчих матеріалів із різних галузей, таких як: «Культура», «Музика», «Спорт», «Молодіжні організації» та інші. Також Інтернет надає можливість іншомовного спілкування з представниками іншої культури шляхом листування електронною поштою, що безумовно впливає на розвиток лексики, збільшення словникового та фразеологічного запасу, також корегується і відточується культура написання листів і орфографія. Ще одним вагомим і ефективним засобом формування країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетенцій є інформаційні технології у сукупності з використанням аудіовізуальних засобів.

Інформаційні технології створюють необмежену кількість можливостей для урізноманітнення та інтенсифікації навчального процесу. Аудіовізуальні засоби створюють надзвичайно широкі можливості для формування як країнознавчої, так і лінгвокраїнознавчої компетенції у найбільш наближеному до реалій іншої країни стані, оскільки відображають сучасну дійсність іншої країни.

Тим не менш, існує вагома різниця між викладанням «Практичного курсу іноземної мови» в немовних і мовних ВНЗ. Ця різниця полягає у більшій кількості відведених годин на тиждень в мовному ВНЗ, викладачами використовується ширший спектр методів, засобів та прийомів, які проводяться на заняттях. Також матеріально-технічна база мовних ВНЗ дозволяє студентам використовувати лінгафонні кабінети, які безперечно дозволяють студентам краще оволодівати навичками розуміння мовних чинників. Ще однією важливою умовою ефективності формування лінгвокраїнознавчої та країнознавчої компетенцій, яку забезпечує мовний ВНЗ це – вищий базовий рівень володіння іноземною мовою студентами, бо саме через мову відбувається комунікація, і чим рівень володіння іноземною мовою вищий, тим ліпше студенту відчути тонкощі у різниці менталітету, звичаїв, мовних та позамовних чинників країни, мову якої він вивчає.

Висновок

Отже ми дійшли висновку, що використання методів «Порівняння», «Критичних випадків», «Короткого викладення культурних аспектів», а також використання сучасних засобів формування країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетенції на заняттях із дисципліни «Практичний курс іноземної мови» в немовних ВНЗ сприяють активізації пізнавальної діяльності студентів, спонукають проявити активність та креативність, підвищують мотивацію до вивчення мови та поглиблюють міждисциплінні зв’язки і бажання занурюватися в іншомовне середовище, в його культуру і світ, що і є одним із головних завдань у формуванні країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетенції як обов’язкових складових соціокультурної компетенції.

Проаналізувавши та дослідивши науково-публіцистичну літературу, ми знайшли запропоновані нові ефективні та перспективні методи формування країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетенцій студентів немовних ВНЗ через самостійну форму роботи.

Отже, важливим елементом самостійної навчальної діяльності студентів при формуванні складових соціокультурної компетенції є використання відеоматеріалів. Робота з такими матеріалами урізноманітнює види діяльності студентів, підвищує рівень мотивації вивчення іноземної мови, дає можливість працювати з автентичними зразками мови, що є особливо актуальним з огляду на відсутність іншомовного оточення. Потенціал відео-методу для формування у студентів загальних і спеціальних понять і знань про іншу країну очевидний. З усіх доступних засобів він забезпечує найточніше відображення мови у користуванні, тому що вона вживається конкретними мовцями, тісно пов'язана з певною мовленнєвою ситуацією, а її комунікативна мета підсилюється цілим рядом візуальних закодованих немовних характеристик (пози, міміка, жести). [5, 2].

Список використаних джерел

1. Hirsch E. D. The Dictionary of Cultural Literacy: What Every American Needs to Know. Нoughton mifflin company. Boston. NY. – 2002. – 647 р.
2. Верещагин Е.М. Язык и культура. Три лингвострановедческие концепции: лексического фона, рече-поведенческих тактик и сапиентемы / Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Под редакцией и с послесловием академика Ю.С. Степанова. – М.: Индрик, 2005. – 1040 с.
3. Закон України від 17.01.2002 № 2984-III. Закон України про вищу освіту (за станом на 05 грудня 2012р.): Розділ ІІІ. Стандарти Вищої Освіти. / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2984-14.
4. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах: Підручник. Вид. 2-е, випр. і перероб. / О.Б.Бігич, Н.О.Бражник, С.В.Гапонова, Г.А.Гринюк, Т.І.Олійник, К.І.Опищенко, О.П.Петращук, Л.А.Сажко, Н.К.Скляренко, Л.П.Смєлякова, Е.Г.Хоменко, Л.П.Щербак; під керівн. С.Ю.Ніколаєвої – К. : Ленвіт, 2002. – 328 с.
5. Олійник Л.Й. Інноваційні технології викладання іноземних мов// Режим доступу: http://www.rusnauka.com/1_NIO_2008/Philologia/25447.doc.htm.
6. Федоренко Ю.П. Доцільність і особливості використання аудіо і відео матеріалів на уроках іноземної мови// Режим доступу: http://www.rusnauka.com/10_NPE_2008/Philologia/29839.doc.htm.