Задоя С. Організаційно-методичні аспекти роботи з дитячим ансамблем бандуристів
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Задоя Світлана, вчитель, художній керівник ансамблю бандуристів дитячої школи мистецтв, м. Богуслав
Зміст |
Постановка проблеми
Стрімкі зміни, що відбуваються в сучасному світі, торкаються всіх сфер людського існування: економіки, культури, освіти і виховання. Тому з кожним роком існує загроза втрати спадщини далекого минулого нашого українського народу, зокрема історичних дум і пісень, які співають під акомпанемент кобзи та бандури.
Аналіз публікацій та спеціальної літератури показав, що проблема вивчення творчості бандуристів та особливостей оволодіння цим інструментом цікавила видатних діячів культури минулих століть, сучасних науковців і практичних педагогів. Вивченням особливостей інструмента, різних шкіл гри на бандурі (київської, дніпропетровської, харківської, львівської, донецької), репертуару та методики навчання на інструменті займалися Г. Хоткевич, Г. Мартинович, М. Опришко, В. Кабачок, Є. Юцевич, З.Штокалко. Видавалися підручники «Школа гри на бандурі» А. Омельченка (1977 р.), «Школа гри на бандурі» С. Баштана, А. Омельченка(1989 р.), у яких подані загальні відомості про інструмент, деякі положення з елементарної теорії музики, методичні вказівки щодо оволодіння основними навичками гри на бандурі, а також методичні рекомендації щодо вокального виховання учнів – бандуристів, роботу з ансамблями бандуристів.
У працях сучасних дослідників Л. Воріної, М. Шевченко, О. Гук, В. Дутчак, Л. Мандзюк розглядаються проблеми методики гри на бандурі, Функціонування ансамблевого мистецтва, зокрема ансамблевої творчості.
Висвітлення не вирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується публікація. Аналіз наукових досліджень та навчально-методичної літератури з даної проблеми показав, що питання ансамблевого мистецтва гри на бандурі розглядається не з перших класів школи мистецтва, а у старших класах. Залишається недостатнім вивчення питання залучення до даного виду мистецтва учнів, починаючи з молодшого шкільного віку, і особливостей використання методів, прийомів та форм роботи створення дитячого ансамблю бандуристів.
Мета і завдання
Мета публікації полягає у висвітленні практичного досвіду роботи створення дитячого ансамблю бандуристів у школі мистецтв міста Богуслава.
Відповідно до мети визначено такі завдання:
- визначити форми роботи школи по залученню учнів до гри на народних музичних інструментах;
- розкрити основні методи, прийоми та форм роботи з дитячим ансамблем бандуристів.
Виклад основного матеріалу
На сучасному етапі, в умовах незалежної України, кобзарське мистецтво набуває важливого значення в духовному відродженні держави. Залучення дітей до безпосередньої участі в ансамблях бандуристів є важливим засобом їх виховання. У дітей розвивається естетичний смак, національна самосвідомість, образне мислення і фантазія, любов до музики.
Під впливом історичних і культурних чинників бандура стала національним символом українського народу. До нашого часу дійшли історичні та чумацькі пісні, які були в традиційному козацькому репертуарі. Велика частина репертуару кобзарів складалася з пісень про кохання, побутових та жартівливих пісень. Такі поетичні твори передають з покоління в покоління відомості з історії, пов’язані з найважливішими подіями в житті народу. Діти знайомляться з видатними синами і дочками своєї країни, які героїчно боролися за світле майбутнє України.
Органічне вплетення бандурної музики в сучасне мистецтво зумовлене її традиційною імпровізаційною природою, як в інструментальних, так і у вокально-інструментальних жанрах. Зростає необхідність збереження тих досягнень бандуристів, які виробили свої стилі гри на бандурі та репертуар.
На даний час існують наукові праці таких фахівців у галузі бандурного мистецтва як Л. Воріна, О. Герасименко, В. Дутчак, Л. Мандзюк, які присвячені питанням історії ансамблевого виконання на бандурі, теорії та практиці гри на народному інструменті. У цих працях розглядаються загальні проблеми формування творчої особистості у процесі навчально-виховної роботи під час навчання учнів гри на бандурі.
Питання методики роботи з ансамблем бандуристів присвячені роботи М. Шевченко «Методика роботи з ансамблем бандуристів» [2], В. Дутчак «Ансамблевий вид виконавства на бандурі» [4], О.Гук «Організація роботи дитячих ансамблів бандуристів» [6]. Вказані роботи містять корисні поради, цінні зауваження та педагогічні знахідки, але, як зазначає М. Давидов « … в методичній літературі по бандурі для початкової і середньої ланки навчання, методика вокальної, ансамблевої та хорової підготовки майже не розроблена. Це особливо слід підкреслити, що тривалий час у навчальних закладах активізувалась увага педагогів на інструментальну техніку бандуристів, у чому, безумовно досягнуто українською школою, в цілому, значних успіхів. Настає час, маючи належну інструментальну підготовку бандуристів і добре поставлену методику в цьому аспекті, привернути увагу педагогічного загалу до жанру, спрямованого на першоджерела кобзарського мистецтва як мистецтва в першу чергу вокального» [6; c. 207].
Як зазначає О. Гук [6;с. 208] однією із складових частин духовної культури особистості дитини є музична культура, у структурі якої значне місце посідає вокально-інтонаційна культура. Виховання вокально-інтонаційної культури є дуже актуальне і значуще, тому що дає змогу розвивати у дітей любов до співу, розуміння поетичного тексту пісні, передачі його голосом [6; с.208]. У високій художньо-образній формі розкриваються почуття і емоційно-естетичні цінності, ідеали, у дітей успішно розвиваються емоційні, інтелектуальні і вольові якості [6; с.208].
У 1970 р. Ю. Задоя, який згодом став Заслуженим працівником культури України, створив при Богуславському районному будинку культури чоловічу народну аматорську капелу бандуристів, яка була дипломантом та лауреатом міжнародних, всеукраїнських, обласних та регіональних конкурсів і фестивалів кобзарського мистецтва. У репертуарі капели, яка проіснувала до 1992 року, були думи («Дума про Б. Хмельницького», «Про Байду», пісні народні та пісні на вірші Т.Г.Шевченка, інструментальні твори композиторів, твори сучасних композиторів). У 1987 році Ю. Задоя організував жіночу аматорську народну капелу бандуристів «Богуславка при Богуславському гуманітарному коледжі ім. І.С. Нечуя-Левицького, хормейстером і диригентом якої з 2004 р. по 2009 р. була С. Задоя. За період роботи диригентом і хормейстером капели бандуристів «Богуславка» накопичено певний професійний досвід організації роботи з ансамблями бандуристів, який використовується у роботі ансамблю бандуристів школи мистецтв.
Слід зазначити, що на сьогоднішній день помітними є ознаки спаду популярності народно-інструментального мистецтва, що пов’язано з процесами в економічній, соціальній, політичній сферах нашої держави. Народна музика перебуває у затінку і втрачає масового слухача. Тому слід дбайливо зберігати, ретельно вивчати і наполегливо пропагувати, вміло рекламувати народні інструменти. На сьогодні підготовка виконавців на народних інструментах охоплює три музично-освітні рівні, кожен із яких має свою мету і завдання. Першим є музична школа, в якій діти навчаються грати на бандурі, приймають участь в учнівських оркестрах народних інструментів та різних інструментальних та вокальних ансамблях. Для розвитку ерудиції є музично-теоретичні предмети: сольфеджіо і музична література.
Сучасна школа митців повинна забезпечувати гармонійний розвиток особистості та особистісної культури на національних українських традиціях. Ми виробили певні традиції створення ансамблів гри на народних інструментах, які і хочемо розкрити.
Таку роль виконує ансамбль бандуристів школи мистецтв, який планомірно виступає не лише на звітних концертах, обласних академконцертах, запланованих виступах у Будинку культури, у загальноосвітніх школах міста, а й на конкурсах та фестивалях кобзарсьвого мистецтва, що проводяться на Україні. Тісна співдружність між учителями школи мистецтва і класними керівниками тих класів шкіл, в яких навчаються юні бандуристи, приносять хороші результати. Кількість дітей, які зацікавлюються народними інструментами, зокрема бандурою, зростає з року в рік. Перед учителем стоїть завдання: навчання гри на бандурі, формування естетичного смаку та духовної культури особистості. Основними методами і прийомами роботи на даному етапі навчання є особистий зразок гри на бандурі учителя та старших учнів школи; пояснення та показ прийомів гри на інструменті; слухання та аналіз записів гри дитячих ансамблів бандуристів, записи дорослих чоловічих та жіночих капел бандуристів (керівник Ю. Задоя). Як на даному етапі навчання, так і на наступних необхідно дотримуватися вікового і індивідуального принципів навчання.
Кожен учитель, незалежно від того, який предмет він викладає, повинен, як вказував В. Сухомлинський, уміти ефективно використовувати найрізноманітніші засоби вираження думки й формувати в учнів на матеріалі своєї навчальної дисципліни чутливість, сприйнятливість до слова, до найтонших його нюансів.
Водночас В. Сухомлинський застерігає педагогів бути дуже обережним зі словом. Адже слова бувають різні, – ними можна й оживити, і вбити, викликати радість, душевне піднесення або засмутити й приголомшити людину; словом можна посіяти і тривогу, сум’яття, невіру людини у свої сили, і можна її запалити, надихнути на творчу працю; слово учить, показує, як практично треба діяти, спрямовує й активізує самостійну думку і працю учнів [7; с. 126].
Під час організації вправляння для вироблення умінь і навичок гри на бандурі необхідно чітко давати інструкції, оцінювати результати обережно, не даючи негативних і різних оцінок. Репертуар для першого і другого класів підібраний відповідно до вікових особливостях у підручниках («Школа гри на бандурі»; 1 (2) клас), але учитель повинен враховувати індивідуальні особливості кожного учня. Провідними принципами роботи керівника дитячого ансамблю мають бути принципи наступності (від простого до складного), доступності та особистісного підходу (урахування психологічних, фізіологічних, соціальних особливостей учня).
На наступному етапі, коли учні засвоїли основні принципи гри на бандурі перед керівником дитячих капел постають такі завдання:
- дальший розвиток музично-вокальних здібностей та навчання грі на бандурі та співу під власний супровід;
- залучення до кращих зразків української музичної культури;
- сприяння розвитку індивідуальних творчих здібностей, формування естетичного смаку та духовної культури особистості.
Вказані завдання стояли перед учителями і в період навчання гри на бандурі, але основою занять було вироблення техніки гри на інструменті. Для створення ансамблю необхідно, щоб діти не лише грали на бандурі, але й володіти навичками хорового і індивідуального співу.
Виконання музичного твору на бандурі одночасно зі співом, вивчення різних за стилем партій висувають перед бандуристом особливі вимоги, вимагаючи поєднання навичок соліста і концертмейстра. Постає необхідність вироблення у бандуристів інтонаційного слуху, розуміння ускладненої гармонії, гарної музичної пам’яті, почуття ритму та навичок ансамблевого співу.
Навчання співу – це не тільки навчання даному виду мистецтва. У процесі занять активно розвивається дитячий голос, а також вирішуються виховні завдання, пов’язані з проблемою формування особистості школяра і його загального розвитку. Тому навчання співу перш за все педагогічна задача.
Для розвитку дитячого голосу ми повинні врахувати такі основні фізіологічні характеристики: тембральну, інтонаційну і динамічну. До тембральної характеристики відносяться: спектральна насиченість або обертоновий склад звука; плавність регістрових переходів; звучність голосу; ступінь свободи звучання; вокальна позиція; ступінь округлості голосних.
До інтонаційної характеристики відносяться: точність або чистота інтонування; ширина звуковисотного діапазону; його висотне положення. До динамічної – ширина динамічного діапазону на різних звуковисотних рівнях [1; с. 78]. Розвиток дитячого голосу – це якісні і кількісні зміни стану голосового апарату, а також розвиток специфічних вокальних здібностей. До вокальних здібностей входять:
- анатомо-морфологічний розвиток голосоутворюючої системи на фоні росту всього організму дитини;
- функціональне удосконалення центральних відділів мозку, які управляють співочим процесом і всієї системи зв’язку " голос-слух " ;
- накопичення вокальних навичок ( співоче дихання ), формування природності у звукоутворенні і правильній артикуляції;
- удосконалення якості звучання (тембру, звуковисотного і динамічного діапазону, вокального інтонування, рухливості голосу, чіткості дикції);
- розвиток музичного слуху і як особливого його прояву, вокального слуху;
- установлення взаємозв’язку між слуховим сприйманням звукового образу, вокально-слуховим уявленням і відтворенням голосом.
Розумові операції у процесі співочої діяльності мають свою специфіку.
Сприймання у музичній педагогіці характеризується як цілісно-диференційоване. Цілісність сприймання виражається емоційним змістом вокального твору, а диференційованість – у виділенні висоти, тембру голосу, динаміки, темпу, ритму, форми, фразування, манери вимови [1; с. 116].
Уявлення – мова йде про вокально-слухові уявлення як звучання голосу в цілому, так і в окремих компонентах.
Відтворення характеризується звучанням співочого голосу і забезпеченням відтворення звука і його вокально-слухового уявлення, сформованість співочих навичок, усвідомленим управлінням голосоутворюючою системою.
Таким чином, однією із важливих умов вокального розвитку дітей у процесі навчання співу є планомірне і послідовне формування вокально-слухових уявлень, які лежать в основі вокального слуху дітей. Процес розвитку вокального слуху можна уявити таким чином:
- слухова увага, тобто слухова активність;
- порівняння і протиставлення різних зразків (тобто розумові операції);
- спроба відтворення (власні дії);
- аналіз отриманого звучання з естетичної точки зору;
- внутрішній спів (моделювання вокального руху в свідомості);
- повторення дій по відтворенню;
- узагальнення слухових уявлень і теоретичних знань (осмислення);
- пояснення механізму за принципом наочності (слухової і зорової);
- досягнення пошукової якості звучання у власному виконанні (удосконалення навичок);
- виконання на основі постійного контролю [1; с 137].
Враховуючи загальні принципи дидактики, які є основою для всіх спеціальних методик, у тому числі і вокальної, необхідно дотримуватися принципу перспективності, який спирається на "зону близького розвитку"; систематичності, – поступовому ускладненні співочого репертуару і вокальних вправ; принципу посильних труднощів, так як мета можливостей кожного учня, навіть одного віку, різна; принципу позитивного фону навчання – емоції відіграють ведучу роль у процесі навчання: якщо музика і співи зацікавлюють дітей, то процес навчання дає хороший результат, і навпаки; принципу єдності художнього і технічного розвитку учнів – завдання технічного розвитку співочого голосу дітей повинні підкорятися художнім цілям. Вокальний слух педагога і самих дітей керує процесом формування вокальної техніки; принципу цілеспрямованого управління регістровим звучанням голосів [1; с 170]. Змістом навчання є: система основних специфічних знань і навичок; досвід творчої діяльності учнів; досвід емоційно-вольового відношення до світу, один до одного [1; с 184]. Методи і прийоми вокального виховання є результатом багатогранного і практичного досвіду педагогів. Поряд із загальнодидактичними, у вокальній педагогіці склались і свої методи, які відображають специфіку співочої діяльності: концентричний, фонетичний, пояснювально-ілюстративний у поєднанні із репродуктивним, метод мисленого співу та порівняльного аналізу [1; с. 185].
На сучасному етапі модернізація музичної освіти потребує принципово нових підходів до пошуку новітніх технологій навчання, вдосконалення навчально-виховного процесу та системи контролю знань.
Будь-який трудовий колектив може продуктивно працювати за наявності чіткої організації всього трудового процесу. Ансамбль бандуристів, як вокально-інструментальний колектив має свою специфіку в організації праці учасників. Перш за все необхідно подбати про приміщення, в якому будуть проводитися заняття, встановлення часу занять, обладнання, забезпечення нотами і необхідним приладдям. Велике значення має зовнішній вигляд учасників ансамблю бандуристів. За встановленими традиціями треба виготовити для бандуристів українські народні костюми. Керівник ансамблю слідкує за їх станом. Досить серйозно треба підходити до питання розміщення членів ансамблю. У вирішенні цього питання повинна діяти взаємодопомога і практична зручність, питання ансамблевості та зросту виконавської майстерності [2; с. 28]. Вирішальним фактором виховання членів ансамблю і чинником успіху є добір репертуару. Вдало підібрані твори допоможуть швидко закріпити й удосконалити техніку гри на бандурі, удосконалити виконавську майстерність, виховати інтерес до творчої та концертної роботи, розвивати і удосконалювати естетичний смак.
У підручнику «Школа гри на бандурі» С. Баштана та А. Омельченка, рекомендують для перших занять ансамблю брати ритмічно нескладні твори. Практика довела доцільність цієї рекомендації. Важливо, щоб сам керівник ансамблю уміло і артистично вперше виконав твір. Високопрофесійне виконання кожного твору із взятого репертуару – запорука подальшого його успіху у виконанні ансамблю бандуристів. Важливо, щоб бандуристи отримали емоційне уявлення про твір в цілому, зацікавились ним, захотіли зіграти його. Викладач музики знайомить дітей з композитором, автором тексту, аналізує мелодію, гармонію, ритміку, динаміку твору.
У роботі з дітьми ансамблю бандуристів слід шукати інноваційні новітні технології (інтерактивні методи навчання, технологію «створення ситуації успіху», що допоможе дітям стати активними учасниками навчального процесу). У роботі з ансамблем бандуристів використовуються різноманітні типи занять: заняття-зустрічі з кращими творами музики та мистецтва; заняття-дослідження - вивчення творів місцевих композиторів (А. Доріченка, М. Випустка); музичні вечори на певну тематику («Веснянки», «Колядки»); слухання музики у записах (капела бандуристів Богуславського районного Будинку культури,капела бандуристів «Богуславка»); відвідування концертів музичних колективів Богуславського гуманітарного коледжу. Велике виховне значення для становлення колективу ансамблю бандуристів стали традиційні виступи перед батьками та населенням. Колектив є бажаним гостем у школах міста та дитячого будинку для дітей-сиріт «Оберіг». Репертуар ансамблю бандуристів Богуславської дитячої школи мистецтв складається із українських народних пісень «Ой ходила дівчина бережком», «Ой, у полі нивка», «Ой, у вишневому садку»(обробка С. Овчарової), «На вулиці скрипка грає», (обробка Т. Чохленко), польської народної пісні «Каролінка», авторських творів «На Чорнобиль журавлі летіли» (музика О. Білаша, слова Д. Павличка, аранжування В. Дутчак), «Господи, помилуй нас»(слова і музика Т. Петриненка), «П’є журавка воду»(муз. Зуєва, сл. Д. Луценка), «Грай, бандуро, грай»(муз. Степаненка, сл. П.Воронька) та ін.
Ансамбль бандуристів-з успіхом виступав на 1фестивалі-конкурсі українського та польського мистецтва(2011р. м. Біла Церква), 19, 20 Всеукраїнських фестивалях кобзарського мистецтва ім. М. Лисенка «Дзвени, бандуро»(2010-2011рр. м. Ялта). Київських обласних фестивалях «Дебют».
Висновок
Реалізуючи художньо-естетичне виховання учнів школи мистецтв по класу бандури та залучення їх до ансамблевого мистецтва, необхідно вирішувати наступне:
- Широко рекламувати ансамблеве мистецтво серед учнів загальноосвітніх шкіл і населення з метою ознайомлення з даним видом мистецтва та залучення дітей до гри на бандурі.
- Репертуар для сольного виступу і ансамблевого виконання повинен відповідати віковим особливостям дітей, включати твори класиків української музики, народні і сучасні пісні, які б найбільше відповідали духові і характерові кобзарського мистецтва.
- Методи, прийоми і форми роботи з дитячим ансамблем бандуристів повинні відповідати загальним вимогам дидактики: надавати необхідні знання рідної мови, літератури і культури, залучати до національних культурних цінностей,традицій, етичних норм, що сприяє пробудженню національної свідомості та формуванню вокально-інструментальних навичок.
Список використаних джерел
- Мандзюк Л.С.Ансамблево-виконавська творчість бандуриста,- Харків.-2007-298с.
- Шевченко М. Методика роботи з ансамблем бандуристів/М. Шевченко.-Івано-Франківськ: Плай, 2003-56с.
- Броннікова Н. Мистецтво виконання на бандурі/Н. Бронікова//Шкільний світ/(упор.Н.Петлицька).-2005.-№40(312).-с.13
- Дутчак В. Ансамблевий вид виконавства на бандурі: історія і сучасність (Ноти) /В.Дутчак. - Івано-Франківськ: Плай, 2003-130с.
- Портнова О. С. Використання сучасних педагогічних технологій/О.С. Портнова//Позашкілля.-2007-№1-с.1-10
- Гук О. Організація роботи дитячих ансамблів бандуристів/О.Гук// Школа і традиція.-Львів-2007 -с.206-208.
- Сухомлинський В. О. Вибрані твори у 5-ти т.-К.:Радянська школа-1978-т.5
- Воріна Л. Методичні поради щодо культури ансамблевого співу /Л. Воріна//Кобзарське мистецтво.-Дніпропетровськ(б.в.),2004-76с.