Сирник М. Організація системи роботи з дітьми з особливими освітніми потребами у Польщі
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Марко Сирник – педагог, психолог, публіцист, історик, менеджер освіти; Польща
Зміст |
Актуальність теми
Реформа освітньої системи у Польщі, яка здійснювалася етапами, починаючи ще з 90-х років минулого століття, змінила також підхід до проблеми учнів із так званими різними дефіцитами. В основному йшлося про перехід від сегрегації цих учнів, до якнайбільшої їх інтеграції в суспільстві. Виявом такої інтеграції було, між іншим, устремління до того, щоб надати цим дітям шанс навчатися в загальнодоступних освітніх закладах. Якщо зважати лише на цей аспект – результат було досягнуто, оскільки зростає як мережа інтеграційних класів, так і кількість учнів у цих школах із легкою інтелектуальною відсталістю [1]. Водночас, виникли тенденції, які дуже негативні для суспільства, і до яких школа не зовсім була готова. Насамперед йдеться про наростання економічних проблем, зміну традиційних цінностей, соціальне сирітство (євросирітство), гнітючий споживацький культ у побуті тощо. Все це призводить до появи або наростання цілковито нових проблем, які мають місце серед учнів і навіть дітей дошкільного віку. І тривалий час система освіти не була готова до подолання цих явищ.
Одним з викликів сучасній школі є потреба все більшої уваги для дітей, яких відносимо до групи special educational needs – учнів з особливими освітніми потребами (ООП). Сам термін з’явився вперше у 1978 році в оприлюдненому у Великій Британії документі під назвою «Warnock Report». Вже 1994 році ЮНЕСКО ввело його до Декларації, яку підписано у Саламанці. Згідно неї, дітям гарантовано право на таку допомогу і опіку, яка б враховувала їх особисті можливості та власне – їх особливі освітні потреби.
Аналіз проблеми
Поняття ООП стосується учнів, які мають більші, порівняно з іншими, труднощі в опануванні знаннями та виконанні шкільної програми, однак можуть продовжувати навчання, якщо у роботі з ними застосовуються як особливі методи і форми роботи, так і програма навчання. Працювати з ними повинні спеціалісти, які мають забезпечувати їм інші відповідні організаційні умови навчання, в тому числі і ті, які стосуються оснащення робочих місць та приміщень [2].
Названа вище дефініція була сформульована професором Мартою Богдановіч (Гданський університет, Польща) ще у 1996 році й однозначно стосувалася осіб, в яких шкільні труднощі були результатом певних дисфункцій. Зараз же у Польщі поняття «ООП» стосується всіх осіб (у нашому розумінні – дітей і учнів), в яких є будь які відмінності від норми, зокрема особливо обдарованих дітей. Отже, ці «відхилення» можуть бути як негативного характеру, так і бути позитивними. Доволі добре це зображено на схемі, розробленій у 2003 році торунським науковцем Ядвігою Ястжомб [3].
Відхилення від норми, спричинені дефіцитами, мікродефіцитами чи фрагментарними дефіцитами, стосуються біологічних, психологічних і соціальних властивостей людини. Вони виражаються як якісними, так і кількісними показниками. Коли зважати лише на критерій «відсталості» задля формування поняття ООП, тоді будемо зосереджуватися на дітях (школярах), в яких пошкоджена сенсорна система, є порушення опорно-рухового апарату, розумова (інтелектуальна) відсталість, психічна хвороба, хронічна хвороба, поведінковий або емоційний розлад, порушення розвитку мови, аутизм, особливі труднощі у навчанні (дислексія, дискалькулія), загальні труднощі у навчанні, соціальна дезадаптація.
Однак, сьогодні в польській педагогічній практиці поняття ООП використовується в ширшому розумінні. Всі, хто потребує особливого підходу, включені у цю категорію. Критерій «відхилення від норми» застосовується без врахування того, який знак цього «відхилення» – плюс чи мінус. Такий підхід, зокрема, закріплено у найновішому розпорядженні Польського відомства освіти від 17 листопада 2010 року, в якому вказується, яким саме дітям потрібно організовувати додаткову поміч та психолого-педагогічну опіку. Наголошується, що ці потреби виникають через: [4]
- інвалідність;
- соціальну дезадаптацію;
- ризик соціальної дезадаптації;
- особливі таланти;
- особливі труднощі у навчанні;
- порушення розвитку мови;
- хронічну хворобу;
- кризи або травматичні обставини;
- труднощі у навчанні;
- недостатність або відсутність належної опіки вдома;
- адаптаційні проблеми, пов’язані з культурними відмінностями або вихованням в іншій освітній системі.
Школа (або інший освітній заклад) – це місце, де саме і розпочинається діагностика дітей, оскільки, як правило, до цього часу не було виявлено якихось проблем в їх розвитку. Предметом діагнозу є або вибраний елемент функціонування людини (наприклад, робота зорового чи слухового аналізатора), або рівень інтелектуального (також емоційного) її розвитку. Частковий чи цілісний цей діагноз залежить від того, що потрібно нам перевірити.
Попередній діагноз ставить учитель (у дитячому садку або школі). Щоб провести ґрунтовнішу і спеціалізовану діагностику, дитині потрібно відвідати психологічно-педагогічний пункт. Ці пункти існують в кожному районі країні, іноді навіть два або три. Як правило, в таких пунктах працює кілька психологів, педагогів різних спеціальностей (олігофренопедагог, тифлопедагог, сурдопедагог, спеціаліст щодо роботи з дезадаптованими дітьми), логопедів, професійних консультантів. Повинен бути також лікар, а інколи буває ще і реабілітант, фізіотерапевт, соціолог. Це вже залежно від району. Такі пункти забезпечують спеціалізовану психологічну або педагогічну допомогу дітям зі свого району. Це, залежно від району, від 10 до 20 тисяч школярів. Крім цього, психологи і педагоги названих спеціальностей можуть працювати також безпосередньо у школах та дитячих садочках. Однак, це звичайна практика лише для великих міст – там де сильні академічні осередки. Додатково в містах обласного значення та тих, які до адміністративної реформи 2000 року мали такий статус, існують спеціалізовані психологічно-педагогічні центри, які займаються вже суто одним аспектом чи проблемою – діагностикою та реабілітацією слуху, зору, аутизму (в тому числі і синдрому Аспергера).
Психологічно-педагогічні пункти і центри після проведення діагностики надають конкретну допомогу у вигляді класифікації дитини до певної групи ООП, розробляють попередню програму реабілітації, ухвалюють рішення щодо охоплення дитини педагогічною терапією в школі, або (у більш складних ситуаціях) проводять ці заняття у себе. Рішення згаданих пунктів накладають на школу обов’язок займатися зі школярем згідно вказівок. Кошти на ці додаткові заняття має забезпечити самоврядування. Водночас, додаткові години і кількість дітей із різними дефіцитами надаються школою у електронній системі освітньої інформації. Ці дані оновлюються тричі на рік, згідно з якими нараховується також освітня субвенція, яку Міністерство освіти передає в район. Це обов’язок, який закріплений правом на рівні закону [5].
Отже, в яких випадках психолого-педагогічний пункт надає допомогу? [6]:
1. У випадку особливих труднощів у навчання, що пов’язано з дислексією, важкою дислексією та дискалькулією. Допомога надається лише дітям, в яких інтелектуальний розвиток щонайменше в нормі (бажано вище), і в яких специфічні труднощі в читанні, грамотному написанні, розбірливому письмі, арифметичних діях. Попри цю норму, в цих дітей є проблеми в когнітивно-перцептивному функціюванні. При цьому дитина мусить бути здорова, зокрема виключаються неврологічні захворювання типу епілепсія чи церебральний параліч.
Закон зобов’язує школу забезпечити учневі можливість брати участь у компенсійних заняттях, визначати спосіб перевірки та оцінки його знань згідно вказаних правил (наприклад, у письмових роботах не оцінюється дотримання орфографічних норм). Одночасно певні переваги учень має також на іспитах, зокрема, як це передбачено документом, виконання завдання в окремій залі, користування комп’ютером (з увімкненим доступом до Інтернет та програмою перевірки тощо). Учні, які мають цю кваліфікацію, отримують спеціально кодовані посвідчення. Цей документ видається пунктом у період між ІV та VІ класом і є дійсним аж до закінчення шкільної кар’єри школяра, тобто аж до атестату зрілості чи професійного екзамену. Йдеться про те, щоб позбутися ситуації, коли кваліфікація наступає безпосередньо перед іспитом [7].
Звільнення від вивчення другої іноземної мови. Кваліфікація надається дітям, в яких пошкоджений слух, дислексія, афазія, аутизм (і синдром Аспергера), а також пов’язані дисфункції (наприклад, легка інтелектуальна відсталість та пошкоджений зір тощо). Звільнення надається на певний освітній етап (класи І-ІІІ, ІV-VІ, гімназія, прогімназійна школа).
2. Прискорення або затримка шкільного навчання. Затримка може наступити, коли, з огляду на розвиток дитини (інтелектуальний, хворобу), вона ще не готова йти до школи. Дається лише рік – після цього потрібно знову дитину діагностувати, і якщо ситуація повториться, можна відкласти ще на рік – і так до 10-го року життя дитини. Це трапляється найчастіше тоді, коли в дітей розумова відсталість поміркованого, значного або глибокого рівня – часто такому стану притаманна ще й фізична хвороба.
3. Узгодження оцінки для учня в якого поведінковий розлад спричинений наприклад СДВГ (гіперактивність).
4. Схильностей та здібностей.
5. Причин шкільних невдач.
6. Навчання в терапевтичному класі.
7. В усіх справах, що дотичні до навчання і виховання.
Психологічно-педагогічний пункт також рекомендує учнів до спеціалізованого навчання. В його структурі працює група (психолог, педагог, логопед, лікар), яка ухвалює рішення про те, якою формою навчання треба охопити цих школярів. Для цих учнів проводяться крім компенсаційних занять у школі ще й додаткові – ревалідаційні години. (Ревалідаційна педагогіка – це педагогічна наука, яка відноситься до спеціальної педагогіки, і яка вивчає особливості здійснення навчально-виховної діяльності в середовищі фізично або психічно ослаблених людей (не хворих)). Рішення пункту в цьому мають характер адміністративного права, яке однозначно зобов’язує школу негайно його виконати. Подібні рішення видаються зокрема дітям із значним порушенням слуху або зору, інтелектуальною відсталістю, аутизмом, афазією, опорно-руховою інвалідністю. Реабілітація може проводитися або у школі у відкритій шкільній системі, або в системі спеціалізованого навчання (осередку). Ця група надає також рішення про забезпечення дитини індивідуальним навчанням: вдома, в окремому приміщенні в школі, в обмеженому режимі з класом. Така ситуація завжди спричинена станом здоров’я дитини.
Коли вже дитина пройшла діагностику, школа (освітній заклад) зобов’язана забезпечити її навчання згідно до її потреб, зазначених у відповідному документі. Найчастіше це бувають [8]:
- корекційно-компенсаційні заняття;
- дидактичні (вирівнюється шкільна програма);
- спеціалізовані: логопедичні, психотерапевтичні, соціотерапевтичні та ін.;
- заняття, пов’язані з вибором школи і професії;
- консультації;
- поради.
Про потребу додаткової роботи з учнем директора школи повідомляють (попередньо) батьки, учителі, повнолітній учень. Це може також зробити психологічно-педагогічний пункт. Після цього директор школи зобов’язаний розпочати всю процедуру, пов’язану з необхідністю вивчення ситуації. Для цього створює для кожного учня з ООП групу в складі: учителі, які з ним працюють, спеціаліст із цієї проблеми. Можна покликати лікаря і спеціаліста психолого-педагогічного пункту. У свою чергу, батьки можуть запропонувати брати участь у роботі групи свого спеціаліста. Група розробляє план роботи з учнем і форми допомоги. Чітко визначає хто, коли і скільки годин повинен із дитиною працювати. Група створюється на період, визначений директором школи. Після цього часу зобов’язана зробити підсумки зробленого, закінчити роботу, або внести корективи і поновити роботу.
Участь дітей у роботі і надання їм додаткової допомоги здійснюється лише за бажанням батьків, оформленого письмово. Без їхньої згоди жодні додаткові заняття з їх дитиною не можуть відбуватися – адже вони в даний момент приймають рішення і відповідають за свою дитину. При чому – допомога надається школою чи іншими освітніми закладами безкоштовно. Звичайно, це правило не поширюється на приватні пункти або центри допомоги, які працюють на комерційній основі.
Висновок
Система допомоги учневі в структурі освіти у Польщі кардинально змінюється, зокрема після появи цілого пакету нових правових врегулювань у 2010 році (вони наявні тут у примітках). Це має бути відповідь (запобіжним засобом) тим викликам, які несе сучасний світ, і про які вже йшлося вище. Після трансформації державного устрою, в тому числі й перманентних освітніх реформ (вдалих або менш вдалих), цей аспект мусив зрештою назріти. Насправді, як правило, фактично багато нового є не вигаданим, а лише зроблена автором спроба повернути і наново сформулювати прості принципи дидактики і методики – одним із яких є проблема «індивідуалізованого» підходу до учня. Подібно як і принципи «ближче до учня», «ближче до батьків», «гнучкість та адекватність дій до потреб» [9]. Важливим є те, що робиться спроба більшою мірою залучати також батьків у виховний процес, – це, здається, мало б бути основним елементом цієї роботи.
Наголошу на тому, що ще має запровадитися у школі в Польщі (також в аспекті психолого-педагогічної допомоги) – це створення комплементарної системи опертя і допомоги. І тут зміни наступлять як у організації психолого-педагогічних пунктів, так і в системі вдосконалення вчителів. Проте багато вчителів вдосконалює своє вміння, однак це мало сприяє поліпшенню праці школи.
Література
- Poradnik dla nauczyciela. Sytuacja szkolna dziecka niepełnosprawnego. - www.scholaris.edu.pl/cms
- Bogdanowicz M. : Specyficzne trudności w czytaniu i pisaniu u dzieci – nowa definicja i miejsce w klasyfikacjach międzynarodowych; (у:) Psychologia Wychowawcza nr1/ 1996
- Jastrząb J.: Terapia pedagogiczna uczniów ze specyficznymi trudnościami w uczeniu się elementarnych umiejętności czytania i pisania; (у:) Wychowanie na co dzień; nr 1-2/2003.
- Rozporządzenie Ministra Edukacji Narodowej , z dnia 17 listopada 2010 r. w sprawie zasad udzielania i organizacji pomocy psychologiczno-pedagogicznej w publicznych przedszkolach, szkołach i placówkach, (Dz. U. z dnia 2 grudnia 2010 r.), § 2
- Ustawa z dnia 19 lutego 2004 r. o systemie informacji oświatowej, (Dz. U. z 2004 r. Nr 49, poz. 463, z 2005 r. Nr 64, poz. 565, Dz. U. z 2007 r. Nr 42, poz. 273)
- Rozporządzenie Ministra Edukacji Narodowej, z dnia 17 listopada 2010 r., w sprawie szczegółowych zasad działania publicznych poradni psychologiczno-pedagogicznych, w tym publicznych poradni specjalistycznych, (Dz. U. z dnia 2 grudnia 2010 r.)
- Rozporządzenie Ministra Edukacji Narodowej, z dnia 17 listopada 2010 r. , w sprawie warunków organizowania kształcenia, wychowania i opieki dla dzieci i młodzieży niepełnosprawnych oraz niedostosowanych społecznie w przedszkolach, szkołach i oddziałach ogólnodostępnych lub integracyjnych, (Dz.U. z 2010 nr 228 poz. 1490)
- Rozporządzenie Ministerstwa Edukacji narodowej z dnia 17 listopada 2010 r. w sprawie zasad udzielania i organizacji pomocy psychologiczno-pedagogicznej w publicznych przedszkolach, szkołach i placówkach, (Dz.U. z 2010 nr 228 poz. 1487)
- Specjalne potrzeby edukacyjne dzieci młodzieży. Prawne ABC dyrektora przedszkola, szkoły i placówki, MEN, Warszawa 2010. – с. 12