Пальчик М.О. Формування культури педагогічного спілкування у майбутніх учителів початкової школи
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Пальчик Марина Олександрівна, магістрант спеціальності "Початкове навчання" Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, м. Київ
УДК 37.011. 3 – 051:808.5
Статтю присвячено актуальним питанням професійної підготовки майбутніх педагогів. У статті висвітлено проблему формування у студентів культури педагогічного спілкування. Запропонована у статті система роботи спрямована на формування комунікативної компетентності у майбутніх учителів початкової школи, на оволодіння ними культурою спілкування. У статті детально розглянуто взаємозв’язки між поняттями «культура спілкування» і «культура педагогічного спілкування», шляхи вдосконалення мовленнєвих здібностей у майбутніх педагогів.
Ключові слова: спілкування, культура спілкування, культурапедагогічного спілкування.
Статья посвящена актуальным вопросам профессиональной подготовки будущих педагогов. В статье освещена проблема формирования у студентов культуры педагогического общения. Предложенная в статье система работы направлена на формирование коммуникативной компетентности у будущих учителей начальной школы, на овладение ими культурой общения. В статье детально рассматриваются взаимосвязи между понятиями «культура общения» и «культура педагогического общения», пути совершенствования речевых способностей у будущих педагогов.
Ключевые слова: общение, культура общения, культура педагогического общения.
The article deals with current issues of training future teachers. The article touched upon the problem of formation students' culture of pedagogical communication. The system of work which proposed in the article directed to develop communicative competence in primary school teachers, to possess their culture communication. The article examined in detail the relationship between concepts “culture of communication" and "culture of pedagogical communication", ways of improvement speech abilities of future teachers.
Key words: communication, culture of communication, culture of pedagogical communication.
Зміст |
Постановка проблеми
Актуальність проблеми зумовлена модернізацією сучасної системи вищої педагогічної освіти, яка полягає в підготовці майбутнього спеціаліста, здатного здійснювати педагогічне спілкування на високому рівні. Динаміка розвитку суспільства та поява нових можливостей для розкриття професійного потенціалу сучасного фахівця в галузі освіти вимагають детального розгляду питання щодо комунікативної підготовки майбутніх учителів, створення відповідних умов для формування в них культури педагогічного спілкування, що сприятиме підвищенню їхнього професіоналізму та компетентності.
Стан дослідження проблеми
Аналіз досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор показав, що феномен педагогічного спілкування почав глибоко досліджуватися науковцями в 70-х роках ХХ століття в роботах педагогів і психологів Леонтьєва О.О., Березовіна М.О., Коломінського Я.Л., Кан-Каліка В.А.. У другій половині 80-х років з'являється інноваційна концепція педагогіки співробітництва, серцевиною якої стала гуманізація педагогічного спілкування. У роботах, присвячених науковому обґрунтуванню педагогіки співробітництва, Амонашвілі Ш.О. педагогічне спілкування називає "китом", на якому тримається все виховання [3].
Вивчення наукових праць, присвячених формуванню та розвитку культури педагогічного спілкування (Грехнєв В.С., Добрович А.Б., Ломов Б.Ф., Петровська Л.А., Яценко Т.С.) показало, що в практиці комунікативної підготовки майбутнього вчителя основну увагу зосереджено на оволодінні педагогічним етикетом, культурою мовлення і культурою спілкування, на психологічній саморегуляції, самопрезентації [1; 3; 5].
Але забезпечити в повній мірі наявність таких професійних рис та умінь в реальному навчально-виховному процесі педагогічного вищого навчального закладу є не завжди можливим, оскільки недооцінюється комунікативна теоретична і, особливо, практична підготовка майбутніх учителів. Як свідчать наші спостереження, не всі випускники вищих педагогічних закладів освіти на достатньому рівні володіють технологією організації педагогічного спілкування та взаємодії, значна частина майбутніх педагогів має недостатній рівень сформованості комунікативних умінь і навичок.
Мета статті
Мета статті полягає у висвітленні проблеми формування у майбутніх учителів початкової школи культури педагогічного спілкування, визначенні основних напрямів роботи щодо розвитку й удосконалення комунікативних умінь і навичок студентів.
Виклад основного матеріалу статті Спілкування є однією з найфундаментальніших, найвищих особистих і соціальних потреб людини, яка включається в нього з моменту свого народження. Головна особливість спілкування — взаємодія.
Сучасна наука визначає спілкування як обмін інформацією, як взаємодію, як сприймання людини людиною. Отже, спілкування охоплює різні сторони процесу контактування між людьми [6].
Спілкування і його центральна частина – взаємодія – носить суб`єкт-суб`єктний характер, а не суб`єкт-об`єктний, який дозволяє маніпуляцію іншими. Виконання цієї умови потребує і глибокої теоретичної підготовки учасників взаємодії, і постійної корекції з боку викладача.
Петровська Л.А. називає найважливіші характеристики спілкування, які потребують від педагога комунікативної компетентності. До них належать: спілкування засноване на суб’єкт-суб’єктній і суб’єкт-об’єктній взаємодії; у спілкуванні існують продуктивна і репродуктивна взаємодія; для повноцінного спілкування необхідно знати, що існує два рівні його розвитку: рівень зовнішній, поведінковий, і рівень глибинний, який торкається особистісно-змістовних утворень, та який відіграє певну роль стосовно першого. Як зазначає дослідниця, ядро (визначальну сторону спілкування) складає компетентність у суб’єкт-суб’єктному спілкуванні, вирішення продуктивних завдань, оволодіння особистісними вміннями спілкування [5].
Комунікативна компетентність педагогічного працівника виявляється в його здатності здійснювати педагогічне спілкування під час навчально-виховного процесу. Педагогічне спілкування – різноманітні форми психологічної взаємодії педагога з вихованцями і в навчальний, і в позанавчальний час, які спрямовані на спільне розв'язання різноманітних завдань, формування і всебічний розвиток особистості вихованців, створення умов для реалізації їх творчих здібностей та формування індивідуальності [4].
Культура педагогічного спілкування є складовою загальної культури людини, включає психолого-педагогічні знання, вміння і навички, відповідний емоційний настрій та спрямованість педагога на ефективну діяльність. Стадії педагогічного спілкування: моделювання майбутнього спілкування; початок взаємодії; корекція й уточнення прийомів впливу, вербальне та невербальне спілкування; керування спілкуванням і корекція; аналіз здійсненої системи спілкування; моделювання майбутньої діяльності.
Основними напрямами роботи щодо формування у студентів культури спілкування визначено: мотиваційно-ціннісну, операційно-технологічну та оцінно-рефлексивну підготовку студентів до педагогічного спілкування [2].
Зазначимо, що показниками розвитку якості мотиваційно-ціннісної підготовки майбутніх учителів до педагогічного спілкування є: усвідомлення значення педагогічного спілкування у професійній діяльності вчителя та формуванні особистості молодшого школяра; визначеність професійної позиції у педагогічному спілкуванні; сформованість власного професійного ідеалу у площині педагогічного спілкування, усвідомлення шляхів його досягнення; наявність потреби самовдосконалення у педагогічному спілкуванні.
Розвиток якості операційно-технологічної підготовки до педагогічного спілкування визначає оволодіння майбутніми педагогами компетенціями комунікації, інтеракції та перцепції у педагогічному спілкуванні.
Якість оцінно-рефлексивної підготовки до педагогічного спілкування визначається: об’єктивним оцінюванням сформованості власної культури педагогічного спілкування; сформованістю вмінь самовдосконалення у педагогічному спілкуванні; здатністю до моделювання програми самовдосконалення у педагогічному спілкуванні.
Ці напрями роботи щодо формування культури педагогічного спілкування у майбутніх учителів початкових класів вважаються доцільними та перспективними за умови дотримання відповідних педагогічних вимог, а саме:
І. Наявність високого рівня розвитку культури педагогічного спілкування викладачів ВНЗ як організаторів навчально-виховного процесу на засадах ідей гуманістики і технології суб’єкт-суб’єктної взаємодії. Це має відбуватися і в процесі вивчення різних навчальних дисциплін, і в позааудиторній роботі, і в позанавчальних взаємостосунках викладачів і студентів [2].
ІІ. Організація педагогічно доцільного процесу комунікативної підготовки студентів у процесі аудиторної та позааудиторної навчальної діяльності на основі компетентнісного підходу до професійної підготовки фахівців згідно з основними принципами педагогіки та досягненнями психолінгвістичної науки.
Розглянемо основні педагогічні принципи організації комунікативної підготовки майбутніх учителів. Це дидактичні принципи: цілеспрямованості, планомірності та системності в комунікативній підготовці; науковості та доступності комунікативної підготовки; зв’язку науково-теоретичних основ спілкування з практикою його здійснення в початковій школі; наступності та перспективності комунікативної підготовки; всебічного розвитку особистості і комплексного характеру комунікативної підготовки; виховуючого характеру комунікативної підготовки; оптимізації комунікативної підготовки; індивідуалізації та диференціації в комунікативній підготовці; наочності комунікативної підготовки; мотиваційного забезпечення комунікативної підготовки; емоційності комунікативної підготовки; активності в комунікативній підготовці за умови керівної ролі вчителя; ґрунтовності та дієвості знань, умінь і навичок, набутих у процесі комунікативної підготовки; свідомого засвоєння науково-теоретичних основ педагогічного спілкування.
Зазначимо основні педагогічні виховні принципи: єдності національного та загальнолюдського в комунікативній підготовці; культуровідповідності в комунікативній підготовці; етнізації комунікативної підготовки; комунікативної підготовки особистості через колектив; єдності, узгодженості та наступності вимог у комунікативній підготовці; суспільної спрямованості комунікативної підготовки; опори на позитивне в особистості в процесі комунікативної підготовки; оптимістичного прогнозування в комунікативній підготовці.
ІІІ. Спонукання майбутніх педагогів до самовиховання та самовдосконалення у педагогічному спілкуванні. Для досягнення високого рівня майстерності у спілкуванні майбутній учитель має у процесі своєї педагогічної діяльності систематично працюва¬ти над своїм мовленням, манерою спілкування, розвивати свої комунікативні здібності та вміння, навчитися стримувати свої емоції та почуття, не лише вміло вирішувати конфлікти, а й не допускати їх, будувати взаємостосунки з учнями на основі поваги та рівнопартнерства, зробити їх високоморальними та гідними наслідування [2].
Назвемо основні шляхи формування культури педагогічного спілкування: ознайомлення з психолого-педагогічною і психолінгвістичною літературою, спостереження, спеці¬альні вправи, постійне спілкування, громадська активність, розвиток педагогічних, комунікативних, ораторських здібностей, вдосконалення загальної культури.
Розглянемо «заповіді» педагогічного спілкування:
- Відносини з учнями – фундамент діяльності педагога.
- У спілкуванні виходити з мети, завдань виховання, інтересів дитини.
- Орієнтуватися на співрозмовника.
- Не обмежуватися інформацією, аналізувати мотиви.
- Усвідомлювати психологічну атмосферу (співпереживати).
- Самокритичність. Не жалітися на учнів.
- Вміти слухати і поважати співрозмовника.
- Тактовність. Взаємність у спілкуванні.
- Динаміка, розвиток, ініціативність у спілкуванні.
- Уникати моралізму та негативних установок спілкування.
- бути про критику. Вчасно похвалити чи пожурити. "Не бійтесь бути ласкавими" (В.Сухомлинський).
- Частіше усміхатися, схвалювати, заохочувати.
- Розвивати комунікативну пам’ять, уяву, увагу, загальну культуру.
Висновки
Одним із показників професійної компетентності учителя початкових класів є рівень розвитку у нього культури педагогічного спілкування, яка виступає одним із визначальних факторів успішної педагогічної діяльності, суттєво позначається на формуванні особистісних новоутворень учнів, розвитку їх свідомості і самосвідомості, мотиваційної та когнітивної сфер. У статті розглянули основні напрями роботи щодо формування у студентів культури педагогічного спілкування:
- мотиваційно-ціннісний аспект педагогічного спілкування;
- операційно-технологічний аспект педагогічного спілкування;
- оцінно-рефлексивний аспект педагогічного спілкування. У своїй сукупності ці напрями забезпечують загальний рівень сформованості культури педагогічного спілкування у майбутніх педагогів.
Використана література
- Грехнєв В.С. Культура педагогического общения / В.С. Грехнев. – М. : 1990. – 144 с.
- Дусь Н. А. Формування культури педагогічного спілкування у студентів гуманітарно-педагогічного коледжу : дис... канд. пед. наук: 13.00.04 / Дусь Наталія Анатоліївна. – Вінниця, 2008. – 200 с.
- Леонтьев А.А. Язык, речь, речевая деятельность / А.А. Леонтьев. – М. : КомКнига, 2007. – 216 с.
- Педагогічна майстерність / За ред. І. А.Зязюна. – К.: Вища шк., 1997.
- Петровская Л. А. Компетентность в общении. Социально-психологический тренинг / Л.А. Петровская. – М. : Изд-во МГУ, 1989. – 216 с.
- Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування: навч. посібник / Я. Радевич-Винницький. – К. : Знання, 2006. – 291 с.