Козирєва К.А. Формування культури мовлення у майбутніх учителів початкової школи
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Козирєва Катерина Антонівна, магістрант спеціальності "Початкове навчання" Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, м. Київ
УДК 37.011. 3 – 051:808.5
У статті акцентується увага на сучасних вимогах до професійної підготовки фахівців педагогічних вузів, які ставлять перед вищою школою нові завдання, одним із яких є процес формування культури мовлення у студентів. Мета статті – висвітлити теоретичні аспекти процесу формування культури мовлення у майбутнього вчителя.
Ключові слова: мовлення, культура мовлення, мовленнєва культура.
В статье акцентируется внимание на современных требованиях к профессиональной подготовке специалистов педагогических ВУЗов, которые ставят перед высшей школой новые задачи, одной из которых является процесс формирования культуры речи студентов. Цель статьи – осветить теоретические аспекты процесса формирования культуры речи у будущего учителя.
Ключевые слова: речь, культура речи, речевая культура.
The author accented our attention on the modern requirements for profession training specialists pedagogical high school, which pose the problem in front of the high school, one of which is the formation the speech culture to student. The aim of the article – is to illuminate the theoretic aspects of culture of speech to future teacher.
Keywords: speech, the culture of speech, the speech etiquette.
Зміст |
Постановка проблеми
Актуальність статті зумовлена тим, що педагогічна діяльність передбачає досконале володіння культурою мовлення, наявність умінь, що забезпечують вирішення задач, які складають сутність професійної педагогічної діяльності. Під час професійної підготовки вчителів слід враховувати таку особливість професійної діяльності вчителя, як: досягнення основних цілей навчання, успішне вирішення різноманітних навчально-методичних і виховних задач через знання вчителем специфіки педагогічного спілкування, володіння професійним мовленням, нормами мовленнєвої поведінки, що забезпечують результативність і ефективність діяльності педагога.
На нашу думку, у зміст професійної підготовки вчителя повинен бути введений додатковий компонент, пов'язаний із набуттям досвіду комунікативно-творчої діяльності. Проблема оволодіння основами професійного мовлення і мовленнєвою поведінкою вчителя може бути успішно вирішена в тому випадку, коли навчання буде засноване на єдиній концепції, на базі цілісного курсу, адресованого студентам педагогічного вищого навчального закладу.
Стан дослідження проблеми
Аналіз досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор показав, що проблема формування культури мовлення у майбутніх учителів знайшла відображення у дослідженнях відомих науковців (Н. Бабич, О. Біляєв, С. Богдан, Л. Варзацька, І. Вихованець,
Б. Головін, А. Капська, Л.Мацько, В. Мельничайко, Р. Непийвода, Л. Паламар, Г. Сагач). Також досліджували цю проблему такі відомі мовознавці: Б. Антоненко-Давидович, Р. Будагов, С. Єрмоленко, В. Коломієць, П. Одарченко, В. Пасинок, М. Пилинський, О. Пономарів, О. Синявський, І. Чередниченко.
Мета статті
Мета статті полягає у висвітленні проблеми формування у майбутніх учителів початкової школи культури мовлення, визначенні основних напрямів роботи щодо розвитку й удосконалення мовленнєвих умінь і навичок студентів.
Виклад основного матеріалу статті
На сучасному етапі досконале володіння мовою стає важливим компонентом професіограми вчителя. Адже повний вияв професійних обдарувань індивіда відбувається саме засобами мовлення. У такий спосіб особа може реалізувати себе в різних життєвих ролях, скоригувати хід міжособистісного спілкування, що забезпечує ефективну взаємодію у колективі. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває проблема виховання у мовця, що усвідомлено творчо користується мовою як засобом самотворення, самоствердження і самовираження, загальнолюдських ціннісних орієнтирів, оскільки сьогодні культура і мова виявилися об'єднаними в царині духовних цінностей кожної людини і всього суспільства.
Навчаючи і виховуючи студентів, кожен викладач своїм прикладом має стверджувати, що мовна культура кожної людини, і студентів зокрема, має стати їх надійною опорою у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів. Сьогодні перед викладачами ВНЗ стоїть завдання, щоб кожен студент оволодів і засобами комунікативної професійної компетентності.
Комунікативна компетентність – це володіння засобами мовної комунікації і професійна компетенція як інформаційна складова. Комунікативну компетенцію визначають як творчу здатність людини послуговуватися інвентарем мовних засобів (висловами, дискурсами тощо). Така здатність базується на знаннях людини та її готовності до їх адекватного, доречного використання [6].
Лексика студентів особливо в останні роки тяжіє до активізації “знижених” лексичних засобів, які отримали можливість без обмежень сполучатися з усіма стилістичними опонентами: молодіжним, злочинним жаргонами, жаргоном музикантів, жаргоном комерсантів, комп’ютерним жаргоном. Але чи завжди це можна пояснити тим, що жаргонізми виступають як засіб експресивної номінації професійних денотатів?
Взаємопроникнення сленгу різних арготичних груп, особливо кримінальної, у студентську, мабуть, можна пояснити і посиленням криміногенної ситуації, надмірною романтизацією деякими студентами життя кримінального світу. Тому робота над культурою мовлення сучасного студента – майбутнього вчителя – це і велика виховна робота з молодою людиною, якій потрібно прийняти духовну істину – “культура мовлення – не інтелігентська забаганка, а життєва необхідність для народу”.
Майбутній педагог – людина, яка відповідатиме не лише за якісне виконання роботи, а й за духовний мікроклімат колективу, який тримається на спілкуванні за допомогою слова. Тому мовлення майбутнього вчителя має бути змістовним, правильним і чистим (літературною); точним, логічним, багатим, доречним, виразним і образним. Використовувати жаргонні, нецензурні, грубі слова вчитель не має права.
Студенти мають оволодіти правилами поведінки, вивчити формули мовного етикету, пам’ятати, що необхідною й важливою складовою спілкування є ситуації “ввічливого контакту” між комунікантами, зокрема, ситуації вітання, знайомства, прощання, подяки, вибачення, поздоровлення, а ці ситуації найбільш частотні, що підтверджує укладений список із 1200 слів, отриманих шляхом статистичного вивчення спонтанного мовлення студентів, записаного на магнітофон.
Основною метою мовної освіти майбутніх спеціалістів-нефілологів є формування комунікативної компетенції, високого рівня мовної культури професійного спрямування шляхом ознайомлення з термінологічними та фразеологічними особливостями мови обраного фаху, складання та оформлення професійних текстів і документів, редагування і переклад текстів професійного спрямування, ознайомлення з основними засадами комунікації (особливостями, основами культури професійного мовлення, етикету) тощо. Від цього залежатиме формування всіх інших компетенцій, необхідних для успішного функціонування майбутнього спеціаліста у суспільному житті.
Заняття з професійної мовної і мовленнєвої підготовки – це той терен, де молодь опановує способи оперування мовою як знаряддям досягнення успіху в професійній сфері, а це, безперечно, не залишить студентів байдужими до таких занять і до такого предмета. На заняттях доцільно використовувати різноманітні комунікативні вправи і завдання, етюди, соціально-рольові ігри для парної, групової, колективної взаємодії [5].
Увесь навчальний матеріал потрібно поєднувати "наскрізним сюжетом": ділові взаємовідносини у виробничому колективі. Кожне заняття – це один із етапів типізованих стосунків ("Прийом на роботу", "Перший день у колективі", "Нарада", "Доповідь", "Прийом відвідувачів"). Студенти на таких заняттях-іграх будуть активними учасниками діалогів, дискусій, що викликатиме у них жвавий інтерес, допомагатиме їм сформувати професійно важливі мовленнєві вміння, навчитися добирати "потрібні" слова для налагодження доброзичливих стосунків у колективі.
Підвищенню рівня культури професійного мовлення студентів сприяє збагачення їх активного лексичного словника. Зазначимо, що найдоцільніше використовувати для цього тексти різних стилів, вправи, завдання, побудовані на матеріалі професійного педагогічного спрямування. Доцільним є застосування ефективного прийому "периферійного зору" (Н.В.Бондаренко), який передбачає дібраний лексичний матеріал активізувати за допомогою таблиць.
Розвитку мовно-мовленнєвої майстерності і виробленню ціннісних орієнтирів сучасної молоді (людська культура, людяність, почуття власної гідності, уміння вільно і грамотно висловлюватись тощо) сприяє висвітлення взаємозв’язку вербальних і невербальних засобів спілкування (з цією метою рекомендуємо використовувати евристичні бесіди, розповіді, прийом зосередження уваги на зовнішній поведінці учасників діалогу).
Під час таких занять студентів потрібно розсадити у вигляді "підкови" (С.М.Зорін), щоб вони могли спостерігати за мімікою, жестами, поставою один одного. Потім бажано проаналізувати зі студентами зовнішні прояви комунікантів, наголосити на тому, які саме невербальні засоби сприяли забезпеченню ефективності спілкування. Після таких навчально-тренувальних занять мовленнєва поведінка студентів має змінитися: вони стануть уважнішими, доброзичливішими один до одного, краще формулюватимуть свої думки, по-іншому будуть ставитися до мови і вибору її виражальних засобів.
Аналіз рівня сформованості мовленнєвих умінь студентів засвідчує, що причинами недостатнього рівня розвитку їх мовленнєвої культури є знижений інтерес до читання, у тому числі художніх текстів, зокрема рідною мовою; низький рівень сформованості навичок швидкого й осмисленого читання; байдужість до гуманітарних дисциплін, зокрема до мови як предмета шкільної програми, усвідомлення практичної необхідності володіння нею; відсутність потреби у системному засвоєнні нормативної граматики, що продукує поверховість, фрагментарність знань, навичок користування довідковою літературою (словниками, довідниками та ін.), що зумовлює консерватизм знань, поступову тенденцію до їх зменшення і, зрештою, відставання від розвитку загальнонародної мови, адже норми літературної мови змінюються, вдосконалюються, вимагаючи від її носіїв уваги до процесів цього вдосконалення [ 2].
Основу культури мовлення складають глибокі знання рідної мови. Тому значну роль у формуванні мовленнєвої культури відіграють заняття, спрямовані на поглиблене вивчення української мови. Щодо школи, то там учнів навчали мови, та не навчили володіти нею, застосовувати набуті знання в конкретній мовленнєвій ситуації. Мова здається студентам чимось звичним і простим, а насправді цей дивний феномен людини надзвичайно складний. Саме тому знати мову – ще не означає володіти нею.
Студенти, засвоївши шкільний курс мови, вважають, що на цьому мовна освіта закінчується. Звичайно, для того, щоб „порозумітися” у будь-якій сфері діяльності, людині вистачить 3,5-5 тис. слів. Але ж мова народу має близько 200 тис. слів (у сучасних словниках зафіксовано понад 130 тис.). Отже, багатство загальнонародної мови повинно виховувати прагнення до багатства індивідуального мовлення [1]. Одним із найефективніших засобів формування загальнонародної мовленнєвої культури є гарний зразок – зразкове мовлення. Це не тільки твір класика, сучасного майстра художнього слова, а й передусім мовлення батьків – у сім’ї, вчителя – у школі, викладача – у вищому навчальному закладі.
Студенти повинні постійно мати взірець мовної майстерності педагога з метою наслідування. Проте, на жаль, переважна частина викладачів ВНЗ недостатньо володіють українською мовою, в їхньому мовленні нерідко можна почути різноманітні жаргонізми; зловживання іншомовними термінами; трапляється й невиправдане („панібратське”) вживання просторічних слів.
Аналізуючи факт наслідування і об’єкти, яких наслідують студенти, не можна поза увагою залишити питання: що саме вибирають для наслідування студенти? Які якості мовлення привернули їх увагу в індивідуальному стилі мовлення професіоналів?
Опитування виявило, що найбільш помітною ознакою, на яку студенти звертали увагу у мовленнєвій діяльності педагогів вищої школи, вчителів, читців-професіоналів, – це техніка мовлення та багатство інтонування. Водночас не можна не враховувати той факт, що студенти з невисоким рівнем сформованості мовленнєвих умінь, недостатнім рівнем сформованості культури мовлення досить часто обирають об’єктом наслідування людину, стиль мовлення якої не є еталоном у професійному розумінні
Щодо наслідування, то це питання цікавило В.С.Коломієць, у дослідженні якої приділялась значна увага наслідуванню студентами мовленнєвих умінь викладачів педагогічних навчальних закладів. У мовленні викладачів студенти відзначали демократичний стиль спілкування, а отже, відповідну лексику, силу і гучність голосу, інтонаційну варіативність, спрямовану на взаємодію із слухачами. Автор доходить висновку, що це сприяє активізації інтересу студентів до певного стереотипу (норм) мовлення та особистого спрямування на необхідність досягнення певного якісного рівня педагогічного мовлення [2].
Із цією метою рекомендуємо у процесі формування мовленнєвої культури застосовувати комплексні дидактичні ігри, при моделюванні яких має бути передбачена реалізація прийомів перевтілення, наслідування “когось”, певної дійової особи.
Доцільно зазначити, що особливості процесу навчання мовленнєвої майстерності і культури мовлення залежать не лише від педагога, оточення, змодельованого й керованого навчального процесу, а й від індивідуальних характерологічних якостей особистості студента в цілому (індивідуальні здібності студента до мовлення, чуття особливостей мови, ритмічність, голосова гнучкість і емоційність; мотиваційна спрямованість особистості на оволодіння професійними якостями вчителя).
Висновки
Таким чином, здійснений аналіз проблеми дозволяє зробити висновок про те, що головними засадами формування культури мовлення у майбутніх педагогів є знання й шанування рідної мови, бажання їх постійно збагачувати і поглиблювати; інтерес, увага до мови взагалі й до рівня власного мовлення зокрема; поліфункціональність мовленнєвої практики й переконаність у суспільній значущості рівня культури мовлення педагога; знання різних функціональних стилів мовлення (їх сутності, позитивних й негативних щодо педагогічної професії рис); усвідомлення взаємозв’язків системи мови, структури мовлення і не мовленнєвих (екстралінгвістичних) структур; увага до змін норм мови, які фіксуються у нових виданнях словників, правописних збірниках; критичне (й творче) ставлення до написаного і промовленого слова, звіряючи його з кодексами норм, практикою визнаного зразка (письменника, учителя, лектора); створення у вищому навчальному закладі атмосфери доброзичливої уваги і до мовлення викладачів, і до мовлення студентів.
Використана ліітература
- Бабич Н.Д. Основи культури мовлення / Н.Д. Бабич. – Л. : Світ, 1990. – 232 с.
- Індивідуальний стиль мовлення вчителя як показник педагогічного професіоналізму [Електронний ресурс] / Н.П. Волкова Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pspo/2003_5_1/doc_pdf/volkov.pdf
- Єрмоленко С.Я., Дзюбишина-Мельник Н.Я., Ленець К.В. Культура української мови / С.Я. Єрмоленко, Н.Я. Дзюбишина-Мельник, К.В. Ленець. – К. : Либідь, 1990. – 315 с.
- Коломієць В.С. Особливості формування мовленнєвих умінь у студентів / В.С. Коломієць // Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики: Зб. наук. праць / Ред. кол. Н.В. Гузій та ін. – К. : НПУ, 1999. – Вип. 3. – С.226-232.
- Непийвода Р.А. Як усе ж таки запровадити українську мову у наших вузах? / Р.А. Непийвода // Державність української мови і мовний досвід світу : міжн. конф. – К., 2000. – 444 с.