Шипіло Л.Я. Театралізоване художнє слово дітям – дошкільнятам
Шипіло Любов Яківна, старший викладач кафедри методики і технологій дошкільної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка, м. Київ
У статті розглядається питання про використання різних видів театрів в виховній роботі з дітьми дошкільного віку, їх значення для розвитку дитини.
Ключові слова: театралізована діяльність, виховання, емоційний стан дітей, спектакль.
Усна народна творчість та художня література супроводжують людину від народження та протягом всього життя.
Компетентність у мистецькій діяльності дитини визначається рівнем розвитку естетичного сприймання об’єктів та явищ, умінням добирати різні засоби реалізації задуму, виявляти творчу уяву, естетичну чутливість, емоційно-ціннісне ставлення до навколишнього.
Дитина здатна емоційно відгукуватися на прояви естетичного як в житті так і в мистецтві, виражати свої почуття у різних видах мистецької діяльності, в тому числі і театральної. Дістає задоволення від спілкування з творами мистецтва різних видів театральних спектаклів та виявляє себе емоційним та естетично чутливим глядачем. Здатність до співпереживання персонажам, розуміння змісту дійства, вистави, усвідомлення колективного характеру дієтворення, розуміння художнього образу – усе це робить дитину прекрасним поціновувачем театрального мистецтва.
І хоча в умовах сьогодення, книжка дещо поступилася комп’ютерним іграм та мультиплікаційним фільмам, за умови, якщо вихователь творча особистість, він обов’язково знає як зацікавити дітей, повернути обличчям до художнього слова. Вихователь буде намагатися використовувати ініціативні форми застосування дітьми літературних творів, звернення до художнього слова.
Ознайомлення з літературними та фольклорними творами позитивно впливає на розвиток моральної комунікативно – мовленнєвої , фізичної, інтелектуальної сфери дитини, а особливо на розвиток мовлення дітей. На уміння формувати і висловлювати думки, вести діалог, тощо.
За твердженням психологів, жоден вид дитячої діяльності не має такого колосального впливу як самостійна театральна діяльність.
Особливе місце в роботі вихователя займає театралізація художніх творів для дітей та безпосередньо самими дітьми.
Цей вид роботи викладає труднощі і у студентів-практикантів педагогічного навчального закладу під час проходження навчальної педагогічної практики.
Спостереження за навчальною практикою студентів дає можливість зробити висновок про те, що з одного боку студенти недооцінюють використання різних видів театрів в роботі з дітьми, з іншого – невміння студентів користуватися різними театрами в роботі з дітьми. Цьому слід навчатися і ми приділяємо на заняттях велику увагу для формування майбутніх вихователів певних умінь щодо цього питання.
Одним з завдань педпрактики є проведення розваг з дітьми дошкільного віку, серед яких можуть бути і розваги театралізованого змісту художніх творів та творів народної творчості.
Для дошкільників, такі автори, як Караманенко А. та Караманенко Т. рекомендують використовувати такі види театрів:
- пальчиковий;
- різні види настільного театру: картинок, театр тіней, іграшок;
Зазначені види театрів рекомендують використовувати у всіх вікових групах, але з певним ускладненням, з урахуванням віку та рівня розвитку дітей.
Вимоги до показу спектаклю театру картинок: текст інсценізованого твору вихователь повинен добре знати напам’ять, розповідати дуже виразно, обігруючи голосом кожного персонажа. Декорацію розміщувати на столі-сцені так, щоб вона не заважала дітям бачити персонажів. Своїм поглядом, спрямованим на того персонажа, який зараз говорить, вихователь також допомагає дітям легше зрозуміти це.
При показі театру тіней вихователь використовує тільки ті твори, які дітям добре відомі, щоб вони могли легко впізнати в силуеті той чи інший образ зі знайомого твору.
Для театру іграшок бажано використовувати іграшки, виконані з однакового матеріалу (пластикові, м’які та ін.). Не використовуються в цьому виді театру тексти творів героїчного спрямування та казки, тому що не може іграшка передати героїзм, або казковість.
Особливі вимоги ставляться до театру Петрушки, складові якого є:
- сценарій
- декорація
- музичне оформлення
- художнє слово
- техніка водіння ляльок
Сценарій театру Петрушки передбачає, що, навіть, знайомий твір для дітей повинен нести в собі нове: можна додати персонажі і їх дії, монологи, тобто вплести в сюжет бажано позитивні вчинки.
Обов’язково слід уникнути авторських слів, віддати їх різним персонажам, або ввести персонаж розповідача: Петрушку, казкаря, бабусю…
Наповнити зміст сценарію такими малими фольклорними жанрами, як прислів’я, приказки, загадки, лічилки. Добре, коли, наприклад, загадки відгадують діти-глядачі, у яких складається враження, що вони безпосередньо беруть участь в спектаклі.
Краще, коли спектакль завершується виконанням пісеньки про дружбу, особливо коли діти будуть підспівувати лялькам-виконавцям, тобто пісенька повинна бути знайома дітям.
Вимоги до декорації спектакля: декорація повинна створювати у дітей позитивний емоційний стан, сприяти розумінню змісту спектаклю, доповнювати його. Декорація повинна бути яскравою, естетичною, гігієнічною, умовно пропорційною між собою (наприклад – дерево і кущ, стіл і стілець), а також по відношенню до ляльок (лялька і ліжко, або лялька і будинок, дерево, тощо). Не повинно бути зайвої, не задіяної в спектаклі декорації: є на небі сонечно, хай хтось з персонажів зверне на нього увагу «Як тепло сьогодні, як яскраво світить сонечко…», якщо є грибочки на сцені, потрібно щоб хтось з персонажів зібрав їх…
Особливе значення в спектаклі має його музичне оформлення, яке апелює до естетичних почуттів та налаштовує на емоційне сприймання спектаклю. Музика повинна розпочинати спектакль, доповнювати персонажів, їх вчинки, взагалі вести сюжет спектаклю, викликати у дітей позитивні емоції. Велике значення має озвучування тексту сценарію, ті монологи, які вкладені в мову ляльок. Треба голосом якомога яскравіше розкрити кожен образ, до того ж зробити це таким чином, щоб діти не впізнали голос свого вихователя, який працює в даний момент за ширмою, тому що це буде відволікати дітей від сюжету спектаклю, оскільки увага у дошкільника нестійка. Треба пам’ятати, що за ширмою голос змінюється, глохне, тому текст варто промовляти значно голосніше і чіткіше, ніж у повсякденному житті. Текст сценарію потрібно знати напам’ять, тому що водіння ляльок та їх мова вимагають певних зусиль , щоб поєднати їх під час проведення спектакля.
Водіння ляльки на ширмі вимагає ретельної підготовки і вправляння, щоб особи «ожили» на сцені під час спектаклю. Як і в декорації слід дотримуватись певних вимог до ляльок: естетичних, гігієнічних, педагогічних. Якщо перші дві вимоги зрозумілі, то слід зупинитися на педагогічних вимогах. Особливо це стосується негативних персонажів. Вони не повинні бути страшними, щоб діти-глядачі не злякалися їх, озвучування їх монологів теж не повинно бути зафарбоване «страшним» голосом.
Певні вимоги ставляться до техніки водіння ляльок: як лялька з’являється на ширмі, як йде зі сцени, їх хода… Мізансцени спектаклю потрібно визначити заздалегідь. Пам’ятати, що коли розмовляють дві ляльки на ширмі, та що «зараз» говорить, може злегка рухати «рукою», «головою»; та що слухає, повинна бути статичною, тоді дітям буде легше сприймати і розуміти, хто зараз говорить.
Дуже цікавою і педагогічно корисною для дітей є підготовка спектаклю безпосередньо дітьми старшого дошкільного віку для дітей молодших.
Вихователем ведеться ретельна робота з дітьми щодо вивчення ролей спектакля, техніці водіння ляльок, підготовки разом з дітьми декорації, вправляння з лялькою на ширмі, а вже потім показ готового спектаклю дітям іншої групи. Результат такої кропіткої роботи має неоціненний педагогічний вплив на дітей як тих, що задіяні в спектаклі, так і тих, які його переглядають.
Отже, питання розваг визначених в різних видах театрів цікаве і для дітей, і для дорослих, які готують спектакль в будь-якому виді театрів і потребує ретельної підготовки, тільки тоді воно може досягти тієї педагогічної мети, яка ставиться педагогом.
У кожній дошкільній установі, бажано мати куточок театру, осередок театральної діяльності, який повинен бути обов’язковою складовою предметно – просторового середовища з третього року життя дітей, для того, щоб діти мали вільний доступ до театральних іграшок, елементів, костюмів і ширми, використовували за власним бажанням без вказівок вихователя.
Список використаних джерел
- Караманенко Т. Кукольный театр – дошкільникам / Т. Караманенко. –Москва: Просвещение,1985.
- Богуш А.Методика організації художньо-мовленевої діяльності дітей у дошкільних навчальних закладах/ А. Богуш, Н. Гавриш, Т. Котик.- К.: Слово.2006.
- Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» [Наук.ред. та упоряд. О.Л. Кононко]. – К.: Світич, 2008. – 430 с.
- Дитина: Програма виховання і навчання дітей від 3-х до 7-ми років. – К.: «Богдана». – 2003.
- Артемова Л.В. Театр і гра / Л.В.Артемова. – К.: Томіріс, 2002.
{{#if: Збірник наук. праць. - Випуск_4 | |
}}
{{#switch: left | bottom= | def= | #default=}}
- Наукові праці
- Вісник психології і соціальної педагогіки. Збірник наук. праць
- Педагогічний інститут Київського університету імені Бориса Грінченка
- Наукові праці Шипіло Л.Я.
- Наукові праці магістрів психології
- Статті з педагогіки
- Для аспірантів
- Для магістрантів
- Для науковців
- Для студентів
- Збірник наук. праць. - Випуск 4
