Закус О.І. Ставлення до світу підлітків з різним відчуттям самотності
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Закус Оксана Ігорівна, магістр практичної психології, методист НМЦ соціально-гуманітарної роботи Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, м. Київ.
УДК: 159.9.07
В статті здійснено аналіз психолого – теоретичних підходів до явища самотності, розглянута проблема самотності в підлітковому віці та виділені основні її чинники, а також на основі проведеного дослідження розкрите питання системи ставлень до світу підлітків з різним відчуттям самотності.
Ключові слова: самотність, відчуття самотності, підлітковий вік, система ставлень.
В статье осуществлен анализ психолого - теоретических подходов к явлению одиночества, рассмотрена проблема одиночества в подростковом возрасте и выделены основные ее факторы, а также на основе проведенного исследования раскрыт вопрос системы отношений к миру подростков с разным чувством одиночества.
Ключевые слова: одиночество, ощущение одиночества, подростковый возраст, система отношений.
The article analyzes the psychology - theoretical approaches to the phenomenon of loneliness, the problem of loneliness in adolescence and basic factors of it, and on the basis of the research revealed the issue of attitudes to the world of teenagers with a different feeling of loneliness.
Keywords: loneliness, feeling of loneliness, adolescence, system of looks
Зміст |
Актуальність теми
Самотність – це одне з тих тонких, «болючих» питань людської душі, яке зачіпає всіх, незалежно від матеріального статку, віку. Немає людини, яка могла б похвалитися, що ніколи не відчувала на власному досвіді цей особливий, іноді хворобливий, а іноді, навпаки, дуже глибокий і сповнений краси внутрішній стан. Якщо поставити питання, чому і в яких ситуаціях людина може відчувати себе самотньою, відразу стає очевидно, що відповісти на нього, виявляється, не так вже просто. Насправді, проблема самотності чимось нагадує величезний айсберг: є невелика, для всіх видима і всім зрозуміла верхня частина, але є також інша, набагато об'ємніша частина, що занурена у воду і залишається поза досяжністю людського погляду, загальних обговорень і зрозумілої людської логіки.
Мета і завдання статті
Мета статті: теоретично обґрунтувати та експериментально дослідити специфіку системи ставлень підлітків з різним відчуттям самотності.
Нашими завданнями є: провести теоретичний аналіз проблеми самотності підлітків і юнаків з вивченням динаміки рівня самотності залежно від віку; дослідити специфіку чинників самотності підлітків та юнаків, проаналізувавши їхню систему ставлень.
Стан розробки наукової проблеми
Одним з чинників перетворення відчуття самотності в психологічну якість, а її переживання в одну з глобальних людських проблем можна вважати безперечну перемогу сучасного наукового мислення.
Підходи до вивчення самотності наведені у працях таких дослідників, як З. Фрейд, І.С. Кон, Ю.М. Швал, О.В. Данчева, Ю.Г. Хорицька, С.Н. Шевченко, А.Хараш, Г.В. Старшенбаум, Ф. Фромм-Рейхман, К. Роджерс, Е. Пепло, Д. Перлман, К. Боумен, Д. Рісмен, П. Слейтер, Р.С. Вейс, В. Дерлега, С. Маргуліс, Дж. Фландерс, І. Ялом, К. Мустакас, М. Бубер, Г. Салліван, В. Н. Мясищев.
Проблема визначення самотності пов'язана з різноманіттям трактувань цього поняття у різних дослідників: відчуття самотності і соціальна ізоляція; хворобливе переживання вимушеної ізоляції і добровільна самотність, пов'язана з екзистенціальним пошуком. Відчуття самотності виконує регулятивну функцію і включене в механізм зворотного зв'язку, що допомагає індивідові регулювати оптимальний рівень міжособистісних контактів. Проте фізична ізоляція людини не завжди призводить до самотності. [7, c. 85].
Відчуття самотності – суб'єктивна реакція на невідповідність бажаного і досягнутого рівнів соціальних контактів. Може не відповідати частоті і широті реальних контактів. Синонімом є емоційна ізоляція.
У загальному розумінні самотність – відчуття розриву з оточуючими, боязнь наслідків самотнього способу життя, важке переживання, пов’язане із втратою життєвих цінностей або близьких людей, постійне відчуття покинутості, непотрібності власного існування. [7, c. 86].
Самотній спосіб життя – це фізичний стан, який активно обирається самою особистістю в силу своїх характерологічних особливостей і психічного здоров’я. Це перш за все, прагнення відокремитись від оточуючих, бажання захистити свій внутрішній світ, незалежність від вторгнення сторонніх і навіть близьких родичів.
Самотність – це соціальний стан, який відображає психофізичний статус людини, утруднюючи їй встановлення нових і підтримування старих контактів та зв’язків. [7, c. 87].
Загалом підходи до самотності можна класифікувати у вісім груп:
- психодинамічні;
- феноменологічні;
- екзистенціально-гуманістичні;
- соціологічні;
- інтеракціоністські;
- когнітивні;
- інтимні;
- теоретико-системні.
Завдяки їм можна сповна розкрити і порівняти поняття самотності.
Існують різні типи і ступені самотності. Деякі форми можуть стимулювати розвиток самотності і поглиблювати його; в інших же формах чітко виражений руйнівний ефект цього явища.
Аналіз типологій самотності проводяться згідно трьох основних напрямків:
- оцінка індивідом його соціального стану,
- недостатність (обмеженість) соціальних відносин,
- тимчасова перспектива, пов'язана із самотністю. [4, с. 112].
У цьому змісті найбільш значуща типологія Кельбеля, що розрізняв чотири типи самотності.
- Позитивно-внутрішній тип, так звана "горда самотність", яка сприймається індивідом як необхідний засіб відкриття нових форм існування чи спілкування з іншими людьми.
- Негативно-внутрішній тип, що сприймається як відчуження від свого "Я" і від інших людей; наявність почуття відчуженості навіть в оточенні близьких людей.
- Позитивно-зовнішній тип – це пошук особистістю позитивного досвіду своєї життєдіяльності.
- Негативно-зовнішній тип проявляється в тому випадку, коли зовнішні обставини (смерть близької людини, втрата контактів) ведуть до дуже негативних відчуттів самотності. [4, с. 134].
Соціологи Дж. Янг і Бек розрізняли такі три типи самотності.
- Хронічна самотність розвивається тоді коли протягом тривалого періоду часу індивід не може встановити задовольняючі його соціальні зв'язки.
- Ситуативна самотність найчастіше настає в результаті значних стресових подій у житті, таких, як смерть чоловіка чи розрив шлюбних відносин. Ситуативно-самотня людина після короткого періоду дистресу зазвичай звикається зі своєю втратою і переборює самотність.
- Тимчасова самотність — найбільш розповсюджена форма цього стану, що відноситься до випадкових проявів почуття самотності. [4, с. 145].
З віком особистісні риси, що провокують самотність, поглиблюються і надають негативний стан переживанням міжособистісних взаємин. Психологія спілкування в підлітковому і юнацькому віці будується на основі суперечливого переплетення двох потреб: відособлення (приватизації) і аффіліації, тобто потреби в приналежності, включеності в якусь групу або спільність. Відособлення найчастіше виявляється в емансипації від контролю старших. Проте воно діє і в стосунках з однолітками. [2, с. 128-129].
Існує декілька поглядів на підліткову самотність. Перший з них - заперечення самого факту наявності підліткової самотності як особливості віку: «Зображення підлітка як самотньої істоти - це романтичне бачення» (Дольто Ф). Романтичне - означає не реальне, а надумане, неіснуюче насправді. З цією точкою зору важко погодитися. [1, с. 36].
Наступний погляд визнає підліткову самотність як явище, соціальне за своєю суттю і поверхневе, несерйозне за природою: «Максималізм в оцінці стосунків один з одним і рідними приводить до суб'єктивного відчуття самотності. Відособлення і відчуження в цьому віці не є внутрішніми, особовими психологічними процесами, а деякими характеристиками підліткового соціального відношення до життя». [8, с. 160].
Третя точка зору належить І.С. Кону. Він розглядає самотність підлітка як нормальний стан, властивий підлітковому віку, відзначає серйозність, навіть драматичність цього переживання, наповнення його психологічним сенсом в цьому віці: «Відкриття свого внутрішнього світу дуже важлива, радісна і хвилююча подія, але вона викликає також багато тривожних і драматичних переживань. Разом з усвідомленням своєї унікальності, неповторності, несхожості на інших, приходить відчуття самотності. Юнацьке «Я» ще невизначене, розпливчате, дифузне, воно часто переживається як неспокій або відчуття внутрішньої порожнечі, яку чимось необхідно заповнити. Звідси росте потреба в спілкуванні і одночасно підвищується вибірковість в спілкуванні, потреба в самотності». [2, с.129; 3, с. 62]. Психологи виділяють декілька груп чинників, сприяючих виникненню самотності в підлітковому віці.
Перша група. Це деякі особливості даного вікового періоду. Перш за все, розвиток рефлексії, який породжує потребу підлітка пізнати себе як особу, зрозуміти себе на рівні власних вимог до самого себе. В той же час підліткові важко реалізувати цю потребу через недостатній розвиток навиків самоспостереження і самоаналізу [5, с. 63].
Переорієнтація спілкування, що відбувається в підлітковому віці, з батьків і значущих дорослих на ровесників робить проблему взаємин з однолітками вельми актуальною, а іноді і дуже хворобливою для підлітків [5, с. 64].
Окрім потреби в спілкуванні з однолітками, іншою надзвичайно важливою для особистісного розвитку потребою в підлітковому віці стає потреба в усамітненні.
Відіграють свою роль у виникненні самотності в підлітковому віці і типові для цього періоду вікові кризи: криза ідентичності та самооцінки [5, с. 65].
Іншу групу чинників складають особистісні особливості підлітка: сором’язливість, занижена самооцінка, завищені вимоги до себе або інших, нереалістичні очікування і уявлення про любов, дружбу та спілкування і тому подібне. [5, с. 66].
Виділяються і соціальні чинники, що приводять до самотності: неприйняття підлітка групою однолітків (соціальне відторгнення), розрив дружніх взаємин або відсутність кола спілкування і близьких друзів, що може бути наслідком як особистісних особливостей підлітка, так і результатом впливу ситуативних причин: переїзду на нове місце проживання, зміни школи, втрати близького друга і тому подібне. [5, с. 66].
У окрему групу можна винести чинники, пов'язані з сім'єю підлітка, в тому числі з типом сімейного виховання. Дизгармонійні взаємини в сім'ї (часті конфлікти, низька культура спілкування, відсутність пошани і довіри між членами сім'ї, фізичне насильство) формують уявлення про міжособові стосунки як непередбачувані та небезпечні, яких краще уникати. Відсутність емоційної близькості між дитиною і батьками (емоційне відторгнення), недолік батьківської уваги і турботи про дитину (гіпоопіка) не дають позитивного досвіду спілкування і заважають нормальному розвитку комунікативних навиків. Разом з тим надмірна турбота і підвищена увага (гіперопіка), характерні для виховання дитини за типом «кумир сім'ї», сприяють розвитку егоцентризму, високій вимогливості до оточуючих в поєднанні з низьким контролем власної поведінки. Як правило, підліток, якому притаманні такі риси, відштовхується однолітками. [5, с. 67-68].
Основне поняття психології – особистість та її психічна діяльність – передбачає розробку проблем, без висвітлення яких неможливе уявлення про особистість: проблеми інтересів, потреб, цінностей (етичних, естетичних), характеру, схильностей, ставлень.
Психологічні ставлення людини в розвинутій формі являють собою цілісну систему індивідуальних, вибіркових, свідомих зв’язків особистості з різними сторонами об’єктивної дійсності. Ця система походить із всієї історії розвитку людини, вона виражає її особистий досвід та внутрішньо визначає її дії, переживання. [6, 15-16].
Ставлення пов’язують людину з усіма сторонами дійсності, але при усій їхній різноманітності можна встановити три їхні основні категорії:
- Явища природи чи світ речей;
- Люди та суспільні явища;
- Сам суб’єк – особистість [6, с. 229].
Неможливо не підкреслити, що сприйняття природи опосередковане суспільним досвідом, а ставлення людини до самої себе пов’язане з її ставленням до інших людей та їх ставлення до неї. Важливими є координація, взаємна узгодженість ставлень, єдність особистісних та соціальних, суб’єктивних та об’єктивних тенденцій [6, с. 230].
Система ставлень особистості проявляється у взаємозв’язку її основних трьох сторін, а саме:
- ставлення до себе;
- ставлення до світу;
- ставлення світу до особистості.
Залежно від специфіки ставлення до кожного з компонентів вибудовується відповідним чином і взаємодія з ними. Ряд ставлень виступає у людини як відносно самостійні утворення. Сюди, насамперед, слід віднести інтереси, оцінювання та переконання [6, с. 20].
Аналіз результатів дослідження
З метою виявлення ставлення до світу підлітків з різним відчуттям самотності було проведене дослідження серед учнів 6 та 9 класів середньої загальноосвітньої школи №35 та гімназії №39. Кількість учнів шостого класу складала 26 людей, а дев’ятого класу – 30 людей. Всього у дослідженні брали участь 56 школярів. Досліджувані шостого класу були віком 12-13 років, а дев’ятикласники віком 15-16 років.
Для дослідження була використана методика діагностики рівня суб’єктивного відчуття самотності Д. Рассела і М. Фергюсона та методика «Схильність до самотності», фрагмент тесту А. Е. Личко «Опердиление акцентуаций характера у подростков (ПДО)», а також Цветовой тест отношений (ЦТО) М. Еткинда.
З метою здійснення математичної обробки отриманих даних був використаний критерій кутового перетворення Фішера.
Виходячи з отриманих нами тенденцій в ході обробки методик можна зауважити, що відсотковий показник учнів з притаманним рівнем самотності нижчий, аніж відсотковий показник учнів з відсутнім відчуттям самотності. Це досить очікуваний результат, адже він диктується віковими особливостями підлітків.
Для отримання остаточних результатів нами було висунуто гіпотези:
Н0 – частина підлітків 9 класу з відчуттям самотності не > від частини підлітків 6 класу з відчуттям самотності.
Н1 – частина підлітків 9 класу з відчуттям самотності > від частини підлітків 6 класу з відчуттям самотності.
Занесемо в табл. 1 дані двох вибірок.
Отриманий результат дорівнює числовому показнику 0,85. Він потрапляє в зону не значимості. Відповідно приймається гіпотеза Н0. Тепер перейдемо до аналізу «Цветового теста отношений (ЦТО)М. Еткинда.»
Числові показники кольорів та їх значення:
- Сірий – відгородженість, незадіяність, загубленість.
- Зелений – впевненість, наполегливість, іноді впертість.
- Фіолетовий – висока міра чутливої близькості, незрілість, інфантилізм, містичність.
- Червоний – сила вольового зусилля, активність, агресія.
- Синій – символізує спокій, задоволеність.
- Жовтий – активність, прагнення до спілкування.
- Коричневий – відображає фізично-важливі потреби (захворювання). Відноситься до чутливого досвіду людини, індикатор сенсорного стану людини.
- Чорний – заперечення, негативізм, відмова, протест.
Пропоновані категорії:
- Клас
- Мама
- Тато
- Брат / Сестра
- Друг
- Вчителі
- Я
- Світ
Насамперед, перше, що відразу стає очевидним, - це переважання «негативних» кольорів у даних категоріях, а саме: червоного, чорного, сірого та коричневого.
На нашу думку результативно буде виділити кожну категорію для аналізу її основної тенденції. Почати можна з такої категорії, як «клас». Нам зрозуміло, що клас тут відображається як певний елемент соціального оточення (соціуму) загалом. І важливо також сказати, що тут відображається подвійна система ставлення: «ставлення підлітка до соціуму» та «позиція соціуму щодо підлітка». Щодо кольорових виборів цієї категорії, то за допомогою Таблиці 1 очевидна домінанта сірого та червоного кольорів. Можна зробити такий висновок, що дуже чіткими є тенденція до неучасті, відгородженості. Вона може діяти в обох площинах: уникнення соціуму самим підлітком, тобто чітка тенденція до усамітнення, в даному випадку надмірного, такого, яке породжує стан самотності. Або ж ситуація відгородженості соціумом від підлітка, і звідси вже безпосереднє відчуття самотності з високими показниками.
Ще однією характерною позицією є агресивна, наступальна. Вона також має ефект «двох сторін однієї медалі», тобто: сам підліток може бути агресивним по відношенню до соціального оточення, і тоді воно уникатиме його; або ж оточення є агресивним по відношенню до підлітка, і тоді вже він уникатиме причетності до соціального оточення. В обох випадках підліток ймовірно відчуватиме себе самотнім. Так як мама і тато є представниками однієї і тієї ж класифікаційної одиниці, то для логічності та яскравості аналізу показників об’єднаємо категорії «мама» і «тато» в загальний клас «сім’я».
Найхарактернішими кольоровими виборами цієї категорії є червоний та чорний кольори. Знову ж таки, якщо говорити про червоний колір, який виражає агресивну та наступальну тенденцію, її можна розцінювати як умовно агресивну поведінку батьків стосовно їхніх дітей. Якщо розкрити рамки цього поняття, то тут можна говорити як можливий варіант, про надмірну опіку (гіперопіку) батьками їхньої дитини, яка може розцінюватись як жорсткі рамки, скованість контролем, неможливість сепарації, яка повинна спостерігатись у підлітковому віці. Також, як один з варіантів це може призводити до відчуття необхідності виправдовувати надії (досить часто нереалізовані бажання та мрії котрогось з батьків, «розігрувати їхній життєвий сценарій»), відповідати вимогам, досить часто завищених. Відповідно відсутність близьких емоційно наповнених, теплих стосунків підлітка з батьками, відсутність безумовного прийняття ними своєї дитини породжує в дитині поведінкові реакції, які не задовольняють батьків. Це може бути пошук значимого іншого за межами сім’ї, наприклад, в компанії однолітків; прояви девіантної поведінки; і, безперечно, відчуття неприйнятості, непочутості, які випливають зокрема і у високі показники відчуття самотності, про що свідчать наші дані.
Аналізуючи останню виділену категорію, а саме «Я» ми можемо побачити ставлення підлітка до самого себе, а також власну позицію досліджуваних в системі ставлень.
Коли простежити за кольоровими виборами щодо цієї категорії, то відразу помітно, що тут спектр кольорових виборів значно ширший, аніж у попередніх категоріях. Більше того, в даній категорії присутні усі вісім кольорів. В даних кольорових виборах є співпадіння двох кольорів: зеленого та червоного. Значення червоного кольору ми вже неодноразово описували. А от зелений колір символізує впевненість, наполегливість, іноді впертість. Що ж можна сказати стосовно обох цих кольорів? На перший погляд вони говорять про різні тенденції. Однак, якщо подивитись ширше, то можна сказати що ці співпадіння є не випадковими, а закономірними. Так як наполеглива позиція, вперта досить часто межує з агресивною, наступальною. Тобто підліток через надмірну напористість, надмірну домінантність може відчувати проблему «ізольованості», адже однолітки його або уникатимуть, або постійно конфліктуватимуть, що спричинятиме в свою чергу труднощі в комунікативній сфері. Як один з елементів це може породжувати також відчуття відторгненості, неприйнятості, і, як наслідок – відчуття самотності. Щодо інших кольорів, то тут якоїсь загальної тенденції не спостерігається, так як вибори зустрічаються з частотою не більше одного разу. Тобто інші кольори носять суто індивідуальний характер.
Надзвичайно важливим значенням нашого дослідження є те, що ми можемо говорити про певні чинники, які можуть виступати можливими причинами відчуття даною експериментальною групою високої міри самотності. Це такі чинники, як: рівень самооцінки підлітка, так як і завищена, і занижена самооцінка можуть бути причинами самотності; це і розвиток комунікативних навичок; особистісні характеристики підлітка; проблема прийняття та неприйняття; самоідентичності особистості та багато інших.
Висновки
Нами був виявлений характер системи ставлень підлітка до соціального оточення та до себе. А також визначена тенденція взаємозв’язку ставлення підлітка до самого себе з його ставленням до інших та ставлення інших людей до підлітка.
Говорячи про систему ставлень підлітків з високими показниками самотності очевидно, що агресивні тенденції спостерігаються у ставленні сім’ї та класу до підлітка. Відповідно до цього підліток або проявлятиме в ставленнях до цих категорій також агресивну позицію, або ж він діятиме за уникаючим типом поведінки. Ці тенденції характеризуватимуть його ставлення до соціуму загалом. Тобто тут проявляється взаємозв’язок системи ставлень соціуму до підлітка та підлітка до соціуму. Щодо ставлень підлітка до власного «Я» ми бачимо, що кожен випадок є суто індивідуальним, так як кольорові вибори у цих категоріях є різноманітними, у виборах задіяні усі вісім кольорів.
Проблема визначення самотності пов'язана з різноманіттям трактувань цього поняття у різних дослідників. Самотність не завжди означає наявність різноманітних проблем, будь то питання самооцінки, чи проблема прийняття – неприйняття. Та і не завжди саме явище самотності є проблемою. В помірній мірі ми всі іноді потребуємо того, аби певний час побути на самоті. Тут мова йде про явище усамітнення. Саме воно дає нам змогу самовдосконалення, самовідкриття. Усамітнення забезпечує внутрішню зосередженість, увагу до свого внутрішнього світу.
Отже, визнаючи існування і психологічну наповненість підліткової самотності, потрібно відзначити, що якими б не були шляхи підлітка, які приводять його до самотності, важливіше те, як він сам сприймає цей свій стан і як він його використовує. Продуктивне використання цього стану знімає трагічне забарвлення. Людина наодинці може знайти можливість вдосконалення, тобто шлях до себе, або можливість розвитку в собі альтруїзму, емпатії, милосердя, співчуття, тобто шлях до людей.
Ця робота не є вичерпною з визначеної проблеми і не стільки вирішує певні питання, скільки констатує факти та вказує на існування проблем. Подальші перспективи роботи ми вбачаємо в досліджені питання системи ставлень та підліткової самотності. Після теоретичного вивчення та емпіричного обґрунтування проблеми специфіки системи ставлень підлітків з різним відчуттям самотності згідно з поставленими завданнями були розроблені практичні рекомендації та профілактична програма для психологів, вчителів та самих підлітків.
Використані джерела:
- Дольто Ф. На стороне подростка. СПб., 1997. С.272
- Кон И.С. Психология ранней юности. М., 1989. С. 252
- Кон И.С. Психология юношеского возраста. М.,1979. С. 254.
- Кузнецов О.Н., Лебедев В.И. Психология и психопатология одиночества. - М., 1972. С. 336
- Малышева С.В. "Образ Я" и представление о сверстнике у подростков, переживающих одиночество: Автореф. дис. … канд.психол.наук. - М., 2003. - 25 с.
- Мясищев В. Н. Психология отношений: Под редакцией А. А. Бодалева/Вступительная статья А. А. Бодалева. – М.: Издательство Московского психолого – социального института; Воронеж: Издательство НПО «МОДЭК», 2003. – 400 с. (Серия «Психологи России»). С.227-239.
- Рузова Л. А. Социально-философские аспекты проблемы одиночества в современном обществе // Проблемы гуманизации вуз. образования. - 2000. - Вып. 6, ч. 3. - С. 85-88.
- Швал Ю.М., Данчева О.В. Одиночество: социально-психологические проблемы. Киев, 1991. С. 92.