Фруктова Я.С. До проблеми формування в учнів початкової школи наукової картини світу
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Фруктова Яна Станіславівна – доцент кафедри теорії та історії педагогіки кафедри теорії та історії педагогіки Гуманітарного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, кандидат педагогічних наук, м. Київ.
УДК 373.1: 140.8
У статті розглядаються теоретичні та практичні аспекти проблеми формування в учнів сучасної наукової картини світу. Автором окреслено зміст та структуру поняття «наукова картина світу», здійснено аналіз нормативно-правової бази дослідження в контексті початкової освіти, виявлено вікові особливості молодшого школяра, які дозволяють включати у зміст навчання базові конструкти мовної, природничої, етнопсихологічної складових інтегрованої картини світу.
Ключові слова: картина світу, наукова картина світу, стандарт освіти.
В статье рассматриваются теоретические и практические аспекты проблемы формирования у учащихся современной научной картины мира. Автором обозначено содержание и структура понятия «научная картина мира», проанализировано нормативно-правовую базу исследования в контексте начального образования, выявлено возрастные особенности младшего школьника, которые позволяют включить в содержание обучения базовые конструкты языковой, естественно-географической, этнопсихологической составляющих интегрированной картины мира.
Ключевые слова: картина мира, научная картина мира, географическая картина мира, стандарт образования.
This paper examines the theoretical and practical aspects of the formation of students of modern scientific world. The author indicated the content and structure of the concept of "scientific world", analyzes the regulatory framework in the context of the study of primary education, revealed age-specific primary school children, which allows to include in the content of teaching basic language constructs, natural-geographic, ethno-psychological components of an integrated picture of the world.
''Key words:picture of the world, the scientific picture of the world, the geographical picture of the world, the standard of education.
Зміст |
Постановка проблеми
Вимоги суспільства до змісту, обсягу та рівня загальноосвітньої підготовки учнів протягом усієї історії розвитку людства постійно змінювались. У кожен історичний період суспільство висуває вимоги щодо сформованості у особистості інтегрованої наукової картини світу, яка відповідала б реаліям науково-технічного і соціального розвитку. Тому проблема формування у дітей світоглядних уявлень завжди була в центрі уваги педагогічної громади, предметом дискусій серед провідних науковців країни та світу, теоретиків та практиків, а результати наукових пошуків знаходили відображення у нормативних документах. Так зокрема у Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті [9], у розділі «Мета, пріоритети і принципи розвитку освіти» наголошується на тому, що система освіти має забезпечувати «формування у дітей і молоді цілісної наукової картини світу і сучасного світогляду».
Розуміння суб'єктивності сприйняття світу та наявності у свідомості людини уявних конструктів, що дають змогу взаємодіяти з навколишнім середовищем з'явилося ще у античні часи, достатньо пригадати вчення Платона про «світ ідей», які можна назвати спробою обґрунтування теорії суб'єктивного образу реального світу. Проте набагато пізніше О. Шпенглер у праці «Занепад Європи» [14] першим поставив питання про вивчення «картини світу», з того часу поняття використовуються не тільки у філософії, психології, лінгвістиці, антропології, астрономії та інших науках, а й педагогіці як результуюча дефініція.
Аналіз досліджень
У середині минулого століття у науці спостерігався значний інтерес до цієї проблеми: Р. Ретфілд, К. Гірц, М. Вебер, Е. Фром, Е. Кассірер, М. Хайдегер, Е. Кант, а також К. Юнг, І. Сеченов, Ж. Фрес, Ж. Піаже, Б. Ананьєв, О. Леонтьєв, звернулись у своїх працях до понять, близьких за своєю сутністю до дефініції «картина світу». Так, зокрема Леонтьєв О. [8] відзначав, що проблема сприйняття має ставитись і розроблятись як проблема психологічного образу світу, тому що кожна річ є безпосередньо даною один раз у матеріальному світі, а другий — у суб'єктивній чуттєвості людини та в її свідомості, в ідеальних формах. Він називає п'ятим квазівиміром сферу, в якій людині відкривається сутність речей, коли сприймається не лише форма та колір, а й значення. За О. Леонтьєвим образ світу є відображенням у психіці людини образу предметного світу, опосередкованого предметними значеннями та відповідно когнітивними схемами, що піддаються свідомій рефлексії. Він зауважує, що людина надає імена чуттєвим образам предметів. Це так звані предметні значення, що, по суті, є складниками цих образів і забезпечують можливість їх існування. Кожен сприймає світ через його образ. Тобто у фокус сприйняття потрапляє лише те, що відповідає образу світу, який виступає певним регулятором сприймання через чуттєві образи. Людина, називаючи образи, здійснює своєрідне кодування — переведення чуттєвої сфери у предметну, тобто перенесення значень з відчуттів у конструктивну систему картини світу. Жидкова В. та Соколова К. наголошують на тому, що картина світу утворена зі знання про світ, відчуття світу та сприйняття світу [5, С. 70]. За визначенням сучасного вітчизняного науковця В. Кузьменка [7], наукова картина світу - це компонент світогляду, який відображає цілісну систему уявлень про загальні властивості та закономірності природи, яка формується в результаті філософського узагальнення, синтезу раціонально-теоретичного і чуттєво-емпіричного знання.
На сьогодні наукову картину світу визначають як модель дійсності. Вона виступає як уявлення та пояснює механізми і природу об'єктів, узгоджується зі знаннями та спостереженнями, має евристичну цінність до моменту підтвердження нових гіпотез. Світ презентується людини крізь призму її культури та мови, через метафори як явища «картини світу», що вирізняється у носіїв різної чи тієї ж самої культури в різні історичні періоди. Картину світу можливо розкласти на складові частини і означити, наприклад, як «історичну картину світу», «культурну картину світу», «географічну картину світу» тощо, намагаючись охопити всю різноплановість явища. Але такий поділ буде, по суті, виокремленням різних аспектів одного й того феномену.
Аналіз проблеми дослідження дозволяє говорити про те, що наукова картина світу як соціально-педагогічний феномен має конкретно-історичний характер, про що свідчать її зміни залежно від рівня розвитку науки й суспільства; є концентрацією знань людини, і тому її формування можливе лише після оволодіння учнем певною сукупністю навчального матеріалу, що забезпечує комплексне осмислення навколишнього світу; являє собою синтез об'єктивного і суб'єктивного, зовнішнього та внутрішнього, теоретичного й емоційно-особистісного; є інтегратором наукових знань і на цій основі може виступати передумовою їх диференціації; конкретно-індивідуальна і залежить від індивідуальних якостей особистості та рівня особистих знань; частина картини світу людини, вихідний пункт для формування власного світогляду; вона діє лише на основі внутрішніх переконань особистості; процес і результат формування наукового світогляду, ставлення до навколишньої дійсності, здобуття життєвого досвіду.
Методологічною основою феномену „наукова картина світу" є закони і категорії діалектики, теорія наукового пізнання, принципи історизму, науковості, об'єктивності, системності, гуманізації та демократизації навчального процесу. Результати аналізу філософських та психолого-педагогічних досліджень дають змогу констатувати, що різні наукові картини світу з'являлися на основі узагальнених, теоретичних й емпіричних знань певної епохи і не завжди повністю відображали цілісний характер світу, а тому з часом змінювалися. Водночас зміна картин світу в кожний історичний період відкривала новий цикл наукового розвитку. Вона формується на основі уявлень людей про навколишній світ з об'єктивною точністю наявною в суспільстві конкретної епохи, як унаочнення цього процесу можна згадати трансформацію поглядів людей щодо форми та внутрішньої будови нашої планети, співвідношення океану та суходолу на її поверхні, кількості та обрисів материків та океанів, еволюції живих організмів тощо. Науковцями доведено, що загальна середня освіта, зокрема початкова, є основним, базовим компонентом формування наукової картини світу людини.
Відповідно до реалій науково-технічного і соціального розвитку на сьогодні підвищуються вимоги суспільства до змісту, обсягу та рівня підготовки учнів. Водночас у школі вивчається лише незначна частина накопиченої людством інформації, ще менше формується цілісних знань й умінь і поведінкових компонентів діяльності, засвоюється суб'єктивних узагальнених знань про що свідчать результати наукових досліджень, міжнародні та вітчизняні діагностики знань учнів, зокрема аналітичні довідки столичного центру моніторингу якості освіти. Не зважаючи на те, що проблема формування в учнів наукової картини світу на сьогодні є вкрай актуальною, її різноманітні аспекти розглядалися щє Б. Грінченком, М. Корфом, Н. Левицьким, М. Пироговим, Г. Сковородою, К. Ушинським та іншими видатними педагогами, які у своїх роботах окреслювали шляхи формування в учнів системних знань, умінь і навичок, світоглядних уявлень. Так, наприклад, видатний вітчизняний педагог В. Сухомлинський у своїх роботах зазначав[12], що критерієм навчання є засвоєння учнем наукових знань, а шляхами їх узагальнення є: продуктивна праця, різноманітні дослідження, експерименти, самостійне вивчення життєвих явищ, літературних джерел, перші літературно-творчі спроби, спостереження, споглядання, творча, навчально-пізнавальна і трудова діяльність, дослідження, розвиток творчості дитини, міжпредметні зв'язки, впровадження інтеграції, створення цілісної структури навчального процесу тощо. Формування наукової картини світу, як переконує його педагогічний досвід, - багатомірний і складний процес, що успішно розвивається під час створення умов успішної навчальної діяльності: тісному зв'язку з оточуючим учнів довкіллям, встановленню зв'язків між фактами, явищами повсякденного життя з наявними взаємозв'язками і взаємозалежностями, зв'язку навчання з життям, усвідомленим і якісним засвоєнням учнями знань. Згодом Є. Вігнер, С. Гончаренко, В. Готт, М. Гарднер, В. Єфіменко, В. Ільченко, Б. Кєдров, Л. Кузнєцова, Г. Ліванова, Є. Моносзон, М. Мостепаненко, В. Мутановський, А. Степанюк, В.Стьопін, І. Пригожин, А. Фурман, П. Еткінс та багато інших науковців намагалися окреслити як загальні так і окремі питання формування в школярів наукової картини світу. В останні роки питання узагальнення знань як основи наукової картини світу досліджували Н. Буринська, Т. Буяло, К. Гуз, І. Душина, І. Добронравова, Н. Кузнєцова, С. Кобернік, Б. Комісаров, Т. Логвіна-Бик, О. Мягков, І. Мороз, Л. Покась, В. Розумовський, А. Сиротенко, М. Сидорович, О. Цуруль, О. Ярошенко та інші. Методологічні засади формування наукового світогляду вивчали Р. Арцишевський, П. Гуревич, Є. Думаненко, Б. Кедров, Л. Корміна, С. Кримський, Ю. Руденко, В. Стьопін, В. Халамендик та інші.
Актуальність проблеми дослідження
Актуальність проблеми дослідження підтверджується суперечностями між: соціально зумовленими вимогами та прагненнями особистості до формування цілісної наукової картини світу й підходами до його реалізації в навчально-виховному процесі школи в різні історичні періоди; об'єктивно стрімким збільшенням обсягу наукових знань і застарілими методиками і технологіями формування цілісної наукової картини світу; необхідністю формувати в учнів цілісну наукову картину світу і фрагментарністю цього процесу в умовах предметної системи організації навчання в школі; суб'єктивним характером формування наукової картини світу в свідомості учня й об'єктивною логікою пізнання навколишньої дійсності; сприйняттям нових наукових знань школярем та наявною в нього „старою" картиною світу.
Методологічне, теоретичне та методичне обґрунтування проблеми формування цілісної наукова картина світу учня має, як вже зазначалось раніше, конкретно-історичний характер і залежить від соціокультурного й історико-культурного стану суспільного життя, рівня розвитку науки та шкільної освітньої системи (зокрема методологічних і психолого-педагогічних принципів організації роботи загальноосвітніх закладів та навчально-виховного процесу в них, змісту навчання, навчально-методичного та матеріально-технічного забезпечення тощо); наукова картина світу іманентно інтегрує знання, поняття дитини про навколишній світ і саму себе та надає особистості можливість усвідомити найбільш раціональну для конкретного історичного етапу взаємодію з природою, соціально-економічним життям і розвитком суспільства. Основою формування в учнів наукової картини світу є збагачення школярів інтегрованими знаннями і досвідом на підґрунті усвідомлення, впорядкування й узагальнення яких формується світосприйняття, світорозуміння й світовідчуття особистістю самої себе, навколишнього світу та взаємодії з ним. Численні дослідження свідчать, що становлення й розвиток наукової картини світу в учнів - процес складний і довготривалий. Він повинен починатися саме в молодших класах з найпростіших спостережень за природними та суспільними явищами, їх взаємодією, а завершуватися в старшій школі в ході узагальнення, систематизації та інтеграції світоглядних уявлень.
Виклад основного матеріалу
Картина світу — одне з основоположних наукових понять, особлива форма систематизації знань, якісне узагальнення і світоглядний синтез різних наукових теорій, цілісна система уявлень про загальні властивості і закономірності об'єктивного світу. Вона існує як складна структура, що включає в себе як складові частини загальнонаукову картину світу і картини світу окремих наук (фізична картина світу, біологічна картина світу, географічна картина світу). Картини світу окремих наук, у свою чергу, включають в себе відповідні численні концепції — певні способи розуміння і трактування будь-яких предметів, явищ і процесів об'єктивного світу, що існують у кожній окремій науці. Кожна наука вносить свій специфічний вклад у формування інтегрального образу, моделі дійсності, що на сьогодні розглядається як наукова картина світу. На відміну від донаукових і ненаукових вона спирається на теоретичні побудови, узагальнення різних наук і є синтезом фундаментальних знань, складових спеціальних картин світу. Кожна з них формує власні образи певних специфічних властивостей або частин світу, тобто фрагментів дійсності, досліджуваних як предметні області конкретними науками. На базі подібних окремих картин складаються ключові наукові картини загальнішого рівня - природно-наукова і суспільно-наукова, системи наукових поглядів, що є, відповідно на природу і суспільство. У структурі названих картин необхідно розрізняти два взаємозв'язані пізнавальні рівні - концептуальний (фундаментальні теоретичні уявлення конкретних наук про їх предметні області) і емпіричний (систематизоване конкретно-наукове знання, наочні чуттєво-образні уявлення).
Вивчення психолого-педагогічних джерел, зокрема робіт Бєлокопитова Ю. , В. Данилової, В. Жидкова, М. Кожевнікова, М. Каледіна, М. Одінцова С. Смірнова [1;3;5;6;10], дозволяє говорити про те, що наукова картина світу - це цілісні науково-обґрунтовані уявлення про світ як результат усвідомлення, упорядкування й узагальнення отриманих знань, що формують світосприйняття, світорозуміння й світовідчуття особистості та її взаємодію з навколишнім середовищем. Наукові погляди людини формуються здебільшого під впливом отриманих у навчальних закладах знань і супроводжуються позитивним ставленням та характеризуються переконаністю в їх істинності і невідворотності та ціннісним сприйманням. Ідеї пізнавальності, матеріальності, єдності будови світу, взаємозв'язку та причинної обумовленості засвоюються в комплексі, практично одночасно, поступово ускладнюючись відповідно до певного рівня фізичного та розумового розвитку людини. Тому наукова картина світу школяра є вищою формою систематизації та синтезу знань із різних дисциплін, що і зумовлює її значення в навчальному процесі, де вона виступає концептуальною основою інтеграції та засобом розвитку наукового мислення учнів, критерієм якості засвоєння знань. Наукова картина світу, як вже зазначалося раніше, має конкретно-історичний характер, оскільки наукові погляди людини формуються здебільшого під впливом картини світу суспільства і змісту освіти певної епохи, а саме від змісту освіти та його структурування у першу чергу залежить її обсяг й цілісність. На сьогодні зміст освіти в Україні визначається Державними стандартами. Згідно з цим нормативним документом [4] зміст початкової загальної освіти, ґрунтується на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, системності, інтегративності, єдності навчання і виховання на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави.
У документі також наголошено на спрямованості навчально-виховного процесу на досягнення учнями результатів, якими є ієрархічно-підпорядковані компетентності: ключова, загальнопредметна і предметна. При цьому ключова компетенція розглядається як об’єктивна категорія, що фіксує суспільно визначений комплекс певного рівня знань, умінь, навичок, ставлень, які можна застосувати в широкій сфері діяльності людини (вміння вчитися, загальнокультурна, громадянська, здоров’язбережувальна, соціальна компетентність та компетентність з питань інформаційно-комунікаційних технологій). Предметна компетентність — освоєний учнями у процесі навчання досвід специфічної для певного предмета діяльності, пов’язаної з набуттям нового знання, його перетворенням і застосуванням, зокрема предметна природознавча компетентність характеризує здатність учня розв’язувати доступні соціально і особистісно значущі практичні та пізнавальні проблемні задачі, пов’язані з реальними об’єктами природи у сфері відносин «людина — природа». Найвищим рівнем узагальнення навчального матеріалу є міжпредметна компетентність, яка трактується як здатність учня застосувати щодо міждисциплінарного кола проблем знання, уміння, навички, способи діяльності та ставлення, які належать до певного кола навчальних предметів і предметних галузей. Вважаємо, що базисом міжпредметних компетенцій є інтегрована наукова картина світу, тоді як предметні компетенції відображають ступінь засвоєння учнями окремих її елементів, зокрема мовної, природничої картин світу. Ці картини світу визначають зміст освітніх галузей інваріантної частини стандарту таких як «Мови і літератури», «Математика», «Технології», «Природознавство», «Суспільствознавство», «Здоров’я і фізична культура», та «Мистецтво». Важливо, що інваріантна складова змісту початкової загальної освіти формується на державному рівні і є обов’язковою для всіх загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від х підпорядкування та форми власності.
На підтвердження нашої думки та теоретичних положень окреслених вище, щодо формування в учнів початкових класів наукової картини світу процитуємо мету та завдання освітньої галузі «Природознавство»: метою освітньої галузі є формування природознавчої компетентності учня шляхом засвоєння системи інтегрованих знань про природу, способів навчально-пізнавальної діяльності, розвитку ціннісних орієнтацій у різних сферах життєдіяльності та природоохоронної практики. Щодо завдань, то їх сформульовано наступним чином: виховання соціально активної особистості, яка усвідомлює свою належність до різних елементів природного середовища, здатна мислити, бережливо ставиться до природи, людей і самого себе; формування на доступному рівні цілісної природничо-наукової картини світу, що охоплює систему знань, яка відображає закони і закономірності природи та місце в ній людини; розвиток розумових здібностей учнів, їх емоційно-вольової сфери, пізнавальної активності та самостійності, здатності до творчості, самовираження і спілкування; забезпечення єдності інтелектуального та емоційного сприйняття природи з практичною природоохоронною діяльністю; засвоєння традицій українського народу у відносинах людини з природою; оволодіння доступними способами пізнання предметів і явищ природи та суспільства.
Образ світу є структурою, яку формує людина, а оскільки людина існує у соціумі і є його частиною, то неможливо не враховувати вплив цього надважливого фактора. Оскільки люди створюють образ світу, то в ньому неодмінно повинні виокремлюватися соціальні складники. Гримич М. у своїй роботі «Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців» [2] надав терміну значення концепції про світ, суспільство та людину, що можна ототожнити з поняттям «традиційна картина світу». На нашу думку, найбільші потенції, щодо формування цієї картини світу має зміст освітньої галузі «Суспільствознавство», метою якої є особистісний розвиток учня, формування його соціальної і громадянської компетентностей шляхом засвоєння різних видів соціального досвіду, що складається із загальнолюдських, загальнокультурних та національних цінностей, соціальних норм, громадянської активності, прийнятої в суспільстві поведінки, толерантного ставлення до відмінностей культур, традицій і різних думок. Для досягнення зазначеної мети передбачається виконання таких завдань: виховання гуманної, соціально активної особистості, яка усвідомлює свою належність до етносоціального та соціально-культурного середовища, здатна розуміти значення життя як найвищої цінності; оволодіння способами діяльності та моделями поведінки, які відповідають загальноприйнятим нормам моралі та права; розвиток навичок взаємодії у сім’ї, колективі, суспільстві шляхом активного спілкування із соціальним оточенням, накопичення досвіду комунікативної діяльності, дотримання правил толерантної поведінки, співпереживання і солідарності з іншими людьми у різноманітних життєвих ситуаціях; формування основ споживчої культури, вміння самостійно приймати рішення щодо власної поведінки. Необхідно також наголосити, що соціальна і громадянська компетентності як ключові мають міждисциплінарний характер, інтегруються за допомогою всіх освітніх галузей початкової освіти і спрямовуються на соціалізацію особистості, набуття громадянських навичок співжиття і співпраці у суспільстві, дотримання соціальних норм. Таким чином на сьогодні саме у початковій школі передбачено формування в учнів основних складових наукової картини світу, зокрема мовної, природничої, традиційної (етнопсихологічної), моральної тощо.
Невід'ємними складовими процесу формування наукової картини світу молодших школярів, на думку В. Кузьменка [7], є міжпредметні зв'язки, інтеграція навчальних дисциплін, організація дослідницької та творчої діяльності у навчально-виховному процесі за умов врахування вікових особливостей учнів.
Основними новоутвореннями психіки молодшого школяра, на думку провідних психологів, зокрема І. Кулагіної, С. Рубiнштейна, М. Шардакова, Л.Фрідмана[13], є довільність як особлива якість психічних процесів, внутрішній план дій та рефлексія. Ефективність розвитку істотно залежить вiд того, наскільки цілеспрямовано у процесі навчання учнів спонукають аналізувати свої враження вiд сприйнятих об’єктів, усвідомлювати їх окремі властивості та власні дії з ними, виділяти суттєві ознаки об’єктiв, оволодівати критеріями оцінки окремих їх параметрів, виробляти способи класифікації об’єктiв, утворювати узагальнення, усвiдомлювати загальне у своїх діях при розв’язанні різних видів задач тощо.
Своєрідність учбової діяльності полягає в тому, що її зміст в основному складають наукові поняття та зумовленi ними узагальнені способи розв’язання задач, а її основна мета та головний результат полягає в засвоєнні наукових знань та відповідних їм умінь. Серед останніх на перший план в сучасних умовах виходять мислительні та мовні дії, потрібні для усвідомлення навчального завдання, розуміння його змісту, розкриття внутрішніх зв’язків, причинних залежностей в пізнаваному об’єкті тощо. Їм підпорядковуються мнемічні, уявні, практичні дії.
Істотну роль у навчанні молодших школярів мають відігравати різні види наочності. Підкреслимо, що її використання є засобом донесення до учнів необхідних для формування уявлень і понять про пізнавані об’єкти чуттєвих даних, засобом розвитку здатності сприймати різноманітні явища оточуючої дійсності.
У молодших школярів збагачується мотивація учбової діяльності. Розвиваються їх пізнавальні інтереси, зацікавленість не лише процесом, а й змістом навчання, сприймання молодших школярiв досить розвинуте (їм притаманна висока гострота зору та слуху, вони добре орієнтуються в різноманітних формах та кольорах тощо), однак ще слабо диференційоване. Зокрема, діти цього віку ще не вміють здійснювати цілеспрямований аналіз результатів сприймання, видiляти серед них головне, істотне, їх сприйманню притаманна виражена емоційність.
Включення школярів у процес учiння сприяє формуванню у них такого виду діяльності як спостереження. В процесі навчання забезпечується зростання швидкості перебігу процесів сприймання, збільшення числа сприйнятих об’єктів, розширення обсягу їх запам’ятовування тощо.
Увага у молодших школярiв тісно пов’язана зі значущістю для них навчального матеріалу. Усвідомлення необхідності, важливості матерiалу, інтерес до його змісту є важливою умовою їх уваги. Молодші школярі вчаться визначати відомі їм поняття, виділяючи загальні та істотні ознаки об’єктів, розв’язувати дедалі складніші пізнавальні та практичні задачi, здійснюючи потрібні для цього дії та операції, виражаючи результати в судженнях, поняттях, міркуваннях i умовиводах. Розвивається систематичність аналiзу, уміння знаходити серед різних частин i властивостей предметів головні. Об’єктом аналiзу виступають предмети, явища, процеси, вчинки людей, мовні явища. Аналiз поступово пов’язується з синтезом, однак для молодших школярів перший є більш доступним мислительним процесом. Вони бiльш спроможні виділяти елементи в цілому, ніж об’єднувати те, що зустрічається в їх досвіді роздільним навчання молодших школярiв умінню порівнювати підносить їх аналітико-синтетичну діяльність на вищий рівень. Аналіз поступово переходить у абстрагування, яке стає важливим компонентом мислительної діяльності учнів, потрібним для узагальнення i формування наукових понять. З трьох взаємопов’язаних функцій абстракції в пізнавальній дiяльностi (ізолювання ознак об'єктів, підкреслення їх, розчленування) молодші школярі частіше користуються першою. Під впливом вимог навчальної діяльності поступово вдосконалюються i способи узагальнення, вiд переважно наочно-мовних діти переходять до уявно-мовних, згодом i до понятiйно-мовних способів. Відповідно змінюються i результати узагальнення.
Спеціальна робота, спрямована на формування у школярів умінь узагальнювати, групувати, класифікувати об’єкти є умовою успішного розвитку у них даної мислительної операції. Узагальнення в засвоєнні знань i розумовому розвитку молодших школярів виступає основою розвитку конкретизації, застосування результатів узагальнення в нових пізнавальних i практичних ситуаціях.
З віком зростає кількість індуктивних виводів, змістовність та істинність яких залежить вiд накопиченого дітьми досвіду. Водночас формуються i дедуктивні умовиводи, які ґрунтуються спочатку на конкретних узагальненнях, узятих з чуттєвих спостережень, а далі й на абстрактних посилках, підтримуваних конкретною ситуацією. Індуктивними умовиводами молодші школярі оволодівають швидше. Спостерігаються істотні індивідуальні особливості мислительної діяльності молодших школярiв, виражені в рівнях розвитку операцій аналізу i синтезу, абстрагування i узагальнення, у співвідношеннях конкретно-образних i абстрактно-словесних компонентів, у гнучкості мислення.
На сьогодні доведено, що формуванню в учнів цілісної наукової картини світу сприяє використання дослідницьких форм та методів: лабораторних робіт, методу проектів, дальтон-плану, екскурсій, самостійних досліджень, спостереження за довкіллям та впровадження інтегрованих навчальних курсів, зокрема «Природознавство», «Рідний край», «Я і Україна» тощо. Дослідницькі методи створюють умови для формування в дітей цілісної картини світу шляхом встановлення причинно-наслідкових зв'язків між явищами. Наприклад, вкрай показовим є те, що усі географічні відкриття мають не тільки історичне, але й економічні, соціальні, релігійні, біологічні, філологічні передумови і наслідки, достатньо пригадати найвідоміші подорожі минулих століть. Аналіз методичної літератури, фахових видань, форумів та авторських сайтів вчителів переконує в тому, що в останні роки у навчальному процесі ефективно використовуються телевізійні передачі, навчальні відеофільми, комп’ютерні навчальні програми, Інтернет-джерела, електронні атласи тощо. Інформатизація освітньої системи дає змогу впроваджувати в навчальний процес значні за обсягом навчальні матеріали, реалізовувати вимоги принципів гнучкості, мобільності, наочності, емоційності, інтерактивності.
Висновок
Узагальнюючи викладене вищє, зазначимо, що природничо-наукова картина, як і мовна, технічна та інші, є складовою наукової картини світу, що формується в учня на основі засвоєння накопичених людством знань і поданих у тій послідовності й взаємозв'язку, котрі визначаються логікою науки і вивченням навчального матеріалу. При цьому учень користується існуючою на певному історичному етапі науковою картиною світу. Вона складається з уявлень про навколишній світ із тією об'єктивною точністю, яка є в даний момент, а відтак проблему єдності й багатовимірності знань і розуміння навколишнього світу необхідно розглядати з урахуванням історичного розвитку людства, науки й освіти.
Список використаних джерел
- Белокопытов Ю. Образы мира, формируемые и действующие в пространстве духовного мира/ // Мир психологии.— 2003.— № 4(36).— С.116-133.
- Гримич М. Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців / М. Гримич— К., 2000,— 379 с.
- Данилова В. С. Основания географической картины мира / В. С. Данилова, Н. Н. Кожевников // Вестник ЯГУ, 2008. – Т. 5. – № 1. – С. 68-72.
- Державний стандарт початкової загальної освіти / Режим доступу http://www.mon.gov.ua/images/files/doshkilna-cerednya/serednya/derzh-standart/derj_standart_pochatk_new.doc
- Жидков В. С. Искусство и картина мира. / В. С. Жидков, К. В. Соколов— СПб.: Алатейа, 2003.—464 с.
- Каледин Н. В. Географическая научная картина мира: деятельностно-геопространственный контекст /Н.В. Каледин //Вестник СПбГУ, 2003.- №7- С 15-21.
- Кузьменко В. В. Формування наукової картини світу учнів: від витоків до сьогодення : монографія / В. В. Кузьменко. - Херсон : РІПО, 2007. - 600 с.
- Леонтьев А. Н. Образ мира/ А. Н. Леонтьев// Мир психологии.— 2003.— № 4(36).— С.10-17.
- НАЦІОНАЛЬНА ДОКТРИНА РОЗВИТКУ ОСВІТИ http://www.mon. gov.ua /laws/Ukaz_Pr_347.doc
- Одинцова М. П. Вместо введения: к теории образа человека в языковой картине мира. Язык. Человек. Картина мира. Лингвоантропологические и философские очерки (по материалам русского языка) / Под ред. М. П. Одинцовой.— Омск: Омский гос. ун-тет, 2000.— Ч. 1.— С. 8-11.
- Смирнов С. Д. Мир образов и образ мира. Как парадигма психологического мышления/ // Мир психологии.— 2003.— № 4 (36).— С. 18-31.
- Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості/ В.О. Сухомлинський // Вибрані твори: У 5т. - К.: Радянська школа, 1976. - Т.1-С. 98.
- Фридман Л.М. Психологический справочник учителя. / Л.М.Фридман, И.Ю. Кулагина.- М., 1991.- 298с.
- Шпенглер О. Закат Европы: Очерки мифологии мировой истории: в 2 т. / Шпенглер О. / Пер. с нем. К. А. Свасьяна.— М., 1998.— Т. 2: Всемирные перспективы.— 606 с.