Ямкова К.С. Структурно-функціональні компоненти системи розвитку соціальної активності учнів
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Ямкова К.С. – аспірантка Мелітопольського державного педагогічного університету імені Б. Хмельницького.
УДК 376.1-056.26
У статті розкрито структурно-функціональні компоненти системи розвитку соціальної активності учнівської молоді. Автор виділяє мету та завдання розвитку соціальної активності учнів, основні закономірності та принципи, функції педагогічного керівництва даним процесом.
Ключові слова: соціальна активність, учнівська молодь.
В статье раскрыты структурно-функциональные компоненты системы развития социальной активности учащейся молодежи. Автор выделяет цели и задачи по развитию социальной активности учащихся, основные закономерности и принципы, функции педагогического руководства данным процессом.
Ключевые слова: социальная активность, учащаяся молодежь.
The article reveals the structural and functional components of social activity for students. The author identifies goals and objectives for the development of social activities of schoolchildren, the basic laws and principles, teacher leadership functions that process.
Key words: social activity, schoolchildren.
Зміст |
Постановка проблеми та її зв’язок із науковими та практичними завданнями
Існування суспільного замовлення на формування високорозвиненої особистості, діяльність якої спрямована на покращення якості життя, на жаль, випереджує все ще невисоку ефективність впливу педагогічної науки на практичну роботу вчителів щодо розвитку соціальної активності учнів. Однією з причин цього є обмеженість існуючих теоретичних основ і концептуальних положень, які застосовуються на сьогодні у педагогічній науці для пояснення та проектування розвитку соціальної активності учнів. Актуальність дослідження структурно-функціональних компонентів системи розвитку соціальної активності учнів в сучасних умовах зумовлена, з одного боку, об’єктивною необхідністю розв’язання широкого кола завдань, які стоять перед сучасною школою як відкритою соціальною системою, з другої – об’єктивними тенденціями розвитку педагогічної науки, зокрема, потребою у створенні міждисциплінарних, системних теорій, які дозволяють розглядати розвиток соціальної активності учнів як цілісну, динамічну систему, в якій взаємодіють суб’єкти навчально-виховного процесу.
Аналіз останніх досліджень і публікацій з даної проблеми
Проблема побудови структурно-функціональних компонентів системи розвитку соціальної активності учнівської молоді у роботах педагогів є недостатньо вивченою. Існує низка останніх досліджень, присвячених даній проблемі, зокрема: дисертації, в яких розкриваються процеси розвитку соціальної активності молоді в умовах соціокультурного середовища села (В. Косовець); організаційно-педагогічні умови соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об'єднаннях (С. Чернета) тощо. Також можна назвати статті, що присвячені означеній проблемі, зокрема, засобам подолання неадекватних проявів соціальної активності в незрілому громадянському суспільстві (О. Івченко), мотиваційно-ціннісному аспекту соціальної активності молоді (С. Чолій) та ін.
Однак серед психолого-педагогічних, соціологічних досліджень нами не виявлено досліджень, що розкривають структурно-функціональні компоненти системи розвитку соціальної активності учнівської молоді. Саме тому ми вважаємо за потрібне, використовуючи структурно-функціональний метод, визначити основні компоненти системи розвитку соціальної активності учнів. Це є метою нашого дослідження.
Виклад основного матеріалу дослідження
З наукової позиції розвиток соціальної активності учнів має ґрунтуватися на системному підході та функціонувати у системній єдності таких складових, як зміст та структура розвитку соціальної активності, на якій у подальшому мають розбудовуватися новітні соціально-педагогічні технології.
Так, змістова складова розвитку соціальної активності учнів має відображати цілеспрямований вплив адміністрації школи, вчителів та вихователів, організаторів виховної роботи на стан соціальної активності учнів, хід реалізації спільних виховних справ, соціальних акцій та проектів тощо. У змістовому аналізі системи соціальної активності учнів ми вбачаємо такі структурно-функціональні компоненти, як: мета розвитку соціальної активності учнів; завдання, що ставляться перед адміністрацією школи, вчителями та учнями, що стосуються конкретних проблем, які розв'язує школа як відкрита соціальна система; основні закономірності, принципи розвитку соціальної активності учнів; функції педагогічного керівництва процесом розвитку соціальної активності учнів.
Схарактеризуємо ці структурно-функціональні компоненти більш докладно. Так, мета розвитку соціальної активності учнів має бути узгодженою по своїй сутності, а не тільки задекларована у певних програмах. І якщо школа має досягати різних цілей, то мета розвитку соціальної активності кожного індивіда має забезпечуватися поступово і, крім цього, визначатися колективно, з урахуванням думок самих учнів та їхніх батьків або осіб, що їх замінюють.
Така думка ґрунтується на типології двох полярних елементів, що представлені у дослідженні В. Мільмана, а саме: індивідуалізація – соціалізація. Зокрема, В. Мільман вказував, що ця категоріальна пара є характерною для філософського, соціологічного та соціально-психологічного аналізу, охоплює сфери поведінки та розвитку людини у суспільстві та відображає процеси входження, зростання і, відповідно, виходу та відчуження суб’єкту з соціального простору [4, 11-12].
Також під час узгодження мети розвитку соціальної активності учнів важливим є врахування таких відмінностей, як, наприклад, розходження між офіційно заявленою метою та метою, яку потрібно досягати оперативно щодня, посеместрово, щороку.
Для вирішення цього питання вважаємо за потрібне запровадження специфічного механізму, що ґрунтується на активізації соціальної діяльності у кожному класі. Важливим при цьому є врахування думок неформальних лідерів, які у класах згуртовують учнів у певні групи. Така робота щодо послідовного введення різних видів соціальної діяльності у подальшому екстраполює таку діяльність на інші, формальні групи (класи). Вважаємо, що нові ідеї, що стосуються, наприклад, участі у соціальних акціях і проектах, іншій діяльності, спрямованій на благо соціуму, може бути наслідком лідерського впливу. Зазначимо, що такий механізм зростання соціальної активності пов’язаний зі стихійним рухом, що має активізувати діяльність педагогів кожної школи і, в подальшому − всього суспільства. Отже, узгодження мети розвитку соціальної активності учнів орієнтує роботу адміністрації школи та вчителів на створення системи необхідних умов, серед яких постає культивування цінностей соціуму у динамічній одиниці – стихії. Зауважимо, що під стихією ми, спираючись на дослідження Н. Коваленко, розуміємо силу, що програмує поведінку – соціальний рух, інформаційний потік, суспільний настрій, мислєнневі програми, стереотипи мислення [1, 41]. Також наведемо з цього приводу думку К. Чертової: “… Історико-педагогічний досвід свідчить, що соціально-педагогічна робота набуває ефективності лише за умови, якщо вона здійснюється не тільки державними установами, освітньо-виховними закладами, а й усією громадою, суспільством. Тому створення суспільно-педагогічного руху сьогодні є одним з найважливіших завдань” [5, 18].
Таким чином, розвиток соціальної активності учнів є залежним від стихійного впливу оточення та відбувається через вплив однієї групи на інші. Такий специфічний механізм, що приводить до узгодженості мети розвитку соціальної активності учнів за своєю суттю, є стихійним і складним.
Наступний структурно-функціональний компонент, що входить до змісту системи розвитку соціальної активності учнів, − це завдання, що ставляться перед адміністрацією школи, вчителями та учнями. Такі завдання стосуються розв’язання конкретних проблем, які вирішує школа як відкрита соціальна система.
Зазначимо, що основні завдання школи формулюються в межах загальних функцій навчально-виховного процесу. Вони безпосередньо пов'язані з роботою вчителів, адміністрації, рішенням сутнісних проблем – навчальних і виховних.
Для нашого дослідження цікавою видається спроба Б. Блума щодо упорядкування та конкретизації комплексу можливих освітніх цілей і завдань. Відомий американський психолог пропонував таксономію освітніх цілей, що задає спосіб постановки та реалізації цілей, завдань у когнітивній (пізнавальній), емоційній та психомоторній сферах учнівської молоді. Проте, для нашого дослідження така таксономія не включає специфічну мету та завдання розвитку соціальної активності учнів, а спрямована на традиційні цілі навчання.
При розвитку соціальної активності учнів формулювання конкретних завдань супроводжується пошуком таких параметрів, які піддаються вимірюванню – і кількісному, і якісному. Так, приведемо шкалу вимірювання соціальної активності, що була запропонована М. Левицькою. Ця шкала містить види соціальної активності − спонтанна (ситуативна, незапланована, короткотривала, виявляється у відповідях людини на певні ситуації тощо) та організаційна (цілеспрямована, довготривала, виявляється в участі людини в діяльності певних організованих структур − громадських організаціях, товариствах, асоціаціях, комітетах, спілках тощо). Психологічні та соціологічні дослідження свідчать про те, що на сьогодні ці показники є низькими, оскільки провідною метою соціальної активності є саме благо інших людей (соціальних груп), а діяльність сучасної молоді частіше за все спрямована на подолання власних проблем. Так, наведемо з цього приводу думку С. Чолій: “…На жаль, рівень соціальної активності молоді в цілому є досить низьким. Очевидно, це можна пояснити тим, що в перехідних суспільствах з недостатньо розвинутою економікою та досить низьким рівнем державного захисту все таки провідним завданням для кожної людини залишається матеріальне забезпечення власного життя” [6, 818].
Ми вважаємо, що завданнями розвитку соціальної активності учнів у цілому має бути здійснення перетворень у роботі соціально-психологічної служби, створення науково обґрунтованої, зорієнтованої на перспективу системи розвитку соціальної активності учнів, що задовольняла б інтереси особистості, потреби батьків, самих учнів тощо.
При цьому для реалізації мети і завдань розвитку соціальної активності учнів, на нашу думку, необхідне розроблення наукових підходів до системи педагогічного керівництва цим процесом, взаємодією школи з дитячими та молодіжними організаціями, громадськими об’єднаннями, чиї інтереси також стосуються розвитку соціальної активності дітей, молоді, всього населення тощо.
Отже, функціональні завдання розвитку соціальної активності учнів мають специфічний характер, і тому вимагають інших способів досягнення результатів, що на сьогодні не представлено в повній мірі.
Наведемо завдання, що представляються нам одними з найважливіших у системі розвитку соціальної активності учнів:
- створення спеціальних умов для запровадження та проведення соціальних акцій, програм, проектів, збагачених педагогічними технологіями, методиками, тренінговими вправами тощо;
- упорядкування інтересів та прагнень учнів та їхніх батьків або осіб, що їх замінюють стосовно їхньої соціальної діяльності;
- залучення до роботи школи представників із соціальних установ, громадських об’єднань, дитячих та молодіжних організацій;
- соціалізація учнів, робота над їхнім розвитком як соціальних особистостей, становлення ціннісних орієнтацій, Я-концепції;
- збагачення особистісного досвіду учнів щодо досвіду діяльності у соціумі, спілкування з різними соціальними групами тощо;
- розвиток емоційної та вольової сфери учнів у колективній (груповій) діяльності, результатом чого є продукти їх спільної колективної (групової) творчої роботи, що знаходить вираження у матеріальній і нематеріальній формах;
- проведення активної роботи з фізичного розвитку і оздоровлення учнів, що має забезпечити їхню готовність до дотримання та пропагування у соціумі здорового способу життя тощо.
Визначивши сутність мети і завдань системи розвитку соціальної активності учнів, нам необхідно зосередитися на таких структурно-функціональних компонентах – закономірностях та принципах.
Зауважимо, що в системі роботи школи педагоги спираються не тільки на закони, що вивчаються в педагогічній науці, а й на специфічних закономірностях психології, соціології, культурології тощо.
Так, основні закономірності, що були наведені у роботі С. Чолій, зводяться до таких формулювань: рівень соціальної активності молоді, яка займається громадською діяльністю, є значно вищим, ніж у молоді незалученої до громадської роботи; у мотиваційно-потребовій сфері соціально активних людей переважають прагнення саморозвитку, реалізації себе у суспільно корисній діяльності, досягненні успіху та соціального престижу, пошуку нового, орієнтації на створення [6, 821].
Розглядаючи різні педагогічні концепції, ми вважаємо, що під час висвітлення закономірностей системи розвитку соціальної активності учнів необхідно враховувати основні напрями, серед яких для нас стратегічними є такі:
- проведення роботи з соціально активними учнями (лідерами) з урахуванням таких аспектів: вплив учня на колектив; способи впливу вчителя на лідера; психолого-педагогічні процедури (діагностика, спостереження); система відзнак.
- врахування потенціалу тих учнів, які не завжди проявляють активність для здійснення виховних справ, робота над їхньою мотивацією щодо участі у соціальній діяльності;
- розвиток загальношкільної культури та культури управління навчально-педагогічним процесом (врахування справжніх цілей, цінностей, думок неформальних лідерів тощо);
Наведемо основні закономірності, які є об'єктивною основою висунутих вимог до системи розвитку соціальної активності учнів:
- відповідність системи розвитку соціальної активності учнів цілям, особливостям, стану і тенденціям розвитку суспільства;
- організація представниками соціально-психологічної служби школи виховних справ, соціальних програм, акцій та проектів, розробки та проведення тренінгів, спрямованих на розвиток соціальної активності учнів;
- вдосконалення методичної бази, підготовки вчителів та вихователів для роботи із соціально активними учнями та такими учнями, що мають потенціал до спільної соціальної діяльності.
Продовжуючи розгляд специфіки розвитку соціальної активності учнів як системи, розглянемо її принципи:
- Основа процесу розвитку соціальної активності учнів - орієнтація на інтереси особистості, що є рушійною силою у здійсненні соціальної діяльності, прагненні до позитивних змін у соціальному житті міста, регіону, країни тощо.
- Спільна участь дитячих та молодіжних організацій, громадських об’єднань, школи в соціальних програмах, акціях та проектах.
- Підвищення ефективності в досягненні цілей розвитку соціальної активності учнів з урахуванням ідей раціонального використання ресурсного забезпечення соціально-психологічної служби школи.
- Пріоритетність у побудові партнерських стосунків між вчителями, соціальними педагогами та учнями під час розробки нових соціальних акцій, участі у соціальних програмах і проектах, установка на ефективне вирішення спільних соціальних проблем.
- Колективність та колегіальність адміністрації школи, соціально-психологічної служби та вчителів у досягненні мети і завдань розвитку соціальної активності учнів.
- Забезпечення вчителів та вихователів з боку соціально-психологічної служби інформацією про нові соціальні програми, проекти тощо.
Принципи у своїй основі мають ідеї, які були закладені у дослідженнях відомих вчених, серед яких роботи В. Вілюнаса, А. Мудрика, С. Максименка та В. Соловієнка.
Зокрема, у монографії В. Вілюнаса йдеться про різноманітність мотиваційних відношень людини, а також наголошується, що до мотивації відноситься все те, що збуджує реальну активність, а саме: узагальнені і більш конкретизовані цілі, для досягнення яких людина присвячує власне життя.
У інших авторів − С. Максименка та В. Соловієнка, підкреслюється визначна роль групи та колективу на розвиток соціальної активності особистості. Саме у колективі, під впливом колективу, за твердженням авторів, відбувається становлення особистості – формується і її активність як члена цього колективу, складається спрямованість особистості, розвивається воля, здібності тощо [3].
Представлені принципи заслуговують пильної уваги, оскільки від них в цілому залежить і формування загальношкільної культури, і, зокрема, розвиток соціальної активності як специфічної особистісної риси кожного учня. У поєднанні з сучасними педагогічними технологіями дані принципи мають дозволити підвищити рівень соціальної активності учнів.
Необхідно також розглянути такі структурно-функціональні компоненти системи розвитку соціальної активності учнів, як функції педагогічного керівництва цим процесом.
Під педагогічним керівництвом системою розвитку соціальної активності учнів в нашому дослідженні ми розуміємо такі процеси та дії з боку адміністрації школи, вчителів, організаторів та вихователів, які в поєднанні з іншими діями і процесами мають забезпечити успішність та результативність побудови та існування цієї системи. При цьому в школі, як відкритій соціальній системі, мають бути створені можливості для здійснення спеціалізованих функцій педагогічного керівництва, серед яких можна виділити такі:
- цільову, за допомогою якої суб’єкти навчально-виховного процесу (учні, батьки, вчителі, адміністрація школи тощо) спільно вирішують завдання і створюють сприятливі умови для вияву соціальної активності всіх учнів, досягають високого рівня загальношкільної культури, оптимізації у співробітництві з дитячими та молодіжними організаціями, громадськими об’єднаннями тощо;
- організаційну, що у процесі педагогічного керівництва розвитком соціальної активності учнів відкриває можливість для організації методичних об’єднань вчителів, соціально-психологічної служби школи для підготовки рекомендацій, порад, організації соціальних акцій, програм та проектів;
- координаційну, що надає можливість у навчально-виховному процесі школи узгоджувати та планомірно розподіляти конкретні завдання щодо розвитку соціальної активності для суб’єктів навчально-виховного процесу;
- інтеграційну, що дозволяє під час спільної роботи налагоджувати зв'язки з соціальними установами та різними організаціями, створювати і вступати до різних асоціацій, що здійснюють соціальну роботу та використовують соціальні технології;
- мотиваційну, що дає право активізувати соціальну діяльність за допомогою збудження глибинних інтересів та потреб учнів до творення блага для інших.
Основними організаційними умовами, покликаними забезпечити зростаючі потреби суспільства в соціально активному підростаючому поколінні, на нашу думку, полягає в здійсненні заходів, основними з яких мають стати:
- безпосередня участь учнів (неформальних лідерів) у процесі розробки соціальних акцій, програм та проектів;
- запровадження механізму спільних дій соціально-психологічної служби із методичним об’єднаннями вчителів стосовно розвитку соціальної активності учнів;
- розробка і проведення соціальних проектів і програм, акцій спільно з дитячими, молодіжними та громадськими організаціями (спортивні, музичні, екологічні, туристичні тощо, діяльність яких спрямована на покращання соціальних умов життя регіону, міста, країни);
- пошук, відбір та адаптація соціально-педагогічних технологій розвитку соціальної активності учнів.
Висновки та перспективи дослідження
Таким чином, ми розглянули структурно-функціональні компоненти (мета, завдання, закономірності, принципи розвитку соціальної активності учнів, функції педагогічного керівництва процесом розвитку соціальної активності учнів). Теоретичний аналіз педагогічної літератури дозволить у подальшому розробити соціально-педагогічні технології, які мають бути спрямовані на вирішення цього питання, а також специфічні методики, що дозволять діагностувати розвиток соціальної активності учнів у певній системі.
Список використаних джерел
- Коваленко Н.П. Психология успеха / Н.П. Коваленко. – СПб.: Изд. Дом “Нева”; М.: “ОЛМА-ПРЕСС Образование”, 2003. – 160 с.
- Косовець В.І. Розвиток соціальної активності молоді в умовах соціокультурного середовища села: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.05 «Соціальна педагогіка» / В.І. Косовець. – К., 2009. – 23 с.
- Максименко С.Д. Загальна психологія: навч. посіб. / С.Д. Максименко, В.О. Соловієнко. – К.: МАУП, 2000. − 256 с.
- Мильман В.Э. Мотивация творчества и роста. Структура. Диагностика. Развитие / В.Э. Мильман. – М.: ООО “Мирея и КО”, 2005. – 165 с.
- Чертова К. М. Розвиток ідей соціального виховання школярів у вітчизняній педагогічній теорії та практиці (друга половина ХХ століття): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.01 «Загальна педагогіка та історія педагогіки» / К.М. Чертова. – Луганськ, 2007. − 20 с.
- Чолій С. М. Мотиваційно–ціннісний аспект соціальної активності молоді / С.М. Чолій // Проблеми сучасної психології: зб. наук. праць. ККПНУ ім. І. Огієнка, Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. − 2010. – Вип. 10. – С. 809-822.