Мельник Н. І. Гуманістична парадигма освіти як умова ефективної організації інклюзивної освіти в Україні
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Мельник Наталія Іванівна - доцент кафедри дошкільної освіти Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, кандидат педагогічних наук, м. Київ.
У статті досліджено проблему умов ефективної реалізації інклюзивної освіти в умовах гуманістичної парадигми організації освітнього процесу у закладах освіти. Проаналізовано особливості впровадження інклюзивної освіти у закладах освіти в Німеччині, а також виокремлено умови ефективної та успішної організації інклюзивної освіти.
Ключові слова: інклюзивна освіта, гуманістична парадигма, освітній процес,формування особистості.
В статье изучено проблемуусловий ефективной реализации инклюзивного образования у контексте гуманистической парадигмы организации образовательного процесса в учебных учреждениях. Проанализировано особенности практического внедрения инклюзивного образования в учебных образовательных учреждениях Германии, а также выделено условия эффективной и успешной организации инклюзивного образования.
Ключевые слова: инклюзивное образование, гуманистическая парадигма, образовательный процесс, формирование личности.
The issue deals with the problem of effective inclusive education organization in the context of humanistic approach to the education organization in the education establishment. The practice of inclusive education realization in Germany is analyzed by the author, the effective conditions of successful organization of the inclusive education are distinguished.
Key words: inclusive education, humanistic approach (paradigm), educational process, the personality formation.
Зміст |
Постановка проблеми
У науковому забезпеченні модернізації української освіти в ХХІ столітті важливе місце посідає прогноз еволюції світової освіти, встановлення сучасних і перспективних тенденцій розвитку освіти в окремих країнах, в геополітичних регіонах в глобальному масштабі.
Визначення сучасних методологічних орієнтирів та наукове обґрунтування стратегії інтеграції України у світове культурно-освітнє середовище потребує широкого розгортання порівняльних педагогічних досліджень, які дозволяють зробити висновки про те, що у контексті розвитку міжнародного освітнього простору провідною стратегією є організація освітніх систем різних країн світу на засадах гуманістичної парадигми. Шлях європейської та світової інтеграції, обраний Україною, зумовлює необхідність інтенсивних змін в політичному, економічному й соціальному житті нашої держави. Саме тому останніми роками відбуваються реформаційні процеси в освітній галузі, спрямовані на досягнення рівня найкращих світових стандартів. Значним поступом стала поява стратегічного документа, – Національної доктрини розвитку освіти, — який заклав підвалини нової парадигми освіти – орієнтації на новий тип гуманістично-інноваційної освіти, її конкурентності в європейському та світовому просторах, виховання покоління молоді, що буде захищеним і мобільним на ринку праці, здатним робити особистісний духовно світоглядний вибір, матиме необхідні знання, навички й компетентності для навчання протягом життя.
Аналіз досліджень та публікацій
В кінці ХХ століття посилився інтерес до гуманістичної педагогіки, початок якої було покладено філософами: Сократом, Платоном, Арістотелем ще до появи педагогіки як самостійної науки (ХVІ ст.). Пізніше гуманістичні ідеї розвивали Я.Коменський, У. Песталоцці, К.Ушинський, Г.Сковорода і інші. Педагогіка збагачувалася новими теоріями і практикою у відповідності з потребами часу: вільного виховання (Ж.Руссо), прагматизму (Д.Дьюї), комуністичного виховання (Н.Крупська, А.Макаренко, В.Сухомлинський та інші). Новий етап в розвитку гуманістичної педагогіки визначився запровадженням особистісно-зорієнтованого навчання і виховання (Ш.Амонашвілі, І.Бех, В.Білоусова, С. Гончаренко, Ю. Мальваний, О. Савченко, І. Якиманська).
Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Гуманістична педагогіка орієнтована на саморозвиток особистості, врахування природної індивідуальності, велику самостійність. Це означає, що дитина сама створює себе, робить вибір, приймає рішення і відповідає за них. Батьки, вчителі тільки допомагають створити умови для самовираження самоутвердження. Ш.Амонашвілі визначив формулу гуманістичної педагогіки: прийняти – зрозуміти – допомогти – любити – співчувати – радіти успіху дитини – надихати [1, с. 98].
У контексті зазначеного особливої актуальності набуває уміння педагогічних працівників усвідомити свою роль у реалізації гуманістичної парадигми освіти, оволодіти новими, незвичними інтелектуальними вміннями, які піднімуть рівень їх самосвідомості. Такі особистісні професійні якості педагога забезпечуватимуть здійснення не тільки особистісно орієнтованого виховання, але й інклюзивної освіти, реалізація якої є неминучою в умовах розвитку сучасної системи освіти України.
З огляду на зазначене метою статті є аналіз гуманістичної парадигми освіти як умови ефективної організації інклюзивної освіти. Завдання полягатимуть у вирішенні таких питань як визначення термінологічного поля “парадигма освіти”, “гуманістична освіта”,“гуманізм”, “інклюзія”, “інклюзивна освіта”, а також розгорнутий аналіз практичної організації інклюзивної освіти у Німеччині.
Виклад основного матеріалу
Одним із засадничих принципів організації інклюзивної освіти в розвинутих країнах світу є організація освітнього процесу на основі гуманістичної парадигми освіти, оскільки вона забезпечує не тільки особистісну орієнтацію на дитину, як суб’єкта навчання, але й усвідомлення педагогом своєї неоціненної ролі у формуванні цілісної особистості дитини, реалізації її творчого потенціалу, формування у дитини прагнення до творчої та професійної самореалізації незалежно від її психо-фізіологічних особливостей. Саме тому майбутнє вітчизняної освіти сьогодні пов’язують із формуванням основних засад нової гуманістичної освітньої парадигми. Варто зазначити, що термін «парадигма» у філософію науки уперше впровадив позитивіст Густав Бергман, однак справжній пріоритет у його використанні і поширенні належить Томасу Куну. У своїй книзі «Структура наукових революцій» (1962) Кун говорить про можливості виділення двох основних аспектів парадигми: епістемічного й соціального. У епістемічному плані парадигма – це сукупність фундаментальних знань, цінностей, переконань і технічних прийомів, що виступають як зразок наукової діяльності. У соціальному - парадигма характеризується через поділяюче її конкретне наукове співтовариство, цілісність і границі якого вона визначає [4]. Парадигми покликані вирішити ті проблеми, які склалися в діяльності, та нести в собі резерви для її успішного розвитку. В загальному значенні термін парадигма (дав.-гр. παράδειγμα, paradeigma – приклад, зразок), який є багатозначним терміном, залежно від контексту трактується як:
- Поняття античної і середньовічної філософії, що характеризує сферу вічних ідей як прототип, зразок, відповідно до якого бог-деміург створює світ сущого;
- У сучасній філософії науки - система теоретичних, методологічних і аксіологічних установок, які взяті за зразок розв’язування наукових задач і які поділяють всі члени наукового співтовариства.
- Система форм, уявлень та цінностей одного поняття, які відображають його видозміну, історичний шлях, заради досягнення ідеального поняття.
Питання щодо нової освітньої парадигми – реалізованого явища чи перспективи – викликало в спільноті вітчизняних науковців та педагогічних працівників дискусію, досі ще не вичерпану, що значною мірою обумовлено недостатнім теоретичним рівнем її ведення, що знаходить різні форми прояву, зокрема – у трактуванні терміну «парадигма». В науковій літературі використовуються як поняття «педагогічна парадигма», так і «освітня парадигма». В публікаціях останніх років здійснені спроби розкрити зміст поняття «освітня парадигма», смислове значення якого має ще бути узгоджено з таким поняттям як «педагогічна парадигма». Здійснений аналіз показав, що при збереженні загального значення терміну «парадигма» – системи взірців, методів, прийомів та способів пояснення – зміст поняття «освітня парадигма» знаходить своє висвітлення у контексті існування освітньо-історичного процесу як синтез онтологічних і індивідуальних аспектів педагогічного мислення і поведінки.
Розглядаючи гуманістичну освіту як основну умову ефективної реалізації інклюзивної освіти, зазначимо, що під гуманістичною освітою ми розуміємо процес побудови педагогічного процесу на засадах гуманізму як визначального принципу загальнолюдської моралі, що включає: а) визнання права всіх учасників педагогічного процесу (учителя й учня) бути самим собою, що передбачає взаємне розуміння інтересів, запитів, взаємне довір'я; б) визнання права всіх учасників педагогічного процесу на свій шлях самовдосконалення та творчості в процесі співробітництва в навчально-виховній діяльності; в) створення суспільством умов для радісного творчого життя всім учасникам педагогічного процесу. Шляхи гуманізації освіти: а) формування відносин співробітництва між усіма учасниками педагогічного процесу; б) виховання в учасників педагогічного процесу морально-емоційної культури взаємовідносин; в) формування в учнів емоційно-ціннісного досвіду розуміння людини; г) створення матеріально-технічних умов для нормального функціонування педагогічного процесу, що виховує гуманну особистість – щиру, людяну, доброзичливу, милосердну, із розвинутим почуттям власної гідності, поваги гідності іншої людини. Гуманізм – світогляд, у центрі якого як найвища цінність і мірило всього перебуває людина. Т. Бусел під гуманізмом розуміє “ставлення до людини пройняте турботою про її благо, повагою до її гідності; людяність” [2, с. 266].
Почуття любові до людей і окремої особи, глибока повага до людської гідності, позитивне сприйняття індивідуальних особливостей іншої людини, визнання її прав і свобод, бажання співчувати та допомагати іншому, намагання робити добро й піклуватися про благо людей є основними засадами гуманізму. Ґрунтовний комплексний аналіз термінології дозволяє сформулювати таке потрактування термінологічного словосполучення “гуманістична парадигма освіти” – це діяльність, де особливе місце посідає педагогічна підтримка та педагогічний супровід, в сфері самоствердження та самоорганізації особистості. Важливе місце належить діагностиці життєвої ситуації вихованця, як засобу розуміння дитини. Серед важливих пріоритетів виступають дитячо-дорослі спільноти, в яких накопичується первинний досвід, здійснюється розвиток рефлексії вихованців, набуття самостійності. Сучасна гуманістична парадигма освіти будується на ідеях особистісно орієнтованої освіти, організації індивідуально-творчої, ціннісної діяльності.
Практика роботи провідних навчальних закладів Німеччини доводить, що ефективною умовою успішної реалізації інклюзивної освіти є організація освітнього процесу на засадах гуманістичної парадигми. В загальному розумінні інклюзія (від Inclusion – включення) це – процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті, це політика й процес, що дає можливість всім дітям брати участь у всіх програмах.
Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу.
Одним із головних завдань інклюзії є відгук на широкий спектр освітніх потреб в шкільному середовищі та поза його межами. При визначенні сутності інклюзії, важливо звернути увагу на чотири елементи, які ілюструють її характерні особливості.
- Інклюзія – це процес. Важливо зазначити, що інклюзія має розглядатись як постійний пошук ефективніших шляхів задоволення індивідуальних потреб усіх дітей. У цьому випадку відмінності розглядаються як позитивне явище, яке стимулює навчання дітей та дорослих.
- Інклюзія пов’язана з визначенням перешкод та їх подоланням . Відповідно, вона включає проведення комплексної оцінки, збір інформації з різноманітних джерел для розробки індивідуального плану розвитку та реалізації його на практиці.
- Інклюзія передбачає присутність, участь та досягнення. «Присутність» в цьому контексті розглядається як надання можливості навчатися в загальноосвітньому навчальному закладі та пристосування, необхідні для цього; «участь» розглядається як позитивний досвід, який набуває учень у процесі навчання, та врахування ставлення учня до самого себе в цьому процесі; «досягнення» розглядається як комплексний результат навчання упродовж навчального року, а не лише результати тестів та екзаменів.
- Інклюзія передбачає певний наголос на ті групи учнів, які підлягають «ризику» виключення або обмеження в навчанні. Це визначає моральну відповідальність перед такими «групами ризику» та гарантування їм можливості участі в освітньому процесі.
В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей, яка забезпечує однакове ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами [3 ].
Важливо також наголосити, що у Німеччині та інших країнах Європи під інклюзією розуміють залучення до освітнього процесу не тільки дітей з особливими потребами, як часто вважають більшість вітчизняних практиків, але й залучення до освіти дітей з малозабезпечених, неповних сімей, залучення до освітнього процесу дітей із сімей емігрантів.
Особливістю організації освітнього процесу в інклюзивних школах Німеччини є: освіта на засадах гуманістичної педагогіки, своєчасна діагностика та організація роботи з дітьми, які мають певні освітні потреби, збалансована співпраця педагогічного колективу тощо.
Так, у листопаді 2011 року в рамках проекту “Впровадження демократії в Україні” робоча тема якого “Діагностика, модель та методика педагогічного супроводу інклюзивної освіти”. відбулася робоча поїздка провідних спеціалістів та викладачів Київського університету імені Бориса Грінченка до Хайдельберзького університету освіти (Німеччина).
Результатами робочої поїздки було:
- обговорення проблем інклюзивної освіти зі майбутніми педагогами у галузі дошкільної та початкової освіти;
- відвідування проектів Хайдельберзького університету по інклюзивній освіті (Біргіт Вернер – заняття з математики, під час робочої зустрічі відбулося обговорення дослідження проф. К. Хольца та А. Насаль у сфері визначення та діагностики особливостей та закономірностей виникнення та розвитку особливих потреб у дітей, представники Київського університету імені Бориса Грінченка відвідали відкриту лекцію професора Гавви Енґін на тему “Міграція. Сила. Прогрес”, в якій висвітлювалися проблеми навчання та виховання дітей іммігрантів та навчання дітей іммігрантів з особливими потребами, спостереження за організацією освітнього процесу в початковій школі з інклюзивним навчанням де передбачено наявність у класі двох педагогів для дітей зі нормальним розвитком та двох педагогів для педагогічного супроводу дітей з особливими потребами тощо).
Висновки
Отже, здійснений аналіз теоретичних та практичних аспектів організації інклюзивної освіти у Німеччині засвідчив, що гуманістична парадигма освіти повністю забезпечує успішну та ефективну реалізацію завдань інклюзії як педагогічного явища у сучасній освітній системі провідних країн Європи. Перспективи подальших розвідок у даному напрямі.
Література
- Амонашвілі Ш.О. Школа життя / Пер. з рос. – Хмельницький: Подільський культурно-просвітницький центр ім. М.К. Реріха, 2002. – 170 с.
- Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. І допов.) / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2005. – 1728 с.
- Інклюзивна освіта: основні положення Електронний ресурс]:режим доступу http://www.ussf.kiev.ua/index.php?go=Inklus&id=2.
- Kuhn, Thomas S. The Structure of Scientific Revolutions, 3rd Ed. Chicago and London: Univ. of Chicago Press, 1996.