Товкач О. Розвиток пізнавальної активності в учнів 3 класів на уроках «Я і Україна»
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Товкач О.В. – студентка Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка.
В статті розкривається поняття «пізнавальна активність молодших школярів». Визначено особливості та умови розвитку пізнавальної активності учнів 3 класів на уроках «Я і Україна». Продемонстровано прийоми та засоби підвищення рівня пізнавального інтересу учнів початкової школи.
Ключові слова: пізнавальна активність молодших школярів, навчальний курс «Я і Україна», шляхи підвищення рівня пізнавального інтересу.
В статье раскрывается понятие «познавательная активность младших школьников». Определены особенности и условия развития познавательной активности учеников 3 классов на уроках «Я и Украина». Продемонстрированы приёмы и методы повышения познавательного интереса учеников начальной школы.
Ключевые слова: познавательная активность младших школьников, учебный курс «Я и Украина», пути повышения уровня познавательного интереса.
The article is dedicated to the analysis of the term “cognitive activity of primary school students”. Peculiarities and conditions of the development of cognitive activity of the third-form students on “I and Ukraine” lessons were revealed. Ways for improving the level of the cognitive interest of elementary school students were demonstrated.
Key words: cognitive activity of primary school students, educational course “I and Ukraine”, ways for improving the level of the cognitive interest.
Зміст |
Постановка проблеми
У сучасних умовах стрімкого розвитку науки і техніки, інформаційних технологій, зміни структури та змісту освіти, її гуманізації і гуманітаризації особливого значення набуває питання підготовки учня до життя в складних умовах, що швидко змінюються. Вся ця підготовка пролягає через шлях навчання, у процесі якого найважливішу роль відіграє пізнавальна активність учнів.
Навчальний курс «Я і Україна», в якому інтегруються суспільствознавчі та природничі знання, володіє великими можливостями для розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів. Це зумовлено тим, що його вивчення ґрунтується на безпосередніх дитячих спостереженнях за навколишніми явищами та об’єктами природи, елементарних дослідженнях, які проводять учні. Аналіз та практика показують, що вчителі на уроках природознавства приділяють увагу відтворенню та закріпленню природничих знань учнями. Цілеспрямована робота з формування в молодших школярів уміння застосовувати знання, у тому числі й у варіативній навчальній ситуації, як правило, відсутня. Таким чином, процесс засвоєння залишається незавершеним. Це призводить до того, що накопичення природничих знань поєднується з недостатньо сформованим умінням оперувати ними.
Розвиток пізнавальних інтересів у молодших школярів є умовою розвитку пізнавальних здібностей; зміцнення вмінь і навичок самостійно засвоювати та осмислювати навчальний матеріал; формування основних інтелектуальних умінь, необхідних для оволодіння курсом «Я і Україна» в початкових класах. Від того, як відбувається розвиток стійких пізнавальних інтересів учнів, залежить активність і самостійність молодших школярів на уроці, а отже і ефективність усієї роботи вчителя.
Актуальність теми
Актуальність теми статті зумовлена необхідністю розвитку пізнавальної активності в учнів 3 класів на уроках «Я і Україна», адже дуже часто доводиться констатувати, що в учня не сформувалися потреби в знаннях і немає інтересу до навчання.
Постановка мети дослідження
Мета статті: розкрити дидактичні умови розвитку пізнавальної активності третьокласників на уроках «Я і Україна».
Аналіз досліджень
Аналіз психолого-педагогічної літератури показує, що різні аспекти проблеми формування пізнавальної активності молодших школярів досліджувались багатьма вченими. Так, питання пізнавальної активності та пізнавального інтересу досліджували такі науковці, як Л. Аристова, Н. Бібік, В. Лозова, П. Підкасистий, І. Харламов, Т. Шамова, Г. Щукіна та ін. Психологічні аспекти навчання молодших школярів, їх вікові можливості та особливості пізнавальної діяльності висвітлено у працях Б. Ананьєва,
Д. Богоявленського, Л. Виготського, Н. Добриніна, Д. Ельконіна, М. Задесенеця, В. Крутецького, О. Леонтьєва, К. Поливанової, С. Рубінштейна, І. Старагіної, С. Тарасової та ін.
Виклад основного матеріалу
У психологічній науці активність аналізується у контексті вивчення особистості – особистісному та діяльнісному.
Прихильники особистісного підходу в центр дослідження ставлять особистість з її властивостями, рисами, особистісними характеристиками. Активність тут розглядається як риса особистості.
Концепція діяльнісного підходу до вивчення особистості в центр уваги ставить активність, ототожнюючи тим самим поняття „діяльність” та „активність”. Пізнавальна активність, яка зумовлює ефективність пізнавальної діяльності, виявляється у спрямованості та стійкості пізнавальних інтересів.
Отже, „активність” означає свідоме, вольове, цілеспрямоване виконання розумової чи фізичної роботи, необхідної для оволодіння знаннями, вміннями, охоплюючи користування ними у подальшій навчальній роботі чи практичній діяльності. Це, по суті, готовність (здатність і прагнення) до енергійного, ініціативного оволодіння знаннями, докладання вольових зусиль. Процес навчання – це не постійна, неперервна радість. Не все може бути цікавим у навчанні. Необхідно привчити дитину робити не тільки те, що її цікавить, а й те, що не цікавить, робити заради приємності виконати свій обов’язок.
Уроки доцільно будувати так, щоб кожен учень почувався дослідником, який самостійно здобуває знання, шукає істину зі своїми однокласниками та з учителем.
Така організація навчання дає змогу максимально активізувати навчально-пізнавальну діяльність учнів на уроках природознавства й забезпечити психологічний комфорт кожної дитини. А звідси бажання вчитися, позитивне ставлення до школи.
Пізнавальна активність дитини зумовлюється однією з провідних закономірностей психічного розвитку дитини - індивідуальністю. Якщо навчальний процес відповідає особливостям психічної діяльності кожного учня, тоді створюються сприятливі умови для успішного сприймання і засвоєння матеріалу. Правильно організована робота, увага до кожної дитини сприятиме тому, що розумові сили її розвиватимуться безупинно, а сама вона відчує себе сильною, здібною, цікавою для вчителя і однокласників. Індивідуального підходу потребують усі діти. Кожна дитина – цілий світ, неповторний та незрівнянний, незважаючи на її можливості.
Аналіз педагогічної літератури дає можливість встановити, що зміст навчального матеріалу володіє великими можливостями для розвитку пізнавальної активності. Для пояснення окремих явищ потрібно вчити дітей звертатися до науково – популярної літератури. Наприклад, щоб викликати інтерес і збагатити уявлення учнів про властивості підземної води на уроці «Я і Україна» під час опрацювання теми «Вода нашої місцевості», учитель може розповісти не тільки про звичайні мінеральні джерела, а й про існування в природі джерел з гарячою мінеральною водою. Під впливом почутих цікавих відомостей учні стають уважнішими та активнішими на уроках природознавства, а це є дуже важливим фактором для отримання подальших знань.
Результативною вважається участь дітей у проектах природничого напрямку, таких як: «Людина на захисті природи», «Брати наші менші», «Ми – жителі планети Земля». В таких ситуаціях учні підходять до самостійного вирішення та дій, до вільного вибору завдань, до творчої діяльності. Це буває і в ситуаціях допомоги товаришам, коли є труднощі, в самоперевірці та аналізі результатів своєї діяльності, у висловленні суджень та їх обґрунтуванні.
Розвитку пізнавальної активності молодших школярів сприяє використання дослідів і спостережень, наочності на уроках.
За допомогою наочності активізуються увага, сприймання, пам’ять, мислення; вона стимулює живе, зацікавлене спілкування дітей з приводу побаченого й почутого, викликає асоціативні зв’язки, розширює і уточнює поверхові і неповні уявлення дітей про рослинний світ.
Використання ігор у навчанні допомагає активізувати навчальний процес, розвиває спостережливість дітей, увагу, пам’ять, мислення, збуджує інтерес до навчання. Гра – природна діяльність творчого характеру, через яку дитина пізнає світ і вільно проявляє себе. Дослідження показали, що використання дидактичних ігор природничого змісту дає змогу формувати в них міцні знання, підводити до узагальнень, розвивати мовлення та мислення. Дидактичні ігри можуть включатися на різних етапах уроку як структурний елемент, а може і весь урок будуватися як сюжетно-рольова гра (урок-мандрівка). Гра не тільки розвиває пам’ять і логічне мислення, а й дає можливість учням глибше вникати в завдання.
Так, наприклад, під час екскурсії до зоопарку можна проводити такі ігри: «Хто де живе?», «Хто що робить?». Щоб більше побачити, діти уважно розглядають всіх тварин, при цьому помічаючи все новее й нове. А перед екскурсією, не показуючи картинки, можна було б зачитати опис тварин, яких потім за цим описом діти мають знайти. У кінці гри учні порівнюють знайдених тварин з намальованими, дають їм характеристику, визначають їх значення в житті людини, розв’язують творчі завдання.
Використання ребусів, кросвордів, чайнвордів, шарад, анаграм – важливий засіб розвитку інтересу молодших школярів. Вони викликають позитивні емоції учнів, підвищений інтерес до виучуваного, є цікавими формами перевірки засвоєння фактичного матеріалу.
Значне місце серед засобів, що сприяють активізації пізнавальної діяльності молодших школярів належить загадкам, які містять у собі великі можливості для розвитку уваги, кмітливості, уяви, асоціативного мислення, формування уміння виділяти й уподібнювати істотні ознаки об’єктів, стимулює допитливість. До кожної програмової теми курсу «Я і Україна» можна дібрати загадки, що характеризують виучуваний об’єкт чи явище. Після відгадування загадки доцільно проілюструвати відповідь, доповнити відомостями про рослину, тварину чи предмет неживої природи. Запропонувати учням обгрунтувати й довести правильність своєї відповіді. Адже деякі загадки спонукають дітей до дослідницької роботи. Тому вчитель постійно запитує: «Як здогадалися? Чому так вирішили? Поясніть, як міркували».
Отже, особливості розвитку пізнавальної активності учнів 3-го класу під час уроків «Я і Україна» передбачають:
- вибудову змісту і процедури навчального процесу в такий спосіб, який найповніше орієнтувався б на розуміння дитиною змісту і значення матеріалу, який вивчається;
- несення до змісту навчального матеріалу нових знань;
- організацію атмосфери, яка сприяла б емоційній привабливості навчання;
- добір і використання системи пізнавальних завдань;
- застосування завдань з логічним навантаженням;
- доцільне використання форм і методів організації пошукової діяльності;
- використання у процесі навчання проблемно-пошукових ситуацій;
- використання довідкового матеріалу, «цікавинок», кросвордів, ребусів, загадок на уроках.
Зважаючи на ці особливості виділяють три групи молодших школярів
залежно від рівня розвиненості пізнавальної активності:
- діти з високим рівнем розвитку пізнавальної активності – їм притаманна яскраво виражена потреба, яка проявляється незалежно від виду діяльності, наявності чи відсутності звернень до них однолітків чи вихователів;
- діти з середнім рівнем розвитку пізнавальної активності – вони можуть виявляти активність та зацікавленість лише в певних ситуаціях, здебільшого, зумовлених змістом діяльності, її емоціональною привабливістю. Вони легко включаються у нові види роботи, однак у разі виникнення труднощів відразу втрачають інтерес;
- діти з низьким рівнем пізнавальної активності – такі учні завжди пасивні і байдужі і на заняттях, і в спілкуванні, й під час спільної діяльності з дорослими або однолітками. Вони очікують звичного тиску з боку вихователя.
Молодші школярі з пасивнем рівнем розвитку пізнавальної авктивності не виявляють інтересу до завдання, готовності включитися у роботу, та, власне, й не можуть самостійно його виконати. Вони неохоче виконують будь-яку роботу або навіть повністю відмовляються від діяльності. Тут ідеться про цілковиту відсутність інтересу до навколишнього світу, до спілкування з однолітками. Пізнавальна діяльність пов’язана для них з негативними емоціями, викликає пригніченість, нудьгу. Ці діти байдужі до результатів своєї діяльності – ніколи не радіють успіхам і не сумують з приводу невдачі. Працюючи з пасивними дітьми, слід урахувати:
- не варто пропонувати їм завдань, які потребують швидкого переходу від одного виду діяльності до іншого;
- треба давати їм час на обміркування відповіді;
- не бажано ставити їм під час відповіді несподівані, „каверзні” запитання;
- слід бути готовими до того, що після активної рухової діяльності ці діти досить повільно преключаються на розумову.
Педагог має дбати про налагодження доброзичливих взаємин з такими дітьми, оскільки погрози, докори, негативні оцінки відбивають у них із самого початку бажання щось пізнати, гасять стимул для подальшого зростання.
Основним прийомом, який найдоречніше застосувати до пасивних дітей, є так звані «емоційні погладжування», до яких можна віднеси:
- звертання до дитини тільки на ім’я;
- схвалення, добрий, лагідний тон;
- акцент на позитив, тобто замість погроз і наказів запропонувати, наприклад, таке: „Побачимо, що у нас вийде, якщо…”.
Формування пізнавальної активності — процес тривалий. Він вимагає певних умов і залежить від педагогічного керівництва, від правильного встановлення органічної єдності системи науки, системи пізнання цієї науки та системи її викладання в школі. Це зобов’язує вчителя під час формування пізнавальної активності враховувати характерні особливості навчальної діяльності як об’єкта інтересу учнів, зокрема наявність елементів новизни в змісті навчального матеріалу, функціональний зміст навчальної праці, форми організації навчальної діяльності.
Учні оволодівають дієвими знаннями тоді, коли під керівництвом учителя активно, з інтересом працюють над джерелами знань — дидактичним матеріалом, підручником, наочними посібниками.
Дослідження Л.К. Нарочної, Л.Ф. Обухової виявили такі основні етапи процесу формування пізнавальної активності:
- підготовка ґрунту для появи пізнавальної активності — створення умов, які сприяють виникненню потреби в даних знаннях і відповідному виді діяльності;
- створення позитивного ставлення до навчального предмета і до діяльності;
- організація діяльності, за якої формується справжній пізнавальний інтерес.
Головна умова формування пізнавальної активності — це розуміння дитиною змісту і значення виучуваного. Для цього вчитель повинен поставити перед собою педагогічно чітку мету: в чому він повинен сьогодні переконати учнів, як розкрити їм значення даного питання в наш час і в найближчій для дітей перспективі.
Друга важлива умова розвитку активності — це наявність нового, як у змісті виучуваного, так і в самому підході до його розгляду. Не можна повторювати відомі істини на одному й тому самому пізнавальному рівні; треба розширювати горизонти пізнання учнів, вчити відшуковувати в добре відомому питанні нове, раніше не відоме, але істотне для глибшого розуміння матеріалу.
Третя умова формування пізнавальної активності — це емоційна привабливість навчання. Треба прагнути, щоб здобуті на уроках знання викликали в учнів емоційний відгук, активізували їхні моральні, інтелектуальні та естетичні почуття. Дані спеціальних досліджень показують, що активність учнів формується там, де вчитель не просто подає готові істини, а активізує їхню пізнавальну діяльність, ставить перед потребою знайти відповідь на певне запитання, включає у процес розумового (а іноді й досвідного) пошуку цієї відповіді, у послідовне розв’язання якогось пізнавального завдання.
Четверта умова розвитку пізнавальної активності — це наявність оптимальної системи тренувальних творчих вправ та пізнавальних завдань до відповідної «порції» програмового матеріалу.
Розвитку пізнавальної активності сприяють пізнавальні інтереси учнів, що створюють як внутрішні так і зовнішні сприятливі умови навчання. Пізнавальний інтерес висвітлює об’єктивні цінності навчання, дає навчанню силу, легкість інтенсивність, рухливість, продуктивність діяльності, надає всій навчально-пізнавальній діяльності сприятливий емоційно - інтелектуальний тонус. Навчально-пізнавальну діяльність учнів доцільно будувати в послідовності: цікаво – знаю – вмію.
Застосування спеціально підготовлених вправ, доводить, що конкретний матеріал, яким ми насичуємо програмовий матеріал, сприяє тісному зв’язку навчання з життям, розвитку дитячої уяви, мислення, глибокого проникнення у сутність явищ, прагнення більше дізнатися, запам’ятати, побачити, тобто допомагає не лише свідомому засвоєнню знань, а й ефективному розвитку пізнавальної активності, творчої самостійності в учнів 3-х класів. Різні види навчальної роботи розкривають перед дітьми навколишній світ, заохочування їх до самостійних спостережень, узагальнень, тобто активізація роботи дитячого інтелекту, розширення їх розумових горизонтів, розвиток зв’язного мовлення.
Результати тестування, систематичне спостереження за школярами, а також усне опитування учнів 3 – А класу і 3 – Б класу СЗШ № 141 м. Києва, підтверджують той факт, що в навчальному процесі уроків з курсу «Я і Україна» систематичне включення спеціально організованих різнорівневих вправ, цікавих та проблемних завдань, загадок, ребусів та інші засобів, сприяє розвитку пізнавальної активності третьокласника значно зростає і посприяє кращому засвоєнню теми.
Висновки
Таким чином, різні види завдань та вправ, як доводять спостереження дають учням змогу вибірково підходити до об’єктів пізнання (вибирати те, що потрібно зараз), виявляти самостійність і творчість, наполегливість у навчанні. А для вчителя - це одна з можливостей розвивати пізнавальну активність у молодших школярів, бо такий спосіб вивчення програмового матеріалу захоплює не лише інтелектуальну сферу дітей, а й емоційну, підвищує рівень мотивації навчальної діяльності, суспільний зміст учіння, культуру розумової праці; допомагає виявити можливості стійкої пізнавальної активності школярів на уроках природознавства. В основі активізації навчання лежить інтерес, який дарує радість творчості, радість пізнання, пов’язані з гостротою сприйняття навколишнього світу.
Список використаних джерел
- Бібік Н.М. Формування пізнавальних інтересів молодших школярів: Навч.-метод. посіб. для вчителів початкових класів. – К.: ІЗМН, 1997.
- Максименко С. Общая психология. – М.: Рефл-бук, 2000. – С. 528.
- Обухова Л.Ф. Детская возрастная психология: Учебное пособие для студентов вузов. — М.: Педагогическое общество России, 1999. — С. 442.
- Олешко Н. Активізація навчальної діяльності молодших школярів засобами мистецтва / Н. Олешко, І. Шевчук // Початкова школа. – 2007. – № 2. – С. 25 – 27.
- Старинська О. Ініціатива як умова активізації пізнавальної діяльності учня // Початкова школа. – 2000. – № 5. – С. 34 – 35.
- Сухомлин Л. Форми активізації пізнавальної діяльності молодших школярів // Сучасна школі України. – 2009. - № 9. – С. 49 – 60.
- Юрченко О. Обучение через диалог и мотивацию к успеху // Директор школы. – 2004. – № 4. – С. 54–59.