Сембрат А.Л. Формування в майбутнього вчителя гуманістичної орієнтації
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Сембрат А.Л. – кандидат педагогічних наук, доцент, ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди».
УДК 378
У статті розглянуто гуманістичну спрямованість майбутнього вчителя та основні аспекти підготовки майбутніх учителів до гуманізації педагогічного процесу.
Ключові слова: підготовка майбутніх учителів, гуманістична спрямованість майбутнього вчителя, гуманізація педагогічного процесу.
В статье рассмотрены гуманистическая направленность учителя и основные аспекты подготовки будущих учителей к гуманизации педагогического процесса.
Ключевые слова: подготовка будущих учителей, гуманистическая направленность учителя, гуманизация педагогического процесса.
In the article the humanistic orientation of future teachers and basic aspects of training future teachers to humanize the pedagogical process.
Key words: training future teachers, future teachers humanistic orientation, humanization of the pedagogical process.
Зміст |
Постановка проблеми
Однією з важливих проблем розвитку суспільства була і залишається проблема вдосконалення освіти і виховання підростаючого покоління. Від характеру та змісту соціального замовлення, яке виконує освіта в сфері навчання та виховання людини, залежить майбутнє держави. Наше суспільство не виняток, воно сьогодні замовляє, насамперед, гуманну особистість, здатну до творчості, ініціативи, саморозвитку, самоосвіти. Актуальність зазначених завдань визначається у нормативно-правових документах, які регламентують діяльність освітянської сфери (Закони України „Про освіту”, „Про загальну середню освіту”, „Про вищу освіту”; Державна програма „Вчитель”, Концепція педагогічної освіти, Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст.).
Загальновідомо, що формування та розвиток гуманної дитини залежить від учителя. Якщо майбутні вчителі усвідомлюють важливість завдання формування в учнів ціннісного ставлення до навколишнього світу і самого себе, то їх знання набувають ціннісного значення.
Аналіз досліджень
Аналіз останніх публікацій з проблеми дослідження показав, що в системі головних ідеалів і цінностей світової прогресивної педагогіки (Я.А. Коменський, Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. Песталоцці, Ф.А.-В. Дістервег, М. Монтессорі, Р. Штайнер, С. Френе, Г.С. Сковорода, К.Д. Ушинський, Х.Д. Алчевська, С.Ф. Русова, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський та ін.) центральною ланкою завжди була орієнтація на гуманістичну парадигму. Сьогодні її актуальність зростає і у зв’язку з процесами реформування вітчизняної освіти, у яких аксіологічний аспект відіграє значну роль. Освіта, заснована на ідеях гуманізації, повинна, насамперед, інтегрувати весь комплекс знань про людину, формуючи на основі цих знань цілісне уявлення про себе як у дітей, так і у педагогів (І.Д. Бех, А.М. Бойко, М.І. Боришевський, І.А. Зязюн, В.А. Киричок, А.О. Кияновський, Б.С. Кобзар, М.Ю. Красовиць¬кий, В.В. Матіяш, І.К.Матюша, А.В. Сущенко, Т.І .Сущенко, Н.Є. Щуркова та ін.).
На жаль, у сучасному шкільному житті мають місце випадки, які підтверджують думку дослідника Н.Є. Щуркової про те, що ідея гуманізації педагогічного процесу залишається хибною. Автор зазначає, що не знайдеться жодного працівника школи, який би надумав виступити проти декларації цінності людини і права її на повагу, але зізнаються, що за зачиненими дверима пригнічується, ображається гідність дитини як людини, а учитель мало схожий на найвищу цінність на землі [3, 20]. Свої спостереження Н.Є. Щуркова пояснює невмінням з боку вчителя успішно організувати гуманний педагогічний процес. Ці міркування названого науковця знайшли відображення і в проведеному нами констатувальному експерименті серед студентів випускних курсів. За результатами експерименту, лише 5,1% студентів-випускників вважають, що оволоділи основними вміннями здійснення гуманізації педагогічного процесу на високому рівні. За самооцінкою 31,4% опитуваних володіють названими вміннями на достатньому рівні. Частково володіє цими вміннями 47,2% студентів. Своє невміння щодо здійснення гуманізації педагогічного процесу в школі визнали 16,3% опитуваних студентів.
Аналіз сучасних педагогічних реалій як у теорії, так і на практиці дозволяє стверджувати, що проблема підготовки майбутніх учителів до гуманізації педагогічного процесу за змістом визначається суперечністю, яке сьогодні існує між традиційною системою навчання учнів та новими соціально-педагогічними умовами. Воно може бути вирішене за рахунок внесення до підготовки майбутніх учителів таких знань, ядром яких є гуманістичні педагогічні цінності та надання можливостей для практичного оволодіння студентами вмінь успішного здійснення гуманного педагогічного процесу в школі.
Постановка мети дослідження
Мета статті – розглянути гуманістичну спрямованість майбутнього вчителя та основні аспекти підготовки майбутніх учителів до гуманізації педагогічного процесу.
Виклад основного матеріалу
Технологічна підготовка майбутніх учителів у світлі гуманістичної парадигми полягає у формуванні гуманістичної спрямованості педагогічної діяльності. Під гуманістичною спрямованістю ми розуміємо єдність мотиваційно-ціннісних орієнтацій особистості, в основі якої – ставлення до людини як найвищої цінності. Вона визначає, стимулює всі види і форми взаємин учасників педагогічного процесу, зміст діяльності вчителя. Гуманістичну спрямованість майбутнього вчителя визначаємо як професійну властивість, що є основою прояву в учнів поваги до інших, відповідальності, турботи, творення добра. Безперечно, гуманістичну спрямованість зумовлюють моральні потреби, які є певним станом особистості. Вони виявляються у прагненні людини надавати допомогу іншим, співпереживати, піклуватися про певний психологічний клімат у колективі тощо. Відмітимо, що в основі гуманістичної спрямованості вчителя має бути потреба у гуманній діяльності [2, 127].
Важливо зазначити, що гуманізація педагогічної діяльності може бути реалізована тільки за певних психолого-педагогічних умов (за А. В. Сущенко), як от:
- створення вчителем державно-пошукового середовища, ситуацій успіху, зміна негативних емоцій приємними, розширення емоційних вражень;
- безоцінне прийняття вчителем кожної дитини, підхід до учня з оптимістичних позицій;
- врахування особистісних цілей та інтересів дитини;
- наповнення олюдненим змістом шкільних предметів;
- забезпечення фасилітації, полегшення в осмисленні навчального матеріалу, організація спільної діяльності вчителя й учнів на засадах партнерства;
- застосування інтерактивних методів і форм навчання, де оволодіння знаннями здійснюється в процесі спільного з учителем пошуку істини, зіткнення думок, поглядів, позицій, різноманітних можливих розв’язань пізнавально-моральних завдань;
- розвиток самоконтролю і самооцінки учнів, збагачення їх творчого та духовного потенціалу;
- розкриття внутрішніх мотивів самовдосконалення, оволодіння учнями засобами організації повноцінного життя, збагачення духовного змісту на кожному віковому етапі [6, 38-39].
Реалізація даних умов вимагає відповідної професійної підготовки з боку майбутнього вчителя. Вважаємо за належне підкреслити, засоби підготовки майбутніх учителів до гуманізації педагогічного процесу будуть ефективними, якщо системоутворюючим фактором змісту, форм і методів побудови навчально-виховного процесу у вищій школі стане його гуманізація.
В останні десятиліття проблема підготовки вчителя-гуманіста знайшла своє відображення в багатьох дослідженнях науковців (Є. Адоньєв [1], А. Крамаренко [2], Т. Люріна [3], Ю. Орлов [4], А. Сущенко [6] та ін.).
Так, Є.О. Адоньєв, вивчаючи питання гуманізації підготовки майбутнього вчителя, зіставляє дві парадигми освіти – традиційну і гуманістичну [1].
Як зазначає Є.О. Адоньєв, нова парадигма освіти за змістом та методами навчання і виховання орієнтується на гуманізм як світоглядний принцип: сьогодні майже всі, осмислюючи життя, надають перевагу гуманізмові як принципу, який у пізнанні світу, у визначенні місця людини у світі та суспільстві, а також у визначенні контурів співіснування розглядає всі настанови крізь інваріантні цінності людини як особистості, цілісності [1, 14]. Провідною ідеєю гуманізації професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя стала ідея активної ролі студента в розвитку його особистісних і професійних здібностей та якостей, посилення його суб’єктивних функцій [4].
Отже, спираючись на науково обґрунтовані дослідження попередніх авторів, маємо визначити, що підготовка майбутніх учителів до гуманізації педагогічного процесу буде успішно реалізована за таких психолого-педагогічних умов: забезпечення студентам статусу суб’єкта навчальної діяльності; встановлення суб’єктно-суб’єктної гуманної взаємодії в системі „викладач-студент”, „студент-учень”; стимулювання розвитку гуманістично-етичних установок та саногенного (оздоровчого) мислення студентів.
Зупинимося на реалізації суб’єкт-суб’єктних відносин студента і викладача. В основі цих стосунків між об’єктами педагогічної взаємодії повинні бути принципи співробітництва, співтворчості, відсутності примусу, ставка на позитивне в особистості, створення у навчальному процесі ситуацій успіху. Головна теза гуманно-особистісного підходу – йти від тих можливостей і здібностей, властивих студенту і викладачу, розвиваючи і вдосконалюючи їхній особистісно-професійний потенціал.
Основна суперечність полягає в тому, що ситуація педагогічного втручання є етично напруженою незалежно від теоретичних визначень, освіти та особистості, проектованої викладачем. Чим розвиненіший студент, тим більше очевидна напруженість. Безперечно, висококваліфікований і досвідчений викладач неодмінно замислюється над ступенем втручання в професійну долю своїх студентів. Природнім є той факт, що педагог „втручається” в життя іншої людини (у даному випадку – студента). Це і є суперечність між необхідністю педагога діяти і рефлексією щодо основ цієї дії (чи маю право втручатися і якою мірою в особистісний і професійний розвиток людини, задавати їй конкретний напрямок).
З огляду на це сучасний викладач педагогічного ВНЗ повинен мати такі якості:
- емпатію – здатність відчувати емоційний стан студента і колег;
- толерантність – здатність розуміти і приймати унікальність будь-якої особистості;
- прагнення до емоційної підтримки іншої людини;
- рефлексію – вміння виділити підставу професійної діяльності, вчинків, стосунків, життєвих труднощів як студента, так і власних.
Гуманізм, забезпечений на технологічному рівні, як одна з основних вимог до сучасного викладача ВНЗ, за визначенням І.А. Зязюна та О. М. Пєхоти, може бути абстрактним, емпірично-практичним і професійно набутим [4, 31].
Викладачі педагогічних кафедр університету, які належать до типу „абстрактні гуманісти”, визнають права студента, проголошують на лекціях повагу до його особистості, проте це залишається на рівні теоретичних положень. Викладачі – „емпірично-практичні гуманісти” – прагнуть визнати самоцінність кожного студента. Внутрішньою сутністю освітнього процесу, на їхню думку, є особистісно-професійний розвиток і саморозвиток студента, що спрямовується і супроводжується викладачем. Однак іноді з боку викладачів має місце пристрасть до однаковості, що призводить до загального неучіння з боку студентів.
Викладач високої кваліфікації має бути гуманістом за своєю особистісно-професійною сутністю. Він визначає і працює з індивідуальною винятковістю кожного студента, його творчим потенціалом, педагогічними та іншими здібностями. Індивідуальні особливості студента для нього є самостійною цінністю і викликають професійний інтерес. Він усіма силами сприяє розвитку студента, розвитку особистісно-професійній „Я-концепції”.
На жаль, найчастіше викладачі - „абстрактні гуманісти” передають своє педагогічне кредо майбутнім учителям.
Гуманізація процесу підготовки студентів педагогічних факультетів передбачає створення ситуації успіху. Визначимо, що успіх, пережитий студентом на лекції, під час семінарів, практичних занять та педагогічної практики, може залишити незабутнє емоційне враження в душі, різко змінити у позитивний бік ставлення до майбутньої професії.
Однак маємо констатувати, що існуюча система вищої освіти у кращому разі тільки декларує гуманістичні цінності у стосунках між студентом і викладачем. Вони не набули статусу традиції як сталого компоненту педагогічної культури сучасного викладача, а гуманістичні стосунки „студент-викладач” ще не є досконалими.
За результатами проведеного нами констатувального експерименту було визначено причини дегуманізації стосунків. На першому місці серед цих причин як студенти, так і викладачі виділяють невміння володіти своїм психічним станом, а на другому – індивідуальні якості-властивості.
Доречним є застереження професора Ю.М. Орлова стосовно стану здоров’я вчителя, який значно гірший порівняно з іншими категоріями населення через те, що повсякденне спілкування насичене стресовими ситуаціями. Разом з тим учитель, не маючи досвіду саногенного (оздоровчого) мислення, не може опановувати психічні „вибухи”, підриваючи тим самим як власне здоров’я, так і здоров’я своїх вихованців.
Безперечним є той факт, що кожен педагог має бути психотерапевтом, працюючи над таким синтезом якостей і властивостей особистості, які дають змогу уникнути порушень психічного стану. Це впевненість у собі, відсутність емоційної напруги, уміння володіти собою, наявність рішучості, впевненості, цілеспрямованості, самовладання [5]. Саме дані якості, як визначає І. А. Зязюн, характеризують психічну стійкість у професійній діяльності. Основою її виступає позитивне емоційне ставлення до себе і студентів. Позитивні емоції зумовлюють почуття радості, активізують, надають впевненості викладачеві, сприяють комфортним стосункам із колегами та студентами. На відміну від позитивних емоцій, негативні дезорганізують поведінку і діяльність, гальмують активність, викликають неврівноваженість, нерішучість та іноді призводять до агресії.
Основним результатом даної роботи є визначення основних аспектів підготовки майбутніх учителів до гуманізації педагогічного процесу.
Як бачимо, можливими шляхами професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів до гуманізації педагогічного процесу можуть бути:
- створення позитивної мотивації і особистої установки студента на розуміння, оволодіння системою знань і вмінь з гуманізації педагогічного процесу в школі;
- гнучкість, варіативність, відкритість змісту і організаційних форм навчання по відношенню до індивідуальних особливостей студентів і умов підготовки шляхом вільного вибору ними (студентами) спецкурсів і спецсемінарів з педагогічної тематики;
- включення до навчальних планів спецкурсу „Підготовка вчителя-гуманіста у ВНЗ”;
- орієнтація на творчість та неповторність кожного студента;
- кардинальна зміна стилю та системи взаємодії учасників педагогічного процесу ВНЗ.
Його основним учасником його стає студент, а провідними принципами навчання – гуманізація, природовідповідність, культуровідповідність, індивідуалізація та диференціація;
- створення високоефективної системи підготовки викладачів педагогічних дисциплін вищої школи, здатних до реалізації гуманістичної парадигми навчання.
Висновки
Таким чином, на сьогодні актуалізується багатогранна проблема підготовки майбутніх учителів до гуманізації педагогічного процесу.
Доведено, що чим більше уваги приділятимемо утвердженню гуманної спрямованості педагогічної діяльності майбутнього вчителя, тим ефективніше буде здійснено гуманізацію педагогічного процесу у школі.
Результатом підготовки майбутніх учителів до гуманізації педагогічного процесу є формування в учителя гуманістичної орієнтації, який здатний брати відповідальність за долю дитини, її життя, духовний і психологічний комфорт, за її захист; він (учитель-гуманіст) спрямований на організацію гуманного педагогічного процесу в початковій ланці освіти, має адекватні цінності, гнучке професійне мислення, розвинену професійну гуманну спрямованість.
Список використаних джерел
- Адоньєв Є. О. Традиційна та гуманістична парадигми освіти в антропологічному вимірі / Є. О. Адоньєв // Постметодика . – 2002. – № 7–8. – С. 12–15.
- Крамаренко А. М. Гуманістична спрямованість діяльності майбутніх учителів початкових класів / Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки : зб. наук. праць / А. М. Крамаренко ; ред. кол. Т. І. Сущенко [та ін.]. – Київ–Запоріжжя, 2003. – Вип. 28. – С. 125–129.
- Люріна Т. І. Професійна підготовка майбутнього вчителя до виховної діяльності : [монографія] / Таніта Іванівна Люріна. – Мелітополь : Вид-во „Мелітополь”, 2006. – 128 с.
- Підготовка майбутнього вчителя для впровадження педагогічних технологій : навч. посібник / за ред. І. А. Зязюна, О. М. Пєхоти. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 240 с.
- Орлов Ю. М. Восхождение к индивидуальности : [книга для учителя] / Ю. М. Орлов– М.: Просвещение, 1991. – 387 с.
- Сущенко А. В. Гуманізація педагогічної діяльності як інноваційний процес / Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. праць / А. В. Сущенко ; pед. кол. Т. І. Сущенко [та ін.]. – Київ–Запоріжжя, 2003. – Вип. 29. – С. 32–39.