Дятленко Н.М. Умови адаптації студентів-першокурсників до навчання у ВНЗ

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Версія від 17:59, 16 травня 2012; Nonomi (Обговореннявнесок)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Дятленко Наталія Михайлівна, завідувач кафедрою методики та психології дошкільної і початкової освіти Інституту психології та соціальної педагогіки Київського університету імені Бориса Грінченка, кандидат психологічних наук, доцент, м. Київ



Зміст

Актуальність проблеми

У суспільстві час все частіше порушуються питання про наступність та безперервність навчання особистості протягом життя. Підґрунтям для таких підходів є постійні динамічні зміни у світі, що зачіпають царину знань, інформації, технологій. Стало зрозуміло, що навчитися один раз і на все життя неможливо. Отже, потрібно налаштуватися на вироблення уміння ефективно пристосовуватися до нових умов різних навчальних закладів, не витрачаючи при цьому даремно душевних і фізичних сил. Іншими словами, потрібно оволодіти спеціальними вміннями адаптивної поведінки, оскільки остання значно менше потребує від людини напруження регулятивних механізмів для підтримання сталого стану організму. Дитина, підліток, юнак вступаючи до іншого навчального закладу, мають не лише відчувати внутрішній комфорт, володіти достатніми знаннями для успішного продовження навчання у нових умовах з перших днів, але й вміти діяти в достатньо широкій типології навчальних, освітніх, розвиваючих ситуацій. Входження України в освітній простір Болонського процесу актуалізує проблему: „Освіта повинна готувати людину органічно адаптовану до життя у світі багатоманітних зв’язків – від контактів із найближчим оточенням до глобальних” (В.Г.Кремень). Переконливим є і інший аргумент: успішна адаптація може добре мотивувати особистість до бажання вчитися протягом усього подальшого життя.

Проблема пристосування загострюється ще і в зв’язку з тим, що існує значна розбіжність в методах, формах, засобах стимулювання навчально-пізнавальної діяльності між школою і вищим навчальним закладом, зокрема, в мірі наданої самостійності школярам та студентам в ситуаціях вирішення навчально-виховних завдань, характері спілкування між педагогом та вихованцями. Ускладнює процес адаптації багатьох студентів і той факт, що досить часто вибір професії визначається не власними перевагами, а установками батьків, що в свою чергу підсилює почуття невдоволення собою і ситуацією. У іншої частини студентів-першокурсників процеси адаптації ускладнюються через внутрішнє неприйняття ними необхідності навчатися у непрестижному навчальному закладі і отримувати непрестижну професію (про це часто говорять студенти педагогічних навчальних закладів). Не на користь і той факт, що першокурсники часто відчувають себе знесиленими після випускних і вступних іспитів, тому перші труднощі призводять до проявів емоційної нестабільності та неадекватності.

Явище адаптації здавна хвилює суспільство. Природа людини та її фізіологічні властивості, що формувалися протягом багатьох віків, не можуть змінюватися так швидко, як це відбувається з технологічними та соціальними умовами суспільства. Людина не здатна до швидкого оптимального переструктурування в умовах різких змін. Їй необхідний певний запас адаптованості, якого в критичний момент вистачило б на якісну перебудову свідомості, критичне осмислення нової ситуації, вольову і свідому профілактику розриву власного життя. Подібна невідповідність призводить до виникнення протиріч між біологічними можливостями людини та оточуючим середовищем. У міру просування вгору по сходинках ієрархії живих істот стереотипні, запрограмовані форми поведінки (у примітивних тварин) поступово поступаються місцем більш гнучкій і пластичній поведінці, що дозволяє організмам адаптуватися до різноманітних ситуацій, з якими вони постійно стикаються. На думку багатьох авторів, ігнорування проблеми адаптації людини часто призводить до порушень поведінки, психосоматичних захворювань, неврозів. Г.Сельє у зв’язку з цим використовує поняття „загальний синдром адаптації” як комплекс реакцій на тлі стресу, що призводить до поступового виснаження резервів організму, який намагається пристосуватися до нових умов. Проте людина за умов розумної технології і стратегії власного життя здатна постійно нарощувати рівень адаптованості (Л.В.Сохань).


Мета, об'єкт, предмет і завдання дослідження

Об’єктом нашого дослідження є розкриття теоретичних аспектів проблеми адаптації студентів-першокурсників до умов навчання у ВНЗ; предметом – сутність, закономірності та механізми адаптації студентів-першокурсників до навчання у вузі.

Мета дослідження – здійснити теоретичний аналіз проблеми адаптації студентів до навчання у вищому навчальному закладі; завдання – виділити характерні особливості процесу адаптації, означити загальні тенденції явища та окреслити коло невирішених питань.

Окрема людина і людське суспільство в цілому є однією із основних форм матерії і володіє основними якостями, що властиві живій матерії. На думку Г.Сельє, ця якість властива всім відомим формам життя і наскільки загальна, що часто ототожнюється з самим поняттям життя. Ця думка підтверджується і різними підходами до визначеннями поняття адаптації. Воно є досить загальним і входить до складу явищ, що мають світоглядний характер. Унікальність і універсальність, біологічне і соціальне в людині знаходяться в діалектичній єдності, тому проблема вивчення адаптивних процесів продовжує викликати інтерес філософів, психологів, педагогів, біологів.


Аналіз сучасного стану наукової проблеми

Аналізуючи сучасний стан проблеми, можна виділити декілька напрямів, за якими здійснювалися дослідження адаптації студентів до умов вищого навчального закладу. Серед них: вивчення труднощів початкового етапу навчання і чиників, що впливають на адаптивний процес (А.І.Рувинський, А.Д.Андрєєва, Ю.А.Кустов, Л.Н.Гаценко, Л.А.Ефімова, А.Н.Леонтьєв, Р.Л.Шевченко, С.А.Гапонова); узагальнення передового досвіду роботи колективів з проблеми адаптації до нових умов навчальної діяльності (Т.Р.Шишигіна, Л.Г.Вяткін, В.І.Слободчиков, Н.А.Ісаева, В.В. Арнаутов, Л.С.Космогорова, Т.А. Леонтьєва, Ж.П.Філіпова, Б.І.Брудний та ін.). З особливим інтересом ознайомилися із дослідженнями українського науковця В.П.Казміренко, зокрема, програмою дослідження психолого-соціальних чинників адаптації молоді до навчання у ВНЗ та майбутньої професії [4].

Психологічна адаптація в психології особистості визначається як пристосування особистості до існування в соціумі відповідно до його норм і вимог. Зупинимося детальніше на характеристиці основних понять, що характеризують явище пристосування до зовнішніх умов, таких як „адаптація”, „адаптивна поведінка”, „соціально-психологічна адаптація до нових умов навчання”. Нами проаналізовані основні підходи, що допомогли висвітлити різні грані проблеми. Зокрема, автори говорять про адаптацію як процес пристосування особистості до нових для неї умов; адаптацію як наслідок процесу пристосування; і нарешті, адаптацію як механізм, що забезпечує процеси соціалізації [1].

Зупинимося детальніше на першій версії. При усій різноманітності уточнюючих деталей загальним є те, що адаптація розглядається як пристосування особистості до існування в соціумі відповідно вимог і норм. Дослідники П.С. Граве і М.Р. Шнейдман говорять про адаптацію як стан організму, коли внутрішній інформаційний стан максимально співзвучний інформаційному стану ситуації. Наголошується на такій особливості організму в процесі адаптації, як мінімізація реакцій на мінливі умови середовища. Адаптація здійснюється в процесі соціалізації особистості в ході її індивідуального розвитку, трудового і професійного становлення (Т.М.Титаренко).

В межах такого погляду на проблему адаптації доречно буде говорити про таке явище, як адаптивна поведінка. Аналізуючи це поняття, українська вчена С.І.Хаірова посилається на дослідження Н. Weber, де адаптивна поведінка визначається як індивідуальний спосіб взаємодії суб’єкта із ситуацією відповідно до власної логіки та значущості в житті людини та її психологічних можливостей. Головне завдання такої взаємодії полягає у якнайкращій адаптації до вимог ситуації. Це дозволяє суб'єкту оволодіти нею (ситуацією), ослабити чи пом'якшити вимоги, навчитися їх уникати чи звикнути до них і таким чином погасити стресовий вплив ситуації якомога швидше [6].

Дослідниками процесу адаптації до нових умов навчання виділяються як найбільш значущі такі аспекти: психофізіологічний (пов’язаний з руйнуванням одних динамічних стереотипів та становленням нових, виробленням адекватних форм реагування на впливи середовища), соціально-психологічний, що охоплює сферу взаємин та налаштованість на майбутню професію та педагогічний – звикання до нових методів і форм навчання (Н.О.Багачкіна, С.А.Гапонова, В.П.Казміренко).

Предмет нашого дослідження вимагає глибшого проникнення в сутність феномену „соціально-психологічна адаптація до нових умов навчання”. Аналіз психолого-педагогічної літератури дав змогу визначити адаптацію до навчання у ВНЗ як складний багатофакторний процес включення студентів у нову освітньо-виховну систему, у нову систему вимог і контролю, новий колектив, а для багатьох в нові життєві умови (А.Д.Андрєєва, В.І.Слободчиков). Більш конкретною видається позиція російського дослідника Н.О.Багачкіної, згідно якої адаптація студентів-першокурсників до нових умов навчання – це складний багатофакторний двохсторонній процес, що передбачає підвищення освітнього рівня, психологічний комфорт, вміння взаємодіяти з ровесниками і педагогами [1]. На думку В.П.Казміренко, соціально-психологічна адаптація студентів у вузівському середовищі включає в себе, по-перше, професійно-фахову адаптацію, що зумовлює пристосування до змісту, умов та самостійної організації навчальної діяльності, формування навичок та спрямувань у навчальній та науковій роботі; по-друге, активне чи пасивне пристосування особистості до оточення, побудову стосунків і взаємин у студентських групах, формування стилю особистісної поведінки; по-третє, соціально-фахову адаптацію як прийняття суспільних вимог до майбутньої професійної діяльності [4].

Більшість дослідників наголошують на необхідності розглядати соціально-психологічну адаптацію до нових умов навчання саме в ракурсі адаптації до навчання в конкретному ВНЗ, врахувавши такі позиції, як суспільне визнання майбутньої професії, специфіка стилю спілкування між студентами і викладачами, особливості навчальної програми, їх відповідність сучасним освітнім вимогам, державна чи приватна підпорядкованість тощо. Дослідження показують, що найбільш надійним критерієм адаптованості можна вважати єдність показників ефективності діяльності із задоволеністю від досягнутого результату [1]. Більш детальний аналіз критеріїв дозволяє доповнити їх перелік, такими як: ефективність навчальної діяльності та активність під час занять; особливості взаємин з ровесниками та викладачами; загальне емоційне благополуччя; нове ставлення до професії; оволодіння новими критеріями оцінок, норм поведінки; здатність вибудовувати стратегію і тактику студентського життя (Г.І.Нестеренко, Н.О.Багачкіна, Ю.О.Яблонівська).

Результати спостереження за навчальним процесом та його аналіз дозволили авторові висунути припущення щодо основних тенденцій процесу адаптації першокурсників, зокрема, в царині навчальної діяльності, психофізіологічних станів та в царині спілкування з ровесниками та викладачами. До уваги бралися такі основні критерії, як включеність студента-першокурсника в навчальну діяльність та її ефективність, рівень шкільної підготовки, взаємини зі студентами та викладачами, переважаючий емоційний стан. Спостереження здійснювалися під час лекцій, семінарських занять, на перервах, під час індивідуальних занять та консультацій. Результати проведеного спостереження дозволили говорити про існування певних тенденцій в характері адаптації студентів-першокурсників, які умовно можна об’єднати в три приблизно рівнонаповнені групи.

Зокрема, виділяється група першокурсників (назвемо їх „невпевнені”), які демонструють добру виконавську дисципліну, але мають при цьому високу тривожність, вони недостатньо підготовлені до навчання у ВНЗ, відчувають труднощі у засвоєнні основних понять, мають низький рівень комунікативних та організаційних здібностей. Інша група досліджуваних („частково-творчі, пасивні”) – це студенти, які виявляють інтерес до виконання самостійних завдань, прагнуть до саморозвитку і самоосвіти (хоча часто їм не вистачає їхньої бази знань), у них високий або середній рівень тривожності, середні комунікативні здібності. Третя група студентів („частково-творчі, активні”) характеризується високим пізнавальним інтересом; вони мають добру шкільну підготовку і активно нею користуються; у них низька тривожність, висока активність, добрі організаторські здібності; переважає позитивний емоційний стан, добре приязне ставлення до однокурсників. Найбільш сприятливо відбувається адаптація саме у студентів третьої групи, які більш-менш спокійно „вливаються” в бурхливий потік студентства. Студенти інших двох умовних груп тією чи іншою мірою потребують допомоги по зниженню напруженості адаптаційного процесу.

Безумовно, професійна освіта вимагає від студента вміння самостійно організовувати свою навчальну діяльність, володіти культурою розумової праці, мати самодисципліну, навички раціональної організації часу. Проте подібні здібності, як підкреслюють різні автори, у студентів молодших курсів ще не сформовані, що і є частою причиною невдач. Серед труднощів, з якими стикаються студенти-першокурсники, науковці називають як об’єктивні, тобто ті, що обумовлені новим змістом навчання, спілкування, взаємодії; суб’єктивні, що пов’язані з особливостями особистості самого адаптанта (невпевненість, тривожність, тощо); так і педагогічні (недостатня розробленість теорії і практики навчально-виховного процесу, відсутність налаштованості викладачів на вікові та індивідуальні особливості студентів).


Висновки

Проведене теоретико-практичне дослідження проблеми адаптації студентів першокурсників до умов навчання у ВНЗ дає підстави для висновків про її невирішеність і навіть загостреність в сучасних умовах розвитку суспільства. Не дивлячись на достатньо уважне ставлення до цієї проблеми з боку науковців, існують невирішені до кінця питання надійності критеріїв адаптації до умов навчання в конкретному навчальному закладі. Залишається недостатньо розробленою система рівнів адаптації студентів до нових умов навчання із врахуванням всіх основних її компонентів (психофізіологічного, психологічного, соціального, педагогічного). Лише в загальному вигляді окреслені педагогічні підходи до організації педагогічного процесу, що сприяють зниженню напруженості адаптаційних процесів.



Список використаних джерел

  1. Багачкина Н.А. Учет индивидуальніх стилей обучения студентов как основа успешной адаптации при организации учебной деятельности / Н.А. Багачки на // Вопросы биологии, экологии и методики обучения: Сборник научных статей. Вып.3. – Саратов: Изд-ство Сарат. педин-та, 2000. – С.108-110.
  2. Балл Г.А. Понятие адаптации и ее значение для психологии личности / Г.А. Балл // Вопросы психологии. – 1989. – №1. – С.92-100.
  3. Гапонова С.А. Особенности адаптации студентов вузов в процессе обучения / С.А. Га понова // Психологический журнал. – 1994. - №3. – С.9-12.
  4. Казміренко В.П. Програма дослідження психолого-соціальних чинників адаптації молодої людини до навчання у ВНЗ та майбутньої професії / В.П. Казміренко // Практична психологія та соціальна робота. – 2004. – №6. – С.76-78.
  5. Маклаков А.Г. Личностный адаптацинный потенциал: его мобилизация и прогнозирование в экстремальных условиях / А.Г. Маклаков // Психологический журнал. – 2—1. – т.22. – №1. – С.16-24.
  6. Хаирова С.И. Этнокультурные особенности формирования адаптивного поведения детей / С.И. Хирова // Практична психологія та соціальна робота. – 2004. – №6. – С.26-29.
  7. Филипс Л. Адаптация и ее разновидности / Л. Филипс. – Л.: Наука, 1979. – С. 19-49.


Особисті інструменти
Ми в мережі
Реклама