Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Буренко В.М. – завідувач кафедри методики мов та літератури Інституту післядипломної педагогічної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка, кандидат педагогічних наук, доцент, м. Київ.

У статті розглядаються деякі аспекти іншомовної підготовки майбутнього вчителя: вікові особливості учнів молодшого шкільного віку, форми і види роботи з учнями, основні особливості комунікативного підходу, вимоги до сучасного уроку іншої мови, цілі навчання, фактори, які впливають на стан здоров’я дитини, роль учителя у навчанні іноземної мови.

Ключові слова: майбутній учитель, вікові особливості, форми і види роботи, комунікативний підхід.

В статье рассматриваются некоторые аспекты иноязычной подготовки будущего учителя: возрастные особенности учеников младшего школьного возраста, формы и виды работы с учениками, основные особенности коммуникативного подхода, требования к современному уроку иностранного языка, цели обучения, факторы, влияющие на состояние здоровья ребенка, роль учителя в обучении иностранному языку.

Ключевые слова: будущий учитель, возрастные особенности, формы и виды работы, коммуникативный подход.

The article deals with some points of foreign language training of teachers to be: age peculiarities of primary school pupils, forms and kinds of work with pupils, major peculiarities of a communicative approach, requirements to the modern foreign language lesson, objectives of teaching, factors affecting the health of a child, the role of a teacher in foreign language learning.

Key words: teacher to be, age peculiarities, forms and kinds of work, communicative approach.

Зміст 1 Постановка проблеми 2 Аналіз досліджень 3 Постановка мети дослідження 4 Виклад основного матеріалу 5 Висновок 6 Список використаних джерел

Постановка проблеми

Нині якість професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів, зокрема і початкової школи, розглядається через поняття «професійна компетентність» і напряму пов’язана з упровадженням компетентнісного підходу.

Під поняттям компетентнісний підхід маємо на увазі спрямованість процесу навчання на функціонування і розвиток ключових та предметних компетенцій майбутніх учителів, які визначають здатність особистості вирішувати певні життєві проблеми відповідно до набутих знань та засвоєної системи цінностей. Коли йдеться про майбутніх учителів початкової школи, що будуть навчати дітей іноземним мовам, то, насамперед, потрібно акцентувати увагу на їхній іншомовній підготовці.

Готуючи студентів до іншомовної практики у початковій школі, необхідно обов’язково враховувати існуючі об’єктивні умови переходу сучасної початкової школи на нову структуру і зміст навчання.

Аналіз досліджень

Загальновідомо, що період навчання у початковій школі – дуже важливий для інтелектуального, фізичного, емоційного та соціального розвитку дитини. Засвоєння учнями молодшого шкільного віку програмних знань безпосередньо пов’язується з розвитком елементарних навичок навчальної діяльності, планомірного й диференційованого сприйняття навчального матеріалу, пізнавальної активності, адекватної самооцінки та формування навичок спільної з ровесниками діяльності. Навчальна діяльність у початковій школі набуває специфічного змісту, що зумовлено особливостями формування та розвитку пізнавальних інтересів учнів, емоційно-вольової та мотиваційної сфери, особливостями поведінки, яка стає домінуючою. Закладені у змісті й методах навчання можливості успішної реалізації програмних знань й умінь відбудуться лише за умови ефективного педагогічного керівництва.

Постановка мети дослідження

Мета дослідження – з’ясувати аспекти іншомовної підготовки майбутнього вчителя початкової школи.

Виклад основного матеріалу

Майбутнім учителям іноземної мови у початкових класах необхідно вміти працювати над розвитком сприймання школярів, адже у процесі навчально-пізнавальної діяльності учнів молодшого шкільного віку важливе значення має саме розвиток процесу сприймання. Якщо вчитель не враховує психологічну природу цього процесу, це може негативно відобразитись на рівні розуміння та запам’ятовування учнями навчального матеріалу. Доцільно враховувати вікові особливості учнів, їхні інтереси та використовувати наочність (сюжетні малюнки, ілюстрації, комікси, діафільми, комп’ютерні навчальні ігри, кінофільми тощо) для ефективного розвитку функції сприймання. Запам’ятовування унаочненого матеріалу відбувається набагато швидше та ефективніше, особливо у процесі активної інтелектуальної діяльності. Учні запам’ятовують невимушено й легко той матеріал, який викликає позитивні емоції, є привабливим для них і містить важливу та цікаву інформацію.

Мислення дітей молодшого шкільного віку є недосконалим, конкретним, наочно-образним, не розвиненим логічно; не вміючи оперувати абстрактними категоріями, учні цього віку опановують конкретний мовленнєвий матеріал на властивому їм рівні.

Тому особливу увагу у процесі підготовки майбутніх учителів початкової школи слід приділити знанням вікової психології. Студенти мають добре знати вікові особливості учнів початкових класів та їхні потреби і вміти співвідносити ці інтереси із розвитком їхньої мовленнєвої діяльності. Вікові особливості учнів молодшого шкільного віку такі:

• образне сприймання та запам’ятовування;

• мимовільність уваги, її орієнтація на сильний подразник;

• підвищена емоційність сприйняття;

• імпульсивність, недовільність вольових зусиль;

• велика роль навчальної гри у процесі пізнавальної діяльності;

• схильність дітей до копіювання, наслідування у діях;

• конкретне або наочно-образне мислення;

• екстенсивний характер пізнання навколишнього світу.

Розглядаючи мовленнєву діяльність учнів молодшого шкільного віку у процесі вивчення іноземної мови, учитель має пам’ятати, що:

– у дітей, які починають вивчати іноземну мову, мовленнєві механізми вже сформовані, тож не можна зовсім абстрагуватися від рідної мови на уроках іноземної, але рідна мова повинна використовуватись у певних межах, коли це доцільно (пояснення мовного і мовленнєвого матеріалу, семантизація окремих мовних явищ, переклад для перевірки розуміння), і сприяти свідомому опануванню мовним і мовленнєвим матеріалом;

– характерною особливістю пам’яті дітей є здатність копіювати. Вони з легкістю опановують матеріал із привабливим ритмом і мелодикою (вірші, пісні, римівки), але з обов’язковою копіткою роботою щодо формування міцних навичок і розвитку вмінь використання мовного і мовленнєвого матеріалу в усному й писемному мовленні за допомогою різноманітних вправ, які мають бути цікавими і практичними з точки зору повторюваності лексики, граматики і мовних функцій. Вони повинні бути простими, зрозумілими, відповідати вмінням дітей, бути посильними й водночас стимулювати їхні пізнавальні інтереси. Письмові завдання мають бути чітко сплановані, особливо для дітей шести років на початку навчання, які ще не мають відпрацьованих умінь механічного письма рідною мовою;

– формування комунікативної компетенції молодших школярів є ефективним, якщо воно супроводжується відповідним зоровим унаочненням та іншими видами діяльності, притаманними дітям молодшого шкільного віку: ігровою, руховою, музичною, драматичною, художньою;

– низький рівень розвитку операцій планування молодших школярів, недостатність мовних засобів є причиною утруднень, які виникають під час монологічного висловлювання та писемного мовлення. Учні розгублюються, відчувають дискомфорт. Тому зорова і слухова опора є обов’язковими. Більше часу відводиться у початковій школі на говоріння та аудіювання, а на письмові форми роботи – лише до 20% часу, тому що природними видами мовленнєвої діяльності дітей молодшого шкільного віку є усні: вони краще слухають і говорять, ніж читають і пишуть. Водночас говоріння молодших школярів є стереотипним, відтворюючим і тільки за умови виконання вправ з різних видів мовленнєвої діяльності учні усвідомлюють й запам’ятовують матеріал на властивому саме їм рівні розуміння;

– навчання граматичних явищ не виділяється в окремі аспекти. Граматичний матеріал подається без пояснень граматичних правил, як ми звикли це робити. Граматика подається імпліцитно. Не варто перевантажувати урок надмірними поясненнями, а якщо необхідно щось пояснити, робити це потрібно у доступній формі, наприклад, у вигляді казки;

– ситуативне мовлення – характерне для дітей молодшого шкільного віку. Вважається, що діалогічне мовлення природніше для них. Воно є емоційнішою формою спілкування, в якому значну роль відіграють жести, міміка та паралінгвістичні засоби. Імпульсивність, характерні прояви психомоторного стану зумовлюють появу у мовленні дітей вигуків, виразів оцінювального характеру, екстралінгвістичних дій, що характерно саме для діалогічного мовлення. Адже вираження емоцій екстралінгвістичними засобами сприймається дітьми охоче, воно є зрозумілішим і доступним для них;

– розвиваючи пізнавальну активність дітей, учитель сприяє розвитку пізнавальної спрямованості, яка виявляється у готовності дитини здійснювати активний пошук під час розв’язування тих чи інших проблем, здатності побачити нове в старому, добре знайомому, у прагненні до пізнання, до пошуку засобів задоволення жадоби до знань;

- драматизація – ще один дієвий засіб навчання та розвитку дітей молодшого шкільного віку. Використовуючи драматизацію і рольові ігри на уроках іноземної мови, учитель сприяє розвитку уяви, фантазії учнів, їх творчих здібностей, допомагає їм подолати мовленнєвий бар’єр і засвоювати мовний та мовленнєвий матеріал у комунікативних ситуаціях, що надає учням можливість удосконалювати мовні та мовленнєві навички й уміння і зміцнює їх упевненість у своїх силах. Така форма роботи навчає працювати в групі, толерантно ставиться один до одного. Використання жестів міміки, рухів під час гри, знімає напругу і створює атмосферу довіри, комфорту.

Крім зазначеного вище, майбутнього вчителя іноземної мови початкової школи необхідно навчити організовувати спілкування дітей. Спілкуючись, дитина не тільки пізнає інших, а й набуває досвід соціального життя. Завдяки спілкуванню зростає інтерес до навколишнього світу, у якому вона живе, встановлюються різноманітні зв’язки між ровесниками, відбувається обмін знаннями, досвідом, думками. Потреба в спілкуванні змушує дитину постійно рахуватися з людьми, які оточують її. Тому завдання і теми повинні бути максимально пов’язані з навколишнім світом дитини. Бажано чергувати фізичну і розумову діяльність. Те, що цікаве дітям, краще запам’ятовується. Вони відчувають потребу в розумовій активності. Проблемні ситуації пошукового характеру спонукають дитину самостійно шукати причини явищ, подій, вчинків, тим самим збуджуючи їхні пізнавальні інтереси. Здебільшого діти дістають знання у готовому вигляді, їх засвоєння значною мірою зводиться до розуміння та запам’ятовування. Використання пасивних методів навчання призводить до формування пасивної особистості. Методи, які дозволяють дитині під керівництвом дорослого досягти певних результатів, сприяють формуванню особистості зі значно ширшими творчими можливостями. Знання тільки тоді стають надбанням дітей, коли вони самі відкривають їх для себе. Завдання повинні містити елементи цікавості, загадковості, мають бути творчими, це сприятиме розвитку глибокого стійкого інтересу.

Дуже важливим є також обов’язкове знання студентами таких аспектів:

• особливостей комунікативного підходу до навчання іноземної мови;

• вимог до сучасного уроку іноземної мови і цілей навчання.

Основні особливості комунікативного підходу:

• мова розглядається як засіб спілкування;

• урок іноземної мови – як діяльність спілкування;

• мова вивчається через особисту діяльність учнів;

• навчання видів мовленнєвої діяльності відбувається інтегровано;

• типовими формами інтерактивності є використання ІКТ, групова, парна та проектна робота;

• основними цілями є комунікативна компетенція, соціальна відповідність та прийнятість;

• змінюється роль учителя у процесі навчання. Учитель сприяє і допомагає учням в оволодінні комунікативною, лінгвістичною, соціокультурною, загальнонавчальною компетенціями;

• змінюється ставлення вчителя до помилок, оскільки вони неминучі й розглядаються як свідчення процесу навчання;

• рідна мова використовується, коли це доцільно та виправдано.

Вимоги до сучасного уроку іноземної мови.

1. Комунікативна спрямованість уроку ІМ. Кожен урок повинен мати конкретні практичні цілі, спрямовані на формування комунікативної компетенції учнів. Комунікативна атмосфера на уроці повинна пронизувати весь урок, починаючи з повідомлення вчителем завдань уроку і закінчуючи підсумком уроку, коли вчитель оцінює роботу учнів, наголошуючи на їх навчальних досягненнях саме в оволодінні комунікацією.

2. Комплексність уроку ІМ. У мовленні всі види діяльності взаємодіють. Отже, навчання видів мовленнєвої діяльності є взаємопов’язаним.

3. Іноземна мова є засобом навчання. Ця вимога до уроку пов’язана з оволодінням іншомовною мовленнєвою діяльністю, що реалізується завдяки мовленню вчителя. Мовлення вчителя виконує дві важливі функції. По-перше, воно використовується для організації вчителем навчання та виховання на уроці. Отже воно має бути виразним, переконливим, грамотним, економним. По-друге, мовлення вчителя ІМ на відмінну від учителів інших предметів є зразком для наслідування, опорою, яку може використати учень, стимулом, що спонукає до мовлення. Воно має бути нормативним, аутентичним, адаптованим, різноманітним за засобами вираження думки і не повинно займати більше 10% часу уроку. Решта часу відводиться мовленнєвій діяльності учнів.

4. Висока активність розумово-мовленнєвої діяльності учнів. Ефективність уроку визначається ступенем розумово-мовленнєвої активності учнів, тому завдання вчителя полягає у залученні їх до активної внутрішньої розумової і зовнішньої мовленнєвої діяльності та підтриманні її протягом уроку. Домінувати на уроці повинен учень, а не вчитель.

5. Різноманітність форм роботи з учнями. Вимога до використання різноманітних форм роботи є особливо важливою для навчання усного мовлення, адже на відмінну від аудіювання і читання, які легко організувати як синхронну діяльність, усне мовлення потребує взаємних контактів, які й повинен забезпечити вчитель на уроці. Особливий ефект дає поєднання індивідуальних форм роботи з колективними. Оскільки, колективні форми роботи учнів (парна, групова, прооектна) є перспективними для навчання спілкування. Вони не тільки збільшують активний час діяльності учнів, але й знижують стан тривожності, допомагають подолати боязнь помилок, формують в учнів почуття колективізму.

6. Мотиваційне забезпечення навчальної діяльності.

а) Матеріал, що використовується на уроці, має відповідати віковим особливостям учнів, бути цікавим.

б) Прийоми роботи з навчальним матеріалом повинні приваблювати учнів. Цьому сприяють колективні форми роботи (парна, групова, проектна робота), де учень відчуває себе суб’єктом спілкування, навчальні ігри (ігри-конкурси, змагання, ігри на здогадку, рольові ігри, буквенні ігри, рухові ігри тощо), ІКТ, драматизація, а також проблемні завдання. Все це є запорукою інтелектуального розвитку учнів.

в) Учень повинен усвідомлювати рівень своєї успішності та відчувати прогрес у вивченні ІМ, оскільки, це викликає задоволення собою. Успішність учня досягається зрозумілими та посильними навчальними завданнями.

г) На мотивацію навчання позитивно впливає і сприятливий психологічний клімат на уроці. Атмосфера спокійної врівноваженості, взаємного довір’я, відчуття рівноправності, партнерства у спілкуванні викликає в учнів задоволення від навчального процесу, бажання брати в ньому участь. Створенню сприятливого психологічного клімату на уроці також допомагають моменти релаксації: музичний фон, фізкультпаузи, що знімають втому в учнів, підвищують загальний тонус і, таким чином, перешкоджають зниженню мотивації.

Щодо цілей навчання, то у сучасній методиці навчання іноземних мов у загальноосвітніх навчальних закладах висуваються чотири цілі: практична, освітня, розвивальна і виховна.

Практична мета є провідною і передбачає практичне опанування учнями мовленнєвих умінь на рівні, достатньому для здійснення іншомовного спілкування у чотирьох видах мовленнєвої діяльності: аудіюванні, говорінні, читанні та письмі в типових ситуаціях.

Формування мети доцільно починати словами «Навчити …», «Формувати …», «Розвивати …», «Удосконалювати …». Спочатку формуються певні навички, потім вони удосконалюються і після цього розвиваються вміння. Правильне формулювання мети має велике значення, оскільки спрямовує урок на розвиток мовленнєвих умінь, формування та удосконалення навичок володіння мовним матеріалом. Формулюючи мету, учитель визначає, що необхідно засвоїти учням, в якому обсязі, які вміння і навички вони мають опанувати.

Освітня мета передбачає збагачення духовного світу особистості, здобуття та розширення знань про культуру країни, мова якої вивчається, а також рідної країни; про будову іноземної мови, що вивчається, подібність до рідної мови учнів і розбіжності з нею і реалізується у процесі засвоєння навчального матеріалу.

Розвивальна мета реалізується у процесі навчання іноземної мови у двох напрямках:

1) Розвиток індивідуально-психологічних характеристик особистості учня, які впливають на успішність оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю. Це – фонематичний та інтонаційний слух, гнучкість артикуляційного апарату, обсяг оперативної і довготривалої слухової (зорової) пам’яті, довільна й мимовільна увага, уява, гнучкість вербального мислення, мовна здогадка тощо.

2) Розвиток спеціальних навчальних умінь, таких як уміння працювати самостійно з різноманітними засобами навчання, уміння працювати в різних режимах навчання і контролю, уміння логічно викладати думки, загальнокультурні вміння спілкуватися з іншими людьми тощо.

Виховна мета полягає в тому, щоб засобами іноземної мови виховувати особистість високих моральних якостей, патріотів своєї Батьківщини, формувати позитивні риси характеру. Виховання учнів у процесі навчання іноземної мови забезпечується:

а) добором навчального матеріалу;

б) застосуванням у процесі навчання проблемних завдань, вирішення яких потребує від учня висловлення своїх почуттів, поглядів, критичної оцінки і власної думки;

в) організацією самого процесу навчання, що вимагає від учня самоорганізації, здатності дотримуватись певних вимог дисципліни, правил поведінки та культури інтелектуальної праці;

г) адекватною педагогічною поведінкою вчителя, яка служить для учнів взірцем.

Важливо те, що цілі реалізуються всі одночасно, у комплексі, і тісно пов’язані зі змістом навчання.

Студенти мають також усвідомити, що від їхньої майбутньої педагогічної діяльності залежить, насамперед, стан здоров’я дитини. Перерахуємо фактори, які залежать саме від учителя та які впливають на стан здоров’я дитини. До них належать:

• невідповідність методик і технологій навчання віковим особливостям та функціональним можливостям дітей молодшого шкільного віку;

• надмірна інтенсифікація навчального процесу;

• нераціональні форми організації навчальної діяльності учнів;

• стресова педагогічна тактика;

• функціональна неграмотність учителя тощо.

Висновок

Змінюється роль учителя. Він повинен бути терплячим і справедливим, не практикувати висміювання, передражнювання, кепкування і не дозволяти іншим дітям робити це, ставитися з розумінням до потреб дітей, час від часу давати їм ручну роботу (малювати, вирізати, клеїти, розфарбовувати тощо), працювати над виправленням помилок разом з учнями, готувати матеріали, в яких використовувати казки, ігри, вірші, пісні.

У цьому віці діти дуже вразливі до зовнішнього впливу навчально-виховного процесу. Вони здатні відчувати задоволення від досягнутих успіхів і мають стійкий інтерес до виконання ускладнених завдань. Діти із захопленням вивчатимуть мову, якщо зміст навчальної програми відповідатиме їхнім уявленням, віковим особливостям та інтересам, а вчитель враховуватиме психологічні особливості учнів молодшого шкільного віку. Саме внутрішній світ учителя, його досвід, емоції, захопленість своєю справою, професійна майстерність відіграють велику роль у формуванні особистості учня та впливають на його успіхи і невдачі та гарантують якісне опанування ІМ.

Список використаних джерел

1. Андреев В.И. Проверь себя: десять тестов оценки интеллигентности конкурентоспособного и творческого потенциала личности / В.И. Андреев. -М.: Нар. образование, 1994. - 64 с.
2. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском воздасте / Л.И. Божович. - М.: Просвещение, 1968. - 157 с.
3. Буренко В. Об’єктивні умови переходу початкової школи на нову структуру і зміст навчання. Методичні поради / В. Буренко // Іноземні мови в навчальних закладах. – 2002. - № 1-2. – С. 18-22.
4. Дубина Л.Т. Використання театралізованої педагогіки у підготовці майбутніх учителів початкових класів : Автореф. дис. … канд. пед. наук. – К., 2004.
5. Загальна психологія: Навч. посібник / О. Скрипченко, Л. Волинська, З.Огороднійчук та ін. - К.: «А.П.Н.», 1999. - 463 с.
6. Загвязинский В.И. Преподавание как творческий процесс: К активизации учебного процесса в вузе / В.И. Загвязинский // Вестник высшей школы. - 1987. - № 7. – С.7–9.
7. Зимняя И.А. Психология обучения иностранным языкам в школе / И.А. Зимняя. - М.: Просвещение, 1991. - С. 3-219.
8. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы / Е.П. Ильин. - СПб.: Питер, 2000. – 512 с.
9. Матюша І. К. Творча спрямованість навчального процесу в школі / І.К. Матюша // Педагогіка і психологія. - 1996. - № 3. – С.8-10.
10. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах : Підручник. Вид. 2-е, випр. і перероб. / Кол. авторів під керівн. С.Ю. Ніколаєвої. – К.: Ленвіт, 2002. – 328 с.
11. Падалка О. С. Педагогічні технології: Навчальний посібник / О.С. Падалка. - К., 1995. - 150 с.
12. Педагогика: Учебное пособие для студентов педагогических учебных заведений / В. А. Сластенин, И. Ф. Исаев, А. И. Мищенко, Е. Н. Шлянов. - 3-е изд. - М.: Школа-Просс, 2000. - 512 с.
13. Редько В.Г. Сутність характеристики комунікативно-діяльнісного підходу до навчання іноземної мови та особливості їх реалізації в шкільній іншомовній освіті / В.Г. Редько // Іншомовна освіта як засіб міжкультурного взаєморозуміння націй і народів: Матеріали Всеукраїнського науково-практичного семінару. – Умань: ПП Жовтий, 2011. – С. 29-34.
14. Семиченко В. А. Психологічні аспекти професійної підготовки і післядипломної освіти педагогічних кадрів / В.А. Семиченко // Післядипломна освіта в Україні. - 2001. - № 1. – С.11-14.
15. Шаленко О.П. Іноземні мови – для життя / О.П. Шаленко // Іноземні мови в навчальних закладах. – 2002. - № 1-2. – С. 28-32.
16. Jeremy Harmer. The Practice of English Language Teaching. – England: Pearson Education Limited, 2007. – 448 p.
17. Phillips S. Drama with children. – Oxford: Oxford University Press, 2000. – 151 p.
18. Richards J.C., Rogers T.S. Approaches and Methods in Language Teaching. – Cambridge, 1991. – 171 р.
19. The Communicative Approach to Language Teaching / Ed. by Ch. Brumfit and K. Johnson. – Oxford: Oxford Univ. Press, 1991. – 243 p.

---

---