Дорошевіч В.Д. Психолого-педагогічні ресурси сімей з різним стилем виховання

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Дорошевіч В.Д.

У статті розкривається сутність психолого-педагогічного ресурсу сім’ї в умовах соціалізації та вплив різних стилів виховання на формування особистості .

Ключові слова: психолого-педагогічногий ресурс, стилі виховання, сім’я, виховання, суспільство

В статье раскрывается смысл психолого-педагогического ресурсу семьи в процессе социализации и влияние разных стилей воспитания на формирование личности.

Ключевые слова: психолого-педагогический ресурс, стили воспитания, семья, воспитание, общество

The article shows the essence of psychologico-pedagogical resources under socio conditions, the influence of different styles of upbringing in the family and on the formation of the personality.

Key words: psychologico-pedagogical resource, family, upbringing, society.

Актуальність роботи

Потреба в психологічному знанні про існування сімейних систем кожного разу змінюється в часі, радикальним змінами є історично сформованість сімейних укладів. Аж до початку XX в. навіть в тих країнах, які прийнято називати розвиненими, панувала патріархальна модель сімейних відносин, в рамках якої подружні і батьківські ролі були строго регламентовані і ритуалізовані. На тлі різноманітних функцій сім'ї, в першу чергу була економічна, психологічна і емоційна сторона відносин відступала на другий план, а то і зовсім ігнорувалася . В умовах сучасного медіатизованого українського суспільства є вкрай актуальним виявити і оптимізувати знання психолого-педагогічних ресурсів сімей з різним стилем виховання для розробки методичного матеріалу.

З точки зору педагогіки, сім'я-це мала соціальна група, заснована на шлюбі, кровній спорідненості, члени якої пов'язані спільністю побуту, взаємною моральною і матеріальною відповідальністю [7].

З точки зору психології, сім'я – це група людей з близькими соціальними або особистісними з’язками [10].

Отже з точки зору педагогіки і психології сім’я – це група людей з особистісними з’язками. Сім'я – це, з одного боку, «психологічний посередник» між дитиною та суспільством, а з другого – важливий інструмент формування особистості дитини. Саме у процесі сімейної соціалізації формуються її настанови і цінності, вміння взаємодіяти з навколишнім світом і презентувати себе в ньому. Від особливостей сімейного виховання, зокрема, стилю застосованих до дитини виховних впливів залежить якість сформованих в неї навичок та характер її поведінки, у тому числі і численні девіації, які згодом можуть стати не лише проблемою дитини і її родини, а й суспільства загалом. Сім'я у сучасному суспільстві розглядається як інститут первинної соціалізації дитини. Батьківство має соціокультурну природу і характеризується системою приписаних культурою і суспільством норм і правил, що регулюють розподіл між батьками функцій догляду за дітьми та їх виховання в сім'ї. Батьки несуть відповідальність перед суспільством за організацію системи умов, відповідних віковим особливостям дитини на кожній із ступенів розвитку і забезпечують оптимальні можливості його особистісного і розумового росту [5].

Виклад основного матеріалу

Найважливіша соціальна функція сім'ї є виховання підростаючого покоління. Батьки, як перші вихователі, мають найбільший вплив на дітей. І, як стверджував Ж.-Ж.Руссо, кожний наступний вихователь чинить на дитину дедалі менший вплив, ніж попередній. Батьки є первинними, базовими вихователями ніж всі інші. Особливості сімейного виховання вивчали А. І. Захаров, А.С.Співаковська, А.Я.Варга, Е.Г.Ейдеміллер, Ю.Гіппенрейтер, М.Буянов, 3.Матейчек, Г.Хоментаускас, А.Фромм, Р.Снайдер та інші. Так А.С.Макаренко, який розробив найважливіші питання сімейного виховання, своїй "Книзі для батьків" показував, що сім'я є первинним колективом, де всі є повноправними членами зі своїми функціями і обов'язками, в тому числі і діти, і що основним механізмом виховання є сімейне виховання. Формування особистості дитини значне виховне вплив робить сім'я. Сім'я – це перша громадська ступінь у житті людини. Вона з раннього дитинства спрямовує свідомість, волю, почуття дитини. Під керівництвом батьків діти набувають свій перший життєвий досвід, уміння і навички життя в суспільстві. А.С.Макаренко підкреслював: «Виховання є процес соціальний в найширшому сенсі». Виховує все: люди, речі, явища, але насамперед і найбільше – люди [6]. Виховання – це спеціально організований процес пред'явлення соціально схвалюваних цінностей, нормативних якостей особистості і зразків поведінки [7]. Психологічно-педагогічний аспект виховання полягає в тому що саме в сім'ї формуються всі ті якості особистості, які становлять цінність для суспільства [3]. Тому психолого-педагогічний ресурс виховання дітей в сім’ї буде залежить від стилю виховання, спрямованості батьків, їх поглядів, світогляду і досвіду, набутого впродовж свого життя.

Найважливішою характеристикою сімейного виховання є його стиль, тобто типова для батьків система світосприйняття і характер взаємодії з дітьми. Аналіз психолого-педагогічної літератури дає підставу виокремлювати кілька напрямків у вивченні стилей сімей, зокрема, праці Т.Мишина, Е.Ейдеміллера, Р.Карсона, Дж.Батчера, С.Минека та ін. визначають різні стилі сімейного виховання, всі перелічені нами стилі відрізняються між собою, але їх об’єднує ґрунтовна кількість змістових параметрів: 1) прийняття – не прийняття дитини, 2) рівень батьківського контролю (дисципліна та моніторинг на противагу бездоглядності), 3) ступенем батьківського тепла (любові або в противагу сорому), 4) надання допомоги (розміром підтримки, заохочування або нехтуванням).

Кожен з цих параметрів несе в собі як позитивні так негативні якості для формування дитини , саме тому батькам потрібно знати що і в яких мірі несе кожний стиль виховання.

1. Нехтування дитиною. Батьки сприймають свою дитину поганою, невдахою, бачать в неї тільки недоліки, не поважають, не довіряють своїй дитині. Батьки песимістично оцінюють й життєву перспективу, їм здається, що дитина не досягне успіхів в житті через погані здібності, невеликий розум, злі нахили. Здебільшого батько (мати) відчувають до дитини злість, роздратування [1]. Такий стиль виховання несе в собі більш негативні наслідки породжуючи багато негативних комплексів. Крім того, у дітей байдужих батьків виникають проблематичні відношення з ровесниками та труднощі у навчанні.
2. Прийняття дитини. Батькам подобається дитина такою, яка вона є. Вони поважають її індивідуальність, симпатизують їй, схвалюють її інтереси, плани. Батьки відчувають дитину близькою, зрозумілою і прагнуть проводити з нею багато часу [2]. Позитивними якостями цього стилю є: прийняття, батьківське тепло, надання допомоги. Негативними наслідками можуть бути надмірна опіка батьків.
3. Гіперопіка або "симбіоз". Батьки відчувають себе разом з дитиною одним цілим, повністю поглинутим нию. Вони бажають бути співучасниками всіх проявів внутрішнього життя дитини (її думок, почуттів, ). Батьки намагаються задовольнити всі потреби дитини, відгородити її від труднощів та неприємностей життя. Дитина знаходиться в центрі уваги та інтересів батьків. Батьки постійно відчувають тривогу за дитину, вона здається їм маленькою та беззахисною. Це приводить до несамостійності дитини, труднощів у спілкуванні з однолітками. Такі діти частіше за все стають жертвами агресії. Не в змозі постояти за себе, в них виникає непряма агресія – свої негативні емоції вони виміщають на інших предметах( рвуть книжки, карають іграшки в грі та ін.) [9].
4. Гіпоопіка. Це дозвіл робити підліткам все, що заманеться, їх турботами ніхто не цікавиться [8]. В такому вихованні рівень батьківського контролю відсутній, поведінка стає неконтрольованою. Така самостійність приводить до проблем з негативними шкідливими звичками.
5. Демократичним стилем є той стиль, при якому ставлення батьків дуже тепле, але ретельні в установленні чітких рамок та обмежень у відношенні ряду партнерів поведінки, але в той же час дають значну свободу у певних межах. Цей стиль виховання пов`язується із самим позитивним раннім соціальним розвитком протягом якого діти схильні бути енергійними, дружелюбними і виказують розвиток основних здібностей для спілкування з іншими та навколишнім світом [4]. Позитивне тепле відношення батьків дає змогу виховати в дітях: любов до оточення, само контроль, турботу, здатність аналізувати свої дії.
6. Авторитаризм. Батькам, що дотримуються авторитарного стилю, властивий суровий контроль, але в них мало тепла, і їх діти схильні бути конфліктними, роздратованими та похмурими. Спостереження за такими дітьми у підлітковому віці показує велику частоту негативних наслідків , за яких хлопчаки особливо відстають у соціальних та когнітивних навиках. Якщо такі авторитарні батьки практикують ще й сувору дисципліну у формі тілесних покарань в відміну від позбавлення похвал та привілеїв, то результатом виявиться агресивна поведінка дитини. Очевидно, що тілесні покарання задають модель агресивної поведінки, яку дитина копіює і вносить в схему власного Я [4]. Негативні наслідки цього стилю – це перенесення дій батьків на оточуюче середовище. Позитив цього стилю – відповідальність.
7. Стиль виховання – поблажливий, при якому батьки глибоко сердечні, але слабкі в відношенні дисципліни та контролю. Цей стиль виховання зв’язують з імпульсивною та агресивною дитячою поведінкою. Діти, яких через міру попускають, зазвичай зіпсовані, егоїстичні, необачні та наполегливі. В класичному дослідженні Сірс виявив, що надлишкова поблажливість та мала дисципліна вдома позитивно корелюють з асоціальною, агресивною поведінкою, особливо в середньому та пізньому періодах дитинства. На відміну від дітей, які відторгнуті та емоційно обділені, розпещені діти з готовністю вступають в міжособистісні відношення, але використовують людей в особистих цілях так як навчились використовувати батьків. Крім того діти, якім занадто потурають, нетерпляче підходять до проблем в агресивній і вимогливій манері. Тобто, вони володіють схемами Я зі значними «повноважними» рисами. Збентеження та труднощі в пристосуванні можуть виникнути, коли «дійсність» вимагає їх провести переоцінку своїх допущень щодо себе та навколишнього миру [4].

Висновки

1. Сім'я є першою соціальною групою яка не лише з самого початку формує особистість людини а й повинна відповідати за долю дитини перед суспільством. Сім'я сприяє збільшенню творчих і продуктивних сил суспільства. Сім'я вводить в суспільство його нових членів, передаючи їм мову, звичаї , основні зразки поведінки, обов'язкові в даному суспільстві, вводить людину у світ духовних цінностей суспільства, повинна контролювати поведінку своїх членів.
2. Всі перелічені нами стилі різняться між собою, але їх об’єднує ґрунтовна кількість змістових параметрів, таких як: прийняття – не прийняття дитини, рівень батьківського контролю або його недбалості , ступенем родинного тепла або навпаки його відсутності, надання допомоги або не надання .
3. Ми відокремили такі стилі сімейного виховання: нехтування дитиною, прийняття дитини, гіперопіка, гіпоопіка, демократичний стиль, авторитарний, поблажливий.
4. Ресурси сім’ї з кожного стилю виховання мають свої переваги та недоліки, і в кожному стилі є як позитивні, так і негативні якості для формування дитини . Саме тому батькам потрібно знати що і в якій мірі несе кожний стиль виховання. Психолого-педагогічні ресурси в сім’ї залежатимуть від стилю виховання , спрямованості батьків, їх поглядів, світогляду і досвіду, набутого впродовж свого життя . Брак знань призводить до недбалого виховання дітей і можливість відхилень їх в бік асоціальної поведінки.

Список використаних джерел

1. Захаров А.И. Опыт групповой психотерапии при неврозах детского подрост-кового возраста. Л.: ГИПиСР, 1986.- 276с.
2. Захаров А.И. Психотерапия неврозов у детей и подростков. Л., 1982.- 563с.
3. Земська М.Р. «Сім'я і особистість», М.: вид. «Прогрес», 1999 р.
4. Карсон Р., Батчер Дж., Минека С. Анормальная психология / Пер. с англ. — СПб: Питер, 2004. — 1167 с.
5. Козловська Г. В. Порушення психічного розвитку у дітей раннього віку в умовах шизофреногенная сім'ї / / соціокогнітивної розвиток дитини в ранньому дитинстві. - М., 1995. - 214с.
6. Макаренко А.С. Мета виховання: Навчальний посібник / А.С.Макаренка - М.: Педагогіка 1984. 380С.
7. Рапацевіч Е.С «Педагогіка»: Велика сучасна енциклопедія / сост. Рапацевіч Е.С, М., 2005р.
8. Эйдмиллер Э.Г., Юстицкий В.В. Анализ семейных отношений у подростков. М.: Наука, 1990.- 447с.
9. Эйдмиллер Э.Г., Добряков И.В., Никольская И.М. Семейный диагноз и семейная психотерапия. СПб.: Иматон, 2003. 169с.
10. Artur S Reber The Pengun Dictionary Psychology Second edition 1985,1995