Кокарєва М.В. Особливості емоційної сфери в юнацькому віці

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Версія за 18:03, 15 травня 2010

Кокарєва Марія Володимирівна - аспірантка Інституту психології імені Г.С. Костюка АПН України, м. Київ

Стаття присвячена теоретичному та емпіричному дослідженню особливостей емоційної сфери в юнацькому віці. Особлива увага приділяється синдрому емоційного вигорання. У статті представлено емпіричне дослідження особливостей емоційної сфери студентів п’ятого року навчання, проведено аналіз результатів дослідження.

Статья посвящена теоретическому и эмпирическому исследованию особенностей эмоциональной сферы в юношеском возрасте. Особое внимание уделяется синдрому эмоционального выгорания. В статье представлено эмпирическое исследование особенностей эмоциональной сферы студентов пятого курса, проведен анализ результатов исследования.

Актуальність дослідження

Особливості емоційної сфери особистості, її емоційні стани великою мірою впливають на усі сфери життя особистості. Особливо значущим є вплив емоційної сфери на навчальну діяльність. Значна інтенсивність розумової діяльності, підвищені вимоги, які ставлять зміст, форми і методи вузівського навчання та інтелектуальної діяльності, призводять до емоційного напруження учнів, до підвищення напруженості регуляторних механізмів центральної нервової системи та інших анатомо-фізіологічних систем організму, що у свою чергу впливає на результати навчання.

Дослідження В.А. Семиченко, А.І. Кіколова, Ю.Е. Сосновикової, А.О. Прохорова, Т.А. Нємчина та інших психологів показують, що психічні стани займають важливе місце в навчальному процесі, визначаючи його успішність. Емоції і стани нерозривно пов’язані. І ті й інші мають інтегровані функції й забезпечують реагування людини як цілісності особистості (у її духовній, психічній і тілесній єдності) на поточну ситуацію, на усі впливи, спрямовані на неї. Будь-який стан вміщує у собі певні емоції як невід’ємну складову. Емоційні стани – це клас станів, у яких емоційні характеристики виходять на перший план. Проблема психічних станів до кінця ще не вирішена, але значну увагу привертає вплив окремих психічних станів на навчальну діяльність.

Крім навчальної функції вищі навчальні заклади ставлять собі за мету виконувати ще й виховну, істотними компонентами якої є формування таких якостей особистості, як самостійність, здатність приймати відповідальні рішення, творчий підхід до будь-якої справи, вміння постійно вчитися, комунікабельність, здатність до співпраці, відповідальність і т.д. І досі недостатньо вивченим залишається вплив емоційних станів на навчальну діяльність та особистісний розвиток в юнацькому віці, що і зумовило наш інтерес до цього питання.

Мета і завдання роботи

Метою цієї роботи є теоретичне та емпіричне дослідження особливостей емоційної сфери в юнацькому віці.

Завдання дослідження:

• Проаналізувати наукову літературу з проблеми емоційної сфери особистості.

• Теоретично та емпірично дослідити особливості емоційної сфери студентів.

Аналіз розробки проблеми

У психологічній літературі проблема емоційно-вольової сфери особистості вивчалася багатьма вченими (О.І. Кульчицька, Я. Рейковський, К.Ізард, Є.П.Ільїн та ін.). Незважаючи на численні дослідження різних аспектів змісту феноменів емоцій і волі, вони залишаються не достатньо вивченими, а саме: потребує уточнення зміст, взаємозв’язок цих явищ та їх зв’язок з іншими психічними явищами.

Проаналізувавши деякі дослідження, можна умовно виділити декілька підходів до розуміння змісту емоцій. У першому підході (В. Вундт, Н.С. Курек та ін.) емоції розуміються як, насамперед, внутрішні зміни, що характеризуються безпосереднім впливом почуттів на протікання уявлень і, деякою мірою, впливом останніх на почуття [2, 7].

У інших працях (В.М. Смирнов та ін.) під емоціями розуміють безпосередні тимчасові переживання якого-небудь почуття [13].

Третій підхід до визначення емоцій (К. Ізард Я. Рейковський та ін.) полягає в тому, що вони розглядаються як особливий клас психічних процесів і станів, пов’язаних з потребами і мотивами, що відображають у формі безпосередньо-чуттєвих переживань значимість діючих на суб’єкта явищ і ситуацій [4, 10].

Четверта група авторів (П.В. Сімонов та ін.) вважає, що емоції – це стани, які визначаються якістю та інтенсивністю актуальної потреби індивіда і оцінкою вірогідності її задоволення [12].

П’ята група авторів (А.Я.Чебикін та ін.) розуміє емоції як складний психічний процес, пов’язаний з відображенням ставлення у формі специфічного полімодального почуттєвого тону, спрямованого на дії внутрішніх і зовнішніх факторів життєдіяльності [14].

Як ми бачимо, спільним в уявленнях усіх розглянутих нами підходів є розуміння емоцій як особливого виду процесів внутрішньої регуляції психічної діяльності й динаміки поведінки. Відмінності у думках авторів пов’язані з віднесенням емоцій до різних за тривалістю, інтенсивністю, детермінованістю груп психічних явищ.

Спираючись на уявлення К. Ізарда [4], Я. Рейковського [10] та інших у своїй роботі ми розглядаємо емоції як особливий процес психічної регуляції, що актуалізується під впливом подій, що викликають зміни у стані організму або у його взаєминах із середовищем.

Емоції людини відрізняються великою різноманітністю: за знаком і модальністю – у відповідності до ставлення до об’єкту емоційного переживання; за силою і тривалістю – від сильних короткочасних афектів до слабких, але тривалих настроїв; за ступенем особистісної задіяності в емоційний процес – від емоційного тону почуттів до стійких особистісних ставлень; за характером опосередкованості іншими психічними процесами: комунікативними, мисленнєвими, перцептивними, практичними та ін. – що знаходить своє вираження у загальній емоційній спрямованості особистості [4, 5, 10].

Важливу групу емоційних явищ складають емоційні якості особистості, загальні тенденції її емоційної сфери, її емоційність. Емоційність визначається як властивість особистості, що характеризує зміст, якість і динаміку її емоцій і почуттів [6].

Таким чином, емоційні властивості людини визначають характер протікання у неї емоційних процесів і станів, їх якісну своєрідність, функціональні особливості. Емоційні якості як втілення сутності властивостей особистості [2, 4] роблять свій внесок у специфіку її стосунків із людьми, беруть участь у виборі людиною сфери професійної діяльності і формуванні її індивідуального стилю, відображають і формують в цілому якість життєдіяльності людини [5, 6].

„Суттєвими якостями афективно-емоційної сфери... є полярності приємного – неприємного, ...протилежності напруження і розрядки, збудження і пригніченості” [6; с.551]. Параметрами емоцій виступають також їх інтенсивність, тривалість, швидкість виникнення та низка інших.

Характер домінуючих емоційних переживань суб’єкта, співвіднесений з реальними обставинами його життя протягом тривалого проміжку часу, особливості його емоційності як стійкої властивості особистості виражають ступінь і специфіку її життєвої адаптованості або, навпаки, дезадаптованості, і навіть ступінь і своєрідність її особистісної адекватності чи неадекватності – як прояву відповідності чи невідповідності характеристик його емоційних переживань соціально-педагогічним, медичним, культурним та іншим нормам [3, 8, 10]. Неадекватна емоційність небезпечна зниженням життєвого тонусу, фізичної та розумової працездатності, вегетативними, діяльнісними та поведінковими порушеннями [11, 14]. Тому для виконання навчальної та виховної функції у вищих навчальних закладах важливою є не тільки інтелектуальна сфера студентів, а й емоційна.

Вивчення психічних станів має особливе значення для психологічної науки в цілому, тому що саме вони є реальністю, що значною мірою регулює й спрямовує щоденне життя, обумовлює особливості людського буття.

Психічні стани можна розглядати як якісно однорідні прояви усіх психічних компонентів за певний проміжок часу. Це – єдність, цілісність усіх психічних елементів, і ця цілісність характеризується відносною стабільністю, особливою структурою, змістом. У психічних станах знаходять своє вираження ступінь активності функціонування психіки, або, інакше кажучи, інтенсивність протікання і вираження, а також модальність психічних властивостей і процесів

Психічні стани відображають усе те, що у певний проміжок часу відбувається у психіці людини. А це особливості протікання пізнавальних процесів (відчуттів, сприймання, пам’яті, мислення), емоційно-вольових (емоцій, почуттів, волі) та індивідуально-психічних проявів (темпераменту, характеру, здібностей), психологічна характеристика діяльності (її мотивація, ступінь усвідомленості).

Оскільки будь-який психічний стан сам впливає на протікання психічних процесів, він може переходити у властивість особистості, що у свою чергу зумовлює виникнення того чи іншого стану. Тому, на думку Є.П. Ільїна, слід розглядати зв’язок компонентів таким чином: процес = стан = властивість, враховуючи при цьому їх взаємозв’язок і взаємовплив [5].

Емоційні стани достатньо часто виділяють у якості самостійного класу. До цієї групи відносять велику кількість станів. Вона відрізняються значними перетинами з іншими класифікаціями і групами. Емоційні стани виділяють як окрему групу емоційних явищ, як сферу почуттів (емоцій), що охоплює три різнорідні групи явищ – емоційні реакції, емоційні стани та емоційні ставлення. Сьогодні у теорії станів не можна обійти синдром емоційного вигорання. Термін «емоційне вигорання» вперше введений у вжиток американським психологом Х. Фреденбергом у 1974 році. Він описав феномен, що спостерігав у себе і своїх колег (виснаження, втрата мотивації і відповідальності) і назвав його метафорою „вигорання”. Ним позначається психічний стан людей, що інтенсивно і тісно спілкуються з іншими [1].

Синдром емоційного вигорання – це стан емоційного, психічного, фізичного виснаження, що розвивається як результат хронічного невирішеного стресу на робочому місці. Розвиток даного синдрому характерний для альтруїстичних професій, де домінує турбота про людей (соціальні працівники, лікарі, медичні сестри, вчителі та ін.) [9].

Інший дослідник проблеми вигорання – Христина Маслач – соціальний психолог, визначила це поняття як синдром фізичного і емоційного виснаження, що включає розвиток негативної самооцінки, негативного ставлення до праці, втрату розуміння і співчуття стосовно клієнтів і пацієнтів [11].

Вважається, що синдром емоційного вигорання – це явище, пов’язане суто з професійною діяльністю, яка передбачає постійну взаємодію з людьми. Навчальна діяльність теж супроводжується взаємодією студентів як в середині групи, так і з викладачами. Це і зумовило наш інтерес до дослідження емоційної сфери особистості в юнацькому віці в умовах навчання у вищому навчальному закладі, і зокрема синдрому емоційного вигорання.

Результати дослідження

Намагаючись виявити особливості емоційної сфери студентів п’ятого року навчання, ми провели дослідження на вибірці студентів п’ятого курсу спеціальності „Психологія” Київського славістичного університету (15 осіб), Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова (15 осіб) та серед студентів спеціальності «Дизайн» Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» (20 осіб). Загальна кількість досліджуваних становила 50 осіб. Середній вік досліджуваних – 21 рік, серед них осіб жіночої статі – 40, чоловічої – 10.

Особливої уваги потребував пошук надійного інструментарію для дослідження особливостей емоційної сфери. Для виявлення спрямованості емоцій було використано чотирьохмодальнісний емоційний опитувальник Л.А. Рабінович, що спрямований не на виявлення у чистому вигляді емоцій, що переживаються (радості, гніву, страху, суму), а як схильність суб’єкта до оптимістичності чи песимістичності, до позитивного чи негативного емоційного фону [6].

Для виявлення тривожності і фрустрованості було використано методику „Самооцінка емоційних станів”, запропонована Г. Айзенком. У нашому варіанті взято дві шкали з чотирьох, що відносяться до емоційних станів (тривожність і фрустрованість) [6]. За допомогою цієї методики можна виявити ступінь вираженості схильності до певного стану.

Для доповнення результатів рівня тривожності ми застосували методику „Тривожність студентів” [6]. Вона є модифікацією опитувальника Ж. Тейлор і адаптована спеціально для студентів. Методика дає змогу виявити рівень емоційної нестійкості студентів. Для виявлення рівня емпатійності було застосовано методику „Діагностика рівня емпатії” І. М. Юсупова [6]. Вона дає змогу виявити рівень емпатійності і перевірити ступінь відвертості досліджуваного.

Для виявлення рівня агресивності було застосовано методику „Діагностика показників і форм агресії” А. Басса і А. Даркі, адаптовану А.К.Осницьким [6]. А. Басс і А. Даркі запропонували цей опитувальник для виявлення важливих показників і форм агресії. Для дослідження рівня емоційного вигорання було застосовано методику „Діагностика рівня емоційного вигорання” К. Маслач і С. Джексона (англ. – „Maslach Burnout Inventory”) [8]. Вона призначена для вимірювання ступеня емоційного вигорання у професіях типу „людина–людина”. Використаний нами варіант адаптований Н.Е. Водоп’яновою.

Вибір цих методик був зумовлений тим, що вони найчіткіше відображають завдання нашого дослідження, мають високу діагностичну здатність, стандартизованість. Важливим аргументом на користь цих методик є також можливість їх застосування у групі. Результати нашого емпіричного дослідження показали, що

• за спрямованістю у студентів п’ятого року навчання домінує емоція радості (77%), у 12,5% переважає страх, а 10,5% досліджуваних найчастіше відчувають гнів;

• більшості студентів властиві середній рівень тривожності і фрустрованості (58% і 52% відповідно);

• більшість студентів мають високий рівень емпатійності (38% – високий рівень і 54% - дуже високий);

• студентам п’ятого року навчання властива агресивність (середній показник кожного з видів реакцій 50%);

• та властивий середній рівень емоційного вигорання.

Окрім того, порівняльний аналіз міри вираженості кожного з досліджуваних показників емоційної сфери у студентів спеціальності «психологія» та «дизайн» за допомогою U – критерію Манна-Уітні показав, що:

• студенти-дизайнери переважають студентів-психологів за рівнем прояву гніву, страху, суму, за рівнем тривожності, підозріливості, за емоційним виснаженням, деперсоналізацією та за рівнем емоційного вигорання;

• студенти-психологи переважають студентів-дизайнерів за рівнем непрямої агресії;

• за усіма іншими досліджуваними показниками (переживання радості, фрустрованість, емпатійність, фізична агресія, вербальна агресія, негативізм, дратівливість, образа, почуття провини, редукція професійних досягнень) ці дві групи не відрізняються.

Кореляційний аналіз за критерієм рангової кореляції Спірмена показав, що досліджувані показники пов’язані між собою і є системою факторів, які характеризують емоційну сферу студентів п’ятого року навчання. Було виявлено кореляційні зв’язки емоційного вигорання з гнівом, страхом, сумом, образою, підозріливістю, фрустрованістю, тривожністю та емпатійністю.

Однак дані, отримані шляхом встановлення кореляційних зв’язків між усіма досліджуваними показниками, виявилися неоднозначними, було неможливо виділити фактори, що домінують в емоційній сфері студентів досліджуваної вибірки. Для відповіді на це питання був проведений розрахунок факторних вагів методом факторного аналізу виявлених нами особливостей емоційної сфери студентів п’ятого року навчання.

Нами встановлено, що емоційне вигорання студентів п’ятого курсу супроводжується такою ієрархією:

1. образа;
2. сум;
3. тривожність;
4. фрустрованість;
5. підозріливість;
6. страх;
7. гнів;
8. емпатійність.

Висновки

Отже, найвагомішим показником, що супроводжує емоційне вигорання є образа, за нею за ступенем вагомості йде сум, потім тривожність, фрустрованість, підозріливість і найменш вагомими є страх, гнів. Останнє місце у цій ієрархії займає емпатійність. Причини та фактори цього явища виходять за межі нашого дослідження. Результати нашого дослідження є суттєвими для створення сприятливих умов оволодіння професією у вищому навчальному закладі та для організації корекційної роботи зі студентами. Тому їх подальше глибоке вивчення, а саме пошук причин цього явища на більш ранніх етапах навчання, пошук шляхів запобігання емоційного вигорання та впровадження профілактичної роботи у загальноосвітніх навчальних закладах, є досить перспективним.

Список використаних джерел

1. Бурлачук Л.Ф. Словарь–справочник по психодиагностике / Л.Ф. Бурлачук, С.М. Морозов. – СПб.: Питер, 2001.–517с.
2. Вундт В. Психология душевных волнений / В. Вундт // Психология эмоций. Тексты /Под ред. В.К.Вилюнаса, Ю.Б.Гиппенрейтер. – М., Изд–во МГУ, 1984. – С. 47–63.
3. Зинченко В.П. Аффект и интеллект в образовании / В.П. Зинченко. – М.: Тривола, 1995. – 64 с.
4. Изард К.Э. Психология эмоций / К.Э. Изард. – СПб.: Питер, 2006. – 464 с.
5. Ильин Е.П. Теория функциональной системы и психифизиологические состояния / Е.П. Ильин // Теория функциональных систем в физиологии и психологии /АН СССР Инс–т психологии; Редкол.: Б.Ф. Ломов и др. – М.: Наука, 1978. – C. 325-346.
6. Ильин Е.П. Эмоции и чувства / Е.П. Ильин. – СПб.: Питер, 2001.– 752с.
7. Курек Н.С. Дефицит психической активности: пассивность личности и болезнь / Н.С. Курек. – М.: Институт психологии РАН, 1996. – 245с.
8. Немчин Т.А. Развитие учения о психических состояниях / Т.А. Немчин // Психические состояния. – СПб: Питер, 2000.– С.47 – 52.
9. Орел В.Е. Феномен «выгорания» в зарубежной психологии: эмпирические исследования / В.Е. Орел // Психологический журнал. – 2001. – Т.22, – №1. – С. 90–101.
10. Рейковский Я. Экспериментальная психология эмоций / Я. Рейковский; пер. с польск. В.К. Вилюнаса. – М.: Прогресс, 1979. – 392с.
11. Семиченко В.А. Психические состояния / В.А. Семиченко. – К.: Магистр – S, 1998. – 207с.
12. Симонов П.В. Что такое эмоция? / П.В. Симонов. – М.: Наука, 1966. – 95с.
13. Смирнов В.М. О психологии, психопатологии и физиологии эмоций / В.М. Смирнов, А.И. Трохачев // Чувства, влечения, эмоции. – Л., 1974.
14. Чебыкин А.Я. Диагностика социально–психологических особенностей эмоциональной сферы личности / А.Я. Чебыкин // Эмоциональная регуляция учебной деятельности. – М.: АН СССР, 1988. – С. 238–244.