Кузьменко В.У. Казка для дорослих. Постановка проблеми та заспокійлива бесіда з колишньою однокласницею
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Yrvi (Обговорення • внесок) (Створена сторінка: Кузьменко Віра Ульянівна, доктор психологічних наук, професор, [[Національний педагогі...) |
Nonomi (Обговорення • внесок) |
||
(Одна проміжна версія одного користувача не показана) | |||
Рядок 59: | Рядок 59: | ||
* ''Отак, Галинка, а то ти все – проблеми, проблеми, треба дивитись на життя з оптимізмом!'' - завершила я заспокійливу бесіду, запросила Галю у гості, щоб разом пошвендяти по ярмарку, а потім поклала слухавку, сіла та призадумалась, як би запобігти тому безробіттю клятому, що у майбутньому Галі заважатиме, бо вона мені не чужа все-ж таки. '''Втім, хто я така, щоби про це думати?''' | * ''Отак, Галинка, а то ти все – проблеми, проблеми, треба дивитись на життя з оптимізмом!'' - завершила я заспокійливу бесіду, запросила Галю у гості, щоб разом пошвендяти по ярмарку, а потім поклала слухавку, сіла та призадумалась, як би запобігти тому безробіттю клятому, що у майбутньому Галі заважатиме, бо вона мені не чужа все-ж таки. '''Втім, хто я така, щоби про це думати?''' | ||
− | + | {{Збірник наук. праць. - Випуск 2}} | |
[[Категорія:Наукові праці]] | [[Категорія:Наукові праці]] | ||
[[Категорія:Вісник психології і соціальної педагогіки. Збірник наук. праць]] | [[Категорія:Вісник психології і соціальної педагогіки. Збірник наук. праць]] | ||
− | |||
[[Категорія:НПУ імені М.П. Драгоманова]] | [[Категорія:НПУ імені М.П. Драгоманова]] | ||
[[Категорія:Наукові праці Кузьменко В.У.]] | [[Категорія:Наукові праці Кузьменко В.У.]] |
Поточна версія на 05:50, 17 травня 2012
Кузьменко Віра Ульянівна, доктор психологічних наук, професор, Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова, м. Київ
Одним незлим тихим вечором подзвонила мені колишня однокласниця Галка Овчаренко та розказала про своє життя-буття. Все нормально в неї, хоча й проблем достатньо, проте на голову не капле, і все у них є. Попитала про нашу родину, про що я теж докладно доповіла. Побалакали про те про се, полаяли Верхню палатку, а також Нижню, а потім Галя – нібито проміж іншим, але так суворо! – мені каже:
- Онуку свою віддала до школи, а там попередили, що вчитись тепер доведеться дванадцять років. Що ви там, вчені, собі думаєте?
І замовкла – відповіді чекає. Ну тобто не риторичне питання задала, а проблему переді мною поставила. Закхекала я у відповідь, немовби закашлялась, ну просто зовсім говорити не можу, але все ж таки пробелькотіла розгублено:
- Ну так закінчить школу у вісімнадцять років, подумаєш, було таке і раніше, коли 11-річне навчання ще не скасували, пам’ятаєш? У 70-роки минулого століття, коли ми з тобою у початкову школу ходили.
- Е-е, ні, у вісімнадцять не закінчить – досить грубо перервала мене Галя, – онука у нас груднева, тому пішла у школу майже у сім років, отже і закінчить її майже у 19. І шо? Хто декретні школярці платити стане, якщо вона народить зарано?
- Які декретні? Виховувати дитину треба, правила моральні пояснювати, приклад хорошої поведінки показувати та книжки розумні читати – це допоможе! – запевнила я подругу.
- На-а-а-і-і-і-в-н-а-а-а-я-я! - процідила єхидно Галина, – донька у мене з 13 років як ягідка, ледве хлопців відганяла. Не знаю, як дочекалась, аби заміж вийшла. А онука викапана з неї, а тепер ба! що по телебаченню показують, спробуй утримати! Не на півночі живемо, тут діти раніше визрівають, тому й шлюб з вісімнадцяти років брати дозволено. Так що, будуть тепер декретні старшокласницям виплачувати?
- Послухай, Галя, є така концепція – профільного навчання, де сказано, що у старших класах діти – ну хто найбільш амбалістий та вчитись не хоче, то можуть переходити у ПТУ або училище. А звідти й у декрет піти можна.
- Ой, сама йди у ПТУ, з нас вистачить того, чому я там навчилась! - зойкнула Галина у слухавку так, що аж у вухах задзеленчало, але потім спокійніше продовжила, - Моя онука буде повну середню освіту отримувати, бо це престижніше. Так що ж тепер робити, не знаю, нас уже попередили, що назад вороття не буде. І хто таке придумав?
- Європейські вимоги такі є – стандартами звуться, отже треба до них усю систему підлаштувати. Так це ж добре, Галю, ти сама щастя свого не розумієш, дурненька (це я помстилась за на-а-а-і-і-івн-у-ю, хоча й коротше промовила, без Галиної протяжності нахабної, таким чином виявивши благородство душевне, хоча і маленького розміру). Ти от послухай, я тобі зараз усе поясню. У тебе ж мислення прогностичного немає, і картина світу неповно сформована, а скоро безробіття гряде всесвітнє, і куди онука твоя без освіти та ще й з дитинкою маленькою на руках піде? Тебе підсиджувати буде, з робочого місця тебе зганяти? А так у школі сидітиме та вчителя слухатиме, і твоє робоче місце тобі залишиться. Будеш працювати досхочу.
Тут зовсім Галка зайшлася, начисто забувши про те, що вона вже давно поважна Галина Іванівна.
- З якою такою дитинкою? А-А-А!!!! – заверещала бабуся турботлива, – Хто це мене буде підсиджувати??? Онука моя рідна??? АА-А-А!!! Хай вона працює, а мені - пенсію заслужену та достойну покладуть!!! АА-А-А!!! І буду я по Європах їздити та по фітнесах качатися. А-А-А!!!!
- Та покладуть тобі пенсію… Слухай, вгамуйся, ти не знаєш, скільки вже коштів державних в оцю систему вкладено, у розробку підручників та інші справи архіважливі.
- Не вгамуюсь, бо ти не уявляєш, скільки я вже грошей власних вклала в онучку свою, а в мене все копійка до копієчки наперед прораховано, бо ми кредити сплачуємо…А-А-А!!!
Переслухала я Галку-Галину-натепер Галину Іванівну та провела з нею заспокійливу бесіду психотерапевтичного характеру з метою збереження емоційного благополуччя її та свого. Отже, розповіла їй про те, що у нас на ярмарку районному робиться та скільки товарів різноманітних там у продажу. Тепер і Вам перекажу про наш
Солом’янський ярмарок.
Ото у неділю походили по проспекту, де ярмарок закружили. Ну й дива, скажу я вам, є на що подивитись! Багацько товару різного - як дріб’язкового, так і значущого, один - для споживання реального, а інше - так, задля поміряти нашвидкоруч або й без поспіху. Є тут добро й домашнього виробництва, є й фабричної якості, міряно-неміряно багатства польового та лісового, як з лівого берега, так і з правого, як з півночі, так і з півдня теж понавозили - один перед одним похвалитися та киян порадувати.
Ширвжитку речі, скажу я вам, користі неймовірної і вибору необмеженого. Тут тобі і сукні, і шкарпетки, і труси сімейні – для родини, і парадні – аби у відрядження поїхати, і мочалу різної довжини помацати запросто можна – і на щітку начеплену, і за мотузку прив’язану, і на палицю намотану. Піжамок жіночих і кальсонів чоловічих, штанішок вовняних – мабуть ще з радянських ліній залишились, і нічнушек з кружавчиками – ой-ой-ой скільки! Мештики зимові, зкачані з теплої вовни та розфарбовані під натуральне, приємно посміхаються та цінами відлякують, подушечки-думочки надихають на довгі роздуми та примушують голівками гойдати громадян незаможних.
Ось і пальта жіночі – з матерьялу штучного, по-європейські непримітного, трохи кудлатого та по-нашому, азіатському, блискавками осяяного, як гроза на початку травня. Комірці та закрильця лакованими смужечками причепурені та акуратними грядочками видрою натуральною прикрашені - куди там Європі братися! А на рукавчиках – ріжки металеві весело поблискують, отим падлюкам вухатим, що по дві юпочки зараз носять - одна на одній нозі волохатій, а друга на іншій – делікатно натякають на їхнє минуле безрадісне. Та й майбутнє заодно.
Рушники теж не відстають від пальт, бо вже давно з радянської лінії сплигнули, а до світової ще не дострибують. Отож вони у руках одразу і розлазяться та ниточками оголеними наприкінці стрічечки радісно мерехтять. Фарби – яскраві, різнобарвні, ото єдно що лишень до першого ополіскування. А потім усе точно як по Європі стане – одноманітним, бурувато-зеленуватим та по краях бурульками візьметься. Вже не кажу про кашлатишки.
Така ж приємна картина і у продуктовому секторі. Є на що подивитися та що у руки взяти! З медом різнокольоровим банки та горщики, відерця та цілі відра пластикові, соти справжнісінькі на сонечку виблискують – покупцям дулі крутять. Риби – будь-якого гатунку та вартості – видимо-невидимо! І мертва, і жива, і напівжива, і напівзадушена, і напівзаморожена, і приморожена та заморожена повністю з усіма потрохами або й без таких, з голівкою цілою або й з відрубаною.
Гуси, курки, індики, качки – і жирнуваті, і худорляві, і жовтуваті, й зеленуваті, а також рум’янобокі теж зустрічаються. Свининки, телятинки, поросятинки – і сиром’ятої, і сиробитої, і напівпідбитої, і сирокопченої, і жирнуватої, і пісної – з хвостиками та без таких, з квіточками, що у носиках-п’ятачках зручно розташовані, та без них, і трохи підфарбованої, і зовсім розкрашеної – майже всюди, куди око не поклади. Те ж саме і з ковбасами, баликами та рулетиками.
Овочі, я вам скажу, ну просто як генерали у відставці – один в один. Серед них і картопелька з морквою, що поставу могутньо утримує, і бурячок продовгуватий, що тулуб витягнув, немовби вправу на килимку робить, і капуста – та зовсім пишно, майже по-панському порозкладала своє листя на полицях. Лежать вони і нібито пригадують подвиги колишні по боротьбі за щастя вітамінне. Хто більше набрався – того першим і беруть.
Фрукта – рясна та здорова, як заморська, так і вітчизняна – без жодної червоточинки, пухкенькими щічками посміхається, покупців до себе підманює, здоров’я та наснаги усім обіцяє. Сухофрукти – на дошках посічені та у пічках посушені, на митницях протрушені та у вітрилах просіяні, у кіосках цукровою пудрою пересипані та медом духмяним перекидані – милуйся досхочу. А квітів – сила-силенна, що по горщиках та гірляндах, по букетах та вазонах розподілені – дивитись не передивитись, нюхати не перенюхати, купувати та задоволення отримувати! Солодощі – то це просто окрема розмова, оскільки у дану бесіду вони вже не помістилися.
- Отак, Галинка, а то ти все – проблеми, проблеми, треба дивитись на життя з оптимізмом! - завершила я заспокійливу бесіду, запросила Галю у гості, щоб разом пошвендяти по ярмарку, а потім поклала слухавку, сіла та призадумалась, як би запобігти тому безробіттю клятому, що у майбутньому Галі заважатиме, бо вона мені не чужа все-ж таки. Втім, хто я така, щоби про це думати?