Терещенко М.В. Можливі шляхи подолання ілюзорної картини світу у сімейних стосунках
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Терещенко Марія Вікторівна, викладач Інституту психології і соціальної педагогіки Київського університету ім. Бориса Грінченка, м. Київ
У статті розкривається поняття картини світу, ілюзорної картини світу, потенціалу людини, життєвого сценарію, діадичного зв'язку. Обґрунтовується небезпечність життя у світі ілюзій. Також надаються деякі поради щодо подолання ілюзій у сімейних стосунках.
В статье раскрывается понятие, иллюзорной картины мира, потенциала человека, жизненного сценария, диадической связи. Обосновывается опасность жизни в мире иллюзий. Также предоставляются некоторые советы относительно преодоления иллюзий в семейных отношениях.
«Якби більшість сучасних сімей не були розсадниками вульгарності, то саме вони могли б бути провідниками роботи загального духу. Але механічні матері та батьки уміють лише лепетати - роби як всі!
Навчайте молодих будувати свої міста!»
- (М. Реріх, філософ, письменник, художник, мандрівник)
Основною формою і одночасно моделлю для всіх інших соціальних груп є так звана первинна група, в більшості випадків – сім'я. Саме в сім'ї здобувається перший і – при певних обставинах – основний соціальний досвід. Стабільна, повноцінно функціонуюча сім'я дає змогу всім її членам задовольняти життєво необхідні потреби, такі як потреба в любові, в емоційній близькості, в захисті, у визнанні, у самоствердженні, у підтримці, в розкритті власної індивідуальності та неповторності.
Але сьогодні ми спостерігаємо певну уявність сімейних стосунків: «втечу» від самотності, страх не виправдати сподівань батьків, страх «бути не такими як всі».
Вступаючи в шлюб, людина вже, як правило, має свою власну картину світу. І якщо вона була побудована на основі викривлених уявлень, на існуючих стереотипах та готових схемах часто далеких від реальності, тоді така картина світу може бути значною перешкодою на шляху сімейного та особистого щастя.
Ілюзії закладаються в світосприйнятті людини ще в дитинстві, а потім можуть підкріплюватись батьками та суспільством. Дитині закладають програму її майбутнього дорослого життя: з якими людьми спілкуватись, з ким одружуватись, де і ким працювати. Людина майже позбавлена можливості робити власний життєвий вибір. І це все може бути зумовлено уявленнями та настановами батьків.
Стереотипні, ілюзорні уявлення можуть впливати на різні сфери людського життя: вони значно спотворюють уявлення людей про самих себе та про оточуючий світ; ілюзії зачіпають один з найважливіших аспектів життя – призводять до спотворення міжособистісних стосунків.
З.Фрейд пояснює життя людей в ілюзіях тим, що ці ілюзії допомагають їм винести страждання реального життя. Якщо люди зможуть зрозуміти, що таке ілюзії, для чого вони існують, тобто «якщо вони зможуть прокинутись від свого напівсонного стану, тоді вони зможуть усвідомити власні сили та можливості змінити себе та реальність таким чином, що ілюзії будуть не потрібні. Спотворена картина реальності значно послаблює людину» [7].
Тому сьогодні, коли сучасна сім'я переживає значні проблеми соціально-економічного характеру, що часто відволікає або не дає можливості їй реалізувати свої функції стосовно створення психологічного, духовного комфорту як дорослим, так і дітям, що призводить до проблем самотності, нерозуміння, викликає різні страхи, усвідомити сутність ілюзорної картини світу може бути досить важливим завданням для кожної людини. А усвідомити сутність ілюзій – це вже перший крок до подолання обмежень які вони створюють. Як зазначає Е. Фромм: «Людина має внутрішнє прагнення розширювати свої знання про дійсність, а це означає приближуватись до істини. Процес підвищення усвідомленості є ніщо інше, як процес пробудження, прозріння та бачення того, що переді мною. Усвідомлення означає розставання з ілюзіями і в мірі, в якій це можливо, процес звільнення. Відкриваючи істину, людина змінюється сама, тому що більше прозріває і може передати цю міру прозріння тим, хто йде за нею» [9].
Мета: спробувати визначити поняття ілюзорної картини світу, її вплив на сімейні стосунки, виявити можливі шляхи подолання ілюзорності сімейних стосунків.
Завдання:
- На основі аналізу наукової літератури розкрити сутність поняття ілюзорної картини світу, спробувати виділити її діагностичні критерії.
- Визначити та обґрунтувати можливі шляхи подолання ілюзорної картини світу у сімейних стосунках, зокрема у вихованні дітей.
Подружні та сімейні стосунки – це складні соціальні утворення, обумовлені потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення. Унікальність шлюбу і сім’ї полягає в їх емоційному та кровно-родинному потенціалі [10]. Подружні стосунки, як найбільш важливі та близькі із всіх можливих стосунків, визначають весь спосіб існування, який відрізняється мистецтвом бути разом. Подружні стосунки хоч і є, з точки зору структури, більш простими по відношенню до сімейних, але саме взаємодія між чоловіком та дружиною впливає на психічний та фізичний стан кожного члена сім'ї та на психологічний клімат сім'ї в цілому.
Сім'я відіграє основну роль у розвитку здорової, самодостатньої, здатної реалізувати свій потенціал дитини. Всім нам відомо, що кожна людина має певний потенціал. «Потенціал – це сила, необхідна для певної дії, але ще не перетворена у певну форму. Наприклад, земля містить гумус (потенціал) для росту і розвитку рослин» [3]. Але чи реалізується цей потенціал залежить від того, чи буде сприяти цьому найближче оточення, а також, звичайно, бажання та зусилля конкретної людини.
Рух у правильному напрямку для конкретної людини і складає реалізацію, приносить задоволення від життя, від власних дій. Але часто люди знаходяться в полоні ілюзій, які заважають їм рухатись у правильному напрямку, будувати власне життя на основі власного розуму.
Формування та розвиток власної картини світу – це реалізація потреби людини орієнтуватись у світі не лише фізично, а й інтелектуально, на основі аналізу та систематизації отриманої інформації та власного досвіду, переживань, вражень, а також саморегуляція на цій основі своєї поведінки і діяльності. «У людини може бути раціональна картина світу, яку вона будує сама на основі розуму, а може бути зовсім ілюзорна міфологічна або ідеологічна – в будь-якому випадку вона виконує функцію орієнтації» [8; 7].
Картина світу – це не стале та постійне утворення. Створюючи її, людина збирає факти, добре обґрунтовані гіпотези, не забуваючи при цьому, що будь-яке знання може бути обмеженим та хибними. «Світ постійно змінюється – адже він пізнаний для нас лише у вигляді нашого внутрішнього психічного образу, і, коли образ змінюється, не завжди легко встановити, вирішити, що змінилось – тільки світ, чи тільки ми, або ж разом зі світом змінились і ми» [11; 222].
Образ світу може змінюватись весь час так само, як весь час може змінюватись наша думка про нас самих. Кожне нове відкриття, кожна думка може надати світу нове обличчя. «Кожна людина рано чи пізно вичерпує себе, але в її ж інтересах необхідно уникати цього якомога довше, а цього можна досягти лише в тому випадку, якщо людина не дозволить усталитись образу світу, а кожну нову думку буде перевіряти, визначати її внесок у картину світу» [11; 223].
Так, наприклад, Ортега-і-Гасет Х. в своїй праці «Місія Університету», говорить про те, що життя — це хаос, дика пуща, плутанина. Людина губиться в ньому. Та її розум реагує на це відчуття катастрофи й розгубленості: розум працює, щоб знайти в пущі "стежки" й "дороги", тобто ясні й сталі уявлення про Всесвіт, незаперечні переконання щодо того, якими є речі і світ. Ця сукупність, ця система ідей є культурою в істинному значенні слова. Культура — те, що вирятовує з життєвої катастрофи, вона дозволяє людині жити так, щоб її життя не стало безглуздою трагедією чи повним здичавінням [5].
Далі він зазначає, що «як люди, ми не можемо жити без уявлень. Від них залежить те, що ми робимо, а жити — це не тільки робити те або те. Так, найдавніша книга Індії каже: Наші дії йдуть услід за нашими думками так само, як колесо воза котиться за ратицями бика. Ми — це наші уявлення».
К. Г. Юнг зазначає, що велике значення в картині світу мають установки: «Картину світу можна було б описати як абстрактно сформовану установку. Установка є психологічним поняттям, яке характеризує орієнтацію на ціль або, так би мовити, «вище уявлення», особливе розташування психічних змістів. Психологічна установка має ідею, ціль, яка підтримується та обґрунтовується досвідом, принципами, емоційним враженням» [11; 220].
Зважаючи на те, що установка може бути неусвідомленою або недостатньо усвідомленою, К. Г Юнг наголошує на тому, що можна говорити картину світу лише в тому випадку коли людина робить серйозні спроби абстрактно або наочно сформувати свою установку, з'ясувати для самої себе, чому та для чого ми робимо саме такі вчинки та живемо саме таким чином. Розвиток свідомості обумовлює розвиток картини світу. Усвідомлення причин та цілей, здобуття досвіду, знань є механізмами її розвитку [11; 222-223].
Далі К. Г. Юнг говорить про те, що «уявлення, яке складається в людини про світ, є образом того, що вона називає світом. Саме на цей образ, виходячи з його особливостей, людина орієнтується в своїй адаптації» [11; 223]. Так же свідомо або несвідомо створюються і певні уявлення та установки про сімейне життя, образ майбутнього чоловіка/дружини (як зазначає К. Юнг, на створення образів впливають наші батьки, а, відповідно, і індивідуальне та колективне несвідоме).
Звичайно, сімейні установки, традиції, міфи, сценарії не можуть ніяк не вплинути на власні очікування та уявлення про шлюб, сім'ю. Є.І. Головаха, Н.В. Паніна говорять, що «тому так нелегко проходить перший етап створення молодої сім'ї, що кожний з подружжя приходить в неї зі своїми сімейними традиціями. Самі по собі традиції кожної сім'ї нічим не гірші інших, але співіснувати разом вони можуть не завжди» [2; 30].
Варто зазначити, що досить часто вплив батьківської сім'ї набуває патологічного характеру. Наприклад, Е. Фромм наголошує, що власна нерозірваність з батьками складає основу невротичної любові, коли вже будучи дорослими, люди переносять чекання і страхи, які переживали стосовно батьків, на кохану людину. «Ці люди ніколи не звільняються від образу залежності і, подорослішавши, шукають цей образ у своїх любовних вимогах. У подібних випадках людина – у змісті почуттів – залишається дитиною 2,5 або 12 років, хоча інтелектуально і соціально вона знаходиться на рівні свого віку. У найбільш важких випадках емоційна незрілість веде до порушень соціальної дієздатності; у менш важких випадках конфлікт обмежується сферою інтимних стосунків» [8]. Так діє нерозривний симбіотичний зв'язок.
Отже, створюючи картину світу, людина може осмислювати себе та своє місце в реальності. Бачити світ означає також бачити себе. Перешкодою цьому може бути страх та бажання, які керують людиною та створюють викривлену або, «ілюзорну картину світу», як її називає Д.О. Леонтьєв у передмові до праці Е. Фромма «Мистецтво любити» [8; 6].
Після вивчення літератури з проблеми формування ілюзорної картини світу людини [1, 2, 3, 6, 7, 8, 9, 11], ми дійшли висновку, що ілюзорна картина світу– це викривлені та хибні уявлення людей про навколишній світ та самих себе, сформованих на основі відсутності або недостатності інформації і заміни її хибними уявленнями, схемами та стереотипами. Звичайно, всі ці явища можуть значно спрощувати життя людини, адже не потрібно створювати щось нове, своє, а можна використовувати вже існуючі стереотипи, задані схеми, які досить часто відірвані від реальності; не потрібно пізнавати світ та людей, а натомість можна перенести на них власні проекції. Людина може постійно виправдовувати свою бездіяльність, неуспішність тим, що в неї нічого не вийде, адже вона ні на що не здатна – в основі лежить страх поразки, нездійснення сподівань.
Сьогодні виховання зорієнтовано на амбіції, досягнення влади, нагромадження матеріальних благ, честолюбство. Як тільки дитина приходить в цей світ, їй відразу дають програму, карту за якою вона повинна жити. Вона ще не усвідомила ким хоче стати, що принесе їй радість, від чого вона зможе стати щасливою, як її відразу ж програмують. Отримавши таку програму, вона вже не зможе прожити власне життя.
Так, наприклад, Е. Берн досліджуючи проблему людських взаємин, говорить про сценарій, як життєвий план, який постійно розгортається, формується в ранньому дитинстві, в основному, під впливом батьків. Цей психологічний імпульс з великою силою штовхає людину вперед, назустріч її долі, і дуже часто незалежно від її опору чи вільного вибору. Далі Е. Берн наголошує на тому, що людина, яка діє за готовими формулами – це вже не реальна особистість. Однак, саме такі люди і становлять більшість людства [1; 206].
Виходячи з визначення поняття, ілюзорної картини світу, ми робимо спробу виділити наступні діагностичні критерії ілюзорності картини світу:
- Наявність готових схем, сценаріїв; стереотипів. Стереотип – це, як правило, не критично сприйняте та перетворене в особисту оціночну норму суспільно прийняте судження. Психологічна значимість стереотипів полягає в економії думок та відчуттів в процесі сприймання, оцінювання та розуміння іншої особистості та подій навколишнього світу [2; 56]. В кожній конкретній ситуації людина знаходиться під впливом цілого ряду стереотипів, які взаємодіючи можуть не тільки закріплюватись або посилюватись, але й взаємознищуватись або послаблюватись.
- Нерозривний діадичний зв'язок. Діада – це реальність життя людини, яку неможливо виключити. А. Менегетті стверджує, що все життя – це діада, рух. Будь-яка реальність є такою, і існує, перебуваючи у стосунках. «Діада означає: рух удвох, при якому рух одного не може відбуватись без руху іншого; це єдинство дії; один із яких не може почати діяти, жити без співіснування з іншим. Наприклад, наші легені не можуть функціонувати без кисню» [3; 231].
- Упередження, які віддаляють людину від реальності. «Упередження – це напевне найпоширеніша неправильна установка в соціальних стосунках. Така установка, яка склалась на основі визначеного досвіду, опосередкована генералізацією, ідентифікацією та проекцією переноситься на інші ситуації. Упередження – це вирок, який винесений до розгляду обставин справи і до того ж афективно забарвлений» [6; 175].
Варто зазначити, що існують способи виявлення нереальності ілюзій, але це ніяк не заважає людям продовжувати залишатись в їх тенетах, що свідчить про значну поширеність свого роду «психопатологічної ліні», через яку багато людей залишаються в стражданнях та незгодах в той час, коли мають все необхідне для щасливого життя. Як показує великий досвід східної прикладної психології, більш за все подоланню ілюзій сприяє заглиблювання людиною у розгляд подій та фактів особистого внутрішнього світу.
Розглянемо які існують шляхи подолання ілюзорної картини світу у сімейних стосунках.
1. Намагатись як батькам, так і їх дітям звільнитись від стереотипів, готових схем. Е. Фромм звертає увагу на те, що більшість людей є «тупими». Мова йде не про людей, в яких відсутній деякий рівень розуміння, який вимірюють шляхом тестів на розумові здібності, а нерозуміння очевидних явищ, невміння уловлювати протиріччя всередині явищ, пов'язувати різні і не явно очевидні факти. Ця «тупість» найбільш помітна у поглядах людей на особисті стосунки і суспільні справи. Е. Фромм ставить питання: «Чому люди не можуть замінити самі очевидні факти особистого і суспільного життя, а замість цього чіпляються за стереотипи, які постійно повторюються і не дають відповіді не на одне питання»? Розумові здібності, крім вроджених даних, виступають в більшій мірі як функція незалежності, бадьорості та життєздатності; «тупість» – в такій же мірі результат покірності, страху, внутрішньої жертовності. Якщо суттєва частина розуміння складається з уміння бачити зв'язки між фактами, які до цього не сприймались як пов'язані, то той, хто притримується умовностей, не наважиться визнати такі зв'язки; людина, яка боїться бути не як всі, не зможе визнати фікцію за фікцію, що буде заважати їй у відкритті дійсності.
Так, Маленький хлопчик в казці про Голого Короля побачив, що король голий не тому, що він розумніший за дорослих, він просто не став іще конформістом. Кожне нове відкриття – це пригода, а шукачам пригод потрібна не тільки визначена степінь самовпевненості, але й життєва енергія, і радість, які можна знайти лише у тих, для кого життя – це щось більше, ніж бажання уникнути напруження та болі. Для того щоб зменшити загальний рівень «тупості», потрібні люди незалежні, рішучі, такі що люблять.
2. Розірвати діадичний (як його називає А. Менегетті) або симбіотичний (за визначенням Е. Фромма) зв'язок.
Діада починається у стосунках «мати-дитина». Вона починається з народження дитини і триває до тих пір, поки людина дорослішає, накопичує досвід і переживання, стаючи більш самостійною, її дії стають особистими, її вибір належить тільки їй. Як приводить приклад А. Менегетті, подібно до того, як кожна клітина народжується зсередини іншої клітини, але потім, по мірі розвитку віддаляється від неї, так і для людини цей розрив, хоч і болючий, але необхідний для досягнення реальної незалежності.
До тих пір, поки суб'єкт залишається в діадичних стосунках, він не здатний до самостійного руху. Тому батьки повинні з любов'ю відпускати дитину, давати їй можливість власного вибору.
Отже, діти існують не для батьків, а для життя. Батьки підтримують своїх дітей, допомагають зробити їм перший крок, виводять в світ. А якщо батьки будуть утримувати своїх дітей постійно коло себе, то вони або ж знищать своїх батьків, або ж самі почнуть хворіти. Як зазначає А. Менегетті, діти – це вклад дорослих в життя, в формування соціальних цінностей, але він ніяк не повинен впливати на потребу людини в самореалізації.
3. Наступний критерій дуже пов'язаний з розривом симбіотичного зв'язку, адже досить розповсюдженою є ілюзія про те, що діти належать батькам або дружина/чоловік – чоловіку/дружині. Ми часто забуваємо про те, що люди – не речі, вони не можуть належати іншій людині. Людиною не можливо володіти, їй не можливо диктувати власні правила життя, нав'язувати власні цінності, переробляти під власне розуміння світу.
Але люди звикли володіти всім, і це можна досить добре спостерігати, коли люди спілкуючись висловлюються наступним чином: «У мене безсоння», замість того, щоб говорити: «Я не можу спати»; або «У мене проблеми», замість: «мені сумно», а також інші подібні висловлювання, наприклад: «У мене щасливий шлюб», замість «Я і моя дружина (чоловік) любимо один одного». «Всі категорії процесу буття перетворюються в категорії володіння. Сучасна людина має все: машину, будинок, роботу, дітей, шлюб, проблеми, задоволення. І якщо всього цього їй недостатньо, у неї є свій психоаналітик. Вона сама є ніщо» [9; 326].
Батьки повинні усвідомити, перш за все те, що жодна людина не належить іншій, як річ, будинок, машина та все інше чим звикли володіти. При цьому, визнаючи право кожної людини на власне життя. Важливо сприймати її такою, якою вона є, і не спотворювати її образ власними бажаннями та страхами.
Отже, ніколи не варто занадто сильно оберігати дитину. Якщо здоров'ю та життю дитини нічого не загрожує, її варто залишити в спокої. Людина, яка постійно прагне контролювати іншу людину глибоко нещасна, оскільки намагається реалізувати себе, володіючи не собою, а іншими. Будь-яке бажання володіти завжди іде всупереч із життєвою функціональністю.
4. Не потрібно намагатись прилучати дитину до якоїсь групи. Талановиті люди не піднімаються вище середнього рівня загальноприйнятої міжнародної культури.
Щоб розвинулась творча особистість, її слід надати самій собі. В суспільстві підкріплюється опосередкованість і гальмується реалізація творчих здібностей.
5. Не потрібно залишатись з чоловіком заради блага дітей. Батьки повинні бути разом при взаємній любові. Але вести разом життя заради дітей не можна – це не функціонально, і діти ростуть зіпсованими, швидко уловлюючи правила гри і шантажуючи то одного, то іншого з батьків.
6. Діти повинні самостійно навчитись вирішувати власні проблеми. Контролювати дитину потрібно на відстані, і в тій мірі, в якій це необхідно, якщо взагалі необхідно.
Якщо дитина розумна, відрізняється від інших і їй потрібно поїхати, наприклад, в інше місце, щоб поступити в університет, або піти із сім'ї, щоб знайти роботу, то батьки повинні зрозуміти це і відпустити свою дитину. Після вісімнадцяти-двадцяти років дитину слід відпустити, а не прив'язувати її до дому. У неї є власні можливості, потенціал, який вона повинна реалізувати, розум. Дитина – не є неповноцінною істотою.
А. Менегетті наголошує на тому, що жінка повинна мати професію, власні інтереси, а постійна опіка про дітей веде лише до її власної фрустрації, може привести до фізіологічних хвороб як її, так і її дитини.
Висновки:
З вищесказаного, можна зрозуміти, що для того щоб позбутись хибних та викривлених, уявлень і бути щасливими в сімейному житті та реалізувати свій потенціал та свої можливості, людям потрібно будувати свої стосунки на основі любові, взаєморозумінні та віри у власні можливості та у можливості власної дитини. Адже, як зауважує Е. Фромм, одною з головних умов розвитку потенційних можливостей дитини – є віра в її потенційні можливості людини, яка займає важливе місце в житті дитини.
Існування цієї віри відрізняє виховання від маніпулювання. Виховання – це допомога дитині в реалізації її потенційних можливостей. Маніпулювання протилежне вихованню; воно засноване на відсутності віри в ріст потенційних можливостей і на переконаннях, що з дитиною все буде добре, тільки якщо дорослий вкладе в неї те, що йому здається бажаним та потрібним для щастя, і придушить в ній те, що вважається небажаним [35; 198].
Дотримуючись принципу виховання на основі потенційних можливостей дитини, батьки можуть звільнитись від певних стереотипів, упереджень встановлених суспільством та самими батьками, а отже жити на основі власних уявлень.
Перспективою подальшого теоретичного та емпіричного дослідження є уточнення, розширення поняття ілюзорної картини світу, виявлення інших діагностичних критеріїв та шляхів подолання ілюзорності картини світу у сімейних стосунках.
Список використаних джерел:
- Берн Э. Игры, в которые играют люди: Психология человеческих взаимоотношений; Люди которые играют в игры: Психология человеческой судьбы / Берн Э. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. – 480 с.
- Головаха И. Е. Психология человеческого взаимопонимания / Головаха И. Е., Панина Н. В.– К. Политиздат Украины, 1989. – 189 с.
- Менегетти А. Психосоматика / Менегетти А. – М.: ННБФ "Психосоматика", 2005. – 360 с.
- Менегетти А. Проект Человек / Менегетти А. – М.: ННБФ "Онтопсихология", 2003. – 336 с.
- Ортега-і-Гасет Х. Місія Університету [електронний ресурс] / Ортега-і-Гасет Х. – Л.: Літопис, 2002 256с. – Режим доступу до книги: [1].
- Пезешкиан Н. Психотерапия повседневной жизни / Пезешкиан Н. – СПб.: Речь, 2004. – 288 с.
- Фрейд З. Будущее одной иллюзии [електронний ресурс] / Фрейд З. Будущее одной иллюзии – Режим доступу до книги: [2]
- Фромм Е. Искусство любить / Фромм Е. – СПб.: Азбука, 2002. – 221с.
- Фромм Е. Иметь или быть? / Фромм Е. – М., 1998. – 448 с.
- Шнейдер Л. Б. Семейная психология / Шнейдер Л. Б. – М.: Мысль, 2005. – 765 с.
- Юнг К. Г. Проблемы души нашего времени / Юнг К. Г.– М.: Прогресс, 2006. – 331 с.
- Юнг К. Г. Структура психики и архетипы / Юнг К. Г. – М.: Флинта, 2007. – 303 с.