Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Ященко Ганна Анатоліївна – студентка Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, напрям підготовки «Дошкільна освіта», кафедра іноземних мов і методик їх навчання Київського університету імені Бориса Грінченка

У статті розглянуто теоретичні визначення функціональної одиниці лексико – фразеологічного мінімуму англійської мови. У семантичній класифікації В.В. Виноградового перераховується безліч визначень фразеологічної одиниці багатьма науковцями. Сам він відкрив термін "фразеологічна одиниця". Варто зазначити, що єдності серед них немає, тому термін «фразеологія» можна назвати лінгвістичним терміном широкого значення, що більше підходить для опису різноманітних структурних та семантичних типів фраз.

Ключові слова: фразеологія, фразеологічна одиниця, фразеологізм, лексика, лексична одиниця.

В статье рассмотрены теоретические определения функциональной единицы лексико - фразеологического минимума английского языка. В семантической классификации В.В. Виноградов перечисляется множество определений фразеологической единицы многими учеными. Сам он открыл термин "фразеологическая единица". Стоит отметить, что единства среди них нет, поэтому термин «фразеология» можно назвать лингвистическим термином широкого значения, что больше подходит для описания различных структурных и семантических типов фраз.

Ключевые слова: фразеология, фразеологическая единица, фразеологизм, лексика, лексическая единица.

The article deals with the theoretical definition of the functional units of lexical - minimum idiomatic English. In semantic classification VV Vinogradov converted many definitions of phraseological units by many scientists. He himself discovered the term "phraseological unit". It should be noted that the unity among them, so the term "phraseology" can be called a linguistic term broad sense that is more suitable to describe the various types of structural and semantic phrases.

Key words: phraseology, phraseological unit, phraseologism, lexis, lexical unit.

Зміст 1 Постановка проблеми 2 Аналіз досліджень 3 Постановка мети дослідження 4 Виклад основного матеріалу 5 Висновок 6 Список використаних джерел

Постановка проблеми

В будь – якій природній мові, обслуговуючої сучасне суспільство, налічується до 100 і більше тисяч зареєстрованих слів і словосполучень, які є більш-менш загальновживаними, додатково до цілого ряду глосаріїв термінологічної, вузькоспеціальної, жаргоновой, діалектної та іншої лексики. Між тим практично всі відомі форми навчання іноземної мови характеризуються одною, постійно притаманною їм рисою – дефіцитом учбового часу і практики, а отже, прагматично відчутною закономірністю неможливості в рамках цих форм навчити всьому словниковому складу мови.

Останніми десятиріччями жодна галузь лінгвістичної науки не привертала до себе такої уваги мовознавців, як фразеологія. Якщо у 50 роки про неї писали, що вона ще перебуває у стані "прихованого" розвитку, то нині можна сказати, що фразеологія по праву зайняла місце самостійної лінгвістичної дисципліни. Становленню фразеології як галузі лінгвістики сприяло здійснене у працях таких мовознавців як М. В. Ломоносова, Ф. І. Буслаєва, О.О. Потебні, І. І. Срезневського, П. Ф. Фортунатова, О. О. Шахматова ґрунтовне дослідження синтаксичної природи словосполучень, а також висвітлення стилістико-семантичних особливостей стійких комплексів слів[1].

Аналіз досліджень

Вагомий внесок у розробку проблем фразеології зробили Л. А. Булаховський, Л. С. Паламарчук, Г. М. Удовиченко, П. Й. Горецький, М. М Сидоренко, Н. А. Москаленко, О. С. Юрченко та інші.

В. П. Жуков вважає, що фразеологізм – «стійка та відтворювана окремооформлена одиниця мови, що складається із компонентів, наділена цілісним значенням та може сполучатися з іншими словами» [2]. У цьому визначенні перераховуються основні ознаки ФО (фразеологічна одиниця), а саме відтворюваність, окремооформленість, цілісне значення, обмежена валентність, проте не береться до уваги семантичний аспект ФО.

Т. І. Арбекова розглядає фразеологічну одиницю (фразеологізм) як «сполучення слів з низьким показником комбінаторності, який є обумовленим структурно-семантичними особливостями компонентів (або одного з них) або особливим характером відношення словосполучення до дійсності, а також сполученням двох факторів» [3]. Т.І. Арбекова говорить лише про те, що ФО мають низький показник комбінаторності, тобто обмежену валентність. Дане визначення також не охоплює усієї специфіки ФО.

Л. В. Архангельський визначає фразеологічну одиницю як «існуюча у мові на даному етапі її історичного розвитку постійна комбінація словесних знаків: гранична або цілісна, що відтворюється у мові її носіїв, яка заснована на внутрішній залежності її членів, яка складається мінімум з двох строго визначених одиниць лексичного рівня, які знаходяться у певній послідовності, яка граматично організована за існуючими (або що існували) моделями словосполучень або речень, яка має єдине значення» [4].

Постановка мети дослідження

Метою даної статті є долідження теоретичних визначень функціональної одиниці лексико – фразеологічного мінімуму англійської мови. А також ознайомлення з сематичною класифікацією В. В. Воноградового.

Виклад основного матеріалу

Фразеологізм – це самостійна мовна одиниця, яка характеризується відповідними диференційними ознаками. Такими ознаками для фразеологічних одиниць є: 1) фразеологічне значення; 2) компонентний склад; 3) граматичні категорії [5]. Визначення диференційних ознак ФО дає підстави встановити обсяг предмета фразеології, а також дозволяє розглядати фразеологізми як окремі самостійні одиниці мови, відмінні від слова, словосполучення і речення, а разом з тим і як такі, що мають з останніми багато спільного.

Утворення фразеологічних одиниць, їх щоденна поява – це живий і постійний процес, викликаний самою потребою людського спілкування. Цей процес пов'язується і спирається на найрізноманітніші сторони, якісь значимі ознаки, факти, дії, уподібнюючи нове найменування із цими ознаками, фактами, предметами та діями.

З загальнолінгвістичної точки зору одиницею лексичної системи мови є слово - термін, добре зрозумілий і широковживаний, хоча в строго науковому сенсі недостатньо точно дефинірований. Слова як одиниці , що займають ярус семантично релевантних знаків мови, щільно оформлені і щільно відтворюванні в мові. Це дає підставу віднести їх до категорії "готових" знаків, на яких в процесі говоріння створюються "нові" знаки ( словосполучення, речення, тексти). Втім, дану закономірність в знако утворюванні не слід розуміти як абсолютну, оскільки в мовній практиці використовуються "готові" знаки і на більш високому рівні - рівні словосполучення і речення. Так, за даними Л. А. Леонової, в сучасній англійській мові реєструється до 9000 "готових" речень (що не є фразеологізмами) , що мають певну приватність і широко використовуються в повсякденному спілкуванні. Кожне слово володіє певним значенням , семантикою . Точніше, воно складається з двох обов'язкових компонентів - лексеми і сенем. Слово - це відносно стабільний, що володіє певною автономією в ізольованому і зв'язковому мовному вживанні комплекс фонем, за яким в практиці спілкування в даний період розвитку мови закріплене деякі значення [8].

Отже, фразеологізми і слова – відмінні одне від одного поняття, але їх можна характеризувати певними спільними рисами, а саме наявністю значення та здатністю виконувати синтаксичні функції.

Лексика, словниковий склад - це матерія мови. Мовлення не може існувати без лексики; граматика в основному відображає взаємозв'язки слів, які в мовленні є носіями значення .

Зазвичай лексику ототожнюють з словами, тобто лексика складається із слів, до яких відносяться так звані кореневі, безафіксні слова {to take, to bring a book), складні {copybook) та похідні слова (friendship). Однак, відповідно до лінгвістичних та методичних критеріїв до лексики можна віднести інші одиниці, які мають зі словами спільне те, що вони також цілісно відтворюються у мовленні і означають якийсь предмет дійсності. Отже, до розряду лексичних одиниць слід віднести:

• слова;
• сталі словосполучення — номінативні (the British Commonwealth) та фразеологічні (it rains cats and dogs)
• вирази-кліше (What'syour name?) .

Вказані нами одиниці є лексичними одиницями і є об’єктом навчання лексики.

Одиницею навчання лексичного матеріалу є лексична одиниця - мовний знак, який відрізняється від інших єдністю та гармонією між змістом та формою. В поняття форма входить: а) зоровий образ; б) слуховий образ; в) артикуляційний; г) рукомоторний [5]. Зміст слова - це ідеальне утворення, яке складається з наступних компонентів: а) образ позначуваного предмета - уявлення про предмет; б) значення слова - сума суттєвих ознак предмета; в) суть або смисл - місце, яке займає позначуваний предмет та відповідний йому образ в діяльності суб'єкта .

Існування слова (лексичної одиниці) і його функціонування визначається єдністю його форми і змісту. При цьому обидві сторони слова володіють варіативністю: в певних межах вимова може змінюватися; в більшості випадків значення реалізується в декількох лексико-семантичних варіантах. Отже, оволодіння формою слова та його змістом повинне здійснюватись в процесі цілеспрямованої навчальної діяльності.

Вживання слова пов'язане з його граматичним оформленням, завдяки якому воно утворює різні словоформи: good — better, to bring — brought.

Окрім власних, «внутрішніх» властивостей, слову притаманні також особливі, «зовнішні» властивості — здатність до сполучуваності з іншими словами, завдяки чому утворюються нові словосполучення, а з них — синтагми і фрази. Сполучуваність — доволі важлива функціональна характеристика слова.

Активний словниковий мінімум - це обмежений лексичний матеріал, користуючись яким учні повинні виражати свої думки усно і письмово, а також розуміти інших людей. Кожну порцію лексичного матеріалу потрібно опрацьовувати ретельно і цілеспрямовано.

Пасивний словниковий мінімум - це значно ширший лексичний матеріал, на основі якого будується процес читання і сприймання чужого мовлення на слух. Тобто в учнів повинні розвинутись рецептивні лексичні навички, при яких вони зможуть впізнавати слово за деякими опорами в його графіці і на основі синтаксичної форми та синхронно співвідносити із значенням. Засвоєння лексики тут може відбуватись двома шляхами: 1) через її цілеспрямоване опрацювання; 2) під час мимовільного запам'ятовування. Розглянемо принципи (критерії) відбору активного лексичного мінімуму за С. П. Шатіловим: 1. Семантичний принцип полягає в тому, що слова, які відбирають, повинні виражати найбільш важливі поняття з тієї тематики, з якою учні зустрічаються, вивчаючи іноземну мову. Тобто, кожна тема повинна охоплювати певне коло слів для побудови різних висловлювань. 2. Принцип сполучуваності. На перший план виходить здатність слова сполучатись з іншими, тобто щоб такі слова могли бути елементами великої кількості висловлювань. 3. За принципом стилістичної необмеженості лексичний мінімум містить слова, вживання яких не обмежується якимось одним мовним стилем. Недоцільно було б переобтяжувати учнів словами, які переважно вживаються в науковій або діловій мові. Проте певні винятки доводиться робити щодо слів, які вживаються у розмовному стилі. У старших класах, де більше уваги приділяється читанню, слід ознайомлювати учнів з лексичними особливостями книжково-письмового стилю. 4. У відповідності з принципом частотності в словниковий мінімум включаються найуживаніші і літературно-розмовні слова та звороти. 5. Принцип виключення синонімів означає, що з синонімічного ряду в словник включається лише одне, нейтральне і найуживаніше слово. 6. Принцип словотворчої цінності полягає в тому, що на уроках вивчають лише найпродуктивніші слова в словотворчому відношенні, від яких за допомогою афіксів можна утворити велику кількість інших слів. 7. принцип виключення інтернаціональних слів

Отже, введення та пояснення нових лексичних одиниць повинно орієнтуватися на ті аспекти лексичних одиниць, які викликають труднощі та шукати шляхи їх подолання, щоб полегшити сприймання та збільшити ефективність наступного тренування чи практики.

Особливе місце у мовознавстві займає семантична класифікація В. В. Виноградова.

Опрацьована на ґрунті синтаксичних ідей О. О. Шахматова з урахуванням результатів наукових досліджень швейцарського стиліста Баллі, ця класифікація по суті започаткувала основи фразеології як лінгвістичної дисципліни. Термін "фразеологічна одиниця", введений саме В.В. Виноградовим, мав використовуватися для позначення тих сполук, які не утворюються в процесі мовлення, а відтворюються за традицією. Отже, відтворюваність, на думку В.В. Виноградова, є основною ознакою фразеологізму [6].

Б. О. Ларін під фразеологічними одиницями розумів такі стійкі словосполуки, які характеризуються втратою первісних реалій і появою нового метафоричного значення. "Фразеологічна одиниця, – зазначає О. М. Бабкін, – це така одиниця мови, якій властива цільність, що виникає у результаті послаблення лексичного значення у слів її компонентів". С. Г. Гаврін підкреслює: "Фразеологічна одиниця - це відтворювана загальновживана мовна одиниця, цілісна за своїм значенням і складена з двох і більше повнозначних слів" [3].

"Фразеологічна одиниця, – на думку М. М. Шанського, – це відтворювана в готовому вигляді одиниця мови із двох і більше наголошуваних компонентів слівного характеру, фіксована (тобто постійна) за своїм значенням, складом і структурою". В. П. Жуков фразеологізмом називає "стійку, нарізно оформлену відтворювану одиницю мови, наділену цілісним (або рідше, частково цілісним) значенням і здатну сполучатися з іншими словами".

Л. І. Ройзензон фразеологізми називав стійкими словесними комплексами (ССК): "Усі стійкі словесні комплекси характеризуються тим, що вони існують у мові як готові одиниці, здатні творити мовлення як його будівельний матеріал: тільки ця риса об'єднує всі без винятку одиниці, що входять до фонду ССК мови.

Дещо інші ознаки фразеологічних одиниць подає В. М. Мокієнко. Він пише: "фразеологізми визначаються трьома постійними для стійких сполук характеристиками: роздільною оформленістю, відносною стійкістю (відтворюваністю в готовому вигляді) і експресивністю" [7]. Виділяючи ці характеристики як основні ознаки фразеологізму, дослідник відзначає, що перші дві з них є властиві мові, а третя – мовленню, що саме аналізом взаємодії кожної із зазначених характеристик можна виявити суперечливу суть фразеологічного сполучення і обмежити обсяг фразеології.

Висновок

Мова – це засіб спілкування між людьми у суспільстві. Тому кожен з її аспектів слід аналізувати та вивчати. Що стосується фразеології, слід відзначити, що це одна з найбільш популярних сфер лексикології, якій приділяють увагу багато відомих лінгвістів. Варто зазначити, що єдності серед них немає, тому термін «фразеологія» можна назвати лінгвістичним терміном широкого значення, що більше підходить для опису різноманітних структурних та семантичних типів фраз.

Список використаних джерел

1. Гак В.Г. Фразеология, образность и культура// Советская лексикография. Сборник статей. – М., 1988. – С. 159 – 169.
2. Жуков В.П. Семантика фразеологических оборотов / В.П. Жуков. – М.: «Просвещение», 1978. – 160 с.
3. Арбекова Т.И. Лексикология английского языка / Т.И. Арбекова. – М.: «Высшая школа», 1977. – 240 с.
4. Архангельський В.А. Устойчивые фразы в современном русском языке / В.А. Архангельский – Ростов н/Д.: изд-во Рост. ун-та, 1964. – 315 с.
5. Южченко В.Д. Народження і життя фразеологізму. – К.: Рад. школа, 1988. – 144с.
6. Виноградов В.В. Лексикология и лексикография. – М., 1977. – 254с.
7. Мокиенко В.М. Славянская фразеология. – М., 1989. – 98с.
8. Леонова Л.А. Реестр «готовых» предложений современного английского бытового диалога. – Калинин, 1972. – 176 с.

---

---