Садовенко О.С. Образ щастя у психологічній картині світу студента
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Садовенко Ольга Сергіївна, магістрант психології Інституту психології та соціальної педагогіки Київського університету імені Бориса Грінченка, м. Київ
УДК: 159.9.07
У статті здійснено огляд сучасних концепцій картини світу та деяких її особливостей, а також уявлень з приводу щастя та його емпіричного еквіваленту суб’єктивного благополуччя. На основі проведеного дослідження висвітлено образ щастя у психологічній картині світу студента.
Ключові слова: картина світу, образ світу, модель світу, щастя, суб’єктивне благополуччя, образ щастя.
В статье осуществлен обзор современных концепций картины мира и некоторых ее особенностей, а также представлений по поводу счастья и его эмпирического эквивалента субъективного благополучия. На основе проведенного исследования рассмотрен образ счастья в психологической картине мира студента.
Ключевые слова: картина мира, образ мира, модель мира, счастье, субъективное благополучие, образ счастья.
The article carried a review of modern concepts of world view and some of its features, theories of happiness and its empirical equivalent - subjective well-being. Based on the research examined the image of happiness in psychological worldview of the student.
Keywords: world-view, the image of the world, model of the world, happiness, subjective well-being, the image of happiness.
Зміст |
Актуальність дослідження
Світ розвивається. Розвивається наука. Інформації стає все більше. Людина з найдавніших часів мала цілісну систему уявлень про себе та навколишній світ, про свою роль і місце в ньому, про просторову й тимчасову послідовність подій, їхні причини, значення й цілі. Такою цілісною системою світобудови володіє кожна культура, усередині якої формується світогляд окремої особистості.
Античний філософ мав можливість увібрати у себе всі ті знання, що були доступні тогочасній людині. Натомість зараз, цілі інститути працюють лише з певною галуззю науки, настільки великою є та кількість інформації, якою володіє людство[3].
При взаємодії людини зі світом утворюється особлива психологічна реальність - картина світу. З розвитком цивілізації й нагромадженням величезного обсягу різнорідної інформації за допомогою наукових відкриттів, картина світу втратила свою внутрішньокультурну цілісність і стала надзвичайно варіативною. Картина світу тепер являє собою цілісну конструкцію світу з виділених свідомістю елементів, актуально значимих, ціннісних і несуперечливих для окремої людської особистості. Варіацій картини світу існує стільки, скільки її носіїв, і кожна людина є конструктором власного світу. У повсякденному житті світ і картина світу злиті в єдине ціле[3].
Саме тому вивчення категорії «картина світу» може дати змогу об’єднати та систематизувати всі цінності, накопичені людством за весь період його історії.
Актуальність вивчення щастя обумовлюється тим, що психологія детально вивчає розлади психіки, дуже багато знає про шизофренію, депресію, нав'язливі стани і інші хвороби душі, їхні причини і внутрішні закономірності, риси характеру, які часто супроводжують такі хвороби. Вона приділяє значну увагу людським слабкостям. Вивчаються причини депресії, стресові стани, поведінка жертви. Людиною володіють потяги, «дитячі травми», установки – вона постає досить пасивною істотою. Поза увагою часто лишаються сильні сторони людини, її творчий потенціал, здорове існування окремої людини та людської спільноти [7]. Ми в своїй роботі вирішили звернути увагу саме на ті фактори, які роблять людину щасливою.
Стан дослідження проблеми
Думку про те, що створення картини світу є необхідним моментом для життєдіяльності людини, розвивав А. Ейнштейн : «Людина прагне яким-небудь адекватним способом створити в собі просту і ясну картину світу для того, щоб певною мірою спробувати замінити цей світ створеною в такий спосіб картиною. Цим займаються художник, поет, філософ і натураліст, кожний по-своєму. На цю картину світу і її оформлення людина переносить центр тяжіння свого духовного життя, щоб у ній знайти спокій і впевненість, які вона не може знайти у запаморочливій круговерті власного життя» [12].
Якщо в XIX столітті картина світу трактувалося як філолофсько-світоглядне утворення, то для ХХ століття, особливо для його другої половини, це науково-філософська система уявлень про загальні властивості й закономірності світу (природи, соціального середовища).
Як відзначав М. Планк, поняття картини світу стали вживати, боячись ілюзії ототожнення теоретичного об'єкта й реальності [3].
Категорією психології поняття картина світу стала досить недавно. Під час дослідження ми виявили значну кількість понять, змістовне наповнення яких багато в чому збігається зі значенням психологічної картини світу. Серед них особливо відмітимо такі як «карта світу» А. Кожибскі, «модель світу», «когнітивна карта» Е.Толмана, «образ світу» О.М. Леонтьєва та загальнофілософську категорію «світогляд».
Очевидно, що осягнути всю об’єктивну дійсність в цілому для людини неможливо. Тому за допомогою процесів генералізації, невключення та викривлення людина моделює свою власну реальність – картину світу. Надалі взаємодія із навколишнім світом відбувається через побудовану людиною модель[5,10].
Для людини не існує іншої дійсності, окрім власної картини світу, і вона не матиме змоги сприйняти те, що, можливо, існуватиме у «іншій реальності». Якщо чогось немає в описі світу, то у полі сприйняття людини воно саме собою ніколи не з'явиться. У картині світу принципово не може з'явитися об'єкт, якому у його описі, не приписаний статус існування. А будь-який опис використовує конкретні форми та має обмежений обсяг. Відповідно, всесвіт кожної людини – це щось принципово обмежене. При цьому все, чого немає в описі, залишиться за межами картини світу. У людини не буде ніякої можливості взаємодіяти з цим, відчути, почути, побачити або подумати. Це є єдине реальне обмеження всесвіту людини. Сприйняття відбувається в площині, що задається конкретною картиною світу.
Для самої людини її власна картина світу – несуперечлива. Але кількість абсолютно різних її варіацій нічим не обмежена і кожна з цих варіацій визначає буття конкретної людини. Дві взаємовиключні картини світу не можуть бути одночасно істинними. Однак обидві можуть бути невірними. Можемо припустити, що єдино правильної та цілком істинної картини світу не існує. Оскільки якщо б така була наявна, то з будь-якою іншою людина не змогла б існувати.
Людина не є ізольованою істотою і її розвиток відбувається у соціальному середовищі. Тому окрім того, що кожна людина володіє індивідуальною картиною світу, своєю картиною володіє і група людей. Тобто, крім варіативної індивідуальної частини, існує якась загальна, спільна для всієї групи частина картини світу. Як відзначав Е. Еріксон, «картина світу є універсальною, всеосяжною концепцією, яка (якщо вона життєздатна) інтегрує, організовує колективну уяву». Саме через цей факт і існує така кількість досліджень та концепцій, побудованих на взаємозв’язку між картиною світу і культурою [3, 12].
Стосовно щастя і його емпіричного еквівалента «суб’єктивне благополуччя» на основі аналізу літератури ми зробили наступні висновки.
Поняття щастя, спочатку, вивчалося філософією. Дві основні філософські течії, які зосереджували увагу на концептуалізації поняття щастя, мали назву евдемонізму та гедонізму.
Гедонізм (гр. - насолода, задоволення) – етичне вчення, відповідно до якого задоволення є головною чеснотою, вищим благом та метою життя. Основоположником гедонізму вважається давньогрецький філософ Аристипп, сучасник Сократа. Аристипп розрізняє два стани душі людини: задоволення як м'який, ніжний та біль як грубий, рвучкий рух душі. Між видами задоволення, на думку філософа, різниці немає, кожне з них за своєю сутністю якісно схоже на інше. Шлях до щастя на думку Аристиппа лежить у досягненні максимального задоволення, уникаючи при цьому болі. Сенс життя – саме в одержанні фізичного задоволення.
Евдемонізм (гр. - процвітання, блаженство) – етичний напрямок, який розглядає блаженство, щастя,задоволення або користь (для когось або всіх одразу) як ціль та мотив всіх прагнень.
Прихильники евдемонізму вважали людину щасливою, якщо вона могла розвивати свої духовні та тілесні здібності. Вважалося що це ощасливить не тільки її, а й інших, забезпечить повагу сучасників та славна пам'ять нащадків.
Найбільш повно ідеї евдемонізму в їхньому первісному варіанті виражені у вченні Епікура, для якого прагнення до задоволення є основою моральної поведінки, а саме задоволення - вищим благом. Ідея евдемонічного щастя лежить також в основі етичної концепції Арістотеля, відповідно до якого стан щастя-блаженства як вищої досконалості(совершенства) припускає прагнення людини відповідати своєму призначенню («даймону») або «справжньому Я», що набувається шляхом розвитку всіх тих можливостей, які закладені не тільки в особливостях людини як виду, але унікальним образом представлені в кожному людському індивідові [2, 6].
Таким чином, зародившись у давньогрецької філософії, ідеї гедонізму й евдемонізму визначили дві основні лінії у становленні такої наукової дисципліни як психологія щастя.
Ідеї гедонізму одержали розвиток у біхевіоризмі, психоаналізі й навіть дали назву окремому напрямку сучасної психології - гедоністичній.
Ідеї евдемонізму знайшли відображення у багатьох сучасних теоріях особистості в рамках гуманістичної, екзистенціальної й позитивної психології, наприклад, у ідеях про «повністю функціонуючу особистість» К.Роджерса, «особистісну ідентичності» (personal identity) Е.Ериксона, «самоактуалізації» A.Маслоу, «особистісній виразності» (personal expressiveness) А.Уотермана, психологічній теорії «суб'єктивного благополуччя» (subjective well-being - емоційній і когнітивній оцінці людьми задоволеності власним життям). (Е.Дінер, С.Ріфф, Б.Сінгер та ін.), концепції «аутентичного щастя» М.Селігмана
Перші психологічні дослідження стосовно питання щастя можна знайти, починаючи з 40х років ХХ ст. Психологічні дослідження щастя частіше за все проводять у рамках таких напрямків як позитивна психологія, екзистенційна та гуманістична психологія [1].
Так, у рамках гуманістичної психології ми відмітили теорію А.Маслоу про самоактуалізацію та вчення про сенс життя В.Франкла.
Мартін Селігман, засновник позитивної психології, запропонував свою формулу щастя: Щ = Г+Ж+В, де
Щ – щастя. І - індивідуальний діапазон, генетично визначений рівень щастя, що залишається відносно стабільним протягом життя й, до якого ми повертаємося досить швидко після більшості значущих подій у нашому житті. Визначає щастя приблизно на 50 %. Ж - це зовнішні життєві обставини (родина, діти, релігія, повсякденна діяльність), визначає щастя приблизно на 10 %. В - фактори, що піддаються вольовому контролю, тобто усвідомлених дій, що потребують зусиль, які людина може вибрати для себе (визначають щастя на 40 %) [8].
Ми можемо говорити про існування щасливих людей у тому розумінні, що показники щастя досить стійкі у часі, а різні аспекти суб'єктивного благополуччя взаємозалежні. Дослідження із залученням близнюків свідчать і про існування генетичного джерела цих якостей. Позитивні емоції менш стабільні, ніж негативні, на них сильніше впливають ситуаційні фактори.
Спостерігається кореляція благополуччя з різноманітними когнітивними аспектами особистості. Сильний взаємозв'язок виявлений між щастям і внутрішнім контролем, самооцінкою, оптимізмом і наявністю мети в житті. Остання характеризується неухильним прагненням до цілей, які носять реалістичний характер і для досягнення яких людина має потрібні ресурси.
Деякі дослідники вважають, що особистісні якості більшою мірою визначають рівень щастя, ніж приналежність до раси, соціального класу, фактор грошей, соціальні відносини, робота, дозвілля, релігія та інші змінні зовнішнього середовища [1].
Особистісні якості позначаються на переживанні щастя разом із зовнішніми факторами. А особистість взаємодіє із ситуацією в тому розумінні, що певний тип людей більше реагує на приємні обставини, а щастя досягається завдяки самостійному вибору й регулюванню ситуацій і відносин. Люди, які мають недостатньо розвинуті соціальні навички та відрізняються високою тривожністю часто уникають багатьох ситуацій, які іншим людям приносять задоволення [1].
Позитивні ілюзії можна вважати фактором, який у складній ситуації може стати «другим диханням». Виходячи з того, що всю картину світу людини можна вважати ілюзорною, то позитивні ілюзії відповідно будуть ефективнішими за негативні.
Аналіз результатів дослідження
На основі проаналізованого теоретичного матеріалу ми провели емпіричне дослідження образу щастя як складової картини світу.
Надійність і вірогідність дослідження забезпечувалася репрезентативністю вибірки: 40 студентів-психологів, віком від 17 до 25 років (середній вік респондентів — 20 років) для першої частини дослідження та 78 студентів різних ВНЗ для другої (для аналізу міні-творів про щастя); застосуванням методів, адекватних меті і завданням дослідження, поєднанням кількісного і якісного аналізу. Така кількість досліджуваних дала нам можливість достатньо глибоко проаналізувати образ щастя особистості.
У нашому дослідженні було використано такі методики: «Тест смисло-життєвих орієнтацій» адаптований Д.О. Леонтьєвим, тест-опитувальник самоставлення В.В. Століна та Р. Пантилеєва, тест «Шкала суб’єктивного благополуччя» та опитувальник «Міні-мульт» (скорочений варіант Мінесотського багатофакторного особистісного опитувальника) у адаптації Ф.Б. Березіна та М.П. Мірошникова). Також досліджуваним було запропоновано написати міні-твір «Мій образ щастя» на основі якого проводився контент-аналіз.
Для обробки первинних даних і забезпечення достовірності та значимості отриманих результатів було використано методи аналізу, синтезу, групування, систематизації (при роботі із таблицями); методи визначення середніх значень та відсотків (при роботі із рангами, порядковими номерами); критерій незалежності χ2 Пірсона. Також використовувався факторний аналіз для виявлення найвпливовіших елементів щодо суб’єктивного благополуччя.
З рис. 1. видно, найвищою є кореляція показників шкали суб’єктивного благополуччя із показниками тесту «СЖО». Так, найвищою є кореляція зі шкалою «Локус контролю життя» на рівні 0,67. Високими також є показники кореляції зі шкалами «Цілі» (на рівні 0,5), «Процес» (на рівні 0,4) та «Локус контролю “Я”» (також на рівні 0,4). Також ми спостерігаємо кореляцію на рівні 0,4 зі шкалами S (інтегральна) та ІІ (аутосимпатія) «Тесту-опитувальника самоставлення».
Зі шкалами опитувальника «Міні-мульт», як ми і прогнозували, кореляція від’ємна. Найвищою виявилася кореляція суб’єктивного благополуччя зі шкалою депресії (на рівні 0,6). Збільшення показників кожної з розглянутих особистісних якостей (зростання параметрів) веде до зменшення (зниження) показника суб’єктивного благополуччя. Це означає, що менше людина схильна до депресивних проявів, то більш вираженим є суб’єктивне благополуччя.
Для виявлення системотворчих компонентів щастя ми застосували факторний аналіз. Основним системотворчим фактором із тих, які ми вибрали для аналізу, виявилося саме суб’єктивне благополуччя (0.56). Тепер ми можемо підтвердити правдивість вислову Піфагора «Не женися за щастям: воно завжди у тобі самому». Перифразовуючи його можна сказати, що щастя (а саме його образ) знаходиться у картині світу людини, і події життя є лише «відображенням» внутрішнього світу.
Наступним за значимістю фактором є шкала «Процеси» (СЖО). Так як ця шкала є показником того, чи може людина знаходитися у ситуації «тут і тепер», то ми робимо висновок про важливість цієї навички. Людина, перебуваючи у реальному теперішньому світі «цього моменту» оволодіває інструментом для досягнення щастя. Також важливими виявилися фактори «Цілі» (шкала «Цілі» СЖО) та «Аутосимпатія» (ІІ шкала «Теста-опитувальника самоставлення»).
Важливість осмисленості життя довів В.Франкл, розробивши теорію та технологію логотерапії. Результати нашого емпіричного дослідженнч підтвердили відомі висновки американських психологів про вплив наявності цілі у житті на суб’єктивне благополуччя. Саме осмисленість власного життя відіграє велику роль у підвищенні рівня суб’єктивного благополуччя людини[1].
Проведення контент-аналізу міні-творів на тему «Мій образ щастя» дало нам можливість визначити такі дихотомії/критерії аналізу:
- людина має заслужити щастя - людина народжена для щастя;
причиною щастя є зовнішні фактори - причиною щастя є внутрішні фактори;
- позбавлення (избавление) чогось - набуття (приобретение)
- візуальне - аудіальне - кінестетичне сприйняття щастя;
- орієнтація на процес (процесуальність, протяжність щастя) - результат (одномоментність, фіксованість);
- екстравертоване - інтравертоване сприйняття чи переживання щастя;
- ціннісно-потребнісний компонент (задоволення потреб чи досягнення чогось/цінностей).
Саме проводячи цю частину дослідження вдалося найбільш гостро побачити відмінності у розумінні щастя різними людьми. А тепер детальніше звернемося до кожного з критеріїв. (курсивом наведені приклади)
1. Протиборство цих двох ідей зародилося досить давно. У творчості Ф.Достоєвського знаходимо думку, що для того, щоб відчути щастя, людина має його «заслужити»: «його (щастя), по-перше, заслужити треба, а , по-друге, тільки на тлі неприємностей відчуваєш, що таке щастя...» бачимо, що людина не просто не дозволить собі бути щасливою, але і створить такі умови щоб це щастя було нетривалим (для «порівняння»). На противагу цьому Л. Толстой пише про те, що людина народжена для щастя. Так, якщо людина вважає, що щастя потрібно заслужити, то навіть у ситуації, коли воно було б можливим спрацює обмежуюче переконання. Натомість людина, яка не обмежує себе умовами, може почуватися більш вільно у виборі своєї поведінки.
Наступні дві протилежні думки – причиною щастя є зовнішні чи внутрішні фактори. Існує велика різниця – чи сама людина керує своїми почуттями, чи вони її захоплюють. Так, людина визначаючи щастя: «гармонія в душі, що мало залежить від зовнішніх обставин» визнає, що щастя є породженням внутрішнього світу людини. А кажучи, що щастя можливе лише, наприклад, «коли немає проблем з особистим життям» людина знімає відповідальність з себе і перекладає її на зовнішні обставини.
Для людини щастя може бути пов’язане із позбавленням чогось неприємного – відчуттям полегшення. Тут можливі варіанти: «відпочинок після важкої роботи», «коли ніщо, навіть агресивно налаштовані люди, не турбують тебе», «стан душі, коли тебе не хвилюють тривоги та турботи, коли є можливість забутися» Або так само можливий варіант, що щастя пов’язане із набуттям чогось, досягненням: «коли тобі вдається те, над чим ти стараєшся».
Залежно від того як (візуально, аудіально, кінестетично) людина сприймає світ, таким же чином вона і переживає щастя. Так, для візуально орієнтованих людей характерними є слова «краса», «все стає яскравим, наче спалахує райдуга», «світ стає різнокольоровим», «захід сонця неймовірних фарб або веселка у півнеба» - тобто увага приділяється основним чином зоровій модальності. Для аудіалів є властивими: «душа співає», «неначе грає музика». Кінестет буде пов’язувати переживання щастя з тілесними відчуттями: «відчуття під ребрами, можливо відчуття свого серця», «немов метелики в середині, які пурхають».
Протиставлення розуміння щастя як моменту, обмеженого у часі, чи як способу сприйняття світу та себе в ньому. «Воно існує лише мить, не може бути вічним» або «Щастя - це одна хвилина, про яку пам'ятаєш все життя» чи на противагу «Щастя це не кінцева крапка...це шлях», «Щастя - це не станція призначення, а спосіб подорожувати.»
Переживання щастя екстравертом ми пов’язували зі словами «хочеться розказати всім навколо», «поділитися щастям»; інтровертом – «усамітнившись, спілкуватись з природою».
Деякі люди приділяють велику увагу саме задоволенню потреб. Іноді у визначенні охоплюються всі потреби одразу: «стан, що виражається у повному задоволенні актуальних (або однієї найбільш актуальної) потреб». Чи окремі потреби, зокрема у безпеці та захищеності: «Для мене щастя-бути впевненим у завтрашньому дні» чи «щастя полягає в грошах» (мова йшлася про відчуття безпеки яку вони надають); соціальні потреби (причетності, любові): «розуміння, що я комусь потрібна... це коли я люблю і мене люблять...». Досить нечасто зустрічаються згадки про пізнавальні потреби: «пізнання чогось нового, насолода самим процесом одержання нової інформації», або «осягнення істини».
Деколи трапляються повідомлення, в яких заперечується можливість існування щастя. Заперечення можливості існування щастя може свідчити про те, що категорія щастя не представлена у картині світу людини. Також можливо, що рівень розвитку картини світу не дозволяє оперувати такими філософськими категоріями як щастя.
Висновки
У нашому дослідженні була виявлена висока залежність між суб’єктивним благополуччям та усвідомленням своєї можливості керувати власним життям. Сильно впливає також наявність цілей у житті і можливість людини перебувати у реальному часі. Отримані результати перегукуються з положеннями багатьох психотерапевтичних напрямків. Так у клієнт-центрованій терапії людина вчиться брати відповідальність за своє життя сама і за це отримує відчуття стабільності та контрольованості. У логотерапії В.Франкла вона шукає сенс. А у гештальт-терапії вчиться бути «тут і тепер».
Також досить важливими виявилися самоприйняття та аутосимпатія.
Контент-аналіз міні-творів студентів на тему «Мій образ щастя» дає можливість зробити наступні висновки. У картині світу людини існує образ щастя який і визначає його переживання. Тобто «зовнішнє» щастя є відображенням щастя «внутрішнього». Людина описуючи явище надає йому «певної форми». А опис, який використовує конкретні форми, має деякий обмежений обсяг. Тобто єдиним обмеженням світу людини є його описання – картина світу. І тому образом щастя людина «обмежує» саме щастя. Важливо зауважити, що щастя співвідноситься з його образом так само як і світ з картиною світу.
Досліджуючи таке, досить неоднозначне, питання ми не мали за мету винайти «рецепт щастя», адже цим неодноразово займалися до нас. Будь-який готовий рецепт може бути дієвим лише за умови використання його в межах однієї окремо взятої картини світу. Саме тому варто, завершаючи роботу, зробити, можливо не строго наукове, визначення щастя, яке стане уособленням тих пошуків, що ми провели. Отже, щастя – це спосіб сприйняття світу ті себе у ньому.
Список використаних джерел
- Аргайл. М. Психология счастья. 2-е изд. /М.Аргайл/ М.: Питер, 2003.
- Брилинг Е.Е. Понимание счастья в философии. / Е.Е. Брилинг /[Электронный ресурс] –Режим доступа: http://www.psi.lib.ru/filosof/briling/schaste1.htm
- Калинаускас И.Н. Картина мира как самоотношение. //Метод качественных структур: Картина мира и ХХI век. / И.Н. Калинаускас //Материалы международной научно-практической конференции. МАИ, СПб, 1997.
- Леонтьев А.Н. Образ мира. / А.Н. Леонтьев // Избранные психологические произведения. М., 1983.
- Петров А. Моделирование субъективной реальности. / А. Петров / [Электронный ресурс] –Режим доступа: http://psyfactor.org/lib/petrov1.htm
- Радугін А. А. Філософія. / А. А.Радугін / [Электронный ресурс] –Режим доступа: www.tspu.tula.ru/res/other/kse/lec3.html
- Селигман М. Новая позитивная психология . / М. Селигман / - М.: София, 2006 г., 368 с.
- Семёнов Ю. Мир-системный поход. / Ю. Семёнов / [Электронный ресурс] –Режим доступа: http://www.portalus.ru/modules/philosophy/
- Смирнов С.Д. Миры образов и образ мира. / С.Д. Смирнов // Вестник МГУ, серия 14, №2. 1981г.
- Степанова Л. Метамодель — искусство задавать вопросы. / Л. Степанова / [Электронный ресурс] –Режим доступа: http://mycoach.at.tut.by/metamodel.html
- Чуешева Н.А. Понятие «образ мира» в психологической науке . / Чуешева Н.А. // Вестник ТГПУ Выпуск 10, 2007 г. С. 20 — 23
- Юргина Н. Мировоззрение и картина мира / Н. Юргина / [Электронный ресурс] –Режим доступа: http://www.psy-help.ru/news/art-193.html