Музика О.Л. Особливості ціннісної підтримки та ціннісного обміну при виконанні студентами професійно-орієнтованих завдань
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Музика Олександр Леонідович, канд. психологічних наук, доцент, завідувач кафедри соціальної та практичної психології, декан соціально-психологічного факультету Житомирського державного університету ім. Івана Франка
Ціннісна підтримка – це різновид психологічної допомоги, спрямованої на гармонізацію особистісних цінностей людини чи їх видозміну з метою підтримання самоідентичності в процесі саморозвитку особистості. Як регуляційний механізм ціннісна підтримка може бути означена як система впливів, спрямованих на узгодження й розвиток тих моральнісно-смислових та діяльнісно-операційних компонентів ціннісного досвіду особистості, які утворюють внутрішній суб’єктно-ціннісний ресурс, що є основою для розвитку здібностей і розгортається в процесі вирішення життєвих завдань.
Механізми ціннісної підтримки мають суб’єктну природу, оскільки йдеться не про формування, не про надання, не про запозичення чи привнесення, а саме про підтримку, тобто передбачається, що більшу частину активності людина здійснює сама, виходячи з власних особистісних цінностей. По-друге, підтримка передбачає присутність і вплив інших людей, який, втім, є допоміжним, а не визначальним. По-третє, підтримка може надаватися тоді, коли йдеться про внутрішнє психічне життя і рефлексивні процеси, оскільки вони потребують певного узгодження мислительних схем і соціальної валідизації.
Ціннісний обмін є одним із механізмів ціннісної підтримки, який, на відміну від доволі жорсткої моделі інтеріоризації (засвоєння суспільного досвіду), відображає суб’єкт-суб’єктну інтеракційну природу цього процесу. Ціннісний обмін можливий лише за умови взаємного визнання як умінь, так і особистісних якостей суб’єктів взаємодії, подолання суперництва та міжіндивідної конкуренції на користь збагачення у процесі співробітництва.
Р.Л. Кричевський, який розробив концепцію ціннісного обміну щодо лідерства, досить повно описує його загальні механізми: «стосовно взаємодії людей у малій соціальній групі мається на увазі, що в різних формах спільної діяльності цінності можуть виступати як значимі характеристики членів групи, що відносяться до властивостей їх особистості, умінь, досвіду і т.п. та реалізуються ними у ході вирішення завдань, що стоять перед групою, з користю для окремих партнерів і групи в цілому».
Можна виокремити три ситуації, в яких здійснюється ціннісний обмін: «викладач-студент», «студент-студент», «студент-викладач». Але в умовах навчального процесу вкрай важливими є групові форми ціннісного обміну. Причому, тут може йтися не лише про групові впливи, які здійснюються усталеними формальними групами, як от вплив цінностей академічної групи на окремого студента. При виконанні професійно-орієнтованих завдань ці групи переважно ситуаційні, причому вони можуть включати як студентів, так і викладача. Основою для їх утворення є спільний ціннісний досвід та визнання окремих досягнень. Групова діяльність і групова рефлексія створюють передумови для соціальної валідизації тих особистісних цінностей, які «виносяться на обмін».
Професійно-орієнтовані завдання (ПОЗ) – це дидактичне вираження вимог сьогодення. У ціннісному досвіді студентів бракує суб’єктних цінностей, основаних на самоорганізації, самоконтролі, розумінні, а не запам’ятовуванні, умінні вчитися з огляду на майбутній професійний і особистісний розвиток, а не на систему ситуаційних заохочень чи покарань. ПОЗ – це комплексна сукупність навчальних завдань, трансформованих таким чином, що їх вирішення моделює ті проблеми, з якими зіткнуться студенти в майбутній професійній діяльності і які будуть звичайними робочими ситуаціями. У кожному ПОЗ закладено повний цикл вирішення задачі – від постановки проблеми, актуалізації знань, здобутих під час навчання, до самостійного пошуку необхідної літератури, вироблення плану вирішення цього завдання і самоаналізу та розробки програми самовдосконалення. Акценти зміщуються із запам’ятовування навчального матеріалу на його самостійний пошук, аналіз, підбір і застосування при вирішенні практичних завдань. При цьому не забороняється, а, навпаки, заохочується користування всіма додатковими матеріалами як на заняттях, так і на іспитах.
Алгоритм виконання професійно-орієнтованого завдання складається з двох основних частин. Перша – орієнтована на діяльність (ефективність, якість), а друга – на суб’єкта цієї діяльності – студента, який прагне розвинути свої професійні здібності. Рефлексія, самоаналіз мають бути максимально конкретними, детальними до дрібниць. Надзавданням кожного студента, який виконує ПОЗ, є усвідомлення того, що конкретно (які теми, теорії, закономірності тощо) він знає, що конкретно вміє (тренінгові вправи, діагностичні методи, статистичні процедури, складання бібліографії, використання Інтернет-джерел тощо), а яких окремих знань чи вмінь у конкретних областях і яких конкретних дій ще потрібно набути.
Професійно-орієнтовані завдання реалізують технологічно-розвивальний підхід в освіті. Викладачі працюють над тим, щоб у кожній дисципліні було 2-3 базових методики, які б студенти не просто знали, а знали глибоко, знали такі важливі деталі як можливості, і що не менш, а, мабуть, і більш важливо, обмеження їх використання. Ці знання мають базуватися на дослідженнях і відомих публікаціях, серед яких перевага надається публікаціям авторів методик, або ж аргументованим, із статистично підтвердженими викладками, критичним публікаціям. Мета такого підходу полягає у тому, щоб кожен випускник соціально-психологічного факультету мав принаймні знання п’ятдесяти базових методик і вміння користуватися ними. Цього має вистачити на перший час, щоб достойно, на високому рівні, гідно розпочати свою професійну діяльність. Звісно, життя буде ставити нові завдання, але той, хто вже розв’язав п’ятдесят навчальних задач, справиться і з п’ятдесят першою – вже не навчальною, а життєвою, професійною.
Ціннісна підтримка при виконанні ПОЗ має бути спрямована передовсім на розвиток рефлексії і підвищення рівня ціннісності учбової діяльності, і лише потім – на розвиток учбових умінь та операцій. Тут надзвичайно важливо перебудувати коло особистісної референтності таким чином, щоб до нього увійшли люди, які, маючи хороші навчально-професійні здібності, через ціннісний обмін могли б допомогти з їх розвитком і як моральні авторитети, і як досяжні зразки для наслідування, і як безкорисливі, умілі вчителі. За таких умов ціннісна підтримка сприятиме усвідомленню студентами цінності навчальної діяльності для особистісного та професійного зростання.