Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Мойсеєва Олена Євгенівна, канд. юридичних наук, доцент, професор кафедри юридичної психології Київського національного університету внутрішніх справ

Зміни у житті сучасного українського суспільства характеризуються наявністю труднощів не тільки у соціально-економічній та політичній сферах, але й у етико-психологічній. Дестабілізація економіки, спад виробництва, руйнування старої системи цінностей, зниження життєвого рівня значної частини населення країни відбивається на психологічному самопочутті людей, породжуючи внутрішні конфлікти, напругу, агресію, а іноді й жорстокість.

Проблема агресивної поведінки особистості є об’єктом досліджень різних гуманітарних наук (психології, біології, соціології, екології). Зміни у суспільстві, які викликали соціальні конфлікти, зростання насильства, поставили феномен агресії в центр уваги психології.

Зокрема необхідність поглибленого вивчення проблеми агресії обумовлена низкою причин:

По-перше, проблема агресії залишається актуальною протягом всього існування людства у зв'язку з її розповсюдженням й дестабілізуючим впливом. Сучасна ж цивілізація не тільки не долає, але й навпаки, стимулює прояви агресії. Бертран Рассел, видатний філософ XX ст., вважає, що останнім часом тема агресії стала чи не найпопулярнішою у світовій психології. Їй присвячена велика кількість статей і книг. У Європі та Америці регулярно проводяться міжнародні конференції, симпозіуми та семінари з цієї проблематики. При цьому, на думку автора, у цій цікавій та складній галузі існує ще багато невирішених проблем (А.А. Реан).

По-друге, у психологічній науці досі недостатньо повно вирішена проблема чинників, що обумовлюють формування агресивної поведінки, їх роль та ступінь впливу на формування та прояв цього феномену. Поява на початку ХХ століття двох потужних теоретико-методологічних напрямів – психоаналізу та біхевіоризму – зумовила формування двох основних підходів до проблеми агресії: як до природженої властивості (вчення про „танатос” З. Фройда) і як реакції на несприятливий зовнішній стимул (концепція „фрустрації – агресії” Д. Долларда та Н. Міллера). Таким чином, дане питання, багато в чому, залишається відкритим.

По-третє, перебуваючи в тісному зв’язку та взаємообумовленості зі всіма іншими об’єктивними та суб’єктивними суспільними елементами, соціально-психологічні фактори мають власні, відносно самостійні закономірності функціонування та розвитку. Особливого значення на сучасному етапі трансформації соціально-економічної системи та зміни ціннісних орієнтацій українського суспільства набуває вивчення соціально-психологічних факторів, що впливають на особистість, зокрема в плані агресивної поведінки.

При цьому, зі всього кола проблем людської агресії найважливішою можна вважати проблему агресії молоді. Ця соціально-вікова група є не лише найбільш активним та динамічним елементом соціальної структури суспільства, але й уособлює його майбутнє. На думку багатьох фахівців, саме агресивність, поряд з тривожністю, виступає найбільш частим особистісним проявом сучасних дітей та підлітків. Актуальність проблеми підтверджується і сучасною криміногенною ситуацією, коли швидкими темпами зростає злочинність серед молоді, яка все частіше супроводжується актами агресії та жорстокості. Частими стали прояви демонстративно-зухвалої поведінки, цинізму, негативізму по відношенню до дорослих.

Періодом активізації агресивних проявів є підлітковий вік, коли здійснюється перехід до нового етапу розвитку особистості, що пов’язано з проблемами особистісного самовизначення, виникненням почуття дорослості, пошуком власного „Я”. Особливості прояву агресії в підлітковому віці мають свою динаміку: 12-13 років характеризуються значним підвищенням рівня агресії, коли особливого загострення набувають такі форми агресії, як фізична, вербальна та непряма, негативізм. Окрім незначного зниження негативізму, їх прояви не зменшуються і в 14-15 років, натомість у старшому підлітковому віці в якості основних детермінант агресивної поведінки виділяються такі індивідуально-психологічні характеристики особистості, як самооцінка та рівень домагань. Також у літературі (Лагерспетц К.) наголошується також на існуванні статевих відмінностей у проявах агресії, які спостерігаються не стільки у кількісних, скільки у якісних показниках: для хлопців більш властиві негативізм, фізична агресія, для дівчат – вербальна агресія, образа, почуття провини.

Психологи вказують на те, що агресивність ускладнює пристосування дітей до умов життя в суспільстві і посідає одне із перших місць у девіантній поведінці неповнолітніх. Отже, зростання агресивності дітей – одна з найактуальніших проблем сьогодення.

Проблема агресивності та агресивної поведінки, яка стосується суспільства взагалі, викликає гострий науково-практичний інтерес дослідників. Проте спроби пояснення агресивних проявів у поведінці дітей та підлітків ускладнюються тим, що у багатьох теоретичних концепціях явище агресії отримує дуже суперечливі тлумачення, створюючи перешкоди як на шляху до його розуміння, так і до пошуку можливостей нівелювання агресивності.

Особливості агресивної поведінки осіб різних вікових груп вивчалися як вітчизняними, так і зарубіжними дослідниками (Е.Аронсон, Г.Паренс, Ф.Перлз, Х.Хекхаузен, М.В. Алфімова, В.І. Трубнікова, М.Л. Бутовська, Н.А. Дубинко, Н.Ю. Максимова, К.Л. Милютіна, В.М. Крайнюк, О.О. Смирнова, Т.Р. Хузєєва, К.Бютнер, О.В. Гордякова, А.К. Осницький, Л.І. Семенюк, Л.С. Славина, З.Фрейд, Е.Фромм, К.Лоренц).

Проте вивчення наукової літератури дозволяє констатувати недостатню вивченість індивідуально-психологічних детермінант агресії. Зокрема на агресивну поведінку дітей старшого підліткового віку значний вплив чинять такі індивідуально-психологічні характеристики особистості, як самооцінка та рівень домагань. Старші підлітки стоять перед вибором свого подальшого учбового та трудового шляху. Незалежно від фаху, який обирає молода людина, вона повинна упевнено почуватися, потрапляючи до різних життєвих ситуацій, а це залежить, насамперед, від розвитку у старших підлітків прагнення до самореалізації своєї особистості.

Потреба у самореалізації, самоактуалізації входить до п’ятірки основних потреб особистості (А.Маслоу). Це положення є центральним для багатьох сучасних концепцій особистості. Воно займає провідне місце у гуманістичній психології, яка є одним із наймогутніших напрямків сучасної психологічної науки та практики, що інтенсивно розвивається.

Проблеми самореалізації та самоактуалізації особистості досліджували К.Роджерс, А.Маслоу, К.Юнг, А.Адлер, К.Хорні, Г.Олпорт, Е.Фромм, О.О.Реан, Л.О. Рудкевич, Є.Ф. Рибалко, Л.О. Коростильова та ін.

Рівень самореалізації має істотний вплив на агресивну поведінку (зокрема на фізичну, вербальну, непряму агресію та роздратування) в старшому підлітковому віці. Адекватні самооцінка та рівень домагань обумовлюють зниження рівня агресивності та підвищення рівня самореалізації: підлітки, які правильно співвідносять свої можливості та здібності, намагаються ставити перед собою досяжні цілі та реально дивитися на свої невдачі і успіхи; прагнуть до покращення своїх досягнень і до самовдосконалення; менше схильні до застосування фізичної сили щодо інших осіб, до спалахів люті, проявів запальності та грубості при емоційному збудженні, вираження негативних почуттів через форму та зміст словесних відповідей; натомість вони самодостатні, задоволені результатами своєї діяльності, впевнені у собі, прагнуть до гармонійних міжособистісних стосунків та спрямовані на конструктивний розвиток власної особистості. Отже, чим нижчий рівень диференціації між самооцінкою та рівнем домагань дітей старшого підліткового віку, тим менше вони схильні до прояву агресивних форм поведінки та мають вищий рівень самореалізації (Калініна Н.В.).

Незважаючи на важливість наукового вивчення індивідуально-психологічних детермінант агресії, результати багатьох досліджень, спрямованих на встановлення залежності між рівнем агресивності та окремими індивідуально-психологічними характеристиками особистості не дають цілісної інформації про механізми детермінації агресивних поведінкових проявів, тому що їх симптоми розглядаються розрізнено, а не комплексно.

Отже, встановлення зв’язку між рівнем самореалізації підлітків, їхніми особистісними якостями та агресивною поведінкою має важливе теоретичне та практичне значення й потребує подальшого ґрунтовного дослідження.

---

---