Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Кононюк Марія Олександрівна, здобувач Київського національного університету внутрішніх справ

Мар’яновська Владислава Валентинівна, магістр НПУ ім. М.П. Драгоманова

Підготовка фахівців є проблемою державної ваги для кожної цивілізованої держави. Сучасний рівень освіти повинен забезпечувати підготовку фахівців нового покоління, які будуть конкурентоспроможними на міжнародному ринку праці.

Проблема професійного розвитку фахівця, становлення його професіоналізму в контексті сучасних гуманістичних підходів успішно розробляється в психології праці, акмеології, професійній педагогіці, що знаходить своє відображення у науковому доробку С.Я.Батишева, А.О.Деркача, Є.О.Климова, Т.В.Кудрявцева, Ю.П.Поваренкова, О.В.Романової, В.В.Рибалка, В.Д.Шадрикова та ін.

Окремі аспекти формування професіоналізму розглядаються у працях вчених-педагогів Т. Бутенко, В. Кан-Каліка, Я. Коломинського, Н. Лисенко, С. Мельничук, А. Мудрика, Г. Нагорної, Д. Петрової, В. Писаренко, І. Прокопенка, І. Синиці, Г. Тарасинко, Г. Шевченко, Т. Яковлєвої. Проблеми формування соціальної відповідальності учнів загальноосвітньої школи знайшли відображення у дослідженнях К. Абульханової-Славської, І. Беха, М. Левківського, М. Савчина та ін.

М.С.Герцик, О.М.Вацеба тлумачать професію як "своєрідну сукупність умінь, навичок, видів діяльності, особистих захоплень та зацікавлень людини, що служить джерелом заробітку, сприяє виявленню творчих здібностей і реалізації власних та суспільних прагнень". Вона визначає місце людини у соціальній структурі й є джерелом її духовного і матеріального благополуччя. Професія найчастіше пов'язана з освітою, колом інтересів, потребами, вона накладає відбиток на особистість, її світогляд, поведінку тощо.

Час навчання у вузі збігається з першим періодом зрілості і характеризується становленням особистісних властивостей. Помітно зміцняються такі якості, як цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самостійність, ініціатива, вміння володіти собою, спостерігається посилення соціально-моральних мотивів поведінки, підвищується інтерес до моральних проблем - образу і сенсу життя, боргу і відповідальності, любові і вірності та ін.

Вікова психологія, зокрема Б.Г. Ананьєв визначає студентський вік як період найбільш сензитивний для розвитку основних соціогенних потенцій людини, завершення становлення особистості та утвердження свого "Я". Результатом соціалізації має бути засвоєння студентом соціальних норм і національно-культурних вартостей, соціально-рольових функцій в особистісній і професійній сферах, активне включення його в професійно-зорієнтоване життя.

Факт навчання у вузі зміцнює віру молодої людини у свої власні сили і здібності, породжує надію на повноцінну в професійно-творчому плані і цікаве життя і діяльність.

Традиційно становлення майбутнього спеціаліста розглядається в межах часу навчання його в навчальному закладі. Водночас студент приходить сюди із вагомим багажем знань і умінь, системою очікувань і настанов щодо обраної сфери діяльності, які сформовані протягом усього попереднього періоду життя під час взаємодії з освітньо-виховними інституціями.

Реалізація в університеті науково-практичної моделі підготовки майбутнього фахівця має враховувати цю індивідуально-особистісну педагогічну парадигму студента, призводити до теоретичного осмислення і систематизації, коригування його розрізненого життєвого досвіду відповідно до системи педагогічної науки. Підвалини соціалізації особистості майбутнього фахівця закладаються задовго до стадії професійного самовизначення і періоду професійного становлення.

Вікова динаміка розвитку людини в процесі освіти - це безперервний процес самозміни, кожний етап якого пов'язаний з ведучим видом діяльності, проходить у певній соціальній ситуації розвитку і характеризується появою нових психічних новоутворень і зміною особистості.

Динаміка переходу від одного вікового періоду до іншого може бути різкою, критичною, і повільної, поступової.

Вчорашній старшокласник привносить до освітньо-виховної системи. педагогічного навчального закладу власний проект майбутньої професійної поведінки і життєтворчості, світоглядні орієнтири і цінності як відображення ним ментальності етносу і духовно-педагогічних вартостей всіх його попередніх вихователів. Процес соціалізації особистості майбутнього фахівця продовжується як адаптація, інтеграція та індивідуалізація, але вже в умовах культурно-освітнього середовища ВНЗ.

Професійне навчання відіграє надзвичайно важливу роль у становленні особистості майбутнього фахівця, так як збагачує когнітивну сферу студента професійними знаннями, уміннями і навичками, розвиває педагогічне мислення, формує модель професійної поведінки.

Освіта може розглядатися як соціокультурний феномен, об'єкт практики і наукового дослідження, а також як ланка соціальної практики. Практика - це реальне соціально-психологічне поле, де інтенсивно здійснюється процес ствердження і розвитку професійного «Я» майбутнього фахівця.

За своїм статусом, перш за все, викладач вищої школи визначає характер педагогічної взаємодії, а тому повинен володіти низкою морально-комунікативних якостей: гуманістична спрямованість; високий рівень загальної і психологічної культури; чесність і ясність у взаєминах із людьми; інтерес до розвитку потенційних можливостей студентів і потреба в педагогічній взаємодії з ними; безумовне прийняття їх як особистостей та ін.

Отже, соціалізацію особистості майбутнього фахівця слід розглядати як багатоаспектне явище, яке детерміноване низкою соціокультурних і соціально-психологічних чинників: ментально-духовна атмосфера сімейно-родинного середовища; особливості довузівського освітньо-виховного простору; науково-практична модель підготовки фахівця у навчальному закладі. Потрібно налагодження не лише чіткої системи профорієнтаційної роботи і професійного відбору абітурієнтів до навчальних закладів, а й розробка й реалізація програми підготовки молоді до виконання нею соціально-рольових функцій виховання дітей у сім'ї, надання освітньо-виховному простору в суспільстві ментально-духовних якостей.

---

---