Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Кондрашова М.В. - магістр спеціальності “Дошкільна освіта” Педагогічного інституту Київського університету ім. Бориса Грінченка.

ГІПЕРАКТИВНІСТЬ ДИТИНИ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

   Актуальність проблеми. Проблема гіперактивності в даний час набуває особливої актуальності, оскільки число гіперактивних дітей з кожним роком збільшується. Актуальність проблеми і в тому, що гіперактивність є розлад, що має безліч різноманітних аспектів: неврологічні, психіатричні, рухові, мовні, виховні, соціальні,психологічні і т.д. Часто цей розлад є причиною звернення до психолога батьків та педагогів. Найчастіше гіперактивність супроводжується проблемами у взаєминах з навколишніми. При цьому рівень інтелектуального розвитку дітей не залежить від гіперактивності і може перевищувати показники вікової норми.

   Проблема поширеності синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю актуальна не тільки тому, що є однією з сучасних характеристик стану здоров'я дитячого організму. Це найважливіша психологічна проблема цивілізованого світу.

   Допомога гіперактивній дитині – це дуже складний процес, і багато підводних каменів на шляху до повної корекції.

   Про проблему гіперактивності зараз говорять все більше і педагоги, і працівники соціальних служб, і психологи, адже проблема гіперактивності, як і всі наші психологічні труднощі в дорослому житті – родом з дитинства. Лікарі вважають, що гіперактивність є наслідком дуже незначного ураження мозку, яке не визначається діагностичними тестами. На думку багатьох психологів і психотерапевтів, корекція гіперактивності у дитячому віці ефективніша. Під час підготовки корекційних програм необхідно враховувати особливості дитини, стиль сімейних взаємин та причини розвитку гіперактивної поведінки.

   Мета статті: з’ясувати причини гіперактивності і обґрунтувати засоби її корекції.

   Гіперактивність – це порушення у нервовій системі дитини, що спричинене різними чинниками:особливостями функціонування головного мозку, пологовими травмами, інфекційними хворобами, якими дитина перехворіла в перші місяці життя, психологічними травмами, хронічними перевтомами тощо. Основними проявами цього синдрому є порушення здатності дитини контролювати та регулювати свою поведінку, що характеризується моторною гіперактивністю, імпульсивністю, невмінням зосереджуватись, неуважністю. Гіперактивні діти, як правило, не можуть зосередитися на одному предметі більш-менш тривалий час, не здатні завершити виконання поставленої задачі, недбало ставляться до її виконання. Продуктивність виконання низька. Спостерігається втомлюваність. Розумова діяльність характеризується циклічністю. Їх мозок може працювати протягом 5 – 15 хв., а потім настає фаза втомлюваності, їх мозок відпочиває, накопичуючи необхідну енергію для подальшої роботи. Стан стомлюваності супроводжується безпричинним роздратуванням, плаксивістю, істериками, порушенням просторової координації. Незвичайність поведінки цих дітей є не поганий характер, невихованість.

   Наприкінці XIX століття в книзі Ф.Шольца «Недоліки в характері дитини. Друга золота книга» була виділена і описана група дітей, звана їм “неспокійними”, “важкими” дітьми[1].

   За словами автора, така дитина відрізняється від інших тим, що рухливість у неї поширюється здебільшого на весь організм. Руки і ноги знаходяться в неспокійному довільному русі, але всі рухи діти виконують не твердо і впевнено, а навпаки, вони “метушаться” у всі сторони і своєю незграбністю лише ускладнюють справу. Таких дітей, пише автор, можна назвати “тріпотливими”.

   З аналізу вітчизняної та зарубіжної літератури випливає, що гіперактивна поведінка вже стала об'єктом дослідження різних фахівців, однак найбільше число опублікованих робіт є дослідженнями клінічного напряму.

   У роботі Д. Добсона гіперактивну поведінку і прояв підвищеної активності розглядається як хвороба або недуга. Підвищена рухова активність не контрольована, включає схильність дитини швидко відволікатися, перебувати в постійно неспокійному стані і нездатність до рухової концентрації уваги. У таких дітей також можуть бути проблеми візуального сприйняття, які полягають у нездатності правильно сприймати зміст символу і друкованого матеріалу, а так само проблеми емоційного характеру; за наявності останніх, хвороба важко піддається лікуванню. Слідуючи цій точці зору автора, можна укласти: порушення візуального сприйняття та емоційне порушення не є специфічними для гіперактивного поведінки [2].

   У дослідження В. Петрунек, В. П. Таран спрямовані на вивчення темпераменту дітей. Холеричний темперамент, найближчий до характеристики досліджуваного нами гіперактивного типу поведінки: дитина активна, непосидюча, легко вступає в контакт з незнайомими людьми, але якщо спілкування не цікаво, відразу стає байдужою, відволікається. Часто вступає в конфлікт, але не злопам'ятна [3].

   У публікаціях Є. Госпарової дана аналогічна характеристика дітей звана автором “шуст риками” . Яскраво виражений “шустрик” - це непосидюча, невгамовна, рухлива гіперактивна дитина, її важко привчити до порядку, їй ледве вдається будь-яка діяльність, що сковує її активність. Ця дитина не здатна виконати завдання, результат якого не видко відразу. Таким дітям важко утримати образ мети. Мета змінюється кілька разів під час діяльності. Діти не можуть утримати в пам'яті певну послідовність діяльності, бо вона для них внутрішньо неструктурована, а звідси - безладні випадкові відволікання [4].

   Гіперактивність є проблемою медичною і психолого – педагогічною. Існує багато думок про причини виникнення гіперактивності. На сьогодні спеціалісти серед них виділяють: генетичні (спадкова схильність); біологічні (органічні ушкодження головного мозку під час вагітності, родові травми); соціально-психологічні (мікроклімат у родині, алкоголізм батьків, умови проживання, неправильна лінія виховання).

   Гіперактивність – це специфічна особливість психіки, обумовлена не тільки фізіологічними,а й психосоціальними чинниками.

   Батьків часто дратує недисциплінованість, нав’язливість, неспокійність, емоційна нестійкість, неакуратність дитини. Гіперактивні діти не можуть підходити до виконання різних доручень з належною відповідальністю, допомагати своїм батькам.

   При цьому покарання та зауваження не дають належних результатів. З часом склалася ситуація лише погіршується, особливо коли дитина йде до мети. В освоєнні шкільної програми відразу ж виникають труднощі, звідси розвивається невпевненість у собі, розбіжності у взаєминах з однолітками і вчителями, а також посилюються порушення в поведінці дитини.

   Після уточнення причин і виявлення супутніх порушень ставиться діагноз із зазначенням переважаючих відхилень - дефіциту уваги, гіперактивності, імпульсивності або поєднання цих порушень. На основі діагностичних даних вибудовується індивідуальна схема психолого-педагогічної корекції.

   Корекція гіперактивності дітей повинна проводитися у трьох напрямках: по-перше, розвиток уваги,рухового контролю та контролю поведінки; по-друге, відпрацювання конкретних навичок взаємодії з дорослими та однолітками; по-третє, робота з подолання прояву агресії та гніву[5].

   Для лікування і корекції гіперактивної поведінки застосовуються: медикаментозна терапія (психостимулятори); психотерапія (медитація, аутогенне тренування, сімейна психотерапія, поведінкова терапія); спеціальне навчання (класи - корекції).

   Як визначити, чи є Ваша дитина гіперактивною?

   Щоб визначити, чи є у Вашої дитини особливості, характерні для дітей з гіперактивністю, ознайомтесь з критеріями, за якими вона визначається.

* При неуважності: має незакінчені проекти; відрізняється порушенням стійкої уваги (не може довго зосереджуватися на цікавому занятті); чує, коли до неї звертаються. Але не реагує на звертання; з ентузіазмом береться за завдання, але не закінчує його; має труднощі в організації (гри, навчання, занять); часто губить речі; уникає нудних задач і таких, котрі вимагають розумових зусиль; часто буває забудькуватою.

* Надмірна активність: не може всидіти на місці; виявляє занепокоєння (стукає пальцями, постійно рухається, навіть сидячи); мал

о спить, навіть у дитинстві; перебуває в постійному русі (з “мотором”); дуже балакуча.

* Імпульсивність: відповідає до того, як його запитають; не здатна дочекатися своєї черги; часто втручається, перериває; різкі зміни настрою; не підкоряється правилам (поведінки, гри); має різний рівень виконання завдань.

   Поради батькам гіперактивної дитини:

   У своїх відносинах з дитиною підтримуйте позитивну установку. Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допомагає зміцнити впевненість дитини у власних силах. Завжди говоріть стримано, спокійно. Не удавайтеся до фізичного покарання. Будуйте ваші стосунки на довірі, а не на страху. Спільно вирішуйте виниклі труднощі. Пам'ятайте! Ваш спокій - найкращий приклад для дитини!Уникайте повторення слова “ні” , “не можна”.

   Давайте дитині тільки одне завдання на короткий проміжок часу, щоб вона могла його завершити. Доручіть їй частину домашніх справ, які необхідно виконувати щодня і ні в якому разі не виконуйте їх за нього. Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію. Ведіть бальну або знакову систему винагород (можна кожен вчинок відзначати зірочкою, а певну їх кількість винагороджувати солодощами, іграшкою і т. д.). Визначте разом з дитиною рамки поведінки - що можна і чого не можна. Дотримуйтесь чіткого розпорядку дня. Уникайте великого скупчення людей, гучних компаній. Під час ігор обмежуйте дитину лише одним партнером. Оберігайте дитину від стомлення, оскільки воно веде до зниження самоконтролю і наростання гіперактивності. Давайте дитині витрачати надлишкову енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі - тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.

   Поради педагогам, що працюють з гіперактивними дітьми:

   Серед педагогічних прийомів, які рекомендується застосовувати вихователем стосовно гіперактивних дітей, можна спостерігати такі: фізкультхвилинки, психогімнастичні вправи, для подолання рухового автоматизму, зняття м’язового напруження; для розвитку емоційно-вольової регуляції – посильні доручення і схвалення за старання і правильне його виконання; для підтримки і розвитку мотивації діяльності дошкільника – заохочення і підтримка дошкільника на кожному етапі виконання завдання. Сама собою гіперактивність, як правило, проходить до підліткового віку. А якщо ви вирішили швидше позбавити від неї вашу дитину, пам'ятайте, що головними ліками в лікуванні гіперактивності буде батьківська любов і ласка, а також позитивні емоції.

   Висновки:

* Гіперактивність – це порушення у нервовій системі дитини, що спричинене різними чинниками, що являється причиною звернення до психолога батьків та педагогів. У випадку, якщо подібна поведінка є проблемою для інших, гіперактивність трактується, як психічний розлад.

Гіперактивність частіше зустрічається у дітей, ніж у дорослих людей, так як викликається емоціями.

* Гіперактивність є проблемою медичною і психолого – педагогічною. Причинами є: особливості нервової організації дитини, неуспішність діяльності, несприятливі відносини дитини з дорослими, авторитетний стиль їхнього спілкування з ним. Як виявлено останнім часом, розвитку гіперактивності сприяють спадкова схильність, і психосоціальне оточення дитини.

* Корекція гіперактивності дітей повинна проводитися у трьох напрямках: по-перше, розвиток уваги,рухового контролю та контролю поведінки; по-друге, відпрацювання конкретних навичок взаємодії з дорослими та однолітками; по-третє, робота з подолання прояву агресії та гніву.

ЛІТЕРАТУРА

• Гаспарова Е.М. «Шустрики» и «Мямлики» //Дошкольное воспитание.-1990.-№ 4.- С.90-98.
• Добсон А. «Непослушный ребенок». –«Пенаты», «Т-Око», 1992,-С.131-149.
• Заверико Н.В. Соціально-педагогічна корекція: розвиток поняття в історичній перспективі / Н.В. Заверико // Вісник Запорізького національного університету. Педагогічні науки. – 2010. – №2 (13). - С. 60-64.
• Петрунек В., Таран Л. Н. «Колыбель неврозов».(заметки врачей – психоневрологов). –М: Знание, 1988-190с.
• Шольц Ф. «Недостатки в характере ребенка или Вторая золотая Книжка». - Киев, 1983. – 5с.

---

---