Даценко Т.О. Психологічна підтримка дитини, яка переживає страх
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Даценко Т.О. – аспірант кафедри психології Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, м. Київ.
Статтю присвячено проблемі дитячих страхів. В ній означено роль батьків та педагогів в успішному проживанні та подоланні страху дітьми дошкільного віку.
Ключові слова: дитячі страхи, психологічна підтримка, діти дошкільного віку.
Статья посвящена проблеме детских страхов. В ней определена роль родителей и педагогов в успешном проживании и преодолении страха детьми дошкольного возраста.
Ключевые слова: детские страхи, психологическая поддержка, дети дошкольного возраста.
The article deals with a problem of children's fears. It defines the role of parents and teachers in successful living and overcoming a fear of preschool children.
Key words: children's fears, psychological support, preschool children.
Зміст |
Постановка проблеми
Дошкільний вік характеризується сильною залежністю від дорослого, і проходження цього етапу становлення особистості багато в чому визначається тим, як складаються відносини дитини з дорослими. Збільшення числа неврозів у батьків позначається на збільшенні числа страхів у дітей, породжуючи своєрідне замкнене коло, розірвати яке можна лише одночасним наданням ефективної, доступної психологічної допомоги та підтримки всім його учасникам.
Аналіз досліджень
Проблемі дитячих страхів присвячені роботи таких дослідників: А. Адлер, А. Божович, В. Вілюнас, Л. Виготський, В. Гарбузов, Р. Грановська, О. Запорожець, О. Захаров, К. Ізард, Н. Карпенко, І. Нікольська, М. Осоріна, Р. Пацлаф, О. Петрунько, А. Співаковська, А. Прихожан, А. Фрейд, З. Фрейд, Е. Фромм та ін. Науковці розглядають страх, як базову, найбільш ранню емоцію, яка відіграє в житті людини велику роль, оскільки виконує ряд життєво важливих функцій.
Постановка мети дослідження
Мета даної статті – з’ясувати роль дорослого (батьків, педагогів) у подоланні страху дітьми дошкільного віку.
Виклад основного матеріалу
Страх є базовою емоцією людини. Дорослим і дітям властиво боятися темряви, деяких тварин, певних природних явищ тощо. Страх, як і інші неприємні переживання не є однозначно “шкідливим” для дитини. Будь-яка емоція виконує певну функцію і дозволяє орієнтуватися в предметному та соціальному середовищі. Так, страх захищає людину від зайвого ризику, регулює діяльність, поведінку, відводить від небезпек, можливості отримання травми. У цьому виявляється головна – захисна функція страхів. Дитячі страхи – це звичайне явище для дитячого розвитку. Вони посідають особливе місце в життєвому досвіді дитини, яка починає освоювати навколишній світ і своє місце в ньому. На думку О. Петрунько “діти потребують емоцій і відчуттів (зокрема й неприємних) значно більше за дорослих” [5, с. 328].
За даними З. Фрейда, А. Адлера, А. Фрейд О. Захарова, М. Осоріної та інших авторів, перші природні страхи виникають у дитини в 2-3 роки, коли вона спинається на ноги. На думку представників психодинамічного напряму, здатність переживати страх, а також механізми психологічного захисту, які допомагають уникати страху чи його долати, передаються людині у спадок. Завдяки цим механізмам дитина здатна убезпечувати себе в ситуаціях, які кваліфікуються її мозком як небезпечні, тобто такі, що становлять загрозу життю, здоров’ю, комфортному самопочуттю тощо.
За умов нормального опрацювання, дитячі страхи, виконавши свої захисні, соціалізувальні та інші функції, зникають разом із дорослішанням дитини. Проте за певних умов страхи набувають стійкого характеру, і це має стати тривожним “дзвінком” для дорослого. Сильні та стійки страхи згодом можуть трансформуватися у невроз страху [2], що є патологічним станом, при якому у дитини з’являються і закріплюються психічна напруга, скутість, безініціативність, пасивність, замкнутість відчуженість тощо, замість значно природніших для дитячого віку відкритості, безпосередності, захоплення життям, радості буття.
Так, В. Гарбузов, аналізуючи специфіку дитячих страхів, зазначає, що за всіми страхами дитини стоїть неусвідомлюваний або усвідомлюваний страх смерті. Про період переходу дошкільника в молодший шкільний вік він говорить, що в цьому віці малюк осягає свою безпорадність і складність навколишнього світу, починає задумуватися про смерть. Виникають питання: “А я не помру?”, “А ти, мамо, не помреш?”. Страх смерті природний для людини. Цей страх – корінь усіх страхів. Дитина може боятися Бабу Ягу, вовка і незнайому людину, боятися багатьох об’єктів, мати багато різноманітних страхів, але за цим стоїть одне – страх смерті [1]. Для нормального проживання, а згодом і зживання таких страхів, дитина має бути впевнена, що її емоції розділяють, проживають разом з нею.
Діти старшого дошкільного віку починають усвідомлювати велич реального світу і обмеженість своїх можливостей. За допомогою емоцій вони намагаються передати інформацію про події в їхньому внутрішньому світі. Відомо, що емоції – це переживання свого особистого ставлення до дійсності, а також переживання стану, що виникає у процесі взаємодії з навколишнім середовищем. Саме тому дорослим слід бути уважними, щоб не пропустити той сигнал, який посилає дитина, яка намагається позбавитися страху, адже таким чином вона просить підтримки. Належна психологічна підтримка – це створення доброзичливої атмосфери, відчуття спокою та впевненості у своїх силах, що в свою чергу сприяє зниженню тривожності та гостроти переживань.
Підтримка та допомога дитині у подоланні страхів не має обмежуватися лише роботою педагога або психолога безпосередньо з дитиною. Така робота має здійснюватися у тісній взаємодії з сім’єю. За даними О. Захарова, далеко не всі страхи дітей потрапляють у сферу уваги дорослих, членів родини, а особливо батька. У кращому випадку це кожен другий страх, і тут багато залежить від особливостей сприймання батьками страхів дітей. Коли страхам не приділяється належної уваги або коли вони відкрито заперечуються дорослими, може скластися враження, що кількість їх менша, ніж це є насправді. Зазвичай чутливіші до визначення страхів батьки, володіють достатньою емоційністю і вразливістю, а також тривожно-недовірливим рисами характеру. Так О. Захаров стверджує, ща найкраще ідентифікуються ті страхи у дітей, які були в дитинстві у самих батьків. Це:
- страх смерті батьків (у батьків у дитинстві страх смерті своїх батьків);
- страх покарання (у батька в більшій мірі);
- страх висоти, глибини і темряви (більш виражено у матері);
- страх зробити щось не так, неправильно, кудись не встигнути і т.ін. [2].
Перш ніж допомогати дітям у подоланні страхів, важливо з’ясувати, які саме страхи вони переживають. Страхи, які проявляються в поведінці дитини, відображають далеко не повну картину її внутрішніх переживань. Тож з’ясувати весь спектр страхів можна лише за умови уважного ставлення до дитини, спостереження за її самопочуттям і поведінкою, регулярних бесід з дитиною в умовах стосунків довіри та емоційного контакту з нею. Саме такі стосунки мають стати сімейною традицією, втім як і традицією взаємин дитини з дорослим у міжособистісних і соціальних контактах.
Випадки страхів у підлітковому віці говорять про відсутність належної допомоги в більш ранньому – молодшому шкільному й особливо дошкільному віці, коли страхи найуспішніше піддаються психологічному впливу, оскільки більше обумовлені емоціями, ніж характером, і багато в чому носять віковий, минущий характер. У всіх випадках успішність усунення страхів залежить від знання їх причин та особливостей психічного розвитку конкретної дитини [2; 6].
Найадекватніший варіант поведінки дорослого, який прагне допомогти дитині впоратися зі страхом – ставлення до страхів без зайвого занепокоєння та фіксації, читання моралі, засудження і покарання. Якщо страх виражений слабо і проявляється інколи, то краще відволікти дитину, зайняти цікавою діяльністю, пограти з нею у рухливі, емоційно насичені ігри, вийти на прогулянку, покататися на санках, лижах, велосипеді тощо. В такому випадку багато страхів розсіюються, як дим, якщо до того ж дитина відчуває підтримку, любов і визнання дорослих, їх стабільну і впевнену поведінку [1; 2; 4].
Отже, чим більше інтересів у дітей, тим менше страхів, і, навпаки, чим обмеженіше коло інтересів і контактів, тим більша фіксація на своїх переживаннях, уявленнях і страхах.
Головним фактором, який є перешкодою на шляху до позбавлення дитини від страхів, може стати неблагополучний нервово-психічний стан самих батьків і конфлікти в сім’ї. У цьому випадку необхідна попередня допомога власне батькам і нерідко всій родині в цілому [2].
На думку російських учених Р. Грановської та І. Нікольської, психологічна допомога та підтримка дитини “базується на знанні багатьох факторів, і, перш за все, на розумінні її проблем, специфіки внутрішнього світу та поведінки. Для того щоб набути такі знання, необхідно вивчати дітей не за книгами (як це, на жаль, дуже часто буває), а постійно знаходитися з ними в живій і творчій взаємодії” [4, с. 214-215].
Процес соціалізації страху у дитини значною мірою зумовлений найближчими дорослими, які застосовують різні техніки. Так, К. Ізард вважає, що “розумний підхід повинен включати в себе виховання деякої частки толерантності до страху, навчання прийомам протистояння йому, а також розвиток навичок уникнення небезпечних стимулів або зниження їх інтенсивності. Позитивний приклад батьків – це найефективніший спосіб навчання дитини конструктивним взаєминам з емоцією страху” [3, с. 325].
Висновок
1. Страх є базовою емоцією, яка необхідна для становлення та нормального функціонування психіки. Більшість дитячих страхів має природний і тимчасовий характер, а їх зміст обумовлений віковими особливостями дитини. Страх, з одного боку, оберігає дитину від необдуманих і ризикованих вчинків, а з іншого – він здатний поглинати життєву і творчу енергію дитини, слугувати причиною невпевненості і підвищеної тривожності, гальмувати розвиток особистості.
2. Головна роль дорослих має полягати в тому, щоб допомогти дітям, які не здатні самотужки впоратися з власними страхами, конструктивно їх переживати й успішно долати. Дорослому слід проживати страхи разом з дитиною, показуючи свою підтримку, адже дитині необхідно відчувати, що її розуміють і не залишать сам на сам зі страхом чи будь-яким іншим переживанням. Своєчасна та доцільна психологічна підтримка, надана дитині, допоможе запобігти трансформації природного страху у патологічний.
Список використаних джерел
- Гарбузов В. Практическая психотерапия, или Как вернуть ребенку и подростку уверенность в себе, истинное достоинство и здоровье / Под ред. Э. Коваленко. — СПБ. : АО “Сфера”, 1994. — 158 с.
- Захаров А. И. Неврозы у детей и психотерапия. / Александр Иванович Захаров — СПб. : Союз, 1998. — 336с.
- Изард К. Психология эмоций / В. Мисник (пер. с англ.), А. Татлыбаева (пер.с англ.). — СПб.; М. ; Нижний Новгород ; Воронеж ; Ростов н/Д : Питер, 2008. — 460с.
- Никольская И. М. Психологическая защита у детей. / И. М. Никольская, Р. М. Грановская — СПб. : Речь, 2001.– 507с.
- Петрунько О. Діти і медіа : соціалізація в агресивному медіасередовищі / О. В. Петрунько : монографія. – 2-ге вид. – Ніжин : ТОВ “Видавництво “Аспект-Поліграф”, 2011. – 480 с.
- Фрейд З. Введение в психоанализ: Лекции / Современный гуманитарный ун-т / В. Помогайбин (ред.), В. Гаврищук (сост.). — М. : Издательство СГУ, 2000. — 669 с.