Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Вольнова Леся Миколаївна, канд. педагогічних наук, в.о. доцента кафедри галузевої психології та психології управління Інституту соціальної роботи та управління НПУ ім. М.П. Драгоманова

Соціально-психологічний підхід до особистості вимагає розгляду її в тісному зв'язку з соціальним оточенням. Для того, щоб краще зрозуміти ці взаємозв'язки, психологи звертаються до положень рольової теорії особистості. Зазначимо, що кожна людина володіє безліччю соціальних ролей. Подібно до того як вона має певний «статусний набір», можна говорити і про відповідний «рольовий набір» індивіда (донька, подруга, студентка тощо).

Вважається, чим більше соціальних ролей здатний відтворити індивід, тим більше пристосованим до життя він є. Однак важливим показником того, що особистість і майбутній фахівець успішно засвоїли свій рольовий репертуар, проявляють не лише його розуміння (інтерналізацію), а й готовність до активної соціальної діяльності (інтервалізацію) в межах своєї ролі є рольова компетентність.

Найбільш поширеним визначенням рольової компетентності є її розуміння як здатності розв'язувати життєві проблеми, пов'язані з рольовою поведінкою або її засобами. Деякі характеристики особистості, які аналізуються в психологічних концепціях, стосуються рольової поведінки, що узгоджується з таким розумінням рольової компетентності. Зокрема, у теорії психодрами Якоба Морено використовується таке поняття, як «рольовий дефіцит», тобто недостатність функціонування ролей, яка виникає в процесі рольового розвитку. При цьому розглядається первинний (рольова недостатність) та вторинний (атрофія ролей) рольовий дефіцит. Хоча це поняття використовувалося автором переважно в клінічному розумінні, його можна екстраполювати на прояви здорової психіки, і в такому разі рольовий дефіцит описує тенденції, протилежні явищу рольової компетентності.

У зарубіжних джерелах зустрічається також тлумачення соціальних ролей з точки зору «компетентностей взаємодії». Зокрема, М. Атаї та Дж. Дарлі під компетентностями взаємодії розуміють здібності створювати нові зразки виконання ролі реконструюванням знайомих, набутих у практиці прикладів, що дає змогу діяти в специфічних змінах ситуацій взаємодії.

Узагальнюючи сказане, можна констатувати, що рольова компетентність – це здатність особистості розв'язувати життєві проблеми, пов'язані з рольовою поведінкою, із функціонуванням життєвих ролей; це здатність оперативно володіти своїми психологічними ролями, бути повноправним суб'єктом цих ролей, включати рольову поведінку в процес власної життєдіяльності й життєтворчості, що сприяє гармонійній рольовій самореалізації. Рольову компетентність можна розглядатися не просто як функціональну надбудову над особистістю, а як інтегральну характеристику самої особистості.

Зауважимо, що соціальні ролі у професійній діяльності є досить різноманітними і залежать від стилю, рівня, досвіду діяльності фахівця. Саме тому студенту – майбутньому соціальному педагогу, котрий прагне успішно займатися соціально-педагогічною роботою, необхідно засвоїти мінімально необхідний рольовий репертуар та оволодіти компетентністю у його реалізації.

Зазначимо, що з погляду змісту основної ролі студента – майбутнього соціального педагога, такі автори як Ірина Кузіна, Анна Мінахан та Аллен Пінкус, виокремлюють:

• виховну модель, в якій він виступає в ролі соціального педагога, експерта і консультанта, дає поради і проводить консультації, надає допомогу в засвоєнні інформації, навчає соціальним навичкам й умінням;

• фасилітативну модель, коли фахівець грає роль посередника, помічника, допомагаючи клієнту в ситуації життєвої трудності, стимулюючи його саморозвиток шляхом мобілізації ресурсів і подолання дезорганізації;

• адвокативну модель, пов'язану з рольовими функціями фахівця як соціального адвоката, що захищає соціальні й інші права клієнтів, допомагає їм документально обґрунтувати свою позицію, для чого фахівець виступає від імені клієнтів у різних областях діяльності.

Спираючись на означені моделі, можна окреслити такий рольовий репертуар соціального педагога: посередник – проміжна ланка між особистістю та соціальними службами; захисник інтересів – захист законних прав особистості; учасник спільної діяльності – спонукання людини до дії, соціальної ініціативи, розвиток здатності самому вирішувати свої проблеми; духовний наставник – соціальний патронаж, турбота про формування моральних, загальнолюдських цінностей в соціумі; соціальний терапевт – сприяння особистості у контактах зі спеціалістами відповідного профілю, допомога у розв'язанні конфліктних ситуацій; експерт – відстоювання прав підопічного, визначення методів можливого компетентного втручання у розв'язання його проблеми.

Є сенс стверджувати, що у професійно-рольовій діяльності соціального педагога поєднуються як особистісні, так і професійні характеристики, причому це поєднання може відбуватися на таких рівнях:

• соціально-педагогічна діяльність не є значущою для студента, він виконує її формально-рольовим чином (тобто професійне не є особистісно значущим);

• соціально-педагогічна діяльність – один із особистісних смислів студента – майбутнього соціального педагога поряд з іншими, не менш важливими (професійна – одна з особистісно значущих сфер);

• соціально-педагогічна діяльність – провідний, пріоритетний смисл життя студента – майбутнього фахівця.

Спираючись на вище означене професійну рольову компетентність можна розуміти як здатність приймати і відтворювати рольові стереотипи в професійній взаємодії. При цьому всі рольові стереотипи спілкування майбутнього соціального педагога можна об'єднати в три великі групи: «СП – керівництво», «СП – колеги» і «СП – клієнти».

---

---