Алексеєва О.А. Cучасні підходи до проблеми екологічного виховання дітей дошкільного віку
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Алексеєва О.А. - магістр спеціальності “Дошкільна освіта” Педагогічного інституту Київського університету ім. Бориса Грінченка.
Актуальність проблеми екологічного виховання дітей дошкільного віку обумовлена реаліями сьогодення. Дошкільне дитинство відрізняється від усіх наступних періодів життя людини, відносною свободою особистості: дитина самостійно обирає діяльність, якою бажає займатися. Ця діяльність емоційно насичена, розкриває широкий простір для уяви і творчості. Найефективнішим засобом, який підводить дитину до розв’язання проблеми є насамперед пошуково-дослідницька діяльність дітей. Тому, що діти є природженими дослідниками, які активно пізнають навколишній світ шляхом проб і помилок, а винагородою за активність та допитливість малюків є їхні самостійні «відкриття».
Саме під час досліду дитина, виконуючи різні перетворювальні дії, сама знаходить правильні шляхи його розв'язання. Дитина на правах відкривача пізнає динаміку і статичність природних явищ. Експериментування стимулює пізнавальну активність дитини, а практика роботи з дітьми свідчить про її доцільність.
Експериментально-дослідницька діяльність виконує такі основні пізнавальні функції, як: демонстрація зв'язків, недоступних для органів чуття дитини, проникнення в саму сутність явищ природи. Вона сприяє розвитку пізнавальної активності дітей, їх самостійності та творчості у вирішенні повсякденних завдань.
В ході дослідно-експериментальної діяльності застосовуються різноманітні дидактичні прийоми: обстеження, практичні дії з предметами, запитання пошукового характеру, розповіді свої і дітей, пояснення і показ, художнє слово, розглядання ілюстративного матеріалу, замальовування спостережуваних явищ і об’єктів. Усе це сприяє формуванню у дітей вмінь самостійно аналізувати явища, віднаходити причини й зв'язки, що існують в природі, робити висновки. Структурними компонентами дослідницько-експериментальної діяльності є: накопичення емпіричного досвіду пізнання природи, постановка гіпотези, цілеспрямоване спостереження, поетапне фіксування результатів, зіставлення результатів дослідного і контрольного матеріалу за допомогою різноманітних методів і прийомів, формулювання висновків.
В процесі нескладного експериментування пізнавальні практичні дії з об’єктами природи виконує кожна дитина і самостійно знаходить відповіді та пояснення, домагається очевидних результатів, перевіряє свої знання і можливості.
Беручи за основу структуру досліду і враховуючи чуттєво-предметну сутність експериментально-дослідницької діяльності, ми виділили такі необхідні умови, що забезпечують ефективність діяльності вихователя: знання та досвід у галузі екологічного виховання; вміння визначати задум експериментально-дослідницької діяльності і планувати діяльність дітей, визначати мету, добирати засоби, зміст діяльності дітей до початку і після закінчення дослідження; систематичність практичної діяльності вихователя і дітей в природі; інтерпретація результатів цієї діяльності в інші види з дещо зміненим змістом, завдання й умовами.
Основним обов’язковим компонентом експериментально-дослідницької діяльності є постановка гіпотези. Гіпотеза – це певне припущення, суть якого базується на попередніх знаннях дитини, що дозволяють передбачити результат.
А довести правильність припущення можна лише шляхом взаємодії з об’єктом пізнання. Оскільки правил виведення закономірностей з окремих фактів, доступних для розуміння у дошкільному віці, є три – часові, послідовні та причинно-наслідкові, вихователь може висловити одне або декілька припущень спільно з дітьми. Гіпотеза формулюється як висловлювання про певні емпіричні факти, події й обов’язково охоплює або ґрунтується на знаннях, окремих даних з життя того чи іншого об’єкта природи. Сформульована на основі досвіду, гіпотеза мусить вміщувати міркування, що підлягають пошуковій перевірці.
Основним елементом експериментально-дослідницької діяльності дітей в природі, яка включає спостереження за її об’єктами та явищами, працю в природі, самостійну інтелектуальну діяльність дитини, є дослід. Дослід – важливий метод пізнання. Досліджуючи об’єкти та явища природи, дитина самостійно отримує знання у певний логічній послідовності. Так, вона бачить, що вода, винесена на мороз, спочатку вкривається кіркою, тонким шаром криги, а потім стає суцільною кригою; крига (лід), якщо його підігрівати, стає холодною водою, потім теплою, гарячою і перетворюється на пару; пару можна охолодити, вона стікає на холодному предметі й знову стає водою. Таким чином у дітей формуються чіткі усвідомлені уявлення: вода і лід – одна й та сама речовина, яка змінюються залежно від умов. Кожна з них при цьому має свої особливості: лід – твердий, крихкий, його можна порубати, він займає певний об’єм; вода – рідина не має сталої форми, набуває такої, в якій посудині знаходиться.
Досліди сприяють розвиткові спостережливості, мисленнєвої діяльності. У кожному досліді розкривається причина певного явища, тому діти мають нагоду самостійно висловити та обгрунтувати своє судження.
Дуже важливо, щоб діти брали участь у процесі дослідження природи, оскільки ті вміння, які вони розвинуть у собі, будуть переноситися в інші види діяльності й стануть в нагоді впродовж усього життя.
За твердженням Н. Ф. Яришевої структура досліду має багато спільного із спостереженнями.
Перший його етап — підготовка дітей до пошукової діяльності в природі — спрямований на виявлення їхніх знань про певні об'єкти та природні явища і створення атмосфери зацікавленості. Цьому сприяють доречно поставлені запитання, цікава розповідь дорослого. Другий етап — початок досліду. Він розпочинається із висування припущень. Якщо діти мають необхідні знання, практичний досвід діяльності з об'єктами спостережень, вони можуть самі висувати припущення у вигляді певних висловлювань.
Якщо припущення дітей будуть правильні: вихователеві слід підтвердити це дослідом. Неправильні треба спростувати в процесі досліду. Після цього дослід має обговорюватися. Для того, щоб забезпечити чистоту експерименту всі умови в перебігові досліду повинні бути однакові, окрім якоїсь одної.
Третій етап — перебіг досліду та подальший обмін думками.
Четвертий етап — заключний, на якому відбувається обговорення результатів досліду. Отже робляться певні висновки, тобто початкові припущення підтверджуються або спростовуються.
Відмінність досліду від спостереження полягає в тому, що окрім цілеспрямованого сприйняття обєкту, дослід передбачає формулювання запитань пізнавального характеру, постановку задачі, висування гіпотези, має мінімум два варіати відповіді на поставлене запитання. Спільним є те, що обидва ці методи відносяться до групи безпосередніх, допомагають дітям пізнавати світ природи за допомогою органів чуття, дозволяють їм самостійно збирати та вивчати інформацію про об'єкти та явища природи.
Залежно від обсягу та складності організації і проведення, дослід може проводитися протягом цілого заняття, або виступати його компонентом. Нові знання як результат самостійного «відкриття» дитини формуються на основі знань, попередньо засвоєних нею в процесі пізнання довкілля. Тому нескладні досліди проводять під час занять, екскурсій у природу, прогулянок, цільових прогулянок та праці в природі з метою надання, закріплення, узагальнення та систематизації знань дітей старшого дошкільного віку про природу.
Щодо організації експериментально-дослідницької діяльності дітей в умовах дошкільного навчального закладу, то такі науковці як: Плохій З. П., Бєлєнька Г. В., Єлманова С., Лохвицька Л. В., Лисенко Н. В., Яришева Н. Ф. сходяться у єдиній думці, що елементарна пошукова діяльність, як форма ознайомлення дітей з природою забезпечує найбільш високий ступінь пізнавальної активності дітей.
Вона дозволяє сформувати у дітей цілісні уявлення про явища природи, виявити їх причини і взаємозв’язки. Дослід визначається як спосіб матеріального впливу людини на об’єкт з метою вивчення цього об’єкта, пізнання його властивостей.
Ми вважаємо, що використання дослідів в освітньому процесі дошкільного навчального закладу цінне тим, що вони мають велику переконуючи силу для дошкільнят. Знання, яких діти набувають самостійно, мають особливу доказовість, повноту і міцність. Kpім цього, досліди цінні тим, що дають можливість стежити за ходом явища і відтворювати його щоразу з повторенням умов.
У дошкільних навчальних закладах проводяться такі види дослідів: Ілюстративний або демонстраційний, в ході якого, виявляючи та з'ясовуючи з дітьми властивості предметів та явищ, вихователь сам проводить дослід, а діти лише висловлюють припущення (гіпотези), спостерігають за його перебігом, разом роблять висновки.
Такий вид досліду проводиться 1 раз на 2 тижні з групою дітей або дітей ділять на дві підрупи. Форма проведення такого виду досліду – заняття, мета досліду: дати дітям нові знання, показати нове обладнання та продемонструвати способи дій з ним.
Навчальний дослід самостійно виконує кожна дитина за інструкцією вихователя. На нашу думку саме таким дослідам слід надавати перевагу, оскільки кожна дитина самостійно перевіряє гіпотезу, поставлену на початку досліду, знаходить відповіді на свої питання, перевіряє попередні знання та власні можливості самостійного пізнання, після чого йде уточнення, закріплення, перевірка власних суджень.
Самостійно-ініційований – дитина самостійно визначає зміст досліду, висуває гіпотезу і перевіряє її за допомогою і під керівництвом дорослого. Дитина може самостійно експериментувати з фарбами, змішуючи їх у різному співвідношенні, перевіряти розчинність речовин (цукру, солі, муки, крохмалю, крейди), засушувати листя та квіти і спостерігати за зміною їх властивостей тощо. Такі досліди тісно пов’язані з побутовими спостереженнями і потребують уваги вихователів та батьків до дій дитини, а також подальшого спільного обговорення результатів та формулювання висновків.
Дослідження провідних науковців сучасності (Л. Артемової, А. Богуш, З. Борисової, Н. Виноградової, Н. Лисенко, С. Ніколаєвої, З. Плохій, Т. Поніманської, Н. Яришевої та ін.) показали, що ефективними методами ознайомлення з природою є ті, що забезпечують чуттєве сприймання, наочно знайомлять дітей з живою природою, дають чіткі уявлення про навколишній світ.
Дошкільний вік сприятливий для екологічного виховання, адже саме у цей період закладаються основи культури спілкування і поведінки дітей у природі. Особливої уваги потребують діти старшого дошкільного віку, оскільки у них активно розвиваються основи наочно-дійового та наочно-образного типів мислення. Старші дошкільники здатні розуміти й усвідомлювати зв’язки, що існують у навколишньому світі.
Діти цього віку мають потреби і об’єктивні можливості для самостійного спілкування з природою в процесі якого краще пізнають її. Завдання дорослих – зробити це спілкування змістовним, природодоцільним і захоплюючим.
Експериментально-дослідницька діяльність забезпечує умови для реалізації цих завдань, виступаючи як емоційно насичений практичний метод пізнання дитиною світу природи.</p align=justify>