Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Ворон Аліна Олександрівна – студентка Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, спеціальність «Початкова освіта», кафедра іноземних мов і методик їх навчання Київського університету імені Бориса Грінченка

У статті розкрито поняття «мовленнєва компетентність», «мовна особистість»; узагальнено погляди сучасних вчених щодо формування мовної особистості. Зазначено про можливість формування мовної особистості засобами іноземної мови.

Ключові слова: мовленнєва компетенція, мовна особистість, засіб навчання.

В статье раскрыто понятие «речевая компетентность», «языковая личность»; обобщаются взгляды современных ученых по формированию языковой личности. Указано о возможности формирования языковой личности средствами иностранного языка.

Ключевые слова: речевая компетентность, языковая личность, знания языка.

The article explores the notion of «linguistic competence» and «linguistic identity»; generalized the views of modern scholars on linguistic identity formation. Specified on the possibility of formation of linguistic identity by means of language.

Key words: linguistic competence, linguistic identity, language knowledge.

Зміст 1 Актуальність теми 2 Аналіз досліджень 3 Постановка мети дослідження 4 Виклад основного матеріалу 5 Висновок 6 Список використаних джерел

Актуальність теми

Загальновизнано, що рівень мовної освіти завжди був і залишається визначальним у характеристиці соціального розвитку суспільства загалом і кожної особистості зокрема. На сучасному етапі розвитку методики навчання іноземної мови теоретико-практичні дослідження спрямовані на формування мовної особистості, яка вміє комунікативно виправдано й грамотно послуговуватися мовою в різноманітних ситуаціях.

Аналіз досліджень

Поняття мовної особистості і сам термін були введені в лінгвістику в 30-х роках В. В. Виноградовим [6]. Проблемі формування мовної особистості приділяється велика увага в сучасних дослідженнях׃ Г.Богін [3], Л.Варзацька [5], М.Вашуленко [17], В.Карасик [10], Ю.Караулов [11], Л.Мацько [1;12], М.Пентилюк [16], Л.Скуратівський [13], Г.Шелехова [19], в яких визначено, що мовна особистість – це людина, що виявляє високий рівень мовної і мовленнєвої компетенції, людина, здатна представити себе в суспільстві засобами мови. Цілком закономірним і своєчасним є розробка Концепції мовної освіти в Україні. Основна ідея полягає у формуванні багатомовної особистості, яка досконало володіла б не тільки рідною мовою, а й однією чи кількома іноземними мовами.

Постановка мети дослідження

Проблема формування мовної особистості засобами іноземної мови є досить актуальною на даний момент, але не достатньо висвітленою.

Узагальнення поглядів сучасних вчених, щодо формування мовної особистості як умови і продукту діяльності засобами іноземної мови виступає метою нашого науково – педагогічного дослідження.

Виклад основного матеріалу

Показником мовного розвитку особистості є комунікативність, тобто здатність спілкуватися, зумовлена активним використання засобів мови, вмінням сприймати та відтворювати зміст чужого висловлювання і продукувати власне, тобто вмінням осмислено сприймати й продукувати усні й письмові тексти. Базою мовного розвитку є формування мовленнєвої компетенції школярів [14].

Мовленнєва компетенція охоплює систему мовленнєвих знань і вмінь, потрібних для спілкування в різних видах мовленнєвої діяльності. Характер мовленнєвої поведінки людини – найважливіший показник її загальної культури і творчих здібностей. Зазначимо, що мовний розвиток повинен забезпечувати досконале, повноцінне культурне спілкування людей засобами мови.

Мовна особистість – це система, яка виникає в суспільстві і розвивається, грунтуючись на здатності вираження і закріплення соціальних відносин і взаємодій [4]. Вона є умовою та продуктом власної культури. Мовна особистість є, власне, особистість, що характеризується з боку впливу власної мовної культури, якості та соціально-культурну ефективність її діяльності як суб’єкту суспільних відносин.

Цій особистості, за її функціональною природою, зазвичай притаманні якості-характеристики, здатні позитивно впливати на процес соціально-культурної трансформації, а саме [5]: - мовна відкритість і доступність (націленість на спілкування і прагнення передати ідеї і цінності іншим соціальним агентам);

• соціально-діяльнісна спрямованість, пов’язана з інтенсивністю трансформаційних процесів і забезпеченням необхідної динаміки особистісних змін;
• адаптивно-акумулююча характеристика як мовний механізм забезпечення пристосування до умов суспільства, що трансформується;
• соціально-культурна пізнавальна мотивація, що пов’язується з прагненням „розкодувати” світ і сформувати його індивідуальну мовну модель;
• мисленнєва індивідуалізація світу як особистісно-мовна стимуляція пізнання та формування стилю мислення, який відповідає специфіці духовного світу мовної особистості;
• культурно-репрезентативна (в чомусь демонстративна) якісна визначеність мовної особистості, яка знаходить вияв в утвердженні своєї етнічно-національної та культурно-групової приналежності й вираженні її в різному стилі мовлення в різних соціальних сферах (політиці, моралі тощо);
• естетико-мовний профіль особистості як цілісний вияв її буття у світі, утвердження її особистісного естетичного світу.

Мовна особистість має рівневу організацію. Людина в своєму мовному розвитку поступово переходить від більш низького рівня мовної особистості до вищого. Так, наприклад, в світлі концепції Ю.М. Караулова [11] мовна особистість складається з трьох рівнів:

1. вербально-семантичного;
2. лінгво-когнітивного (тезаурусного);
3. мотиваційного (прагматичного).

Одиницями першого рівня є окремі слова як одиниці вербально-асоціативної мережі. Інакше кажучи, вербально-семантична характеристика мовної особистості складається з лексикону, яким вона користується в процесі природної вербальної комунікації. При цьому враховується як кількість лексичних одиниць, так і вміння правильно використовувати вербальні засоби відповідно до норм соціальної диференціації, варіативності, функціонально-стилістичної цінності. Рівень володіння цим умінням, а також порушення нормативних правил словотвору, граматики та вимови визначають індивідуальність цієї характеристики.

До структурних одиниць другого рівня відносяться ідеї, концепти, з яких складається власна картина світу кожної мовної особистості. У свідомості індивідуума вони представлені як певна ієрархія соціальних та культурологічних цінностей, що сформувалася в конкретних умовах соціального досвіду і діяльності. Це відбивається у використанні улюблених розмовних формул та індивідуальних мовних зворотів, за якими можна впізнати конкретну мовну особистість. Когнітивна характеристика пов'язана з інтелектуальною сферою особистості, пізнавальною діяльністю людини, що передбачає розумові процеси.

Одиницями третього рівня є цілі, завдання, мотиви, наміри і настанови, які, на думку Ю.М. Караулова, проявляються в комунікативно-діяльнісних потребах особистості. Саме вмотивованість мовця слугує найбільш істотним фактором, що обумовлює її індивідуальні особливості. Багатоплановість цих факторів і відсутність досить стійких формальних корелятів у мові ускладнюють дослідження прагматичної характеристики як найважливішого рівня структури мовної особистості.

У вербальній характеристиці ми маємо можливість спиратися на слова, моделі їх нормативного вживання, прийняті в певному суспільстві або комунікативній сфері. У когнітивній характеристиці можна виділити узагальнені поняття, концепти або ідеї, виражені також вербально. А ось для прагматичної характеристики є потреба у перерахуванні комунікативно-діяльнісних потреб особистості, яким немає числа.

З трьох рівнів мовної особистості лише останній характеризує індивіда саме в плані його комунікативних здібностей. Вербально-семантичних характеристик недостатньо для оцінки комунікативних здібностей і можливостей. Відомо, що значне місце в природній комунікації займають невербальні засоби, що передають близько 65% змісту та оціночної інформації. Когнітивний рівень в такій моделі природно орієнтований більшою мірою на мовні характеристики особистості. Для комунікації, поряд із системою соціальних та культурологічних цінностей, велике значення мають і інші когнітивні чинники, пов'язані з механізмами адекватного сприймання і цілеспрямованої передачі інформації.

Ю. Н. Караулов вважає, що мовну особистість варто трактувати не лише як частину об'ємного і багатогранного розуміння особистості в психології, не як ще один з ракурсів її вивчення, а як вид повноцінного уявлення особистості, що містить в собі і психічний, і соціальний, і етичний та інші компоненти, але заломлені через її мову та дискурс.

У динаміці спілкування однієї людини з іншими виділяють дві основні категорії особистості: 1) характерні для цієї особистості, пов'язані з внутрішньо притаманними певній людині властивостями характеру, 2) випадкові, пов'язані з конкретним станом у момент її сприймання ситуації і міжособистісних відносин у ході, скажімо, розмови в групі співрозмовників. Як такі, всі ці риси особистості і сприймаються нами в розмові: за однією ознакою ми пізнаємо в співрозмовнику щось типове для нього, за іншими - лише наслідки пережитих обставин. Не менш суттєво вловити й ті відтінки в мові, які є прагненням мовця адаптуватися до свого співрозмовника.

У понятті мовної особистості фіксується зв'язок мови з її індивідуальною свідомістю, зі її світоглядом. Будь-яка особистість виявляє себе і свою суб'єктність не тільки через предметну діяльність, а й через спілкування, яке неможливе без мови і мовлення. Мова людини з неминучістю відображає його внутрішній світ, слугує джерелом знання про її особу. Більше того, «очевидно, що людину не можна вивчити поза межами мови», оскільки, навіть у простих життєвих ситуаціях, важко зрозуміти, що вдає із себе людина, поки ми не почуємо, як і що вона говорить. Але також неможливо «мову розглядати у відриві від людини», тому що без особистості, що говорить мовою, вона залишається не більш, ніж системою знаків. Ця думка підтверджується В. Воробйовим, який вважає, що «про особистості можна говорити тільки як про мовну особистість, що втілена в мові» [18].

Однією з навчально-виховних функцій вчителя іноземної мови є прямий вплив на особистість учня. Ця функція здійснюється як шляхом стимулювання до навчальної діяльності (оцінка, припис, вплив сім'ї, громадська думка), так і за допомогою впливу на формування мотивації на навчання і самовиховання. При цьому у взаєминах вчителя та учнів важливі такі чинники, як взаємна повага, довіра, висока вимогливість і постійний контроль з боку вчителя.

У процесі навчання іноземній мові учень знаходиться в певному соціальному оточенні: постійно контактує зі своїм учителем та однокласниками. Такий вплив формує в нього вміння вивчати і оцінювати якості інших людей і колективу в цілому, сприяє набуттю соціального досвіду спілкування з людьми. Етичні норми, якими користуються товариші, вчитель, їхні погляди, ставлення до праці, до навчання, дисциплінованість, цілеспрямованість, повага один до одного, смаки – все це сприймається учнем як суспільні норми, засвоюється ним і буде включено в структуру його поведінки.

Сучасна методика вважає, що в поняття «знання мови» входить не лише утримання в пам’яті одиниць мови, що вивчаються (слів і їх морфем, форм слів, синтаксичних конструкцій тощо), але й усвідомлення норм використання їх, тобто вміння користуватися одиницями мови під час сприймання або породження мовлення.

Необхідність спеціального відбору і вивчення мовних одиниць, у котрих яскравіше виявляється своєрідність національної культури і котрі неможливо зрозуміти так, як їх розуміє носій мови, відчувається у всіх випадках спілкування з іноземцями, при читанні художньої літератури, публіцистики, преси та при перегляді кінофільмів, при прослуховуванні пісень тощо.

До лексичних одиниць, що мають яскраво виявлену національно-культурну семантику, входять назви реалій (визначення предметів та явищ, які характерні одній культурі і відсутні в іншій), конотативна лексика (слова, що співпадають по основному значенню, проте розрізняються за культурно-історичними асоціаціями) та фонова лексика, що означає предмети та явища, котрі мають аналоги в культурі, що порівнюється та розрізняються за якимись національними особливостями – функціонуванням, формою, призначенням предметів. Величезний інтерес становлять також фразеологізми, в котрих відображаються національна своєрідність історії, культури, традиційного образу життя народу – носія мови.

У мовознавстві прийнято виходити із значення слова як з відносин мовного знака з означаючим предметом не безпосередньо, а через сигніфікат (узагальнений, абстрактний образ у нашій уяві), котрий виступає як предмет думки, як зміст, з котрим співвідноситься дана мовна одиниця.

Висновок

Формування мовної особистості – це довготривалий процес, який потребує об’єднання усіх творчих зусиль та спонукає до переосмислення процесу навчання шляхом синтезу комунікативного підходу з когнітивним. Необхідна об’єднана праця науковців та вчителів-практиків з метою визначення конкретних шляхів, методів та прийомів, які сприятимуть формуванню мовної особистості кожного учня у процесі навчання іноземної мови.

Список використаних джерел

1. Аспекти мовної особистості у проекції педагогічного дискурсу / Л. Мацько // Дивослово. – 2006. – № 7. – С.2-5.
2. Біляєв О. М. Лігводидактика рідної мови : навч.-метод. Посіб. / О. М. Біляєв. – К. : Генеза, 2005. – 180 с.
3. Богин Г.И. Типология понимания текста. – Калинин: КГУ, 1986. – С.19–49.
4. Боринштейн Є. Соціокультурні особливості мовної особистості / Євген Боринштейн // Соціальна психологія. – 2004. – № 5. – C. 63– 71.
5. Варзацька Л. Міжпредметна інтеграція в системі особистісно зорієнтованої мовної освіти / Л. Варзацька // Українська мова і література в школі . – 2006 . – № 7 . – С. 6.
6. Виноградов В. В. Про художній прозі. – М. – Л., 1930.
7. Гальскова Н.Д., Гез Н.І. Теорія навчання іноземних мов: лінгводидактики та методика: [Навч. Посіб. для студ. лінгв. ун-тів і фак. ін. мов. вищ. пед. навч. закл.] – М.: Видавничий центр «Академія», 2004.
8. Зайченко І.В Педагогіка: [Навч. Посіб. для студ. вищ. пед. навч. закл.], 2-е вид. / Зайченко І.В. – К.: «Освіта України», «КНТ» 2008. – 528 с.
9. Зимня І.О. Педагогіка: навч. посіб. / І. О. Зимня. – Ростов н / Д.: Вид-во «Фенікс», 1997. – 480 с.
10. Карасик В.И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс. – М.: Гнозис, 2004. – 390 с.
11. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность / Ю.Н. Караулов. – М.: Наука, 1987.
12. Матимемо те, що зробимо / Л.Мацько // Дивослово. – 2001. – № 9. – С. 2– 6.
13. Методичні рекомендації щодо вивчення української (рідної) мови у 2006–2007 навчальному році / В. Федоренко, Л. Скуратівський // Дивослово. – 2006. – № 8. – С. 29–40.
14. Мовленнєвий розвиток як науково-методична проблема / Т. Донченко // Дивослово. – 2006. – № 5. – С. 2–5.
15. Навчання спілкуванню на іноземній мові: навч. посіб. [ за ред. Є.І. Пассова, Є.С. Кузнєцової]. - Воронеж: НОУ «Інтерлінгва», 2002. (Серія «Методика навчання іноземних мов, № 15).
16. Пентилюк М. Формування мовної особистості учня — важлива проблема сучасної лінгводидактики / М. Пентилюк // Проблеми формування мовної особистості учнів середніх загальноосвітніх закладів: зб. наук. праць. – Рівне: РЕГІ, 2006. – С. 29 – 34.
17. Формування мовної особистості молодшого школяра в умовах переходу до 4-річного початкового навчання / М. Вашуленко // Початкова школа. – 2001. – № 1. – С. 11– 14.
18. Языковая личность и национальная идея / В. Вороьбев // Народное образование. – 1998. – №5. – С. 25– 30.
19. http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vlush/Ped/2010_22_2/24.pdf. - КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД ДО МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ СТАРШОКЛАСНИКІВ В УМОВАХ ПРОФІЛЬНОГО НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

---

---