Оверченко А.І. Вивчення правосвідомості осіб, схильних до правопорушень як основа правового виховання студентів

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Оверченко Аліна Іванівна, здобувач кафедри психологічних дисциплін Навчально-наукового інституту права та психології КНУВС

В Україні формується демократична правова держава, серед головних завдань якої пріоритетне значення мають: постійна турбота про зміцнення правопорядку та законності, захист суспільства і кожної особи від злочинних посягань, організація та боротьба зі злочинністю. У Конституції України найвищою соціальною цінністю визнається людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека, тому забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Його виконання передбачає розвиток такого елементу правової системи як правосвідомість, що являється необхідною умовою створення норм права, виступає фактором поваги до права і є психологічною основою його реалізації.

Становлення правової свідомості особистості відбувається завдяки правовому вихованню, яке повинно починатися з дитинства. Та особливої актуальності набуває правове виховання студента як носія громадянських обов’язків перед державою і суспільством з метою його повноцінної інтеграції у суспільство, спроможності нести соціальні навантаження, сприймати правові цінності та норми. З метою виховання правосвідомості особистості необхідним вбачається дослідження її суті, видів, функцій, структури, деформацій, що дасть змогу вивчити наявність і характер психологічних особливостей правосвідомості і розробити програму її формування. При цьому емпіричне дослідження особливостей правосвідомості та сформованості її структурних складових передбачає роботу з особами, схильними до правопорушень з метою впливу на них в аспекті ранньої профілактики правопорушень.

Проблема правосвідомості розглядається працях Ю.П.Битяка, Л.В.Васільєвої, О.О.Ганзенко, Л.М.Герасіної, О.Г.Даниляна, О.П.Дзьобаня, Ю.Ю.Калиновського, В.О.Коновалової, В.В.Нікітяєвої, А.М.Столяренко, І.В.Тішиної, О.Ю.Тодики, Ю.В.Чуфаровського, М.А.Єлізарової та ін. Однак питання психологічних особливостей правосвідомості в аспекті дослідження показників сформованості її структурних компонентів залишається недостатньо дослідженим. Актуальність і недостатня вивченість проблеми обумовили необхідність проведення спеціального дослідження з юридичної психології, результати якого наводяться у статті.

У результаті аналізу літератури з теми дослідження було виявлено, що правосвідомість – це цілеспрямоване відображення правової дійсності, засноване на морально-етичних поглядах, виражене в сукупності знань про правову дійсність, ставленні до неї, результатом якого є регуляція поведінки людини в юридично значимих ситуаціях.

Правосвідомість має різновиди: за суб'єктами правосвідомості – суспільна, яка відображає типові стійкі погляди всього суспільства на право та його інститути, що існують в даному суспільстві; групова, що притаманна окремим групам людей з певними специфічними потребами й інтересами; індивідуальна, яка відображає правові погляди, настрої і переконання конкретного індивіда. За глибиною відображення правових явищ: повсякденна, яка складається стихійно, під впливом конкретних умов життя, особистого життєвого досвіду; наукова, яка формується на базі широких і глибоких правових узагальнень, закономірностей і спеціальних досліджень соціально-правової дійсності; професійна – це правова свідомість юристів, яка формується у процесі спеціальної підготовки та здійснення юридичної діяльності.

Правосвідомість проявляється через функції, які вона виконує. До них відносяться когнітивна, оціночна і регулятивна. Когнітивна функція полягає в забезпеченні суб’єкта правовими знаннями, оціночна – в оціночному ставленні людини до правової дійсності, регулятивна – в співвідношенні поведінки людини з чинною в суспільстві системою правових норм, результатом якого є поведінкова реакція у виді правомірної чи протиправної поведінки.

Відповідно до зазначених функцій правосвідомості визначають основні компоненти її – когнітивний, оціночний, регулятивний. Когнітивний компонент містить у собі знання про право. Оціночний компонент визначає ставлення людини до права і законодавства, правової поведінки навколишніх, правоохоронних органів, свого правового поводження. Регулятивний компонент являє собою готовність діяти згідно правових норм і проявляється у соціально-правових установках і ціннісних орієнтаціях. Від сформованості цих компонентів залежить рівень розвитку правової свідомості особистості.

Вивчення сформованості зазначених структурних компонентів ми пропонуємо здійснювати за низкою показників, а саме: когнітивний – повнота, адекватність, усвідомленість знань; оціночний – позитивне чи негативне ставлення до права, його стійкість і дієвість; власне поведінковий – адекватність, стійкість та самостійність виконання правових норм. При цьому доцільно визначати три рівні сформованості структурних компонентів за визначеними показниками: високий, середній та низький.

За результатами дослідження вивчення правосвідомості осіб, схильних до правопорушень за визначеною суттю, структурою і показниками буде спрямоване подальше емпіричне дослідження з метою виявлення психологічних особливостей правової свідомості та розробки програми формування правосвідомості особистості.