Османова А.М. Збереження національної ідентичності в умовах інформаційної війни

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Османова А.М., кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології та педагогіки Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, м. Київ

Постановка проблеми

Для сучасного суспільства характерні інформаційні війни, провідною метою яких є маніпуляція суспільною свідомістю, навмисною підміною у масовій свідомості змісту і сенсу явищ його псевдоформою. Багатофункціональність сучасних процесів та виклики історії у черговий раз поставили перед людством нові проблеми, де не менш важливе значення має переорієнтація суспільної свідомості, що пов’язана з актуалізацією процесів глобалізації. Складність і багатоякісність людської цивілізації закономірно вимагають нових підходів, ідей, вихідних позицій, від вирішення яких залежать перспективи розвитку. Звідси підвищена увага до національної ідентичності, потреба консолідації етносу, спроби вироблення інтегруючого національного ідеалу у нових соціальних умовах, охорона і виокремлення своєї національної міфології, релігії, культури, історії тощо.

Аналіз результатів дослідження

У загальному вигляді самоідентифікацію особистості можна визначити як зачислення себе до певного роду, виду, типу соціальних індивідуальностей з метою усвідомлення, розуміння ними своєї окремішньої громадянської сутності. Під ідентичністю розуміється, отже, усвідомленість і оцінювання особистістю своєї причетності до тієї чи іншої соціальної категорії. Що ж стосується національної ідентичності, то разом з цивільною, культурною, релігійною, політичною вона є одним з різновидів ідентичності як такої. У середині ХХ століття «національна ідентичність» утвердилася як найпоширеніший термін для позначення соціокультурних аспектів нації.

У нестійкій ситуації «перехідного суспільства» національна належність є способом знов відчути себе частиною соціального цілого, знайти психологічну підтримку у національній культурі, традиції. У зв’язку з цим не випадково приділяється підвищена увага до національної ідентифікації та висувається теза, що включення себе в ту або іншу націю залежить від ухвалення індивідом також міфологічних за своєю природою передумов та підстав.

Важливим елементом у системі механізмів національної ідентифікації виступає таким чином міфологія. Вона є корінним компонентом національної свідомості як структуроутворюючого чинника етносу та національної самосвідомості, через що відбувається ідентифікація окремих представників етносу з єдиним колективним цілим.

Людина безпосередньо через міф намагається створити символічну картину дійсності, поєднуючи у собі закодований (за допомогою архетипів) досвід конкретної соціальної спільноти. Міфологія здатна містити у собі уявлення про найбільш значущі параметри існування соціальної спільноти: розрізнення «свій – чужий», організація простору та часу, історія та перспективи розвитку певного соціуму. Міф, таким чином, є засобом колективної саморефлексії та самовизначення. Причина значної дії міфології на національну ідентичність полягає у деяких суттєвих особливостях самого міфу як форми свідомості. Такими особливостями є тісний зв’язок міфу з масовою свідомістю, його ірраціональний характер, не відокремлення приватного (індивідуального) і загального (суспільного, національного) у міфі. Ідентифікація відбувається у порівнянні, відштовхуванні від «інших» або «чужих», у створенні загальних стереотипів сприйняття, саме міф стає основою для інтерпретації соціальних подій, що відбуваються. Міф, таким чином, дає певну картину світу, реальності поза людиною, міф є колективним віруванням та виступає надзвичайно успішним механізмом емоційної, психологічної, духовної консолідації соціуму. У цьому полягає специфіка міфу як основного чинника національної ідентифікації.

Виходячи з вищенаведеного визначення, ми можемо вважати, що найприйнятнішим і найпоширенішим підходом збереження національної ідентичності в умовах інформаційної війни, вважається осягнення її через історію, мову, культуру, традицію, міф. Через відродження національних цінностей, символів, міфів, традиції, мови, історію, що у комплексі складає національну культурну спадщину. Отже, національна ідентичність у своїй основі має духовні, культурні підстави національної картини світу, оскільки образ світу є основоположним компонентом культури етносу, таким чином, є індивідуальним для кожної культури.

Національна картина світу як засіб ставлення людини до світу, дійсності, уявляється як впорядкована система уявлень і співвідношення їх з певними національними цінностями, що виражаються через міфологію, філософію, мову, ідеологію, традицію, фольклор тощо. Але при цьому важливо підкреслити, що національна картина світу не є незмінною. Вона різна у різні періоди життя нації і для різних груп усередині нації. Це пов’язано з відмінностями у культурно-ціннісних домінантах. Незмінними виявляються лише ті міфи або архетипи, символічні прототипи культури, що постійно трансформуються з розвитком самої культури [1, с. 7]. На їхній основі вибудовується нові й нові картини світу – такі, що володіють найбільшими адаптивними властивостями у даний період його існування.

Висновок

Міф виступає не тільки адаптивним явищем при створенні картину світу, але як було відмічено, основним чинником національної ідентичності. Виходячи з цього, можна погодитися із ствердженням В. С. Полосіна, що «основним методом національної ідентифікації є звернення суспільної свідомості до національного міфу» [2, с. 83]. Завдяки міфу людина отримує такий образ оточуючого, в якому всі елементи всесвіту структуровані та співвіднесені з самою людиною, так що кожна людська дія є компонентом загальної структури.

Список використаних джерел

1. Куєвда В.Т. Міфологічні джерела української етнокультурної моделі: психологічний аспект. Монографія. Донецьк: Український культурологічний центр, 2007. С. 7.
2. Полосин В.С. Миф. Религия. Государство: Исслед. полит. мифологии / В.С. Полосин. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Науч.-издат. центр «Ладомир», 1999. 440 с.