Османова А.М. Збереження національної ідентичності в умовах інформаційної війни
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Османова А.М., кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології та педагогіки Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, м. Київ
Зміст |
Постановка проблеми
Для сучасного суспільства характерні інформаційні війни, провідною метою яких є маніпуляція суспільною свідомістю, навмисною підміною у масовій свідомості змісту і сенсу явищ його псевдоформою. Багатофункціональність сучасних процесів та виклики історії у черговий раз поставили перед людством нові проблеми, де не менш важливе значення має переорієнтація суспільної свідомості, що пов’язана з актуалізацією процесів глобалізації. Складність і багатоякісність людської цивілізації закономірно вимагають нових підходів, ідей, вихідних позицій, від вирішення яких залежать перспективи розвитку. Звідси підвищена увага до національної ідентичності, потреба консолідації етносу, спроби вироблення інтегруючого національного ідеалу у нових соціальних умовах, охорона і виокремлення своєї національної міфології, релігії, культури, історії тощо.
Аналіз результатів дослідження
У загальному вигляді самоідентифікацію особистості можна визначити як зачислення себе до певного роду, виду, типу соціальних індивідуальностей з метою усвідомлення, розуміння ними своєї окремішньої громадянської сутності. Під ідентичністю розуміється, отже, усвідомленість і оцінювання особистістю своєї причетності до тієї чи іншої соціальної категорії. Що ж стосується національної ідентичності, то разом з цивільною, культурною, релігійною, політичною вона є одним з різновидів ідентичності як такої. У середині ХХ століття «національна ідентичність» утвердилася як найпоширеніший термін для позначення соціокультурних аспектів нації.
У нестійкій ситуації «перехідного суспільства» національна належність є способом знов відчути себе частиною соціального цілого, знайти психологічну підтримку у національній культурі, традиції. У зв’язку з цим не випадково приділяється підвищена увага до національної ідентифікації та висувається теза, що включення себе в ту або іншу націю залежить від ухвалення індивідом також міфологічних за своєю природою передумов та підстав.
Важливим елементом у системі механізмів національної ідентифікації виступає таким чином міфологія. Вона є корінним компонентом національної свідомості як структуроутворюючого чинника етносу та національної самосвідомості, через що відбувається ідентифікація окремих представників етносу з єдиним колективним цілим.
Людина безпосередньо через міф намагається створити символічну картину дійсності, поєднуючи у собі закодований (за допомогою архетипів) досвід конкретної соціальної спільноти. Міфологія здатна містити у собі уявлення про найбільш значущі параметри існування соціальної спільноти: розрізнення «свій – чужий», організація простору та часу, історія та перспективи розвитку певного соціуму. Міф, таким чином, є засобом колективної саморефлексії та самовизначення. Причина значної дії міфології на національну ідентичність полягає у деяких суттєвих особливостях самого міфу як форми свідомості. Такими особливостями є тісний зв’язок міфу з масовою свідомістю, його ірраціональний характер, не відокремлення приватного (індивідуального) і загального (суспільного, національного) у міфі. Ідентифікація відбувається у порівнянні, відштовхуванні від «інших» або «чужих», у створенні загальних стереотипів сприйняття, саме міф стає основою для інтерпретації соціальних подій, що відбуваються. Міф, таким чином, дає певну картину світу, реальності поза людиною, міф є колективним віруванням та виступає надзвичайно успішним механізмом емоційної, психологічної, духовної консолідації соціуму. У цьому полягає специфіка міфу як основного чинника національної ідентифікації.
Виходячи з вищенаведеного визначення, ми можемо вважати, що найприйнятнішим і найпоширенішим підходом збереження національної ідентичності в умовах інформаційної війни, вважається осягнення її через історію, мову, культуру, традицію, міф. Через відродження національних цінностей, символів, міфів, традиції, мови, історію, що у комплексі складає національну культурну спадщину. Отже, національна ідентичність у своїй основі має духовні, культурні підстави національної картини світу, оскільки образ світу є основоположним компонентом культури етносу, таким чином, є індивідуальним для кожної культури.
Національна картина світу як засіб ставлення людини до світу, дійсності, уявляється як впорядкована система уявлень і співвідношення їх з певними національними цінностями, що виражаються через міфологію, філософію, мову, ідеологію, традицію, фольклор тощо. Але при цьому важливо підкреслити, що національна картина світу не є незмінною. Вона різна у різні періоди життя нації і для різних груп усередині нації. Це пов’язано з відмінностями у культурно-ціннісних домінантах. Незмінними виявляються лише ті міфи або архетипи, символічні прототипи культури, що постійно трансформуються з розвитком самої культури [1, с. 7]. На їхній основі вибудовується нові й нові картини світу – такі, що володіють найбільшими адаптивними властивостями у даний період його існування.
Висновок
Міф виступає не тільки адаптивним явищем при створенні картину світу, але як було відмічено, основним чинником національної ідентичності. Виходячи з цього, можна погодитися із ствердженням В. С. Полосіна, що «основним методом національної ідентифікації є звернення суспільної свідомості до національного міфу» [2, с. 83]. Завдяки міфу людина отримує такий образ оточуючого, в якому всі елементи всесвіту структуровані та співвіднесені з самою людиною, так що кожна людська дія є компонентом загальної структури.
Список використаних джерел
- Куєвда В.Т. Міфологічні джерела української етнокультурної моделі: психологічний аспект. Монографія. Донецьк: Український культурологічний центр, 2007. С. 7.
- Полосин В.С. Миф. Религия. Государство: Исслед. полит. мифологии / В.С. Полосин. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Науч.-издат. центр «Ладомир», 1999. 440 с.