Бондаренко Г.Л. Народна риторика як засіб національного виховання майбутнього вчителя початкової школи

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Версія від 10:10, 27 липня 2015; BogdanA (Обговореннявнесок)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Бондаренко Геннадій Леонідович – доцент кафедри початкової освіти та методик гуманітарних дисциплін кафедри початкової освіти та методик гуманітарних дисциплін Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, кандидат педагогічних наук, доцент, м. Київ.

НАРОДНА РИТОРИКА ЯК ЗАСІБ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

Анотація. У статті проаналізовано етикетні формули вітання, звертання, вибачення, подяки, прохання, поради, запрошення, співчуття, компліменту, прощання як засобу національного виховання майбутніх учителів початкової школи.

Ключові слова. Мовний етикет, етикетні мовні формули, мовленнєво-риторична особистість вчителя початкової школи.

Аннотация. В статье проанализированы этикетные формулы приветствия, обращения, извинения, благодарности, просьбы, совета, приглашения, сочувствия, комплимента, прощания как средства национального воспитания будущих учителей начальной школы.

Ключевые слова. Pечевой этикет, этикетные речевые формулы, речевая риторическая личность учителя начальной школы.

Abstract. The article analyzes the etiquette of greeting formula treatment, apologies, thanks, requests, advice, invitations, sympathy, compliment, goodbyes as a means of national education of future primary school teachers.

Key words. Speech etiquette, etiquette speech formulas, speech rhetorical personality elementary school teacher.

Постановка проблеми. Риси національної вдачі, національного характеру концентруються у мовних стереотипах поведінки. Мовний етикет українців вироблявся і відточувався упродовж тисячоліть, увібравши найдавніші звичаї і традиції. Він утворює цілісну систему, що слугує нам у найрізноманітніших ситуаціях спілкування, відкриває своєрідність національно-мовної картини світу. Аналіз наукових досліджень мовного етикету українців показував, що він втілений, по-перше, в системі мовних знаків; по-друге, в системі мовних символів; по-третє, в словесних формулах; по-четверте, в жестах і міміці. Із перших днів і впродовж усього життєвого шляху людину супроводжували найрізноманітніші слова вітання, прощання, вибачення, згоди, відмови тощо. На жаль, аналіз сучасного стану мовленнєвої суспільно-побутової поведінки показує, що молоді люди не володіють правилами національного мовленнєвого етикету, чарівним народним золотословом.

Мета статті – дослідити національно специфічні правила народної риторики (мовленнєвого етикету) як засобу національного виховання майбутніх учителів початкової школи. Аналіз наукових досліджень з проблеми. Проблема формування мовленнєво-риторичної особистості, правил мовної поведінки є предметом дослідження різних освітніх галузей. Останні наукові дослідження засвідчують увагу науковців до мовленнєвого етикету (Л. Мацько, М. Номис, Л. Паламар, О. Семеног), формування мовленнєво-риторичної особистості майбутнього педагога (Г. Бондаренко, Л. Йовенко, С. Мартиненко, Н. Сивачук), етикету мовленнєвого спілкування як важливої складової комунікації (Ф. Бацевич, Г. Почепцов, Я. Радевич-Винницький), мовного етикету в риторичному дискурсі (С. Абрамович, Г. Сагач, М. Чікарькова та інші). Однак високий рівень мовленнєво-риторичної культури не став загальнонаціональним. Майбутні вчителі початкової школи не завжди послуговуються системою стійких формул, які рекомендуються для встановлення належного мовного контакту, часто не враховують особливості типу спілкування (офіційність/неофіційність, ступінь вагомості тощо).

Виклад основного матеріалу. Як показали наші дослідження, національно специфічні правила мовної поведінки (народна риторика) реалізуються в системі стійких формул і виразів, що рекомендуються для використання в різних комунікативних ситуаціях. Правила мовленнєвої поведінки – мовлений етикет – є не тільки явищем загальномовним, диференційованим функціонально, а водночас й індивідуальним, бо кожна людина, добираючи зі скарбниці рідного народу найдоцільніше в конкретній ситуації етикетне слово чи вираз, неминуче узгоджує цей вибір із власними уподобаннями, тобто послуговується ними творчо. Нерідко трапляється й так, що за потреби і сама створює нові. Майбутній учитель початкової школи повинен вміти вибрати із традиційного для українців мовного етикету доречну формулу залежно від ситуації, в якій він перебуває, враховуючи специфіку адресата, умови спілкування, регіональні особливості, стиль. Іншими словами, майбутньому вчителеві початкової школи важливо добре засвоїти чинники, що впливають на вибір словесної формули в конкретній комунікативній ситуації. Такими чинниками є: фактор адресата (вік, стать), комунікативні умови (місце, час, тривалість спілкування), характер взаємин між співрозмовниками [1, 30]. На думку Н. Сивачук, знання і вміння послуговуватися традиціями мовленнєвого етикету та ритуального мовлення допомагають у налагодженні контакту між людьми, підтримують доброзичливу тональність мовлення [3, 50-51]. Як нам вдалося з’ясувати, структуру мовного етикету складають: звертання, вітання, прощання, вибачення, подяка, прохання, запрошення, пропозиція, знайомство, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, похвала і т.п. Розглянемо детальніше структурні елементи національного мовленнєвого етикету. До найчастіше вживаних етикетних виразів відносять вітання. Вітання – „це слова або жести, звернені до кого-небудь під час зустрічі на знак прихильного ставлення, доброзичливості”[4, с. 686].

Наші дослідження показали, що вибір вітального виразу залежить від:

  • часу їх вживання: „Добрий ранок!; Доброго ранку!”; „Доброго Вам ранку!; Доброго ранку Вам!”; „Добрий день!; Добридень!; На добридень!”; „Добрий день Вам!; День Вам добрий!; День добрий Вам!”; „Добрий вечір!; Добривечір!; На добривечір!”; „Дай, Боже, вечір добрий!”;
  • адресата (родич, незнайома людина та ін.): „Привіт!”; „Вітаю!; Вітаю Вас!”; „Здоров будь!; Здорова будь!; Здорові будьте!”; „ Здоровенькі будьте!”; „Здрастуйте вам у хату!”; „Моє шанування!; Моє шануваннячко!”; „Моє вшанування!”; „Моя пошана!”; „Дозвольте привітати Вас! ;„Рада/-ий/-і / вітати Вас!”; „Рада/-ий/-і / Вас бачити!” ;„Як ся маєш?”;
  • ситуації спілкування (буденні, празникові, святешні): „Здорові з понеділком (з неділею, п’ятницею)!”; „Христос рождається!”; („Славімо його! Славіте його!”); „Христос воскрес!” („Воістину Христос воскрес! Воістину воскрес!”) ; „З Миколаєм будьте багаті!”; „Зі Святим Вечором!”; „З Різдвом будьте здорові!”; „Добрий день з Покровом!”; „Добрий вечір з Колядою!”; „Щедрий вечір, добрий вечір!”; „Здорові будьте з празником!”; „Зі святом будьте здорові!”;„Слава Ісусу!” („Навіки слава!”) „Добрий день з весіллям!”; „Дай, Боже, добро у вашу хату!”; „Щастя, здоров’я вам у хаті!”;
  • умов спілкування (зайнятість роботою): „Бог на поміч / Богпоміч / Помагай Бог”!; „Боже поможи!”;
  • регіональних особливостей: „Добрий вечур” (на Західному Поліссі), „Дай, Боже, розуму” (на Волині) тощо [1, 57 – 74].

Своєрідними є традиції вітання у церкві, приміщенні з покійником. Так, Я. Радевич-Винницький зазначає: „У приміщенні церкви заведено спочатку помолитися, тоді, підвівшись з колін, стиха привітатися з людьми, що стоять поряд.., нескороченою словесною формулою „Слава Ісусу Христу!”, на яку ті відповідають „Слава навіки!”. Зустрівшись у церкві поглядом зі знайомою людиною, вітають її тільки легким нахилом голови. У приміщенні з нарядженим покійником люди, що дотримуються християнських традицій, спочатку моляться за упокій душі померлого, а тоді неголосно вітаються з присутніми фразою „Слава Ісусу Христу!”, на яку ті відповідають: „Слава навіки!”. Іншими словесними формулами на похороні не вітаються. Близькі знайомі можуть привітатися потиском руки, але цього не слід робити в кімнаті, де лежить покійник” [2, 124]. Будь-який вид суспільно-побутових промов повинен починатися з етикетних формул звертання. Для звернення (звертання) до людей існують власні імена. Проте бувають ситуації, коли власне ім’я людини невідоме. В таких умовах використовують загальні іменники, які поділяються на слова-індекси і слова-регулятиви. Слова-індекси вказують на: 1) статус мовця: вік, стать (дідусь, юнак, дівчина); 2) рід занять (водій, лікар); 3) вчений ступінь, звання (доктор, професор); 4) ранг (капітан, полковник); 5) сан (отець духовний, митрополит). Слова-регулятиви – це іменники або іменникові сполучення, що регулюють взаємини між співрозмовниками. До них відносять такі слова, як: пан/пані/панна/панове/панство, товариш/товаришка/товариші, друг/подруга/друзі. Функцію означень при словах-регулятивах виконують прикметники шановний, вельмишановний, високошанований, високодостойний, високоповажний та ін. [2, 98-110].

Обираючи звертання, потрібно враховувати: а) ситуацію спілкування (в родині, з друзями, на роботі тощо); б) сферу спілкування (в офіційному спілкуванні послуговуються звертанням на ім’я й по батькові або моделлю пан/пані + прізвище; звертання на ім’я придатне для спілкування з родичами); в) характер взаємин із адресатом та ін. Якщо адресат є ровесником, добрим знайомим, то в неофіційній обстановці завжди доречним є звертання на ім’я, наприклад: Оксано - Оксанко, Оксаночко, Оксанусю, Оксанонько. До людини, старшої за віком чи посадою, звертаються на ім’я й по батькові, наприклад: Віро Іванівно! До дівчини традиційно зверталися так: серденько, ластівко, пташечко, голубко, рибчино, горличко. До коханої – люба, мила, кохання моє, моя пташко, моя квіточко, мій скарбе, любця, доленько моя, красуня, красунечко. До дружини – дружино, дружинонько, ладо, ладонько. Звертаючись до матері, діти можуть використовувати такі слова і вирази, як: Дорога (люба, кохана) мамо! Мамочко! Мамонько! Мамуню! Мамусю! Мамусечко! Мамусенько! Мамунечко! Мамцю! Мамунцю! Матінко! Матіночко! Матусенько! Мамочко-сонечко! Мамочко-голубонько! Моя мила! Моя люба! Моя рідненька! Неню! Ненько! Ненечко! До батька – Тату! Татоньку! Таточку! Татусю! Багатий національний мовленнєвий етикет і на звертання до дітей: Сонечко! Соненько! Ясочко! Леліточко! Пташечко! Пташино! Птасю! Котику! Коцісю! Котуню! Любоньку! Любчику! Любанчику! Любусю! Щебетушко! Щебетушечко! Говорушко! Говорушечко! Соловейку! Соловеєчку! Розумнице! Розумнику! Втіхо! Потіхо! Зайчику! Зайчику-пострибайчику! Голубчику! Голубонько! Крихітко! Крихіточко! Крихітонько! Пестунчику! Ділове спілкування передбачає використання наступних звертань: Пане!, Добродію! / Добродійко!/ Добродії!, Пане професоре!, Пані вчителько!, Вельмишановні пані і панове! Шановне (дороге, любе, славне) товариство! [1, 116].

До етикетних формул відносять також і вибачення. Вибачення – це прохання виявити поблажливість, простити провину. Відповідно до величини і наслідку провини, мовець повинен вибрати із стандартних фраз українського мовного етикету таку формулу, яка була б рівнозначною провині і давала можливість досягти бажаного результату. Українськими формулами вибачення є такі: Вибач!; Вибачте!; Вибачай!; Вибачайте!; Вибачте на цім слові!; Даруй!; Даруйте!; Даруйте на сім слові!; Пробач!; Пробачте!; Пробачте, будь ласка!; Даруйте мені, прошу!; Прости!; Простіть!; Прости мені, матусю!; Простіть, люди добрі!; Прости, Господи!; Дозвольте мені вибачитися перед Вами; Перебачте нам!; Я не можу не вибачитися перед Вами; Я не можу не просити у Вас пробачення; Я хочу просити у Вас пробачення; Прошу вибачити!; Прошу перебачити!; Прошу пробачити!; Прошу вибачення!; Прошу пробачення!; Перепрошую!; Я повинен (хочу, мушу) вибачитися перед тобою (Вами); Я маю перепросити тебе (Вас); Я так винен (завинив) перед тобою (Вами). Стандартні відповіді-реакції на вибачення: Нема за що вибачатися!; Не варто (не треба, немає потреби) вибачатися!; Дрібниці!; Що сталося, те сталося; Я приймаю твоє (Ваше) вибачення; Тут є і моя вина; Я не приймаю твого (Вашого) вибачення (пробачення)! [2, 140-141].

Своєрідним елементом мовного етикету українців є висловлення подяки за добре слово, послугу, допомогу. Формулами подяки є такі: Дякую!; Дякую за...; Дуже дякую Вам!; Щиро дякую!; Щиренько дякую!; Сердечно дякую!; Красно дякую!; Красно дякую за...; Файно дякую!; Вам із серця дякую!; Безмежно вдячний Вам за...; Велика і сердечна подяка Вам за...; Од щирого серця складаю Вам за те подяку; Я хочу Вам подякувати за...; Висловлюю щиру вдячність...; Не знаю, як віддячитися Вам; Дуже вдячний Вам за...; Щиро вдячний і зворушений Вашою турботою; Це дуже люб’язно з Вашого боку; Дякую, Ви так багато зробили для мене; Дякую, Ви дуже люб’язні...; Дякую, я Вам так зобов’язаний...; Я – Ваш боржник довіку; Спасибі! Сердечне спасибі! Щире спасибі! Велике спасибі! Досить часто поряд зі словом дякую вказують причину: Дякую Вам за добре слово! ; Дякую Вам за допомогу!; Дякую, що не сердитесь на мене! Різноманітними є українські вирази вдячності за гостювання: „Поздоров, Боже, того, ми в кого”;, „Спасибі, Богу, усім святим, вам – за хліб і сіль”; „Спасибі Матері Божій, і тобі, хазяїне, і тобі, хазяйко, і вам, діти”[76, 29]. У дослідженні М. Номиса знаходимо також і слова-відповіді на слова-подяки: „Богу дякуйте!”; „Господові дякуйте!”; „Спасибі й вам!”; „Чим багаті, тим і раді” та ін. [6, 531].

Сучасний мовний етикет пропонує і такі слова-відповіді: „Ні за що!”; „Будь ласка!;, „Нема за що!”; ”Не варто дякувати!”; „Мені було приємно Вам допомогти!”; „Я радий, що Ви задоволені”. Дітям за українською традицією говорять: „Рости великий!”. Розглянемо таку формулу мовного етикету, як прохання. Прохання – це спонукальна мовленнєва дія з метою чогось домогтися від адресата. Воно передається за допомогою дієслова наказового способу дії: Передайте...; Читайте...; Перегляньте...; Принесіть... Для українського мовного етикету характерним є пом’якшення наказовості за допомогою: а) частки –но і –бо, наприклад: виконаймо...; б) вживання слів і зворотів ввічливості, наприклад: організуйте, будь ласка...; я дуже прошу Вас: організуйте...; в) використання спонукальних синтаксичних конструкцій, які не потребують вживання наказового способу дієслова, наприклад: прошу Вас виконати це завдання....; мені дуже потрібно, щоб Ви це завдання виконали...; чи не могли б Ви виконати це завдання... Формулами позитивних реплік-відповідей можуть бути: „Прошу; „Будь ласка”; „Добре”; „Із великим задоволенням”; „Звичайно” та ін. Формули відповідей-відмов: „Вибачте я не можу...”; „Даруйте не маю можливості...” ; „Я б із радістю, але...”; „Шкода, я цього не зумію...” та ін. До стандартних мовних етикетних формул відносять і пораду. Порада – це „пропозиція, вказівка, як діяти в яких-небудь обставинах; допомога добрим словом у скруті; рада”[5, с. 244]. Серед численних традиційних українських словесних виражень поради є такі: Я дуже раджу Вам... Я пропоную Вам... Я би радив Вам... Дозвольте порадити Вам... ... і Ви зможете... Чи не спробувати Вам... ... бо це допоможе Вам... Може б, Вам... ... тому що інакше Вам... Вам слід... Репліки адресата можуть мати позитивний (Я дуже дякую за пораду), відмовний (Я не зможу скористатися з твоєї поради, але щиро дякую за неї) або ухильний зміст (Я мушу над нею добре подумати) [2, 142-143].

Розглянемо запрошення як елемент мовного етикету українців. Запрошення – це „прохання прийти куди-небудь, зробити що-небудь або взяти участь у чомусь”[4, 281]. Формули запрошення поділяються за стильовою тональністю на: а) нейтральні (Я запрошую Вас...; Я хочу запросити Вас...); б) підвищені (Дозвольте запросити Вас...; Маю честь запросити Вас...); в) знижені (Приходьте, будь ласка!; Коли ласка, заходьте!). Запрошення можуть звучати і у формі питального речення: „Чи можу запросити Вас...?”; „Чи не дасте згоди запросити Вас...?” та ін. Відповідь може бути позитивною (Дякую!; Вдячний за запрошення!; З великим задоволенням! та ін); негативно (Дякую, але не маю такої можливості; Даруйте, я вимушений Вам відмовити через незалежні від мене причини), ухильною (Дякую, можливо прийду; Як матиму можливість, прийду. Дякую. та ін.). До стандартних етикетних ситуацій належать співчуття і розрада. Висловити співчуття – означає засвідчити чуле ставлення до людини в момент її переживань, страждань, нещастя, горя. Формулами співчуття є такі: Приношу Вам своє глибоке співчуття…; Я горюю разом з Вами…; Прийміть моє глибоке співчуття…; Я розумію Ваше горе…; Прошу прийняти моє глибоке співчуття…; Я поділяю Ваш смуток…; Дозвольте висловити Вам моє щире співчуття. Заспокоїти, втішити людину – означає розрадити її. Формулами розради можуть бути такі: Не переживайте!; Не хвилюйтесь!; Заспокойтесь!; Не журіться!; Візьміть себе в руки!; Не беріть собі це так близько до серця!; Не думайте про це!; Надійтесь (сподівайтесь) на краще!; Все буде гаразд! [2, 152-153].

Комплімент також відносять до елементів мовного етикету. Слово комплімент означає „люб’язний, приємний вислів із похвалою, схваленням”. Існують певні правила вживання компліментів: а) не варто казати людині того, що їй не властиве або не приємне; б) комплімент не повинен бути багатозначним; в) бажано уникати незрозумілих слів; г) комплімент має відповідати ситуації спілкування; д) комплімент неможливий без щирості [4, 308-309]; е) оскільки комплімент містить у собі елемент перебільшення, то важливим є правильне його „дозування”; є) суттєво, щоб мовлення адресанта супроводжувалось теплими інтонаціями, невдаваною усмішкою; ж) комплімент потребує відповідної словесної реакції адресата [2, 154].

Наведемо приклади компліментів: У Вас прекрасний вигляд!; Ви так чудово виглядаєте!; Ви рідкісний фахівець!; З Вами так цікаво розмовляти!; Ви така красуня!; У тебе така елегантна сукня!; Тобі пасує нова зачіска! Словесною реакцією адресата на комплімент можуть бути слова: Дякую!; О, дякую за комплімент!; Ви такі люб’язні!; Мені приємно це почути від Вас! Як бачимо, особливістю жанру компліменту є використання прикметників, прислівників, іменників, які виражають високий ступінь якості, міри та ін. Відповідно до вимог доброго смаку, не варто відразу відповідати компліментом за комплімент, говорячи те ж саме, що щойно почули. Краще підібрати найпривабливіший для похвали об’єкт, прикмету, здібність і, вловивши слушний момент, висловити це співрозмовнику [2, 155].

Прощання – це фінальна фраза комунікативного акту. Українська мова багата на формули прощання: До побачення!; До скорого побачення!; До швидкого побачення!; Будьте здорові!; Бувайте здорові!; До зустрічі!; Дозвольте попрощатись!; До завтра!; На все добре!; Щасти Вам! / Хай щастить Вам! / Щастя Вам! Прощаючись перед сном, використовують такі вирази: Добраніч!; На добраніч!; Доброї ночі!; Гарних снів!; Приємного сну! Якщо необхідно ненадовго вийти, то кажуть: Я з вами не прощаюсь!; Я не надовго!; Ми ще побачимось!; Я ще побачусь сьогодні з Вами! Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, національно специфічні правила мовної поведінки (народна риторика) реалізуються в системі стійких формул і виразів, що рекомендуються для використання в різних комунікативних ситуаціях. Структуру мовного етикету складають: звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, прохання, запрошення, пропозиція, знайомство, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, похвала і т.п. Однією із важливих умов оволодіння мистецтвом соціально-побутового красномовства є знання і вміння вибрати із традиційного для українців мовного етикету доречну словесну формулу залежно від ситуації, специфіки адресата, умов спілкування, регіональних особливостей, стилю.

Список використаних джерел
  • Богдан С. К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність / С. К. Богдан. – К. : Рідна мова, 1998. – 475 с.
  • Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування / Я. Радевич-Винницький. – Львів: В-во „СПОЛОМ”, 2001. – 223 с.
  • Сивачук Н. Збагачення мовленнєвого етикету школярів засобами пареміографії / Н. Сивачук // Початкова школа. – 1997. - №4. – С.50-51.
  • Словник української мови. – К. : Наукова думка, 1972. – Т. ІІІ.
  • Словник української мови. – К. : Наукова думка, 1976. – Т. VIІ.
  • Українські приказки, прислів’я і таке інше. Уклав М. Номис / Упоряд., приміт. та вступна ст. М. М. Пазяка. – К. : Либідь, 1993. – 768 с.


Особисті інструменти
Ми в мережі
Реклама