Єрмоленко М.В. Стилістичні особливості перекладу англомовних поетичних текстів українською мовою

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Єрмоленко Марія Владиславівна – студентка Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, напрям підготовки «Початкова освіта», кафедра іноземних мов і методик їх навчання Київського університету імені Бориса Грінченка

У статті розглянуто проблему стилістичних особливостей перекладу англомовних поетичних текстів українською мовою. Одним з найефективніших засобів вирішення цієї проблеми є надання відповідних знань з галузі перекладознавства та використання їх на практиці, що дає змогу краще орієнтуватися в особливостях перекладу поетичних текстів, розвивати мислення, перекладацькі вміння і навички.

Ключові слова: переклад поетичних текстів, переклад з англійської на українську, англійська мова, перекладацькі вміння і навички.

В статье рассмотрена проблема стилистических особенностей перевода англоязычных поэтических текстов на украинский язык. Одним из самых эффективных средств решения этой проблемы является предоставление соответствующих знаний в области переводоведения и использование их на практике, что позволяет лучше ориентироваться в особенностях перевода поэтических текстов, развивать мышление, переводческие умения и навыки.

Ключевые слова: перевод поэтических текстов, перевод с английского на украинский, английский язык, переводческие умения и навыки.

The article considers the problem of stylistic features of translating the English poetic texts in the Ukrainian language. One of the most effective means of pointng out this problem is to provide some relevant knowledge within the field of translation studies and practical use, allowing to navigate better in the features of poetic texts translation, to develop the thinking process, the translator’s skills and abilties.

Key words: translating the poetic texts, translation from English into Ukrainian, the English language, translation skills.

Постановка проблеми

На сучасному етапі англійська мова є невід’ємною частиною нашого життя. Часто вона стає основою нашої професії, неможливо уявити її знання без перекладацьких вмінь і навичок взагалі. У цьому контексті науковий інтерес представляє проблема стилістичних особливостей перекладу поетичних англомовних української мови.

Переклад поезії з англійської мови на українську становить собою складний процес. Адекватність інтерпретації образів визначається відповідними принципами перекладу. Стилістичні особливості перекладу поетичних текстів відтворюються із урахуванням конкретного контексту. Інтерпретація може спрощувати чи спотворювати багатогранний образ, якщо перекладач не здатний синтезувати його у своїй мові як цілість. Збереження смислотвірної домінанти – одна із ключових перекладацьких настанов. Важливо зберегти цілісність структурної організації оригіналу, яка забезпечується завдяки врахуванню зв’язків домінанти художнього образу з іншими елементами тексту [9].

Науковим підґрунтям перекладацької діяльності є численні дослідження вітчизняних та зарубіжних лінгвістів, а саме: Буценко О. А., Габлевич М. Б., Мокрвольський О. М., Шовкун В. Й., Корунець Л. М., Ісаковський М. В., Лозиков О. О. та інших.

Актуальність стилістичних особливостей перекладу поетичних текстів обумовлюється тим, що воно вивчає процес і результати перекладу із різних точок зору, застосовуючи методи дослідження різних дисциплін, а також враховуючи зміни, що відбуваються у світі. Зростання обсягу інформації вимагає від сучасної особистості оволодіння новими для неї навичками та вміннями [10; 12].

Аналіз досліджень

Проаналізувавши наукову літературу з перекладознавства можна зробити висновок, що художній переклад це не лише спосіб комунікації, а й донесення естетичної сторони зарубіжної поезії. Тому перекладач має вміти передати не лише певні події, а й естетичні, філософські погляди автора [3].

Перекладач повинен мати якщо не ґрунтовні, то принаймні достатні для перекладу знання в галузі філософії, естетики, етнографії (оскільки в деяких творах змальовуються деталі побуту героїв), географії, ботаніки, мореплавства, астрономії, історії мистецтв тощо. Д. Дюришин стверджує, що ідейно-образна структура оригіналу може стати в перекладі мертвою схемою, якщо перекладач не уявляє собі того суспільного середовища, в якому виник твір, тих причин, які покликали його до життя, й тих обставин, завдяки яким він продовжує жити в інших середовищах і в інші часи [5;6].

В. Левик вважав, що переклад повинен звучати як оригінальні вірші, й це один з елементів точності або вірності. Але через призму приймаючої мови повинні чітко відчуватися національний дух та національна форма оригіналу, а також індивідуальний стиль поета [9, с. 376].

В. Коптілов зазначає, що художній твір повинен перекладатися «не від звуку до звуку, не від слова до слова, не від фрази до фрази, а від ланки ідейно-образної структури оригіналу до відповідної ланки перекладу» [8].

Є. Еткінд вважає, що мистецтво поетичного перекладу знаходиться у владі двох суперечливих тенденцій: з одного боку, перекладні вірші повинні справляти на читача безпосереднє емоційне враження, а з іншого, вони повинні вносити в літературу щось нове, збагачувати читачів невідомими до того часу поетичними образами, ритмами, строфами. В першому випадку вони покликані пристосувати чуже мистецтво до сприйняття вітчизняного читача, в другому – розкрити перед читачем різноманітність мистецтва, показати йому красу відмінних національних форм, історичних нашарувань, індивідуальних творчих систем [14].

В. Комісаров наголошує, що перекладач рухається від існуючого тексту й відтворюваної в уяві дійсності через її «вторинне», «наведене» сприйняття, до нового образного втілення, закріпленого в тексті перекладу [7].

М. Рильський писав з приводу поетичного перекладу: «Вважаю неможливим, як дехто цього вимагає, щоб автор поетичного перекладу, отже й сам поет, цілком забув про себе, цілком підкорився індивідуальності іншого поета. Це навіть, здається мені, небажано: таким способом можна стерти пилок з крилець того метелика, що зветься поезією» [13].

Постановка мети дослідження

Мета статті – з’ясувати стилістичні особливості перекладу англомовних поетичних текстів українською мовою.

Виклад основного матеріалу

В українській культурі англомовна поезія репрезентована не повною мірою, що зумовлено недостатньою кількістю перекладених творів, а в деяких випадках і неналежною якістю інтерпретації. Труднощі відтворення образності пов’язані з її багатогранністю, яка визначається багатозначністю, емоційною насиченістю, метафоричністю, звукописом та символічністю.

Особливо складно зберегти образ, який виходить за межі окремого твору і розкривається в різних поетичних текстах, об’єднаних тематично чи ідейно. В інтерпретації важливо відтворити смислове ядро відповідного романтичного макрообразу. Хоча в сукупності множинність перекладів поглиблює семантику першотвору, поодинці вони тяжіють до розкриття лише одного із можливих значень романтичної поезії [1, с. 7].

Загальна теорія перекладу будується на основі дослідження перекладацької діяльності, об’єктом якої є тексти всіх функціональних стилів. Художній стиль – найбільш описаний зі всіх стилів. Але навряд чи з цього можна зробити висновок про те, що він найбільш вивчений з них. Зокрема це стосується і поетичного стилю. С. Тюлєнєв пояснює дане явище, що художній стиль – це найжвавіший, творчо розвинутий із стилів [14].

Поетична мова, яка розрахована на сприйняття і розуміння його на тлі загальнонародної, загальнонаціональної мови, відрізняється від неї тим, що дійсність мови поетичного твору – це дійсність цілісного художнього миру, внаслідок чого мовні і позамовні (змістовні) сторони художнього твору спаяні значно міцніше, ніж в інших функціональних стилях. Тому закономірності побудови поетичної мови пояснюються не граматичними і синтаксичними правилами, а правилами побудови змісту [3].

Мінімальною одиницею художнього перекладу є слово. Для успішного перекладу ми повинні чудово володіти як семантикою слів в тексті іноземної мови, так і семантикою слів, що зіставляється в тексті рідної мови. Але сам процес перекладу не здійснюється послідовно, тому перекладачеві необхідно знати особливості максимальної одиниці поетичного перекладу – тексту.

Поетичний текст – це текст, основною функцією якого є естетична дія на читача або на слухача [13].

О. Потебня виділяє три складові частини художнього твору, співвідношенні, на його думку, з елементами «слова з живим уявленням». Це, по-перше, «зміст (або ідея), відповідний чуттєвому образу або розвиненому з нього поняттю»; по-друге, «внутрішня форма, образ, який указує на цей зміст, відповідний уявленню» і, «зовнішня форма, в якій об’єктивувався художній образ» [12, с. 140]. Виділяють три елементи тексту: зміст, смисл і словесна форма. Компонентами поетичного тексту ми схильні вважати: змістовний простір, смисловий простір і простір засобів виразу. Отримане структурне уявлення про художній текст використовується як структурна суть самого художнього тексту [12].

Переклад поетичних текстів припускає глибокий стилістичний аналіз матеріалу, який дозволяє дізнатися, в чому полягає його індивідуальна своєрідність. Характерні особливості художньої літератури, прояв в кожному випадку індивідуальної художньої манери письменника, обумовленої його світоглядом, впливом естетики епохи і літературної школи, неозора різноманітність як лексичних, так і граматичних (зокрема, синтаксичних) засобів мови в їх різних співвідношеннях один з одним, різноманіття поєднань книжно-письмової і усної мови в літературно переломлених стилістичних різновидах тієї або іншої – все це, на думку А. Федорова, робить питання про поетичний переклад надзвичайно складним [15, с. 334].

Для художньої літератури характерний особливий зв’язок між художнім образом і мовною категорією, на основі якої він будується. Іншою властивістю поетичного тексту є його смислова ємкість, яка виявляється в здатності поета сказати більше, ніж говорить прямий зміст слів в їх сукупності, у його вмінні змусити працювати думки, і відчуття, і уяву читача [11, с. 210]. Також ще одна важлива характерна риса художнього тексту – це яскраво виражене національне забарвлення змісту і форми. Важливо враховувати й тісний зв’язок між історичною обстановкою й образами твору, що відображають її, а також виділити індивідуальну манеру письменника. Індивідуальний стиль поета включає використання певних мовних стилів загальнонародної мови [11, с. 211].

М. Гумільов ще на початку ХХ ст. сформував дев’ять заповідей перекладача, яких необхідно обов’язково дотримуватися:

1) число рядків;

2) метр і розмір;

3) чергування рим;

4) характер переносу;

5) характер рим;

6) характер словника;

7) тип порівнянь;

8) особливі засоби;

9) переходи тону [4, с. 259].

А. Федоров та Г. Гачічеладзе пропонують наступні вимоги, яким повинен відповідати адекватний переклад поетичного тексту:

1. Точність. Перекладач зобов’язаний донести до читача повністю всі думки, висловлені автором. При цьому повинні бути збережені не тільки основні положення, а також нюанси й відтінки висловлювання. Піклуючись про повноту передачі висловлювання, перекладач, не має нічого додавати від себе, не повинен доповнювати й пояснювати автора. Це також було б спотворенням тексту оригіналу.

2. Стислість. Перекладач не повинен бути багатослівним, думки мають бути одягнені в максимально стислу й лаконічну форму.

3. Ясність. Лаконічність і стислість мови перекладу, однак, не повинні зашкоджувати ясності викладу думки, легкості її розуміння. Слід уникати складних і двозначних оборотів, що ускладнюють сприйняття. Думка повинна бути викладена простою і зрозумілою мовою.

4. Літературність. Як уже зазначалося, переклад повинен повністю відповідати загальноприйнятим нормам української літературної мови. Кожна фраза повинна звучати жваво й природно, не зберігаючи жодних натяків на чужі синтаксичні конструкції оригіналу [11].

Із різнобарв’я напрямків англомовної поезії лише невелику частину перекладено українською мовою. Обмежене коло перекладів ускладнює всебічне дослідження особливостей відтворення багатогранних романтичних образів.

Адекватність інтерпретації образів визначається відповідними принципами перекладу. Поетичні твори відтворюють із урахуванням конкретного контексту. Інтерпретація може спрощувати чи спотворювати багатогранний образ, якщо перекладач не здатний синтезувати його у своїй мові як цілість. Збереження смислотвірної домінанти – одна із ключових перекладацьких настанов. Досягнення цієї мети можливе завдяки передачі елемента образу, який становить його ідейно-смислове ядро і є визначальним для розуміння першотвору. Важливо зберегти цілісність структурної організації оригіналу, яка забезпечується завдяки врахуванню зв’язків домінанти романтичного образу з іншими елементами тексту [2, с. 87].

Висновок

Отже, англомовні поетичних текстів українською мовою мають художні образи, певну структуру. Перш ніж розпочати переклад, необхідно проаналізувати складові твору, щоб повністю відтворити авторський задум. При перекладі поезії окрім, власне, поезії, необхідно виявити особистісні креативні здібності перекладача.

Вивчення особливостей перекладу поетичних текстів з англійської на українську розвиває мислення, творчість, перекладацькі здібності, допомагає уникнути спотворення змісту, задуму автора.

Список використаних джерел

1. Боровинський І.М. Відтворення образної своєрідності поезій англійських та американських романтиків в українських перекладах / І.М. Боровинський. – К.: КНУ ім. Тараса Шевченка, 2011 – С. 7.
2. Боровинський І.М. Особливості відтворення романтичної образної складової у перекладі А. Онишком «Країни сновидінь» Е.По / І.М. Боровинський // Мовні і концептуальні країни світу. – Вип. 25 (1). – К.: ВПЦ «Київський університет», 2009. – С. 87-91.
3. Брандес М. П. Предпереводческий анализ текста [для институтов и факультетов иностранных языков] : Учебное пособие / М. П. Брандес, В. И. Провоторов. – М. : НВИ-ТЕЗАУРУС, 2001. – 224 с.
4. Гумилев Н. С. Девять заповедей переводчика / Н. Гумилев // Антология английской поэзии. – М. : АРТ-ФЛЕКС, 2000. – С. 12-16.
5. Дюришин Д. Теория сравнительного изучения литературы / Д. Дюришин – М. : Наука, 1989. – 259 с.
6. Дюришин Д. Художественный перевод в межлитературном процессе / Д. Дюришин // Проблемы особых межлитературных общностей. (Под общей редакцией Д. Дюришина) – М. : Час, 1993. – 496 с.
7. Комиссаров В. Н. Общая теория перевода. Учебное пособие / В. Н. Комиссаров. – M. : ЧеРо, 1999. – 136 с.
8. Коптилов В. И. вширь и вглиб / В. И. Коптилов // Мастерство перевода. – В.9. – М. : Книга, 1973. – 150 с.
9. Корунець Л. В. Теорія і практика перекладу / Л.В. Корунець. – Вінниця : Нова книга, 2001. – 16 с.
10. Левик В. В. О точности и верности / В. В. Левик // Перевод – средство взаимного сближения народов. – М. : Наука, 1987. – 184 с.
11. Пиввуева Ю. В. Пособие по теории перевода / Ю. В. Пиввуева, Е. В. Двойнина. – М. : Филоматис, 2004. – 304 с.
12. Потебня О. А. Теоретична наука / О. А. Потебня. – М. : Вид. Наука, 1990. – 181 с.
13. Рильський М. Т. Зібрання творів: у 20-ти томах / М. Т. Рильський. — Т. 16. — К. : Наук. думка, 1987. — С. 339—340.
14. Тюленев С. В. Теория перевода / С. В. Тюленев. – М. : Гардарики, 2004. – 204 с.