Паншина Л.Ю. До питань формування вторинної мовної особистості молодшого школяра на уроках німецької мови

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Паншина Лілія Юріївна – студентка Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, напрям підготовки «Початкова освіта», кафедра іноземних мов і методик їх навчання Київського університету імені Бориса Грінченка

У статті розглядається питання формування вторинної мовної особистості молодшого школяра на уроках німецької мови. Розкривається поняття вторинної мовної особистості, аналізуються фактори впливу на вторинну мовну особистість в іншомовному середовищі, компоненти формування вторинної мовної особистості та її структура.

Ключові слова: первинна мовна особистість, вторинна мовна особливість, молодший школяр, урок німецької мови, мовна картина світу.

В статье рассматривается вопрос формирования вторичной языковой личности младшего школьника на уроках немецкого языка. Раскрывается понятие вторичной языковой личности, анализируются факторы влияния на вторичную языковую личность в иноязычной среде, компоненты формирования вторичной языковой личности, структура языковой личности.

Ключевые слова: первичная языковая личность, вторичная языковая особенность, младший школьник, урок немецкого языка, языковая картина мира.

The article considers the issue of secondary linguistic personality formation of a primary school child at the German language lessons. The notion of secondary linguistic personality, the factors of influence on the secondary linguistic personality in a foreign environment, its components and structure are analyzed.

Key words: primary linguistic personality, secondary linguistic feature, primary school child, German lesson, linguistic picture of the world.

Постановка проблеми

За декілька останніх десятиліть концепт «мовна особистість» став стрижневим лінгводидактичним поняттям, яке більшістю дослідників трактується як інтегративне явище. Інтерес до цієї проблеми пов'язаний з проведенням досліджень, присвячених вивченню особистості мовця у річищі таких мовознавчих дисциплін, як традиційна лінгвістика, лінгводидактика, психолінгвістика та соціолінгвістика. В методиці навчання іноземних мов виникає концепт «вторинна мовна особистість» як один з найбільш значущих і основних в сучасній теорії та методиці навчання. Слід зауважити, що існують різні визначання цього концепту, проводяться ґрунтовні теоретичні дослідження та виробляються шляхи та засоби розвитку вторинної мовної особистості.

Вивчення вторинної мовної особистості як лінгвістичного феномена багатогранне, адже цей концепт можна розглядати як лінгвофілософську проблему, у вербально-семантичному та комунікативно-прагматичному аспектах, виробляти шляхи її формування, досліджувати проблеми її структурування тощо.

Аналіз досліджень

Сьогодні не існує єдиного погляду щодо концепту „вторинна мовна особистість”. Цей феномен досліджуються такими сучасними вченими як Ю.Н. Караулов, Г.И. Богін, А.В. Соломаха та ін.

Так, на думку Ю. Караулова, „вторинна мовна особистість – це та наскрізна ідея, котра, як показує досвід її аналізу й опису, пронизує всі аспекти вивчення мови й одночасно руйнує межі між дисциплінами, що вивчають людину, оскільки не можна вивчати людину поза її мовою” [1, с. 3]. Учений звертає увагу на те, що мовна особистість – це людина, наділена здібністю створювати й сприймати тексти, що різняться між собою ступенем структурно-мовної складності, глибиною й точністю відображення дійсності, певною цільовою спрямованістю [3].

У дослідженнях Г. Богіна зроблено важливі висновки про особливості педагогічного підходу до проблеми вторинної мовної особистості. За словами науковця, «для педагогіки важливіше те, що вторинна мовна особистість закономірно розвивається від одного свого рівня до іншого, а також те, що результат цього розвитку може бути описаний в упорядкованій формі. Упорядкована форма є структурною формою, яка вміщується в певну легко доступну для огляду модель. Ця модель повинна надати методисту знання про те, до яких мовних вчинків може бути готовий або підготовлений носій мови, що він може робити з мовою. Вторинна мовна особистість в цьому випадку характеризується не стільки тим, що вона знає в мові, скільки тим, що вона може з нею робити. З точки зору лінгводидактики, досить суттєво, на що здатний, до яких мовних навичок готовий носій мови». Тому «центральним поняттям лінгводидактики є мовна особистість – людина, яка розглядається з точки зору його готовності здійснювати мовні вчинки…» [6, с. 3–4].

Як зазначає А.В. Соломаха, звернення до мовної особистості взагалі, та до вторинної мовної особистості зокрема, а також виникнення лінгводидактики як окремого наукового напрямку, безпосередньо пов’язано зі зміною наукової парадигми у загальному мовознавстві, а саме перехід від розуміння мови як системи до дослідження мовних явищ в антропоцентричному річищі. «Мова та мовні явища розглядаються в роботах сучасних лінгвістів у зв’язку з народом – її носієм – та його культурою. Відповідно методика навчання іноземних мов, яка безпосередньо пов’язана з мовознавством, починає змінюватися, використовуючи здобутки загального мовознавства, лінвокульторології та етнолінгвістики, які розглядають мовну особистість як таку, що знаходить своє відображення у мові» [7].

Постановка мети дослідження

Саме тому, метою нашої статті є узагальнення шляхів формування вторинної мовної особистості молодшого школяра на уроках німецької мови, запропоновані сучасними методистами та лінгводидактами, адже на сучасному етапі залишається актуальним твердження Н. Гальскової, що «результатом будь-якої мовної освіти повинна бути сформована мовна особистість, а результатом освіти в галузі іноземних мов – вторинна мовна особистість як показник здатності людини приймати повноцінну участь у міжкультурній комунікації»[4, с.24].

Виклад основного матеріалу

Як зазначають дослідники, однією з головних проблем на шляху вільного спілкування іноземною мовою є подолання мовного бар’єру, що не дозволяє молодшому школяреві спілкуватися з носієм мови, вільно висловлювати свої думки у повному обсязі.

Слід зауважити, що у молодшого школяра не завершено формування первинної мовної особистості, тому вторинна повинна розвиватися паралельно, при цьому використовуючи вже надбані вміння у рідній мові, а тому мовна практика повинна стати невід’ємною частиною уроку німецької мови. Становлення вторинної мовної особистості є складним процесом, тісно пов’язаним з міжкультурною комунікацією.

Як відомо, вторинна мовна особистість має ієрархічну структуру. Виділяють три її рівні:

1) вербально-семантичний, що передбачає традиційний опис формальних засобів вираження певних значень;

2) когнітивний, одиницями якого є поняття, ідеї, концепти, які складаються у впорядковану, систематизовану картину світу певної мовної індивідуальності та відображають ієрархію її цінностей;

3) прагматичний, до якого належать цілі, мотиви, інтереси, настанови та інтенціональності [3].

Можна стверджувати, що на першому рівні формується вторинна, проте не мовна, а комунікативна особистість. У початковій школі на уроках німецької мови молодшим школярем засвоюється фонетична, лексична та граматична структура німецької мови, тобто відбувається засвоєння мови як системи, не заглиблюючись у додаткові змісти мовних одиниць. Така комунікативна особистість здатна здійснювати спілкування у типових життєвих ситуаціях. Проте вторинна комунікативна особистість не може здійснювати міжкультурного спілкування, адже в неї відсутня сформована асоціативно-вербальна мережа мови, що дозволяє заглибитися у мовну картину світу носія мови, яка вивчається[4].

Говорити про вторинну мовну особистість людини можливо лише при розумінні нею мови як національної мовної картини світу народу, мова якого вивчається, тобто розуміння іншомовної концептуальної, глобальної картини світу, закарбованої засобами цієї мови. Сформованість вторинної мовної особистості визначається розвитком вміння розпізнавати мотиви та настанови людини, що належить до іншого соціуму, в якому діє інша, можливо навіть протилежна до рідної, система цінностей, норм та оцінок, та, як наслідок, формується інофон концептуальної картини світу, який дозволяє мовцю зрозуміти нову для нього соціальну дійсність. Саме така вторинна мовна особистість здатна здійснювати міжкультурну комунікацію, реалізовуючи тим самим прагматичні цілі мовлення, адже у кожний момент своєї мовленнєвої діяльності такий мовець одночасно постає вже у трьох іпостасях як сукупність "особистісних" феноменів – як особистість мовна, мовленнєва, комунікативна [8, с.187].

Очевидним є той факт, що формування вторинної мовної особистості у молодшого школяра частково залежить від первинної та у початковій школі лише закладаються основи цієї вторинної особистості. На нашу думку, необхідно, щоб молодший школяр не тільки розумів тексти та висловлювання іншою мовою, а й був спроможний висловити свої думки та наміри іноземною мовою.

За висновками вчених, молодші школярі краще сприймають нову інформацію у вигляді гри. Тому урок німецької мови повинен бути цікавим і рухливим. Для цього, насамперед, слід звертати увагу на підбір матеріалу. Так, наприклад, Отфрід Пройслер створено підручник «Водяничок» («Vodyanichok»), головною темою якого є пригоди маленької доброї відьми. Розглянемо фрагмент тексту: «Es war einmal eine kleine Hexe (жила була маленька відьма) die war erst einhundertsiebenundzwanzig Jahre alt (якій було всього сто двадцять сім років; das Jahr — рік; alt — старий) und das ist ja r eine Hexe noch gar kein Alter (а для відьми це зовсім не вік/; das Alter - вік)» [4]. Подання матеріалу у формі казки допомагає молодшому школяреві відчути себе комфортніше, адже казка – це те, що йому близьке та зрозуміле. Одночасно в дужках подається пояснення незрозумілих та нових слів, що дозволяє молодшому школяру самому їх прочитати. Таким чином, непомітно для себе, він знайомиться й вивчає велику кількість слів та виразів, що в подальшому дозволяють висловлювати свої думки. А це, за твердженням А.В. Соломахи, є шляхом до розвитку вміння розпізнавати мотиви та настанови носія мови, який належить до іншого соціуму, та, як наслідок, формується іншомовна концептуальна картина світу, яка дозволяє молодшому школяру зрозуміти нову для нього соціальну дійсність [7], що надалі у середній та старшій школі призводить до формування другого та третього рівнів розвитку вторинної мовної особистості учня.

Висновок

Узагальнюючи, можна сказати, що на уроках німецької мови у початковій школі відбувається формування першого рівня вторинної мовної особистості молодшого школяра, адже досягти її другого та третього рівнів не дозволяють психолого-фізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку.

Вторинна мовна особистість – це розуміння навколишнього світу через призму іноземної мови, з урахуванням особливостей індивіда в порівнянні з носієм мови. Тому формування вторинної мовної особистості молодшого школяра на уроках німецької мови є комплексним та складним завданням учителя, адже необхідно не тільки навчити учня мові як системі знаків на базовому рівні, а й закласти основи сприйняття світу через німецьку мову та культуру.

Список використаних джерел

1. Грицева А. Мовна особистість, шляхи її формування /А. Грицева . – М.: Издательство ЛКИ, 2010 – 568 с.
2. Богин Г. И. Современная лингводидактика / Г. И. Богин. – Калинин: КГУ, 1980. – 61 с.
3. Караулов Ю. Н. Русский язык и языковая личность. / Караулов Ю. Н. – М.: Издательство ЛКИ, 2010 – 264 с.
4. Караулов Ю. Н. Что же такое «языковая личность»? Этническое и языковое в самосознании / Ю. Н. Караулов. – М.: ТОО ФИАНфонд, 1995. – 264с.
5. Карасик В.И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс./ Карасик В. И. – Волгоград: Перемена, 2002 – 1097 с.
6. http://terminy-mizhkult-komunikacii.wikidot.com
7. Соломаха А. В. Концепт «вторинна мовна особистість» в теорії та методиці навчання іноземних мов / А. В. Соломаха [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://www.psyh.kiev.ua/Збірник_наук._праць._-_Випуск_13