Толубко І.Г. Формування виховної компетентності майбутніх учителів початкової школи засобами українського фольклору

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Толубко І.Г. – викладач кафедри початкової освіти та методик гуманітарних дисциплін Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, м. Київ.

Стаття присвячена питанням щодо формування в майбутніх учителів початкової школи виховної компетентності засобами українського фольклору; у ній деталізовано важливі складники виховної компетентності майбутніх педагогів.

У статті фольклор розглядається як невід’ємна складова національної духовної культури, яка охоплює одночасно народну філософію, етику й естетику, створюючи неповторний національний образ світу.

Ключові слова: виховна компетентність, формування виховної компетентності, засоби українського фольклору.

Статья посвящена вопросам, связанным с проблемой формирования у будущих учителей начальной школы воспитательной компетентности средствами украинского фольклора; в ней детализировано важные составляющие воспитательной компетентности будущих педагогов.

В статье фольклор рассматривается как неотъемлемая часть национальной духовной культуры, которая объединяет народную философию, этику и эстетику, создавая неповторимый национальный образ мира.

Ключевые слова: воспитательная компетентность, формирование воспитательной компетентности, средства украинского фольклора.

The article is devoted to questions related to the problem of formation of future teachers of primary school educational competence by means of the Ukrainian folklore; it is detailed the important components of the educational competence of the future teachers.

In article folklore is seen as an integral part of the national spiritual culture, which combines folk philosophy, ethics and aesthetics, creating a unique national image of the world.

Key words: educational competence, formation of educational competence, funds of Ukrainian folklore.

Постановка проблеми

Упродовж останніх десятиліть суспільство переживає складні процеси внутрішньої трансформації та реформування, які насамперед стосуються галузі освіти і культури. На нашу думку, саме культура і освіта в період національного відродження потребують чітких духовних орієнтирів. У цьому аспекті особливої уваги набуває проблема виховання духовної культури молодого покоління, де велику роль відіграють засоби традиційного народного мистецтва.

Протягом століть усна народна творчість була чи не єдиним засобом узагальнення життєвого досвіду українського народу, втіленням народної мудрості, світогляду та ідеалів. Фольклор став віддзеркаленням не тільки найважливіших подій в історії України, починаючи з княжої доби, а й зберіг численні архаїчні язичницькі мотиви і символи, які часто приховуються під покровом християнської традиції. Завдяки «фольклорній спадщині ми можемо ознайомитися із побутом далеких і близьких поколінь українців, уявити їх свята і будні, сповнені магічних і захоплюючих обрядів» [2, с. 54].

Яскравим явищем у процесі етнокультурного виховання молоді є різноманітні фольклорні свята, які проводяться з метою успадкування, збереження та популяризації народних історико-культурних традицій, звичаїв і обрядів.

В умовах сьогодення, коли наш народ вступає в нову еру свого історичного розвитку, національному вихованню молоді, яке найбільш відповідає потребам відродження України, приділяється важливе місце. Тому відродження національної культури та побудова національної школи вимагає нового підходу до виховання молоді. «У процесі формування музичних, хореографічних, а загалом естетичних ідеалів і духовності нашої молоді, а тим паче майбутніх учителів початкової школи, акумулює в собі пробудження творчих сил та здібностей» [6, с. 36].

Сучасна концепція естетичного і духовного виховання має спиратися на кращі зразки українського національного фольклору, виховувати любов до народної традиції, до рідної землі та багато вічної історії наших предків. Новий підхід повинен сприяти формуванню основних компонентів духовного світу молоді, національній самосвідомості та патріотичного мислення. Ця концепція знайшла своє відображення у сучасній системі виховання. Вона, насамперед, пов’язана «з всебічним використанням кращих зразків української народної творчості – фольклору і етносу нашого народу» [1, с. 9].

Аналіз досліджень

Вивчення й аналіз наукових праць із філософії, соціології, педагогіки, психології, народознавства, мистецтва засвідчують, що в теорії і практиці виховання в центрі уваги дослідників були різні аспекти досліджуваної проблеми.

Концептуальні підходи до організації та здійснення виховання особистості у навчально-виховному процесі знайшли відображення у педагогічних працях І. Беха, І. Баришевського, М. Стельмаховича, Б. Ступарика, О. Сухомлинської, К. Чорної. Розуміння сутності виховання, пов’язане зі створенням сприятливих умов для формування ціннісної сфери особистості, подано у працях Л. Божович, С. Бричок, О. Вишневського, С. Литвиненко.

Важливі контексти виховання особистості засобами фольклору відображено у працях О. Бріциної, С. Волкової, Г. Довженок, О. Загоруйка, В. Кузя, Л. Навозняка, Ю. Підборського. Теоретико-методологічні засади виховання особистості розроблені В. Вербицьким, М. Дмитренко, С. Кравченко, Т. Сущенко.

Не зважаючи на значну зацікавленість сучасних дослідників проблемою формування виховної компетентності, не до кінця з’ясованим залишається питання формування в майбутніх педагогів духовної культури засобами українського фольклору.

Постановка мети дослідження

Стаття присвячена розгляду питань щодо формування в майбутнього вчителя початкової школи виховної компетентності засобами українського фольклору; деталізовано складники виховної компетентності майбутніх педагогів.

Мета статті полягає у висвітленні важливих аспектів проблеми формування виховної компетентності майбутнього вчителя початкової школи засобами українського фольклору, в розкритті необхідності розвитку духовної культури як одного з найважливіших складників загальної культури вчителя.

Виклад основного матеріалу

Фольклор у перекладі з англійської означає «народна мудрість, народне значення» є насамперед, народною творчістю, у якій знайшли своє відображення історичні події різних часів у певного народу. Фольклор – це традиційний народний світогляд, виражений у художній формі, світогляд, що забезпечує людині перебування у злагоді з природним станом речей. Саме фольклор увібрав у себе безцінний соціальний і інтелектуальний досвід багатьох поколінь і є «єдиним із головних джерел духовного виховання підростаючого покоління» [3, 99].

У Київському університеті імені Бориса Грінченка на кафедрі початкової освіти та методик гуманітарних дисциплін (Педагогічний інститут) були започатковані щорічні фольклорні студентські свята. Перше з них, яке проходило у квітні 2011 року, було присвячене українському віночку і мало назву – «Свято українського вінка». У традиції українського народу вінок вважається своєрідним символом Матері – Землі, її життєдайної сили, таїни її вінчання зі святим духом зоряного Неба. Віночки з роду – віку були найкращою прикрасою української дівчини, неодмінною ознакою національного українського вбрання. Український віночок – не просто окраса, а й оберіг, «знахар душі», бо в ньому є така чаклунська сила, що болі знімає, волосся береже. Він є символом гідності, краси, виступає важливим ритуальним атрибутом у весільному обряді, як символ щасливого подружнього життя, продовження роду [5].

Своєрідним дівочим оберегом в Україні завжди був віночок. І сьогодні, як і в давнину, кожна дівчина змалку вчилося плести квіткові віночки. В Україні їх виплітали з різного зілля, квітів, пір’я, намиста від весни до пізньої осені. У плетінні вінків українські дівчата досягли не меншого мистецтва, як у вишиванні, тканні та мереженні.

У справжні віночки впліталося багато різних квітів, кожна квітка щось символізувала. Деревій – символ нескореності, барвінок – символ материнської любові, ружа, мальва, півонія – символи віри, надії, любові. Ромашка у вінку приносила не лише здоров'я, а й добробут та ніжність. Додавали любисток, щоб хлопці любили. І обов'язково вплітали калину – символ дівочої вроди та нашої України. Вплітали також безсмертник, незабудки, чорнобривці, волошки, барвінок, цвіт вишні, яблуні та вусики хмелю. Кожна дівчина плела вінок на свій смак, але завжди пам'ятала, що у вінку має бути 12 квітів – оберегів. Віночок мали право носити лише діти й дівчата. Прикрашати голову вінком заміжні жінки, вдовиці права не мали. До віночка в'яжуть кольорові стрічки, які оберігають дівоче волосся від чужих недобрих очей. Стрічки мають бути не коротшими від кіс. А також кожен колір стрічки мав своє значення.

У «Святі Вінка» брали участь студенти четвертого курсу дошкільної і початкової освіти, які готували і плели вінки та презентували їх виконуючи різні традиційні обрядові дійства, хороводи, танці. Майбутні вихователі дитячих навчальних закладів плели віночки які носять маленькі дівчата.

Змалечку бабусі вчили дівчаток вишивати й віночки плести, бо вірили, що віночки захищають людину від хвороб, згубного ока, недоброго духу. «Наші прабабусі й секрети знали, які квіти збирати до віночка, у яких рослинних соках їх слід замочувати,щоб якомога довше вони зберігали свою свіжість» [7, с. 180].

Опановуючи українську традицію і обрядовість українського вінка студенти педагогічного інституту долучаються до великої скарбниці культури, побуту, життя українського народу тим самим становляться просвітницьким містком між яскравим минулим сучасним і майбутнім в своїй подальшій долі вихователів і вчителів.

Не менш яскравим було продовження започаткованої традиції знайомства зі звичаями, обрядами, фольклором українського народу – підготовка і проведення свята «Українського народного одягу» в Педагогічному інституті у квітні 2012 року. Народний одяг українців – яскраве й самобутнє культурне явище, котре не обмежувалося функціональним призначенням, завжди було засобом вияву духовних традицій народу та його світоглядних уявлень.

Певні основні елементи українського народного вбрання були сформовані ще в княжі часи та пізніше майже не змінювалися. Одяг українців залежав від місця проживання та матеріального становища населення. За місцевістю можна вирізнити і особливості одягу певних регіонів України, таких як: Волинь, Поділля, Полісся, Покуття, Гуцульщина, Бойківщина, Лемківщина, Слобожанщина, Полтавщина та власне Подніпрянська Україна. Одяг поділявся на святковий і буденний, зимовий і літній. Сукно для одягу було дорогим, полотно робили в домашніх умовах [4].

У народі кажуть, що той, хто вміє одяг шанувати, тому він завжди буде допомагати. Тому, опановуючи українську традицію і обрядовість українського одягу, студенти педагогічного інституту змогли долучитися до великої скарбниці культури, побуту, життя українського народу, що в майбутньому впливатиме на подальшу долю в їхній роботі вчителів. Також, вони змогли продемонструвати національний одяг області – де вони народилися та провели своє дитинство, завдяки чому атмосфера на святі нагадувала щось дуже рідне, та не змогла залишити байдужим не одне серце.

Висновок

Формування виховної компетентності майбутніх вчителів початкової школи засобами українського фольклору є актуальним питанням сьогодення. Фольклор – невід’ємна складова національної культури, яка у сконцентрованій формі подає одночасно народну філософію, етику й естетику, створюючи неповторний національний образ світу.

У системі професійної підготовки майбутнього вчителя, на нашу думку, важливе місце належить саме темі українського фольклору, мета якого – пізнати народну творчість у всіх її виявах, через минуле українського народу бачити його сучасне, сприяти формуванню фольклорної, культурознавчої компетенції педагога. Опановуючи українську народну традицію, студенту важливо набути знань української народної творчості, зіставляти їх жанрові особливості з огляду на морально-етичні проблеми, через дослідження фольклору, історичні і культурологічні корені, відкрити особливий світ народного художнього мислення.

У вищому навчальному закладі у процесі опанування народної творчості студентам важливо набути вмінь професійно аналізувати народну творчість українського фольклору, зіставляти жанрові особливості з огляду на історичні, морально-психологічні проблеми, творчо поєднувати здобуту теоретичну інформацію з різними прийомами фольклористичного аналізу народного мистецтва, що має стати першою сходинкою справжнього пізнання духовної культури українського народу.

Список використаних джерел

1. Бех І. Д. Ціннісна сфера сучасної людини в контексті пріоритетів виховного процесу / І. Д. Бех // Шлях освіти. – 2010. – № 4.– С. 8–9.
2. Боришевський М. Й. Духовні цінності як детермінанта розвитку й саморозвитку особистості / М. Й. Боришевський // Педагогіка і психологія. – 2008. – № 2. – С. 49–57.
3. Волкова С. В. Фольклор як педагогічних феномен: орієнтація на моральні цінності / С. В. Волкова // Освіта і управління. – 2003. – Т. 6. – № 4. – С. 98–101.
4. Дмитренко М. К. Українська фольклористика: історія, теорія, практика : сб. науч. тр. / Микола Костьович Дмитренко; Нац. акад. наук України, Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім. М. Рильського. –К. : Ред. часопису “Народознавство”, 2001. – 575 с.
5. Кравченко С. В. Соціально-педагогічні умови використання фольклору в художньо-масовій роботі установ культури : автореф. дис. … канд. пед. наук : 13.00.05 / С. В. Кравченко. – К., 1997. – 20 с.
6. Кузь В. Г. Педагогіка народного календаря / В. Г. Кузь, Ю. Д. Руденко, З. О. Сергійчук // Початкова школа. – 1994. – № 2. – С. 35–37.
7. Навозняк Л. Л. Український фольклор як фактор формування національної самосвідомості / Л. Л. Навозняк // Актуальні проблеми формування національної самосвідомості під час навчання у вищих навчальних закладах : матеріали круг. столу. – Донецьк, 2008. – С. 179–184.