Ботіна Л. Й. Дослідження особливостей мовленнєвої комунікації у науковому співтоваристві (гендерний аспект)

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Поточна версія на 13:27, 15 квітня 2013

Ботіна Людмила Йосипівна - науковий співробітник Інституту психології ім. Г.С.Костюка НАПН України, м. Київ

У статті викладено результати дослідження гендерних особливостей комунікації у науковому співтоваристві. Показано, яким видам і ситуаціям мовлення надають перевагу учасники мовленнєвої взаємодії, які умови та фактори впливають на ефективність мовленнєвих інтеракцій; описані найбільш характерні ситуації та види мовлення у досягненні комунікативної мети; схарактеризовані гендерні особливості наукового спілкування.

Ключові слова: фахова комунікація, гендерні особливості, комунікативні стратегії, мовленнєві характеристики.

В статье изложены основные результаты исследования гендерных особенностей коммуникации в научной среде. Описаны те виды и ситуации, которым отдают предпочтение участники речевого общения, определены условия и факторы влияющие на успешность научной коммуникации, описаны ситуации и виды речевого общения, наиболее эффективные для достижения коммуникативной цели, охарактеризованы гендерные особенности научного общения.

Ключевые слова: профессиональная коммуникация, гендерные особенности, коммуникативные стратегии, речевые характеристики.

The article deals with the results of the research concerning gender peculiarities of communication in scientific community. The article defines what aspects and situations of speech predominate among the members of communicative interaction, what circumstances and factors influence the effectiveness of speech acts. The article covers the most frequent situations and kinds of speech in the process when the communicative objective is gained, it also distinguishes gender peculiarities of scientific communication.

Key words: professional communication, gender peculiarities, communicative strategies, speech characteristics.'

Постановка проблеми

Наукова інформація, отримана в результаті наукового пізнання, відіграє важливу роль у розвитку сучасного суспільства. Особливе місце серед засобів поширення інформації посідає наукова комунікація, що є частиною фахового спілкування в науковому середовищі. Завдяки їй відбувається обмін науковими ідеями, знаннями, повідомленнями між спеціалістами. Оскільки інформація поширюється за допомогою мови, мовленнєве спілкування в науковому товаристві становить сутність комунікативного процесу. Комунікація в науці – це спілкування учасників наукової діяльності з метою отримання нового знання та співробітництво в дослідженнях; процес, у якому встановлюються соціальні зв’язки, вирішуються питання статусу учасників.

Гендерні дослідження належать до напряму, який набув стрімкого розвитку протягом останніх десятиліть. Особливістю гендерних досліджень є міждисциплінарний характер, залучення даних сумісних наук. Актуальність дослідження визначається недостатнім вивченням комплексу проблем, пов’язаних із гендерними особливостями мовленнєвої комунікації у науковому співтоваристві. Разом з тим, знання гендерних особливостей усного наукового спілкування спеціалістів мають істотне значення для підвищення рівня обміну інформацією в науковому середовищі та оптимізації цього процесу.

Мета статті

Метою даної роботи є дослідження гендерних особливостей (чи відмінностей) в усному науковому спілкуванні (комунікації). Суттєвий вплив на вияв гендерних особливостей (чи відмінностей) особистості справляє виконання нею певної соціальної ролі, яка підтримує або пригнічує у людини характерні особливості мовленнєво-комунікативної діяльності, притаманні їй як представникові певної статі; гендерні особливості можуть певним чином виявлятися в тексті наукової усної комунікативно-мовленнєвої діяльності як її продукті, зокрема у психолінгвістичних характеристиках мовленнєвих дій та комунікативних стратегіях, що, в свою чергу, залежить від особливостей ситуації та умов перебігу процесу комунікації. Об’єктом обрано наукову усну мовну продукцію, яка віддзеркалює спілкування чоловіків і жінок у комунікативній взаємодії. Предметом виступають гендерні особливості комунікативних стратегій та мовленнєвих дій у процесі наукової комунікації.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

У другій половині XX століття науковці гуманітарного спрямування зосередили свою увагу на проблемах гендерного характеру. Гендер – це певний набір практик, дій, які виконуються людьми в різних ситуаціях по-різному і зафіксовані в мові, а мова не лише віддзеркалює гендерні мовні особливості - вона конструює їх. В деяких дослідженнях висловлюється думка, що жінки орієнтовані на міжособистісне спілкування більшою мірою, ніж чоловіки; вони легше адаптуються до нових соціальних умов, більш відкриті та відповідальні, активні, уважні, дружелюбні, чуйні, соціально компетентні, мають здатність до аналізу та цілісного бачення ситуації, прагнуть уникати конфліктів [ 3 ].

Останніми десятиліттями більшої популярності набули психологічні теорії, які трактують гендерні відмінності як продукти відмінних соціальних ролей чоловіків і жінок (Е.Берн,2001; С.Бовуар, 1994,1995; В.Бондаровська, 2003; І.Жеребкіна, 1996; Ільїн, 2002). Різні соціальні та культурні очікування щодо чоловіків і жінок, які вже сформувалися у суспільстві, спричиняють істотні відмінності в їхній поведінці. Індивідуальні особливості суб'єкта діяльності проявляються в продукті цієї діяльності (К.А.Абульханова-Славська, 1973; Б.Г.Ананьєв, 1980; С.Л.Рубінштейн, 1946, 1973 й ін.). Продуктом мовленнєвої діяльності (точніше, її продуктивних видів - мовлення і письма) є висловлювання (або текст), що структурно, логічно, цілісно та інформативно пов'язані з особистістю мовця . На думку деяких дослідників, найбільш перспективним і обґрунтованим напрямом вивчення особливостей чоловічої і жіночої мови нині вважається вивчення стратегій і тактик мовленнєвої поведінки чоловіків і жінок у різних комунікативних ситуаціях з обов’язковим урахуванням культурної традиції даного суспільства. На спілкування жінок і чоловіків впливають гендерні стереотипи, притаманні певному суспільству та особистісні якості, тож чоловічий та жіночий стилі спілкування відрізняються. Як зауважує В.О. Васютинський [2], «…із соціального погляду чоловіча поведінка визначається сильнішими виявами владності і впливовості, тоді як жіноча, відповідно, підлеглістю та впокоренням, то в масовій свідомості, а відтак і в культурі закріпилися відповідні стереотипи. Ці стереотипи надто міцні, надто задавнені, аби можна було серйозно ставити питання про істотне подолання їх. Мало того, таке подолання з багатьох поглядів, може навіть видатися недоцільним, оскільки дотримання статево-рольових стереотипів, зазвичай, полегшує та уприємнює людське існування». Значною мірою характер мовленнєвого спілкування, його стратегії, стиль залежать від гендерних статусів учасників спілкування.

Як зазначається, гендерні стереотипи найповніше відображаються у мові та мовленні - визначаючи відмінності мовленнєвої поведінки чоловіків і жінок. За даними різних соціологічних, лінгвістичних, культурологічних, а також феміністичних та гендерних досліджень встановлено, що чоловікам складно сприймати темп, швидкість, емоційність та експресивність жіночої мови. Поряд з цим, жінкам не завжди зрозуміла повільність, надмірно скрупульозна обміркованість та аргументація чоловічих думок. Гендеристи вважають, що жіночій мові властива поміркованість у її лексиці частіше зустрічаються застарілі слова та звороти. На відміну від жінок, чоловіки краще сприймають нове в мові, вони більше вживають неологізмів, термінів. Було встановлено, що з підвищенням рівня освіти мовців відмінності у їх лексиці стираються.

Як зазначає Андрієвська В.В. [1], досконале володіння мовою і мовленням – одна з найважливіших складових професійної компетентності психолога.

Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням отриманих наукових результатів

Наукова комунікація - доволі регламентований процес, і включає в себе виступи, доповіді, лекції, дискусії, обговорення, участь в академічних заходах, засіданнях, конференціях, симпозіумах тощо. Поряд з цим невід’ємною частиною комунікації науковців є й неформальне, буденне спілкування колег. У процесі буденного нерегламентованого усного спілкування в академічному професійному науковому середовищі (співробітники академічних інститутів, аспіранти, викладачі ВНЗ) відбувається звичайно обмін думками щодо осмислення своїх наукових пошуків, отримання та інтерпретація нової інформації. У щоденному спілкуванні, в колі своїх колег людина може краще зрозуміти свою і чужу позицію, думку, емоційне ставлення, настрій, отримати підтримку або почути критичний відгук. Завданням нашого дослідження було: з’ясувати стан досліджуваної теми в літературі та здійснити теоретико-методологічний аналіз проблеми з метою визначення підходів до з’ясування основних характеристик та гендерних аспектів усного наукового дискурсу; дослідити і схарактеризувати особливості функціонування мови і мовлення як засобу теоретичної діяльності вченого та його фахової комунікації в науковому співтоваристві; виявити ситуації та види мовлення найбільш характерні для досягнення комунікативної мети; визначити умови та фактори, що впливають на ефективність наукової взаємодії.

Для виконання поставлених завдань було розроблено анкету, яка містить 81 питання. Питання стосувалися особливостей спілкування у науковому співтоваристві. Таке спілкування , як зазначалося, має з одного боку, офіційний, діловий характер, а з другого - в ньому присутні неофіційні, особистісні стосунки (неформальне). Під формальним спілкуванням ми розуміємо ділове наукове спілкування під час засідань, конференцій, семінарів, обговорень, нарад тощо – регламентовані засади. Питання анкети стосувалися:

1. з’ясування найбільш поширених ситуацій і видів мовлення (формального і неформального);
2. тематичної проблематики, якій надають перевагу у формальному та неформальному спілкуванні;
3. інтересів співрозмовників;
4. стилів бесід;
5. визначення умов та факторів, що впливають на ефективність наукової взаємодії;
6. особливостей сприймання себе і співрозмовника.

До анкетування ми залучали наукових співробітників Інституту психології ім. Г.С.Костюка НАПН України, викладачів психології ВНЗ, психологів. В опитуванні взяли участь 83 особи.

Під час аналізу отриманих результатів ми встановили, що в процесі ділового наукового спілкування (засідання, конференції, семінари, обговорення, наради) для всіх опитуваних характерним є таке: серед видів і ситуацій мовлення більшість надають перевагу обміну думками з колегами; нетривалим діловим зустрічам, розмовам. Цікавими для опитуваних є публічні дискусії та виступи в процесі обговорення наукових праць. Більш успішними учасники комунікативного акту бачать себе в ситуації розмови тет-а-тет та у спілкуванні в невеликій групі, найменш успішними – в ситуації публічного виступу.

Як показало дослідження, найбільш емоційно забарвленими видами комунікативної діяльності виявились: неформальні ситуативні бесіди, дискусії в кулуарах семінарів на близькі комунікантам теми в обговоренні яких всі охоче брали участь.

Найбільш цінується співрозмовниками: вміння систематизувати матеріал та бажання підтримувати обговорювану тему, а найменше - здатність узгоджувати обговорюване з інтересами співбесідника.

Під час розмови досліджувані надають перевагу інтелектуальним проблемам. З-поміж усього іншого, опитувані віддають належне врегулюванню практичних (побутових) справ, розповідям про новини суспільного і особистого життя.

Опитувані, характеризуючи власні труднощі, що виникають у процесі викладу думок, відмічають власні намагання щодо підбору адекватних слів, систематизації і узагальнення матеріалу, його лаконічного подання. Разом з тим, всіма досліджуваними наголошується наявність чітко визначеної мети для спрямування продуктивної розмови комунікантів.

Мовленнєва активність опитуваних спрямована в основному на задоволення таких потреб, як узгодження власної наукової позиції з колегами, потреби у їхній підтримці щодо отримання необхідної інформації.

Результати обговорення наукових тем, на думку досліджуваних, засвідчують, що воно може бути успішним в разі узгодженості позицій з комунікантами. Разом з тим, зазначалось, що процес наукового пошуку вести найважче за відсутності між співрозмовниками емоційного контакту.

Характеризуючи власний стиль спілкування майже всі опитувані надавали перевагу таким характеристикам, як доброзичливість, ввічливість, комунікабельність.

Оскільки наше завдання полягало у виявленні та характеристиці гендерних особливостей наукового формального спілкування, зупинимось на аналізі, який засвідчив про таке:

1. Чоловіки менш відповідально ставляться до заповнення анкет.
2. Для чоловіків більш цікавим виявилося письмове наукове мовлення ніж усне.
3. Для обох статей найбільш прийнятним був невимушений дружній діалог з колегами, тобто можливість обговорювати з ними знайомі теми з наведенням конкретних прикладів їх висвітлення. Разом з тим, ні чоловіки, ні жінки - не цінують належною мірою вміння відстоювати власну точку зору.

Чоловікам, не в такій мірі як жінкам, цікаво розповідати про новини суспільного й особистого життя, свої емоційні переживання та особливості врегулювання практичних (побутових) справ. Їм цікавіше – дискутувати на наукові теми. Вони намагаються систематизувати і узагальнити матеріал, який є предметом обговорення.

Мовленнєва активність жінок спрямована передусім, на задоволення таких потреб, як бути корисними для інших та потреби в отриманні нової інформації; а у чоловіків домінує, поряд з цим, потреба у доведенні істинності власних аргументів.

Доброзичливість, чемність, ввічливість притаманні стилю розмов і чоловіків, і жінок; несерйозність і критичність – не властива нікому; офіційність, діловитість та стриманість є більш характерною для чоловіків.

Аналізуючи усне неформальне спілкування в науковому співтоваристві, ми отримали такі результати:

• найбільш охоче всі респонденти обговорюють з колегами в буденних ситуаціях особисті та побутові теми; причому жінки – більшою мірою особисті теми, чоловіки – побутові і наукові;

• на відміну від формального спілкування, у неформальному - респонденти надають перевагу бесідам на нові теми, передусім це стосується жінок;

• учасники комунікативного процесу найбільш цінують у співрозмовників здатність узгоджувати обговорювані питання з інтересами інших осіб та вміння систематизувати, узагальнити матеріал. Причому для жінок більш важливішим ніж для чоловіків, є прагнення узгодити обговорюване з інтересами партнера зі спілкування (домовитися); а для чоловіків - вміння систематизувати, узагальнити матеріал, тобто здатність щодо обґрунтування оригінальності власної точки зору;

• на відміну від формального спілкування, у буденному, опитувані надають перевагу організації бесіди, дискутуванню та жартам. Причому жінки люблять розповідати про свої емоційні переживання та сенсаційні новини суспільного й політичного життя; чоловіки ж полюбляють дискутувати на різні теми, врегульовувати практичні (побутові) справи;

• під час розмови респонденти, звичайно, намагаються лаконічно викласти думку, підібрати адекватні слова, надають увагу деталям, прагнуть послідовно і логічно викласти свою точку зору, вичерпати тему; чоловікам більше до душі продукувати ідеї , будувати плани щодо їх реалізації та висувати глобальні ідеї;

• найбільш комфортно почувають себе і чоловіки і жінки у спілкуванні в невеликій групі;

• мовленнєва активність у неформальному спілкуванні спрямована у всіх на те, щоб довести істинність своїх тверджень: жінки вдаються до емоційного впливу на інших, чоловіки вчиняють по-іншому – вони здебільшого не зважають на аргументи співрозмовників, не вдаються до емоційного впливу на них і підсилюють власну аргументацію.

• всі досліджувані надають перевагу толерантному стилю спілкування (безпосередність, приємність, довірливість), причому жінки особливо цінують тісний емоційний контакт зі співрозмовниками та близькість особистісних позицій співрозмовників у відповідній ситуації бесіді;

• і чоловіки, і жінки відмічають, що бесіду утруднює відсутність емоційного контакту та психологічна несумісність зі співрозмовником;

• найбільш притаманні стилю неформальних бесід щодо всіх респондентів є: ввічливість, доброзичливість чемність; причому не властивими для жінок рисами можна вважити: настирність, офіційність, діловитість.

Як видно з Рис. 1, що вміння підтримати тему, навести приклад, відстояти свою точку зору найбільш актуальне для неформального спілкування у невимушеній ситуації, а ось оригінальність точки зору найбільш цінується, зокрема, під час офіційних заходів поряд з вмінням узгодити проблему з інтересами співрозмовника.

З Рис. 2 видно, що і жінки і чоловіки однаково цінують вміння підтримати тему у неформальному буденному спілкуванні, а ось оригінальність точок зору та вміння систематизувати матеріал – найбільш притаманні жінкам. Чоловіки цінують вміння відстоювати свою позицію, здатність навести вдалий приклад та вміння узгодити проблему з інтересами співбесідника.

Висновки

Проведене дослідження дало змогу зробити такі висновки:

Серед видів і ситуацій мовлення більшість надає перевагу обміну думками з колегами; нетривалим діловим зустрічам, розмовам. Цікавими для опитуваних є публічні дискусії та виступи в обговореннях. Більш успішними учасники комунікативного акту бачать себе в ситуації розмови тет-а-тет та у спілкуванні в невеликій групі, найменш успішними – в ситуації публічного виступу. Під час академічного спілкування мовленнєва активність жінок спрямована передусім, на задоволення таких потреб, як бути корисним для інших та потреби в отриманні нової інформації; а у чоловіків домінує, поряд з цим, потреба у доведенні істинності власних аргументів. Доброзичливість, чемність, ввічливість притаманні стилю розмов і чоловіків, і жінок; несерйозність і критичність – не властива нікому; офіційність, діловитість та стриманість є більш характерною для чоловіків. Мовленнєва активність у неформальному спілкуванні спрямована у всіх на те щоб довести істинність своїх тверджень: жінки емоційно впливаючи на інших, чоловіки – задовольняють свою потребу у самоствердженні по-іншому – вони здебільшого не зважають на аргументи співрозмовників і не вдаються до емоційного впливу на них, а намагаються підсилити власну аргументацію.

На відміну від формального спілкування, у буденному, опитувані надають перевагу організації бесід на різні теми, дискутуванню та жартам. Причому жінки люблять розповідати про свої емоційні переживання та сенсаційні новини суспільного й політичного життя; чоловіки ж полюбляють дискутувати, врегульовувати практичні (побутові) справи. Знання гендерних особливостей усного наукового спілкування спеціалістів мають істотне значення для підвищення рівня обміну інформацією в науковому середовищі та оптимізації цього процесу.

Список використаних джерел

1. Андрієвська В.В.Мова й мовлення в структурі професійної компетентності психолога Наукові записки Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПН України /за ред. акад. Максименка С.Д.- Ніка-Центр, 2010.- Вип. 38 С.46-64
2. Васютинський В.О. Владно-підвладні аспекти статево-рольової гендерної взаємодії. В.О.Васютинський. ж. Практична психологія та соціальна робота. №6, 2006, С.6-16
3. Носенко Е.Л. Психологічні аспекти феномена культурної інерції та актуальність гендерної рівноваги у суспільстві // Гендер : реалії та перспективи в українському суспільстві – К.: ПЦ „Фоліант”, 2003. – С.274-276.
4. Пчелінцева О.Е. Комунікативна поведінка людини: Ґендерний аспект // Ґендер: Реалії та перспективи в українському суспільстві: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Київ, 11-13 грудня 2003р.). – К.: Фоліант, 2003. – С. 218-222.