Загладько Т.А. Комунікативна концепція в процесі вивчення іноземної мови дітей молодшого шкільного віку

Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Поточна версія на 13:12, 3 травня 2015

Загладько Тамара Анатолієвна – студентка Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, напрям підготовки «Початкова освіта», кафедра іноземних мов і методик їх навчання Київського університету імені Бориса Грінченка

У статті проаналізована проблема формування комунікативної компетенції в процесі вивчення іноземної мови у дітей молодшого шкільного віку. Наголошується на тому, що використання речень, як комунікативних одиниць, може вирішити певні комунікативні завдання.

Ключові слова: комунікативний підхід, комунікативна концепція, речення, мовні одиниці.

В статье проанализирована проблема формирования коммуникативной компетенции в процессе изучения иностранного языка у детей младшего школьного возраста. Подчеркивается, что использование предложений, как коммуникативных единиц, может решить определенные коммуникативные задачи.

Ключевые слова: коммуникативный подход, коммуникативная концепция, предложения, языковые единицы.

The problem of formation of the communicative concept in the process of foreign language learning at primary school has been analyzed in the article. The use of the sentences as communicative units has been emphasized as well as the ability of communication to solve certain problems.

Key words: communicative approach, communicative concept, sentence, linguistic units.

Постановка проблеми

Останнім часом головним завданням шкільного навчання стає формування у дітей універсальних умінь і здібностей - ключових компетенцій: соціальної, комунікативної, інформативної, когнітивної, загальнокультурної, спеціальної. Засвоївши їх, дитина згодом може легко адаптуватися у світовому співтоваристві.

Комунікативна спрямованість процесу навчання один з основних напрямків гуманізації освіти. Готовність до співпраці, розвиток здатності до творчої діяльності; толерантність, терпимість до чужої думки; вміння вести діалог, шукати і знаходити змістовні компроміси - вимоги, що пред'являються сьогоднішнім суспільством до молодшого школяра. Формування комунікативної компетенції, визначеної в основоположних документах як ключовий, вирішує проблему активної соціалізації особистості, забезпечує достатнім рівнем розвитку у людини комунікативних умінь і навичок.

Аналіз досліджень

Широке визначення поняття "компетентність" (від лат. competentis "здатний") подає І. А. Зязюн, розкриваючи його в соціально-педагогічному контексті, вважаючи, що компетентність як екзистенцінальна властивість людини є продуктом її власної життєтворчої активності, ініційованої процесом освіти. Для визначення терміна "комунікативна компетентність" стисло проаналізуємо психолого-педагогічну літературу стосовно сутності поняття "комунікація". У сучасній науковій літературі відсутня єдина точка зору щодо цього. Частина вчених (А. А.Леонтьєв, І. А.Зимня) вважають, що "комунікація" і "спілкування" — слова-синоніми. Г. М. Андреєва вказує на "комунікацію" як складовий компонент спілкування, який є обміном інформацією між учасниками спільної діяльності.

Постановка мети дослідження

Метою нашої статті є представлення певних мовних одиниць, робиться спроба показати їх мовні можливості, розкривається їх функціонування в мові як практичне засвоєння матеріалу.

Виклад основного матеріалу

У сучасній методиці сьогодні широко використовується термін «комунікативна компетентність», тобто індивідуальна здатність людини організувати свою мовну діяльність в її продуктивних і рецептивних видах, використовуючи мовні засоби відповідно до конкретної ситуації спілкування. Комунікативна компетенція - одна з найважливіших характеристик мовної особистості.

Виховання особистості, що вільно здійснює мовне спілкування в усній та письмовій формі, є найважливішим завданням вивчення іноземної мови в сучасній школі. Курс іноземної мови повинен забезпечувати оволодіння комунікативною функцією мови. Тому, вивчаючи ті чи інші мовні одиниці необхідно показувати їх мовні можливості, розкривати їх функціонування в мові і потім здійснювати практичне освоєння цього матеріалу - вчити користуватися певними мовними засобами в мові.

Слід відзначити особливу важливість формування в школі комунікативної компетенції сьогодні. Школа покликана розвивати здібності школяра реалізувати себе в динамічних соціально-економічних умовах, вміти адаптуватися до різних життєвих обставин. Немає сумніву, що однією з характеристик його особистості стають комунікабельність, володіння культурою слова, усною і письмовою мовою в різних суспільних сферах застосування мови.

Сучасна програма початкової школи основною метою навчання іноземної мови ставить розвиток мови і мислення молодших школярів, усвідомлення елементів граматичного ладу іноземної мови, виховання поваги до іноземної мови та прищеплення інтересу до її пізнання.

Комунікативний підхід може вивести учнів на новий рівень в оволодінні засобами спілкування: від інтуїтивного володіння мовою до усвідомленого, вмілому використанню речень різної структури і семантики при вирішенні відповідних комунікативних завдань.

Розвиток комунікативної компетентності дітей молодшого шкільного віку за допомогою вивчення синтаксису стає успішним тоді, коли:

- виявлено та враховано сутнісні психологічні характеристики комунікативної компетентності;

- на кожному віковому етапі розвитку особистості виділено і враховано специфічні складові комунікативної компетентності та їх психологічні підстави, пов'язані з психологічними особливостями вікового розвитку;

- використана система вправ з вивчення синтаксису як чинника розвитку комунікативної компетентності.

У пошуках найкращих засобів формулювання думки людина, що говорить, підбирає слова, розподіляє їх у потоці мовлення, пов'язує граматично і об'єднує в структури які звуться реченнями.

Іншими словами, людина, будуючи висловлювання, йде не від речень, як на перший погляд може здатися. Речення не мета, а засіб. У шкільній практиці нерідко зв'язний текст складають з окремих речень, складених з питань.

Побудова речень удосконалює мислення учнів, так як суворі синтаксичні структури дисциплінують саму думку, роблять її чіткішою. У реченнях реалізуються вміння учня у виборі слів, у побудові словосполучень.

Основна мета роботи над реченням - навчити дітей висловлювати відносно закінчену думку в чіткій і правильній синтаксичній структурі [2, с. 56].

Речення - це мінімальна одиниця мови, що представляє собою граматично організоване з'єднання слів (іноді одне слово), словосполучень, яке володіє відомою смисловою та інтонаційною закінченістю.

Для нас важливо підкреслити:

• що речення - це одиниця мови, - отже, до вправ з реченнями можливо застосовувати всі ті вимоги, які пред'являються до мовних вправ взагалі (потреба, або мотивація, наявність матеріалу для висловлювання - потрібного і цікавого і т. п.);

• що речення - це граматично організована одиниця, - отже, робота над реченням невід’ємна від курсу граматики, і надзвичайно важливо працювати над структурою і зв'язками в реченні, над різними типами речень;

• що речення володіє смисловою єдністю і відносною смисловою закінченістю, - отже, потрібно працювати над розумовою, фактичною основою речення, над його значенням і відтінками значення над їхньою залежністю від структури речення;

• величезну важливість являє собою інтонація речення, необхідно її відпрацьовувати, домагатися розуміння зв'язку інтонації зі змістом [3, с. 64].

Є кілька підстав для класифікації вправ. Так, залежно від переважання аналізу або синтезу, вправи з реченнями можуть бути розділені на аналітичні, тобто такі, в яких переважає аналіз вже побудованих, готових, взятих із зразкових текстів речень, і на синтетичні, що передбачають самостійну побудову речень. Залежно від ступеня самостійності і пізнавальної активності учнів вправи з реченнями діляться на три групи: вправи на основі зразка, конструктивні вправи і творчі вправи. Вправи на основі зразка припускають практичне засвоєння чітких, правильно побудованих синтаксичних конструкцій, розуміння їх внутрішніх зв'язків, їх значення, а також їхніх зовнішніх зв'язків у тексті. Серед вправ цієї групи значне місце належить аналітичним, а також спостереженню, прослуховуванню речень, їх читання; складання вправ за зразком (на основі наслідування зразкам) в різних варіантах також відноситься до цієї ж групи вправ.

Група конструктивних вправ включає в себе завдання на побудову або перебудову речень з обов'язковим виявленням і оформленням внутрішніх і зовнішніх зв'язків. Якщо вправи за зразком не спираються на граматичну теорію (або спираються лише в деталях), то конструктивні вправи неможливі без опори, хоча б часткової, на граматичні поняття і правила.

Творчі вправи найбільш цінні в системі розвитку мовлення учнів. Але в порівнянні з вправами за зразком і конструктивними вправами вони мають істотний недолік, який, втім, може бути ослаблений або навіть усунений. Справа в тому, що і в конструктивних, і у вправах «за зразком» школяр отримує чітку установку, і результати легко можуть бути виміряні: чи відповідає складена речення поставленій задачі. У творчій вправі такого критерію немає, і тому школяр може в окремих випадках скласти примітивне речення. Тим часом творче складання речень тільки тоді має сенс, якщо воно протікає на вищому рівні можливостей учня. Тому до творчого складання речень даються такі рекомендації:

- вчитель не повинен задовольнятися першим, найпростішим прикладом - він домагається складання дійсно хороших речень, досить великих, синтаксично складних і виразних;

- велику допомогу в досягненні мети вчителю може надати творче змагання з підбиттям підсумків і з записом кращих речень в зошиті;

- творче складання речень проводиться не від випадку до випадку, а постійно на уроках, з активізацією нових слів, фразеологічних одиниць та інших оборотів мови [4, с. 54].

Формування в учнів уміння встановлювати зв'язок слів у реченні належить до найважливіших синтаксичних та мовленнєвих умінь. Словосполучення виділяється як компонент речення і сприймається вже в початкових класах на основі його істотних ознак. Сам термін «словосполучення» в підручник не включений, не дається і визначення. Але практично молодші школярі підводяться до усвідомлення наступних істотних ознак словосполучення:

1. Словосполучення - це два слова, пов'язані між собою за змістом і граматично.

2. У словосполученні одне слово головне, а друге залежне. Головне - це слово, від якого ставимо питання, а залежне - те, яке відповідає на питання.

Уміння виділяти словосполучення в складі речення формується поступово і вимагає тривалого тренування. Використовується система вправ, яка спрямована на те, щоб учні зрозуміли сутність залежності одного слова від іншого в межах словосполучення. Особливо ефективною є вправа складання речень по даній вчителем схемою або з питань, наприклад: Де? Що роблять? Хто? [5, с. 61].

Вправи у виділенні, складанні та використанні словосполучень розвивають мову школярів, підвищують її культуру.

Ефективність комунікації у дитини визначається сукупністю наступних параметрів:

- здатністю розуміти і використовувати рухи тіла в процесі комунікативної ситуації (мова тіла, міміка і т.д.);

- здатністю розуміти і умінням використовувати жести відповідно до їх значення;

- наявністю комунікативної допомоги, що включає об'єкти, про які йде мова; фотографії, картинки з зображеннями різних об'єктів, подій; символи, тощо, що визначається залежно від рівня когнітивного розвитку дитини;

- умінням слухати співрозмовника;

- умінням використовувати мову і вокалізацію для вираження різних інтенцій у різноманітних комунікативних ситуаціях [6, с. 22].

Таким чином, в пошуках найкращих засобів формулювання думки людина яка говорить підбирає слова, розподіляє їх у потоці мовлення, пов'язує граматично і об'єднує в структури, які звуться реченнями. У шкільній практиці нерідко зв'язний текст складають з окремих речень, складених з питань. Побудова речень удосконалює мислення учнів, так як чіткі синтаксичні структури дисциплінують саму думку, роблять її чіткішою. У речення реалізуються вміння учня у виборі слів, у побудові словосполучень. Головна мета роботи над реченням - навчити дітей висловлювати відносно закінчену думку в чіткій і правильній синтаксичній структурі. Успіх розвитку мови взагалі і робота над реченням зокрема в значній мірі визначається вивченістю синтаксичного ладу мови дітей відповідного віку.

Висновок

Саме тому формування комунікативної компетенції є одним з аспектів гармонійного розвитку емоційної та інтелектуальної сфер особистості, безпосередньо пов'язаний з логічним і асоціативно - подібним типами мислення. Одним з найважливіших комунікативних навичок є вміння адекватно реагувати і відповідати на висловлювання співрозмовника, а також, здатність підтримати розмову на певну тему. Рішення проблеми комунікативного розвитку дітей шкільного віку в умовах освітньо-педагогічного середовища безпосередньо залежить від глибокого знання та ефективного використання; законів і механізмів розвитку психіки й особистості дитини на кожному щаблі онтогенезу, а також специфіки та напрямів сучасної освіти. Формування цілісної концепції комунікативного розвитку дитини має спиратися на фундаментальні положення психолого-педагогічної науки про основні закономірності дитячого розвитку з урахуванням особливостей шкільного процесу навчання, адекватного сучасним соціально-освітнім умовам. Комунікативна компетентність не виникає на порожньому місці, вона формується

Список використаних джерел

1. Английский язык в начальных классах: теория и практика обучения /Под ред. В.А. Соломеной. М., 1997. -423 с.
2. Англійська мова в початковій школі: Збірник вправ. Харків, 2008. – 275 с.
3. Английский язык в начальных классах: теория и практика обучения. - М., 2003.-383с.
4. Сергеев, И. С. Как реализовать компетентностный подход на уроке и во внеурочной деятельности: практическое пособие / И. С. Сергеев, В. И. Блинов. - М. : АРКТИ, 2007. -132 с.
5. Формирование коммуникативных умений учащихся при изучении словосочетания в текстовом аспекте. - Межвузовский сборник научных трудов «Язык. Речь. Коммуникация». - Мурманск: МГПИ, 2000. - с.34-49.