Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Уніченко Світлана Сергіївна - магістрантка спеціальності «Дошкільна освіта» Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, м. Київ

У статті висвітлено питання науково-педагогічного дослідження проблеми виховання почуття гумору у дітей дошкільного віку; проаналізовані підходи до визначення поняття «гумор», охарактеризовано психологічні механізми сприйняття і розуміння смішного дітьми, розвитку почуття гумору; визначено методи та засоби виховання почуття гумору у дітей на етапі дошкільного дитинства.

Ключові слова: почуття гумору, психологічні механізми розвитку почуття гумору, методи виховання почуття гумору, сприймання гумору дошкільниками.

The article highlights the issue of scientific and pedagogical research problems of education humour in preschool children; described the concept of "humour", describes the psychological mechanisms of humour; defined methods and means of fostering a sense of humour in children.

Keywords: humour, psychological mechanisms of humour, sense of humour methods of education, perception of humour preschooler.

В статье освещены вопросы научно-педагогического исследования проблемы воспитания чувства юмора у детей дошкольного возраста; проанализированы научные подходы к определению сущности понятия «юмор»; охарактеризованы психологические механизмы восприятия и понимания смешного у детей, развития чувства мора на этапе дошкольного детства; определены методы и средства воспитания чувства юмора у детей.

Ключевые слова: чувство юмора, психологические механизмы развития чувства юмора, методы воспитания чувства юмора, восприятие юмора дошкольниками.

Зміст 1 Постановка і обґрунтування актуальності проблеми 2 Аналіз психолого-педагогічної літератури 3 Мета та завдання дослідження 4 Висновки та рекомендації 5 Список використаних джерел

Постановка і обґрунтування актуальності проблеми

Основним пріоритетом сучасної освіти виступає особистісно-орієнтована взаємодія педагога з дитиною, націлена на підтримку її індивідуальності, врахування її інтересів і потреб, розвиток творчих здібностей, турботу про її емоційне благополуччя. Світ, що оточує дитину, стає рік від року все більш складним і вимагає від неї не шаблонних, звичних дій, а рухливості мислення, швидкості орієнтування, творчого підходу до вирішення великих і малих завдань. Подолати труднощі, зберігаючи соціальне і психічне здоров’я, людині допомагає позитивний погляд на життя, сформоване почуття гумору, здатність сприймати смішне в оточенні, адекватно інтерпретувати його, продукувати гумор.

У загальному розумінні поняття «гумор» науковці визначають, як елемент комічного, веселого, що легко запам'ятовується та приносить розслаблення і радість; засіб і вміння розуміння комічного; вміння сприймати і створювати смішне, що виражається в почутті гумору. Енциклопедичний словник повідомляє, що гумор – це особливий вид комічного, в якому поєднується насмішки зі співчуттям, відчувається причетність до смішного [4].

Аналіз психолого-педагогічної літератури

Аналіз психолого-педагогічної літератури відбувався за такими напрямами: гумор в контексті філософського пізнання (Платон, К. В. Зольгерд, Г. В. Гегель, Р. Декарт, І. Кант, Л. Я. Дорфман); гумор в психологічному контексті (П. Мак-Гі, А. Кестлер, А. П. Мартинюк,М. Мінський, В. Г. Раскін, В. А. Самохіна, О. В. Харченко, М. В. Мусійчук, О. М. Іванова, О. О. Зайва, А. Н. Бабаджанова та ін.); гумор як соціологічна категорія (М. Мюлкей, Ч.Дж. Соммервилль, Г. Белль, Й. Хейзинга, Дж. Міллер, Дж. Г. Мід); гумор як педагогічний засіб виховання (Ш. О. Амонашвілі, В. О. Сухомлинського, С. М. Лисенкова, В. Ф. Шаталов, Є. М. Ільїн,Н. В. Старовойтенко та ін.); народний гумор як сміхова культура українського народу (М. М. Бахтін, С. П. Шевирьов, М.С.Грушевський, І. Вишенський, Г.С. Сковорода, І. П. Котляревський та ін.).

Водночас аналіз дослідженості проблеми формування почуття гумору засвідчив, що ґенеза становлення і розвитку почуття гумору ще не стала предметом активних наукових розвідок, зокрема, на етапі дослідження почуття гумору, за виключенням окремих локальних досліджень, залишається недостатньо вивченою проблемою, як теоретично, так і технологічно. Саме це пояснює вибір означеної проблеми в якості теми нашого наукового пошуку.

Мета та завдання дослідження

Мета та завдання дослідження полягали у висвітленні результатів початкового входження в проблему виховання почуття гумору у дітей дошкільного віку, прагненні дослідити теоретичні та методичні аспекти її розв’язання засобами художнього слова; визначенні психологічних механізмів розвитку почуття гумору у дошкільників та висвітленні методів та засобів виховання здатності до сприйняття, інтерпретації та продукування комічного у дошкільників.

Виклад основного матеріалу. Як ми вже відзначали, узагальнене трактування поняття «почуття гумору» науковці пов’язують зі здатністю людини бачити смішне в тексті, оточенні, в певній ситуації. За допомогою цього поняття визначають здатність жартувати [3].

Дослідницька увага до гумору як форми сміху існувала за всіх часів, проте наукова теорія гумору з’явилася лише у ХVІІІ ст., тоді ж поняття «гумор» стали використовуватися як філософська, насамперед в естетиці. Засновник цієї теорії Ж. Поль розглядав гумор крізь призму суб’єктивно-об’єктивного сприйняття комічного. Вчений К. В. Зольгерд розвинув його думки та визначив гумор як подвійне почуття величі й недосконалості водночас. В подальшому Г. Гегель, виходячи зі своїх загально-філософських принципів, довів, що гумор є «довільною асоціативною грою художньої фантазії», певною суб’єктивною копією об’єктивного комізму. Дослідник Н. Гартман розрізняв форми комічного, виокремлював два його підрозділи: сердечна (гумор) і безсердечна (сатира) веселість. Причому гумор, на його думку, у своєму поблажливому ставленні до дійсності є основною формою комічного[4].

Результатом глибинного вивчення проблеми стали такі теорії гумору в науковій літературі:

1) біосоціативна теорія А. Кестлера [1], яка характеризується тим, що при процесі сприйняття жартівливого тексту відбувається руйнування асоціативних зв’язків між образами та порушення сталих стереотипів. [1, c. 657]

2) Опозиційна теорія пояснює когнітивну сутність гумору. Вона була розроблена В. Г. Раскіним і представлена в дослідженні «Семантичні механізми гумору» [2]. Суть теорії В. Г. Раскіна полягала в тому, що текст, який містить жарт, є зорієнтованим в двох положеннях, вони є опозиційними по відношенню один до одного: «реальне / нереальне, нормальне / несподіване, можливе / неможливе» [2].

3) В наступній теорії йдеться мова про утворення гумору на рівні мовних формул. Це фреймова теорія М. Мінського, відповідно до якої, гумор виникає в результаті несподіваної зміни фреймів: спочатку ситуація замальовується з однієї позиції, а потім представляється в іншому світлі [8].

4) Теорію інтелектуальної природи смішного запропонували сучасні науковці А. В. Карасик, А. П. Мартинюк, С. О. Самохіна, які вважають, що гумор є результатом порушення норм: мовних, мовленнєвих, логічних, етологічних та онтологічних [7, с. 23; 11, с. 698; 6, с. 207].

5) Теорія рефреймінгу О. В. Харченко висвітлює когнітивний механізм комічного [13]. Зміст рефреймінгу полягає в переключені з логічної (або вірогідно-індуктивної) інтерференції на неочікувано-вірогідну. Гумористичний ефект базується на переключенні між інтерференціями, що містяться в експозиції та клаузулі[13].

Вчена О.О. Зайва вивчає почуття гумору як психологічний конструкт, що має стресозахисний потенціал. У результаті свого дослідження, автор робить висновок про те, що реакція на складну життєву ситуацію, опосередкована зверненням до почуття гумору, може виявлятися двома шляхами: у психологічному захисті або психологічному подоланні. У разі психологічного захисту використання гумору є результатом дії несвідомого, тому адаптивна функція гумору належно не оцінюється людиною. Коли ж особистість свідомо звертається до гумору як ресурсу подолання стресу, то він виступає засобом опанування деструктивних емоцій та думок [5, с. 2].

На сучасному етапі розвитку педагогічної науки в Україні також спостерігається активізація інтересу до вивчення проблеми формування почуття гумору та використання гумору як педагогічного засобу впливу на дітей. Зокрема, наукове дослідження Н. Старовойтенко, яка вивчає шляхи і засоби використання гумору у процесі навчання і виховання, присвячене дошкільному і молодшому шкільному віку. Авторка твердо переконана – навіть у малих дітей слід виховувати почуття гумору, вчити їх бачити і розуміти комічне. І з нею важко не погодитися. [12].

Але почуття гумору – це не лише здатність сприймати комізм, але також і здатність продукувати його, доносити його до оточуючих. Гумор, незалежно від історичного часу, є невід'ємним елементом дитячої культури, що грає величезну роль у формуванні особистості дитини. Протягом багатьох століть гумор робить наше життя яскравішим, об'єднує людей і в якійсь мірі сприяє згуртованості сім'ї. Володіючи хорошим почуттям гумору, діти зростають розумними, здоровими і здатними справлятися з різними життєвими труднощами. До дитячого гумору можна віднести велике розмаїття дитячих анекдотів, жартів загадок і каламбурів, породжених і відтворюємих у дитячому товаристві. До основних джерел такого гумору науковці відносять книги з кумедними ілюстраціями і безглуздими римами, з загадками і жартами, комікси тощо. Існують також безліч гумористичних телепрограм, фільмів, мультіфільмів і вебсайтів, представлених у величезній різноманітності і на будь-який смак [12].

Дитячий гумор виконує і низку соціальних функцій. Серед дорослих і дітей гумор вважається невід'ємним компонентом міжособистісного спілкування. Це важлива соціальна якість, яку необхідно вміти використовувати як в неформальному спілкуванні з людьми, так і у світі бізнесу. Дж. Голдштейн провів дослідження групового ухвалення рішень, яке показало, що люди, які використовують більше гумору, як правило, мають великий вплив на рішення групи [12]. Діти, які звертаються до гумору частіше, ніж їх однолітки, займають активну громадянську позицію, беруть активну участь у суспільному житті та, на думку оточуючих, є більш товариськими. Гумор створює таке середовище, де спілкуються і набагато легше, спадає напруга, і співрозмовники спілкуються більш невимушено, що є величезною перевагою в різних сферах життя. Складно недолюблювати того, хто змушує вас посміхатися. Отже, діти, що володіють такими здібностями, стають популярними, і їм легко знаходити нових друзів. П. Макгі провів дослідження, яке доводить це. Так, діти відзначали, що більше хотіли дружити з такими дітьми, які були оцінені однолітками як такі, що володіють хорошим почуттям гумору, інші ж діти, які були більш ізольовані від інших, вони менше подобалися оточуючим [9]. Якщо врахувати, що друзі і популярність дуже важливі в пору дитинства і юності, то діти з хорошим почуттям гумору, імовірно, повинні бути і щасливішим (С.Курінна, І.Попова).

У дослідженні І. Попової аналізуються поетичні твори комічного характеру як засіб розвитку образного мовлення у дітей старшого дошкільного віку. Автор наполягає на певній послідовності у використанні жартівливих текстів, що передбачає проходження таких етапів: 1) відбір образних слів й образних виразів гумористичної спрямованості з поетичних гумористичних творів; 2) ознайомлення старших дошкільників з різними жанрами поетичних гумористичних творів: гумореска, небувальщина, перевертні, примовки, приказки, прислів’я; 3) залучення дітей до змістового й художнього аналізу поетичних творів гумористичного характеру; 4) пояснення образних слів і виразів, усвідомлення дітьми їх функціонального призначення в гумористичних віршах; 5) активізація словника дітей образними словами і виразами гумористичної спрямованості через використання гумористичних творів у різних видах діяльності дітей, розігрування гумористичних ситуацій; 6) самостійне продукування зв’язних розповідей з використанням образних слів і виразів гумористичної спрямованості з опорою на наочність (малюнки, ілюстрації з гумористичним змістом); 7) закріплення набутих навичок уживання образних слів і виразів у процесі виконання творчих, імпровізаційних завдань (складання розповідей за власними малюнками до гумористичних віршів, творчих розповідей за мотивами віршів, смішних історій). Автор доводить, що під впливом художньої мови прозових і поетичних творів, зокрема гумористичного характеру розвивається образність мовлення як ознака мовленнєвої культури [10].

Висновки та рекомендації

Отже, подібно до психологічних утворень, що вирізняються складністю та глибиною структурної організації, гумор не має однозначної наукової інтерпретації. Змістовний аналіз наукових розробок провідних спеціалістів з гумору демонструє складність та багатовимірність даного феномену, що підтверджується різноманіттям підходів до його вивчення. Закономірно, що жоден з напрямків вивчення, взятий окремо, не розкриває повною мірою сутність гумору, а відображає лише окремі його характеристики. Складність дослідження гумору полягає у глибині та неоднозначності його взаємозв’язків з різними сторонами внутрішнього світу особистості, її поведінкою. Тому гумор як об’єкт наукового дослідження, а також його механізми та особливості, мають набути значної популярності серед вчених.

Список використаних джерел

1. Koestler A. The act of creation / Koestler. – NY: The Macmillan Company, 1964. – 751 с.
2. Raskin V. Semantic Mechanisms of Humor / V. Raskin – Dordrecht : D. Reidel Publishing Company, 1984. – 308 p., c. 99.
3. Аргайл М. Психологія гумору / М. Аргайл / перевод с англиского – Москва, 2002. – 274 с., С. 25.
4. Богомаз Т. А. Междисиплинарный характер юмора / Т. А. Богомаз., 2015. с. 73 – 80.
5. Зайва О. О. Особливості використання почуття гумору як ресурсу психологічного подолання : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. псих. наук / Зайва О. О. – Харківський національний університет ім. В.Н. Кара, 2006. – 19 с., С. 2.
6. Карасик А. В. Лингвистические характеристики юмора / А. В. Карасик // Языковая личность : проблемы лингвокультурологии и функциональной семантики : Сб. науч. тр. ВГПУ. – Волгоград : Перемена. – 1999. – С. 200 – 209.
7. Мартынюк А. П. Когнитивные механизмы создания сміхового эффекта в англоязычном анекдоте / А. П. Мартынюк // Культура народов Причерноморья. – 2007. – № 110. – Т. 2. – С. 22 – 24.
8. Минский М. Остроумие и логика когнітивного бессознательного / М. Минский // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. XXIII Когнитивные аспекты языка. М. : Прогресс, 1988. – С. 281 – 309., с. 294.
9. Мусийчук М.В. О когнитивной функции приемов остроумия / М.В. Мусийчук // Наука на рубеже веков. История Филология. Педагогика. Сб. научных статей. — СПб.: Нестор, 2001. — С. 85-87.
10. Попова І. І. Розвиток образного мовлення дітей старшого дошкільного віку засобами поетичного гумору : дис. канд. пед. наук / Попова І. І. – Одеса, 2006.
11. Самохина В. А. Современная англоязычная шутка / В. А. Самохина. // Харків : Видавництво ХНУ ім. В.Н. Каразіна. – 2008. – С. 356.
12. Старовойтенко В. А. Виховання почуття гумору у старших дошкільників та молодших школярів : дис. канд. пед. наук : 13.00.07 / Старовойтенко В. А. – Черкаси, 2000. – 210 с.
13. Харченко О. В. Праймінг як когнітивний механізм розпізнання комічного / О. В. Харченко. // Харків : Видавництво ХНУ ім. В.Н. Каразіна. – 2012. – С. 108.

---

---