Машовець М.А. Сучасні технології науково-педагогічної підготовки майбутнього дошкільного педагога в умовах університетської освіти
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Машовець М.А. - заступник директора Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка з навчально-методичної й навчальної роботи.
Сучасний період розвитку суспільства вимагає рівня освіти, що відповідав би найбільш високим стандартам духовного й соціального розвитку людства. Процес, що відбувається в системі вітчизняної освіти, продукує нові форми навчальної комунікації, нові методи вирішення освітніх завдань, сприяє розробкам та впровадженню новітніх освітніх технологій. <p align=justify> Закон України "Про дошкільну освіту", Базовий компонент дошкільної освіти (оновлений варіант), Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті визначають завдання формування майбутніх поколінь. Одним із важливих завдань, згідно з державною національною програмою "Освіта", є формування освіченої, творчої особистості, становлення її морального і фізичного здоров'я. Розв'язання цього завдання передбачає психолого-педагогічне обгрунтування змісту і методів навчально-виховного процесу, спрямованого на постійний розвиток усіх його учасників.
Процес зміни освітніх орієнтирів непростий. Складно переоцінювати й утілювати найвищі цінності – духовні й моральні – у свідомість людини, але саме освітній процес необоротно і поступально рухається в бік гуманізації, сприяючи становленню особистості дитини. Вітчизняні психологи, які досліджують проблеми сучасного дитинства, наголошують на важливості "... облагороджування душі і серця дитини, розвитку і становленню пізнавальних сил дитини, забезпечення творчого присвоєння знань, умінь і навичок у дещо новому обсязі і форматі: хотіти пізнати, уміти і могти, що сприятиме розвитку здатності приймати явища та загалом світ у його цілісності та повноті." (С.Ладивір). Однією із особливостей сьогодення є зміцнення статусу дитинства у суспільстві, визнання провідної ролі найперших вихователів дитини – батьків та інших членів родини (сім’ї) – не на декларативному, а на соціально-культурному рівні, а також дошкільного навчального закладу як розвивально-виховної установи.
У зв'язку з цим актуалізуються питання професійної підготовки фахівців дошкільної галузі в умовах університетської освіти. Адже відомо, що успіх діяльності освітніх закладів, зокрема дошкільних, залежить від рівня фахової компетентності та професійної майстерності педагогічного колективу установи. Питанням професійної підготовки майбутнього вихователя завжди приділялася значна увага. Так, обгрунтовуючи вимоги до професійної підготовки дошкільного педагога, Д.Менджерицька та Ф. Левін-Щиріна наголошували на тому, що "... вихователь повинен брати активну участь у житті країни, бути майстром своєї справи, любити дітей, систематично вивчати та знати їхні особливості, володіти методикою педагогічної роботи, постійно підвищувати свою кваліфікацію, цікавитися літературою, мистецтвом, наукою; знати музику, живопис, художню літературу, відзначатися такими професійними якостями: організованістю, стриманістю, життєрадісністю, сильним характером, культурними навичками" [3]. Говорячи сучасною науковою мовою, перед нами професіограма вихователя дітей дошкільного віку, яка не втратила актуальності і на початку ХХІ століття. Сучасний вихователь без психолого-педагогічних знань про сучасну дитину, без батьківської любові до неї, без постійного професійного та особистісного самовдосконалення навряд чи зможе реалізувати себе як професіонал.
Сьогодні проблема ролі вищої освіти є питанням визначення її місця в життєдіяльності суспільства, що зумовлене, передусім, соціальними потребами, які вища освіта задовольняє та соціальними функціями, які вона виконує. Розкриваючи роль освіти на сучасному етапі державного розвитку, В. Андрущенко наголошує "... вона відтворює особистість, озброює її знаннями, формує світогляд і творчі здібності, виховує як патріота і громадянина – тобто реально готує його (суспільства) майбутнє. І від того, якою буде наша освіта, без перебільшення, залежить майбутнє держави: народу і культури"[1]. Вища освіта поступово перетворюється в глобальний фактор розвитку суспільства. У документах Всесвітньої конференції з проблем вищої освіти (5-9 жовтня 1998р., Франція) визначено, що основоположною місією вищої освіти є служіння людині і суспільству [5]. У відповідності з такими настановами основна мета освіти полягає в тому, щоб підготувати студентів до активної участі в соціальному житті, створити умови для розвитку особистості, здатної не тільки оцінювати ситуацію й адаптуватися до соціальних змін, а й оригінально мислити, генерувати і реалізувати ідеї, розробляти шляхи позитивних перетворень, проявляти ініціативу і творчість. Вища освіта – важливий соціальний інститут, в якому формується система етичних цінностей і норм, гідне ставлення до іншої людини, до довкілля, що виражається в повазі до особистості, її унікальності, поглядів, прав; дотриманні принципів демократії, справедливості, толерантності; взаєморозуміння між етнічними, релігійними, культурними групами, відмові від насильства, жорстокості, тощо.
Всі ці характеристики повною мірою проектуються на професійну підготовку майбутнього дошкільного педагога, адже його професійна діяльність безпосередньо пов’язана з розвитком суспільства. На сьогоднішній день підготовка майбутніх фахівців дошкільної освіти розглядається науковцями [4] як багатофакторна структура, головне завдання якої полягає у набутті кожним студентом особистісного смислу діяльності, формуванні фахової майстерності, постійно зростаючому інтересі до роботи з дітьми та їхніми батьками, а також у розвитку успішності в діяльності.
Яскраво виступає проблема вдосконалення форм організації навчального процесу, пошуку відповіді на питання про ефективні умови розвитку та самореалізації особистості в процесі опанування фахом. Не втрачає актуальності питання перегляду змісту педагогічної освіти. Однак, як зазначає у своїх виступах Н.Гавриш, для поліпшення професійно-педагогічної підготовки майбутніх фахівців недостатньо переглянути лише змістовий компонент. Важливо розробляти технології, за яких стає можливим якісне засвоєння змістового компоненту у поєднанні з індивідуальною творчою самореалізацією студента.
Як вказують у своїх дослідженнях В.Сластьонін, І.Ісаєв, О.Міщенко, Е.Шиянов для того, щоб управляти розвитком особистості, необхідно бути компетентним. У науковий обіг поняття "компетентність" ввійшло відносно недавно. Наприкінці 80-х років ХХ століття у вітчизняній науці з'явився новий напрямок – компетентнісний підхід в освіті. Існуючі до цього часу поняття, такі як "професіоналізм", "кваліфікація", "професійні здібності" та інші, було інтегровано в понятті "професійна компетентність" [6]. На сьогоднішній день проведено ряд наукових досліджень, в яких з різних наукових підходів розглядається дане поняття. Зокрема, професійна компетентність визначається як єдність теоретичної та практичної готовності педагога до здійснення педагогічної діяльності (А.Роботова, В.Введенський, Н Нікітіна, О.Бодальов та ін.). У дослідженнях Н.Кузьміної виокремлено кілька видів професійної компетентності, на яких грунтується зрілість фахівця в професійній діяльності (А.Маркова). Так, науковці зазначають, що
- соціально-психологічна компетентність визначається як властивість індивіда ефективно взаємодіяти з людьми, які її оточують в систеиі міжособистісних взаємин (вміння орієнтуватися в соціальних ситуаціях, вибирати адекватні способи спілкування і т.п.)
- комунікативна компетентність полягає у поєднанні знань, вербальних та невербальних вмінь і навичок спілкування;
- професійно-педагогічна компетентність розглядається як здатність до продуктивного спілкування в умовах, які визначені педагогічною системою.
Крім того, Н.Кузьміна визначила основні елементи професійно-педагогічної компетентності: соціальна і професійна компетентність у сфері навчальної дисципліни; методична компетентність у сфері формування знань умінь та навичок; соціально-психологічна компетентність у сфері спілкування; диференційно-психологічна компетентність у сфері мотивів, спрямованості, здібностей; аутопсихологічна компетентність у сфері переваг та недоліків своєї діяльності та власної особистості [2,87-90].
Означені основні елементи професійної компетентності в ході науково-педагогічної підготовки майбутнього дошкільного педагога потребують уточнень у відповідності до особливостей його професійної діяльності. Так як дошкільна дидактика передбачає формування достовірних знань з різних галузей, розвиток пізнавальної активності, а також соціалізацію дитини дошкільного віку, доцільніше актуалізувати такі поняття, як спеціальна професійна компетентність у сфері дошкільної галузі. Адже сучасна дошкільна освіта має на меті сприяти інтеграції дитини в соціум через реалізацію її задатків, нахилів, здібностей, обдаровань та здійснення різнобічного розвитку, виховання, навчання та оздоровлення дітей.
Акцентуємо увагу на наступний елемент професійної компетентності дошкільного педагога: соціально-психологічна компетентність у сфері спілкування. Дошкільний педагог, як представник державної системи освіти, виконує виробничі функції за державним замовленням та за замовленням сім'ї. Держава, як уже зазначалося, визнала провідну роль сім'ї у розвитку, вихованні та навчанні дитини (ст.3 п.2 Закону України "Про дошкільну освіту"), а дошкільні педагоги мають цьому сприяти через надання освітніх послуг системою дошкільної освіти (ст.6 Закону України "Про дошкільну освіту"). Отже, "нова філософія" взаємодії двох соціальних інституцій – сім'ї та дошкільного навчального закладу, що об'єднують свої виховні можливості заради дитини, – полягає у постійному особистісному саморозвитку, самозростанні та самовдосконаленні дорослих: як батьків, так і фахівців. І коли для фахівців дошкільної освіти потреба самовдосконалення становить професійну необхідність, то батьки не вважають розвиток педагогічної культури приорітетним завданням свого життя. Тому ключова роль у процесі взаємодії належить дошкільному педагогу. Адже він проектує модель організації психолого-педагогічної освіти батьків у кожній конкретній ситуації, моделі взаємодії з батьками вихованців із урахуванням етнічної, соціальної та культурної належності сім'ї.
Видатний педагог сучасності В.Сухомлинський відзначав, що мистецтво педагога включає перш за все мистецтво говорити, звертатися до людського серця. "Треба створити таке спілкування..., щоб кожне слово пробуджувало внутрішні духовні сили, викликало внутрішню роботу розуму і серця, спрямовану на самопізнання й самовдосконалення". Отже, міцні навички міжособистісного спілкування допомагають педагогу чітко розуміти точку зору співрозмовника (батьків чи то дитини) і фахово відповідати на їхні потреби у межах навчально-виховного середовища.
Сучасні технології ефективного спілкування, що набувають поширення у практиці навчання у вищій школі, безпосередньо формують міцні комунікаційні навички та сприяють розширенню спектра засобів спілкування. До основних технологій налагодження спілкування відносять активне слухання, спостереження, уважність, "відкривання дверей", зондування і перевірку сприйняття.
Емоційний зв'язок між учасниками спілкування невід'ємний від навчального процесу, тому його необхідно на перших порах моделювати через створення атмосфери довіри, відчуття кожним себе важливим та шанованим; пошуки для студентів молодших курсів асоціацій з їхнім попереднім життєвим досвідом, а для старшокурсників – з тим професійним досвідом, який вони отримуюють в процесі університетського навчання, встановлення з ними продуктивних та ефективних стосунків. Комунікація найефективніша лише тоді, коли вона двостороння і є об'єктивною, неупередженою, відбувається з активним слуханням та визнанням.
Ефективне слухання розглядається як важлива комунікативна навичка. Активним слухачем має виступати як дорослий, так і дитина. Головне завдання під час ефективного слухання полягає в необхідності зрозуміти один одного.
Спостереження допомагає переконати співрозмовника в тому, що ви його уважно слухаєте, не перебиваєте ходу його думок. При цьому використовуються такі висловлювання як "розумію, так", "я вас слухаю", "зрозуміло".
Уважність в даному аспекті – це невербальна комунікація, що заохочує співрозмовника продовжувати говорити. До таких жестів відносять: кивки головою, відкриту позу, зоровий контакт з мовцем, нахиляння вперед у кріслі.
"Відкривання дверей" якнайкраще заохочує до детальнішого пояснення своєї думки. Крім того, цей прийом демонструє зацікавленість слухача у тому, про що говорить мовець. Показниками "відкривання дверей" виступають запитання типу: Чи не змогли б ви навести приклад? Мені цікава ваша думка з цього питання, тощо.
Зондування також допомагає краще зрозуміти співрозмовника, конкретніше висвітлити проблему, свою власну точку зору. Підсвідомо співрозмовникові повідомляється про те, що його повідомлення і він сам – дуже цікавий для того, хто слухає. Розпізнати зондування можна за такими висловлюваннями: Як на рахунок...? Чи вважаєте ви, що...? Чи не могли б ви детальніше розповісти про...?
Перефразування допомагає розумінню того, що ви почули, а також свідчить про те, що ви активно слухали. Для цього потрібно переказати повідомлення мовця своїми словами. Але важливо пам'ятати: не можна додавати нових ідей чи слів, що могли б натякати на осуд з вашого боку. Розпізнавальними виразами перефразування виступають наступні: Отже, ви говорите, що...; Якщо я вас правильно зрозуміла...; Як я це розумію....
Перевірка сприйняття вважається найскладнішою стратегією активного слухання. Активний слухач повністю вислуховує співрозмовника, перш ніж робить судження. Перевірка сприйняття означає, що слід відмовитися від упереджень та усвідомити потенційний вплив своїх почуттів, переконань і прихильностей на певну ситуацію. Крім того, перевірка сприйняття потребує чесності у ставленні до себе. Адже у невербальних сигналах, які виказують люди, можна помітити себе. Виказування згоди чи підтримки, нудьги чи втоми, зацікавлення чи збудження, зневаги чи розчарування можуть зашкодити ефективній комунікації, і тому необхідно посилати такі сигнали, які її стимулюють, а не пригнічують.
Таким чином, комунікативні стратегії допомагають моделювати навчальний процес як захопливе відкриття професійних секретів.
Науковці виділяють додатковий компонент ефективної комунікації для педагога: професійний, врівноважений і привабливий вигляд під час презентації нового матеріалу (Олійник В). Особливо актуальною ця інформація стає для студентів ОКР "магістр" в період проходження асистентської педагогічної практики, адже питання про те, як викладати інформацію є так само важливим, як і сама інформація. Тож фахівці радять спершу створити образ професіонала за допомогою слів: обізнаний, гарно виглядає, підготовлений, впевнений, пунктуальний, вихований, надійний, свідомий себе.
Наступний крок – пояснити чому ці визначення важливі та мотивувати їх у вигляді намірів. Наприклад: пунктуальний. Якщо я пунктуальна, це без слів вказує на те, що студенти для мене важливі, що я визнаю їхні намагання вчасно прийти до аудиторії. На свої заняття я приходитиму за дзвінком. Ваш професійний вигляд дасть змогу студентам робити припущення про вас, як про професіонала.
Отже, після з'ясування професійної частини, створення образу необхідно визначити, яким чином тепер підтримувати його перед аудиторією? Керуючись висновками, зробленими у рамках досліджень Едварда Холла [8] про показники відстаней у галузі проксеміки, виберіть для себе найбільш оптимальне розташування в аудиторії: інтимна відстань (для найближчих людей) - 15 - 45 см, особиста відстань (відстань, комфортна для спілкування з близькими друзями) - 0,5 - 1,2 м, соціальна відстань (бажана відстань для знайомих) - 1,5 - 3,6 м.
Те, як і де педагог стоїть в аудиторії, впливає на реакцію слухачів. Тому рекомендовано рухатися серед аудиторії, зменшувати відстань між собою та слухачами. Важлива роль належить усмішці – вона виступає індикатором комфорту, радості та захоплення. Тож бажано, щоб обличчя було час від часу усміхненим. Результативно впливають на навчальний настрій обмін знаннями, можливість ставити запитання, робити відкриття і ділитися ними, тобто заохочення до спільної роботи.
Бажано пам'ятати правило 15/80/5, сформульоване Хью Філіпс. У своєму підручнику "Спілкування з аудиторією" дослідник стверджує, що 15% аудиторії ви сподобаєтесь одразу, 80% аудиторії почекають із висновком сім секунд ( Саме стільки часу потрібно для перших вражень), 5% аудиторії ви не сподобаєтеся одразу, незалежно від того, що ви робитимете. Хью Філіпс вказує, що під час спілкування реціпієнт реагує на те, що сказано, як сказано, як це має бути сказано, наступним чином:
- 7% - вербальної комунікації (що ви говорите)
- 38% - вокальної комунікації (як ви це говорите)
- 55% - візуальної комунікації (що ви робите з тим, що у вас є).
Говорячи іншими словами, вербальна комунікація стосується того, що вам потрібно добре володіти матеріалом та викладати його чітко і організовано; вокальна комунікація полягає у випромінюванні впевненості та довіри – говоріть лише те, в достовірності чого ви переконані, виконуйте обіцяне; візуальна комунікація стосується характеру і настрою – ви отримуєте те, що випромінюєте.
Отже, застосування сучасних комунікативних технологій під час професійної підготовки майбутнього дошкільного педагога має на меті формування потреби постійного вдосконалення себе як професіонала.
Цій же меті підпорядковується і технологія модерації. В педагогіку вона була внесена зі сфери економіки та політики як спосіб вирішення проблеми на основі співробітництва та спільного обговорення зацікавленими партнерами. Існує ряд досліджень зарубіжних і вітчизняних науковців, які розглядають модерацію як інноваційний метод групової роботи, а також як педагогічну технологію (Л.Вавилова, В.Лопаткіна, І.Лазаренко, П.Одинцова та інші).
Наталія Гавриш пропонує проводити навчальні заняття з використанням технології модерації, які дістали назву модеративні семінари. Основна перевага цих занять полягає в забезпеченні реалізації освітнього простору на трьох рівнях: предметно-змістовому, афективному (переживання, ставлення, бажання) та інтерактивному (комунікації, кооперації та співробітництво).
Модерація як технологія передбачає участь кожного студента у досягненні спільного результату, орієнтованого на перенесення отриманих теоретичних знань у площину вирішення практико-орієнтованих предагогічних завдань. У студентів формується вміння самостійно розв'язувати проблеми, виховується відповідальність як особистісна якість, так як модерації притаманна діяльнісно-орієнтована організація навчального процесу.
Н.Гавриш наголошує, що освітньо-розвивальний ефект модеративного семінару забезпечується наступними педагогічними умовами:
- педагогічною позицією викладача: він виступає в ролі фасилітатора, який забезпечує підтримку та мяке управління активною самостійною діяльністю студентів:
- здійснення освітньої діяльності на основі спільного дидактичного планування: попередня розробка моделі семінарського заняття відбувається за участі ініціативної групи студентів;
- візуалізацією: використання зорового унаочнення, яке може готуватися як попередньо, так і під час заняття;
- оптимальним поєднанням у процесі семінару індивідуальної, парної, групової, колективної роботи щодо виконання різних за характером навчально-пізнавальних та професійно-орієнтованих завдань;
- обов'язковою візуальною та словесною презентацією напрацювань у мікрогрупах;
- здійсненням зворотного зв'язку, наскрізної рефлексії (змістової, процесуальної, психологічного клімату заняття), оцінювання досягнутих результатів;
- забезпеченням сприятливої групової атмосфери, що досягається проведенням спеціальних вправ для емоційної розрядки, актуалізації креативності кожного учасника семінару з метою активізації його роботи на семінарі.
Навчальні заняття, що проводяться за модеративною технологією, цінні ще й тому, що спрямовуються на колективний творчий пошук розв'язання найскладніших педагогічних проблем сьогодення. Результати багатьох досліджень свідчать, що саме командна діяльність сприяє досягненню успіху. Так, Я.Катценбах і Д.Сміт у своїй праці "Командна мудрість" [7] описали успіх понад тридцяти колективів, де саме діяльність команди сприяла його досягненню.
Аналізуючи сутність професійної компетентності, звернемося до наукових висновків А.Маркової, М.Єрмоленко. Ці дослідники до професійної компетентності включають:
- педагогічну діяльність;
- педагогічне спілкування;
- особистість педагога як змістові блоки – професійні знання, педагогічні уміння, необхідні для здійснення самодіагностики і самоформування цієї складової діяльності, професійні психологічні позиції, психологічні якості, психологічні новоутворення.
Основними компонентами професійної компетентності фахівця визначаємо:
- знання – логічна інформація про навколишній і внутрішній світ людини, зафіксована в її свідомості;
- вміння – психічні утворення, що полягають у засвоєнні людиною способів діяльності;
- навички – дії, сформовані в процесі повторення і доведені до автоматизму;
- професійна позиція – система сформованих установок і орієнтацій, відношення і оцінок внутрішнього і навколишнього досвіду рельності і перспектив, а також домагань, які визначають характер дій, поведінки. Процес формування професійної позиції базується на спрямованості особистості (психологічна властивість, яка поєднує цінності, устремління, потреби особистості).
- індивідуально-психологічні особливості людини – поєднання різних структурно-функціональних компонентів психіки, які визначають індивідуальність, стиль діяльності, поведінки і виявляються в якостях особистості;
- акмеологічні варіанти – внутрішні стимули, що обумовлюють потребу в саморозвитку, творчості та самовдосконаленні [6, 17-23].
Система професійних знань дошкільного педагога характеризується:
- комплексністю, що передбачає синтез знань з різних сфер науки і практики;
- системністю, що забезпечує цілісність і єдність розвитку особистості дитини;
- дієвістю, що передбачає здатність їх переведення в практичну діяльність.
Науковці (Є.Клімов, Н.Кузьміна, І.Зязюн та інші) вважають, що система професійних знань педагога, в тому числі дошкільного, включає в себе кілька блоків. Зокрема, у дослідженні Є.Клімова [5,87] наголошується, що у психологічно підготовленого педагога має бути яскраво виражене "загострене відчуття одухотвореності" інших людей.
Н.Кузьміна відмічає, що, крім знань про вікові й індивідуальні особливості дітей, особливості навчальної, пізнавальної, комунікативної діяльності, майбутній педагог має добре володіти знаннями про позитивні та негативні сторони своєї професійної діяльності, власне про особливості своєї особистості та її характерні якості. Для майбутнього дошкільного педагога цей аспект навчальної діяльності не менш важливий. Так, наприклад, у навчальному курсі "Вступ до спеціальності" студенти-першокурсники отримують індивідуальне завдання намалювати образний автопортрет у вигляді сонечка з промінчиками – позитивними якостями, а поруч – хмаринку, на якій розмістити негативні якості. У такий спосіб робиться перша спроба самодіагностики, в аудиторії зявляється галерея автопортретів майбутніх вихователів. В ідеалі таке завдання бажано повторювати кожного наступного року з тим, щоб мати можливість відслідковувати формування професійного бачення розвитку себе як фахівця в умовах навчання.
Крім психологічного блоку знань, виокремлюють педагогічний блок. Так, І.Зязюн визначає рівні, на яких мають бути сформовані педагогічні знання:
- методологічний (обумовленість цілей виховання та навчання);
- теоретичний (закони, принципи, правила педагогіки та ін.);
- методичний (рівень вирішення практичних завдань виховання і навчання в конкретних умовах).
Важливу роль відіграє блок знань професійного спрямування, що формують практичну готовність до педагогічної діяльності. Наявність наступних умінь у майбутнього дошкільного педагога забезпечить ефективність навчально-виховного процесу.
Аналітичні – проявляються як узагальнене вміння діагностувати педагогічні явища, аналізувати їх складові (умови, причини, методи, засоби та подібне), знаходячи способи оптимального рішення педагогічних проблем.
Прогностичні – проявляються в прогнозуванні педагогічного процесу, розвитку особистості та її соціальних відношень.
Проективні – проявляються в конкретизації педагогічного прогнозування в планах розвитку, виховання і навчання, обгрунтування способів і етапів їх реалізації.
Рефлексивні – проявляються в уміннях аналізувати свою професійну діяльність, правильність постановки мети і завдань, вибір форм, методів, засобів відповідно індивідуальним та віковим особливостям дитини.
Суб'єктні характеристики (компоненти) професійної компетентності дошкільного педагога розглядаються як професійні якості, що є стійкими, суттєвими, рівноцінними та можуть спостерігатися. Тому студенти, як майбутні професіонали, відповідальні за розвиток своїх власних компетенцій. Бо, як стверджують відомі науковці, і зокрема С.Ладивір, педагог – не просто професія, а відповідний стан душі людини-вихователя, який корінням виходить з почуття любові до дитини і виростає до рівня високого мистецтва.
За даними наукових досліджень автора статті, готовність випускників освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" до здійснення практичної педагогічної діяльності визначається за такими показниками:
- відповідність професійних якостей вимогам кваліфікаційної характеристики вихователя дітей дошкільного віку;
- володіння технологією інтроспекції, використання психологічної "Я-концепції" при діагностуванні власних професійно-значимих якостей;
- володіння технологією співпраці;
- володіння основами інформаційної культури;
- знання сучасних вітчизняних та зарубіжних наукових теорій та концепцій;
- володіння технологіями вивчення особистості та колективу, усвідомлення ролі успіху та залучення в розвитку дитини;
- володіння раціональними способами підвищення професійної компетентності.
Іншими словами, ми в процесі професійної підготовки майбутнього дошкільного педагога зосереджуємося на індикаторах, які мають безпосереднє відношення до процесу формування фахівця. Графічно вони представлені наступним рисунком.
Так як дошкільний педагог у ході своєї професійної діяльності виступає і в ролі науковця-дослідника (ця сторона діяльності забезпечується саме університетською освітою), провідними функціями виступають науково-дослідницька та прогностична, що обумовлюються такими якостями, як: самостійність мислення, гнучкість, відкритий тип пізнавального відношення, динамічність, критичність мислення, продуктивність творчості.
Підводячи підсумки, резюмуємо, що сучасні інноваційні технології сприяють ефективному формуванню професійної компетентності майбутнього дошкільного педагога ще на етапі здобуття фаху: професіні знання, професійні вміння, професійні якості виявляються як під час проведення теоретичних занять, так і в ході педагогічної практики, а також у різних видах просвітницько-педагогічної діяльності у соціумі, до якої долучаються студенти.
На наш погляд, професійну підготовку дошкільних педагогів у вищій школі можна представити у вигляді такої моделі:
П І Р А М І Д А
В основі піраміди комунікативна технологія 4 сторони піраміди:
основні функції професійної діяльності дошкільного педагога:
на першій грані
- термінальні: розвивальна, виховна, навчальна;
- інструментальні: інформаційна, ілюстративна, діагностична, науково-дослідницька, прогностична, * стимулююча;
- операційні: організаторська, методична, констатуюча, методична коригуюча;
на другій грані
- комунікативна: контактність, емпатійність, терпимість, тактовність, рефлексивність, високий рівень ідентифікації, толерантність, високий рівень децентрації;
на третій грані
професійні якості дошкільного педагога, що виявляються через:
- професійне мислення;
- професійну спрямованість;
- експресивність;
- організацію процесу;
на четвертій грані
- механізми трансформації у професійних діадах (групах).
На вершині піраміди концентрується педагогічна майстерність. У дослідженнях І.А.Зязюна доведено, що у структурі особистості педагогічна майстерність – це система, здатна до самоорганізації. ЇЇ системотворним фактором є гуманістична спрямованість, основою професійної майстерності – професійна компетентність. Цілісність системи, що самоорганізується, забезпечується діяльністю педагога на основі його високого професіоналізму. На нашу думку, потребують глибокого вивчення та широкого впровадження у професійну підготовку мистецькі технології, як-то музично-театральні, ігрові, художньо-інтегративні та інші. За допомогою даної моделі* можна виявляти професійну придатність майбутнього фахівця до педагогічної діяльності ще на етапі вступу до навчання.
___________________________________________________________
- при розробці поданої моделі ми користувалися матеріалами О.І.Гура
- Андрущенко В.П. Основні тенденції розвитку вищої освіти України на рубежі століть (Спроба прогностичного аналізу)//Вища освіта України. – 2001. - №1. – С.11-17
- Антология педагогической мысли Украинской ССР. - М.: Педагогика, 1988. – 640 с.
- Ахметжанова Г.В. Формирование готовности к педагогической деятельности// Профессиональное образование. – 2003. - №1. – С.11.
- Бабанский Ю.К.Проблемы повышения эффективности педагогических исследований. – М.: Педагогика, 1982. – 192 с.
- Балл Г.О. Гуманізація загальної та професійної освіти: суспільна актуальність і соціально-педагогічні орієнтири//Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи. – К.: ВІПОЛ, 2000. – С.157-162.
- Бєлєнька Г.В. Взаємодія викладача і студентів в процесі вузівської лекції. – Наукові записки НПУ імені М.П.Драгоманова, 2000. – Вип.32. – С.17-23.
- Бєлєнька Г.В. Ступенева педагогічна освіта: сутність підготовки бакалаврів //Збірник наукових праць/ Гол. ред. В.Г.Кузь. – К.: Наук.світ, 2003. – С.24-31.
- Бєлєнька Г.В.Формування педагогічної лінії поведінки у майбутніх вихователів та вчителів у період навчання / Проблеми формування фахівців у вищих навчальних закладах України в ХХІ столітті: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (Київ, 24-25 квітня 2008р.) К.: Чайка-Всесвіт, 2008р. – С.180-187.