Дятленко Н.М. Психолого-педагогічні умови ефективної взаємодії викладача та студента
Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки
Дятленко Наталія Михайлівна, канд. психологічних наук, доцент кафедри практичної психології Інститут психології та соціальної педагогіки Київського університету ім. Бориса Грінченка
Реформування вищої школи налаштовує викладача на переорієнтування власної діяльності на розвиток особистості студента, зокрема, формування у нього необхідних для життя та професійної діяльності компетентностей. Лише повноцінний особистісний розвиток у студентські роки може забезпечити у подальшому реалізацію власного особистісного потенціалу та професійне і мотиваційно-смислове зростання. Щоб навчання у вузі допомогло студенту стати яскравою особистістю, потрібне його повноцінне включення в творчу результативну навчальну та особистісну взаємодію з масштабними особистостями, якими мають бути викладачі вищого навчального закладу.
Втім питання ефективної взаємодії викладача вищого навчального закладу та студента у наукових дослідженнях окреслено лише в загальному вигляді. Молодий викладач ВНЗ, який ще зовсім недавно сам був студентом, стикаючись із проблемами взаємин, часто транслює власний досвід їх вирішення, який, на жаль, не завжди заслуговує високої оцінки. Викладачі зі стажем також неоднозначно реагують на нові форми взаємин зі студентами, інколи відкидаючи, інколи лише частково, в межах власного особистісного потенціалу, допускають діалог та нові етичні норми в практику.
Взаємодія, як психологічна та педагогічна категорія, відноситься до базових категорій. Умови взаємодії передбачають активність обох сторін, хоча можлива різна міра її прояву. Взаємодія у навчально-виховному процесі проявляється у співробітництві як формі спільної, спрямованої на досягнення загального результату, діяльності та спілкування. Вона може реалізовуватися у різних видах та формах: під час лекцій, семінарських занять, індивідуальної роботи зі студентом, позааудиторний час. Разом з тим, досить часто спостерігається формальне досягнення навчально-виховних цілей в рамках педагогічного процесу, коли викладач та студенти, обмежуються мінімально необхідними ресурсами і фактично не взаємодіють між собою.
У сучасних умовах розширилися можливості зацікавленої, професійно орієнтованої взаємодії насамперед завдяки новим формам організації навчальної діяльності – індивідуальній роботі з студентами та використанню активних методів навчання, таких як ділові ігри, тренінги, кейс-стаді, дискусії тощо. Разом з тим, перед викладачем постали і нові питання етичного характеру, наприклад, в яких випадках варто забезпечувати право студентів на вибір, в якій мірі варто відступитися від приписів та законів формального спілкування; як на практиці реалізувати принцип конфіденційності; яка міра втручання викладача в життя студента та прийняття ним рішень є допустимою тощо.
Вирішальне значення для формування професійних настанов та вироблення психологічної культури майбутніх фахівців має діалогічна взаємодія викладача та студента, в основі якої – розуміння, що вибудовується на умовах діалогу. Діалогічна взаємодія є багаторівневим процесом, під час якого відбувається одночасне засвоєння мотиваційно-смислової та предметно-операційної сторін професії, що важливо насамперед для студентів педагогічних вузів. Взаємна зацікавленість один одним активізує самопізнання обох учасників, стимулює процеси самовираження, збагачує новими способами саморозвитку.
Основною внутрішньою умовою діалогічного типу взаємин виступають взаємини між викладачем та студентом, які можна кваліфікувати як особистісні. Такий тип взаємин характерний для рівноправних партнерів по спілкуванню, що довіряють і позитивно ставляться один до одного. При цьому викладач приймає студента як цікаву інформативну особистість, орієнтується на його неповторну індивідуальність, створює умови для його саморозвитку, а студент вбачає у викладачеві старшого друга, порадника, авторитетну особу. У таких умовах між учасниками взаємодії виникає контакт, під час якого студент стає чутливим до впливу викладача та переймається до нього почуттям прихильності та поваги. Ситуацію такого когнітивно-емоційного рівня взаємодії можна розцінити як вершину педагогічної майстерності викладача.
Така взаємодія не має нічого спільного з маніпулюванням, причиною якого є перш за все нездатність викладача досягти поставлених виховних чи навчальних цілей прийнятними педагогічно етичними способами. Які ж етичні вимоги висуваються сьогодні до викладача вузу як ініціатора та фасилітатора діалогічної взаємодії зі студентами?
По-перше, викладач має бути справжнім науковцем та хорошим педагогом. Часто дискутується питання, що важливіше: добре знати свій предмет, чи бути хорошою людиною. На наш погляд, істина, як завжди, знаходиться посередині. Викладач вузу має поєднувати в собі добрі знання предмету, розвинений кругозір, володіння сучасними педагогічними технологіями з високими моральними якостями та бути яскравою масштабною особистістю. Він має бути переконаним у тих позиціях, які він транслює студентам, разом з тим, стимулювати їх до пошуку «болючих точок» проблеми та способів їх вирішення.
По-друге, викладач має подолати в собі (а ще краще їх взагалі не мати) егоцентричні настанови, які заважають зрозуміти та прийняти позицію студентів, з розумінням поставитися до їх способів самовираження.
По-третє, вміти виявляти під час взаємодії зі студентами належну повагу до них, незалежно від їхньої функціональної спроможності. Кожній людині хочеться жити з відчуттям своєї сили, впевненості, бути переконаною, що її точка зору чогось варта! Принижена, невпевнена в собі людина ніколи не буває щасливою. Особливої ваги це набуває в юнацькому віці.
Діалогічна взаємодія відноситься до категорії суб’єкт-суб’єктних і несе в собі безмежні можливості для розвитку і саморозвитку студентів та професійного зростання викладача. Позиція викладача в таких умовах має ґрунтуватися на принципах поваги, довіри до студента, створення умов для розвитку та саморозвитку.