Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Ігнатенко Катерина Олегівна – студентка Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, напрям підготовки «Початкова освіта», кафедра іноземних мов і методик їх навчання Київського університету імені Бориса Грінченка

У статті уточнюється сутність поняття «білінгвальна освіта», висвітлюються основні особливості міжкультурної підготовки майбутніх учителів іноземної мови за допомогою білінгвальної освіти. Акцентується увага на розвитку двомовної освіти та ефективності підготовки майбутнього вчителя іноземної мови до створення ситуацій міжкультурного спілкування.

Ключові слова: :білінгвальна (двомовна) освіта, підготовка майбутніх вчителів іноземної мови, білінгвальні програми, міжкультурна комунікація, міжкультурне виховання, взаємодія лінгвокультур.

В статье уточняется сущность понятия «билингвальное образование», раскрываются основные особенности межкультурной подготовки будущих учителей иностранного языка с помощью билингвального образования. Акцентируется внимание на развитии двуязычного образования и эффективности подготовки будущего учителя иностранного языка к созданию ситуаций межкультурного общения.

Ключевые слова: билингвальное (двуязычное) образование, подготовка будущих учителей иностранного языка, билингвальные программы, межкультурная коммуникация, межкультурное воспитание, взаимодействие лінгвокультур.

This article clarifies the essence of the concept of "bilingual education", reveals the basic features of intercultural training for future teachers of foreign languages through bilingual education Attention is focused on the development of bilingual education and the effectiveness of future foreign language teachers training to create situations of intercultural communication.

Key words: bilingual education, the training of future foreign language teachers, bilingual programs, intercultural communication, intercultural education, linguocultural interaction.

Зміст 1 Постановка проблеми 2 Аналіз досліджень 3 Постановка мети дослідження 4 Виклад основного матеріалу 5 Висновок 6 Список використаних джерел

Постановка проблеми

Проблема сучасної білінгвальної освіти майбутніх вчителів іноземної мови на даний час є маловивченою, проте позитивний досвід Європейських країн свідчить про те, що оволодіння іноземною мовою стає ефективнішим за умови застосування моделей білінгвального навчання. Вчитель, зокрема, вчитель іноземної мови має навчитися допомагати учням побачити різницю між культурою свого народу та того, мова якого вивчається, та сформувати толерантне ставлення до неї. Для майбутніх вчителів іноземної мови білінгвальна освіта є не лише освітою, яка навчає, а й такою, яка формує світогляд.

Аналіз досліджень

Білінгвальна освіта у школах Європи є предметом вивчення у працях таких зарубіжних дослідників, як М.Байрам, К. Бейкер, Х. Б. Бердсмор, К. Гаррусте, Д. Ельснер, Дж. Леман, Г.Мейер, Р. Пірі, Т. Тінслі, Дж. Трім, Ф. Худ та ін.

Постановка мети дослідження

Проаналізувавши дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених з питань становлення та розвитку двомовної освіти, організації вивчення фахових дисциплін білінгвальним методом ми дійшли висновку, що вивчення його механізмів та ефективності застосування у підготовці вчителя іноземної мови потребує детального розгляду.

Метою статті є уточнити сутність поняття «білінгвальна освіта», дослідити механізми міжкультурної комунікації та їх ефективне застосування у процесі міжкультурної підготовки вчителя іноземної мови.

Виклад основного матеріалу

Проаналізувавши праці провідних дослідників у галузі двомовної освіти, можна зробити висновок, що немає єдиного розуміння та визначення сутності такого поняття, як «білінгвізм». Термін «білінгвізм» запозичено з французької мови (bilinguisme). У 40-х роках минулого століття у лінгвістиці використовували термін, запозичений з англійської мови – «білінгвалізм» (bilingualism), однак він не закріпився. У педагогічній, методичній та лінгвістичній літературі, крім іншомовного «білінгвізм», вживають термін «двомовність». Ю. Дешерієв вважає, що термін „білінгвізм“ має більшу словотворчу спроможність, аніж «двомовність», тому доцільно за відповідних умов віддати перевагу саме йому [4, с. 28]. Щодо суті поняття, то найбільш вузьке визначення білінгвізму знаходимо у лінгвістичному словнику О. Ахманової, де його трактують як «однаково досконале володіння двома мовами». Автор пропонує вживати цей термін як синонім до терміна «двомовність» [1, с. 125]. Водночас чимало дослідників вживають терміни «білінгвізм» та «двомовність» як рівноцінні, пояснюючи це тим, що сутність їх однакова (Є. Верещагін, М. Михайлов та ін.).

Сьогодні, коли програми раннього навчання іноземній мові працюють і вдосконалюються, переважна більшість європейських країн може дозволити собі білінгвальну освіту. Як зазначає М. Тадеєва, поняття «білінгвальної освіти» включає процес навчання учнів, які вивчають мову більшості в своїй країні або регіоні, одночасно опановуючи декілька немовних дисциплін іноземною або нерідною для них мовою [8, 242]. Такий підхід поширений в Голландії, Німеччині, Великій Британії, Франції (в школах-ліцеях), Ірландії, Іспанії, скандинавських та деяких інших країнах Європи. Білінгвальна освіта залишається найважливішою частиною програми Ради Європи «Citizenship and Language learning in Europe».

У Західній Європі питання багатокультурної освіти виникло у післявоєнний період. Причиною тому була хвиля іммігрантів із колишніх колоній, а пізніше заробітчан із менш розвинутих країн з іншими культурними особливостями. В результаті, у Великобританії, Німеччині, Франції та інших країнах цієї частини Європи почала розвиватись міжкультурна освіта та інтеркультурна педагогіка, яка допомагала побудувати порозуміння та співпрацю між корінними жителями та новоприбулими [7, 9].

В Україні педагогічні дослідження білінгвальної освіти з’явилися нещодавно. Їх поява спричинена загалом тим, що починаючи з 90-х років ХХ століття нові соціально – економічні реалії, прагнення інтеграції у європейський простір викликали появу хвилі досліджень, присвячених проблемам формування фахівця - білінгва, а також вивченню зарубіжного досвіду білінгвального навчання та можливостей перенесення такого досвіду на вітчизняну систему освіти, його адаптації з урахуванням наявних соціокультурних умов (А. М. Гусак, А. О. Ковальчук, Ф. А. Моісеєва). Однак, варто зауважити, що незважаючи на наявність певних результатів у розробці проблеми білінгвізму різними науковими школами вітчизняної та зарубіжної педагогіки, цілісної концепції білінгвальної освіти на цей час не сформовано, а визначено лише певні аспекти цієї проблеми. Не визначено також тип білінгвізму, притаманний освітній сфері. [2, 32]

У світовій педагогічній літературі зустрічаються спроби узагальнити cвітовий досвід двомовної освіти і класифікувати існуючі білінгвальні програми. Найбільш відомими є класифікації, згідно з якими двомовні програми поділяються на перехідні, збагачуючі, та програми мовної підтримки. Перехідні програми розраховані, передусім, на учнів етнічних меншин, і націлені на підготовку учнів до навчання офіційною мовою країни, якою вони не володіють, коли приходять до школи. Програми мовної підтримки також розраховані на учнів мовних меншин, які не володіють офіційною мовою. Визначною рисою цих программ є бережливе ставлення до рідної мови, якій на початковому етапі надається пріоритет. “Довготривалі” програми мовної підтримки належать до «збагачуючих» програм, коли друга мова додається до першої, а не витісняє її. Опоненти цього підходу стверджують, що пізнє входження учнів до середовища другої мови і культури суттєво зашкоджує їхній інтеграції у домінантне соціокультурне середовище. [6, 72]

О. Вишневський звертає увагу на виховання молоді на ідеї національного патріотизму. На його думку, в основі виховання будь-якого народу міститься природна потреба у самозбереженні, самовдосконаленні, самоствердженні шляхом розбудови власної держави. Через це будь-яке навчання має будуватися на національній основі. Вчений акцентує увагу на ідеалі українського виховання, розробленому Г. Ващенком, тобто поєднання у процесі виховання вселюдського і національного, але національне має займати перше місце [3,276]. Але це не означає, що ми маємо відсікати важливість всіх інших культур і традицій. Аналізуючи ідеї Вишневського, підготовка майбутніх вчителів іноземної мови також має будуватися з урахуванням першочерговості рідної культури.

Процес навчання іноземних мов веде не лише до пізнання культури, мова якої вивчається, але і до поглиблення знань про культуру власного народу через осмислення чужої. За допомогою навчального предмета «Іноземна мова» майбутній вчитель у рамках даного курсу повинен навчати учнів бути частиною суспільства, соціального середовища, що його оточує, розуміти й усвідомлювати його як багатокультурне, залучатись засобами іноземної мови до діалогу культур, заглиблюватися до власної культури та поважати й цінувати особливості будь-якої культури.

Врахування механізмів міжкультурної комунікації сприятиме ефективній підготовці вчителя іноземної мови в умовах білінгвального навчання. Ці механізми є універсальними, вони модифікуються і ускладнюються в кожній конкретній ситуації, набувають специфічних рис в умовах міжкультурної комунікації. О. Леонтович виділяє такі механізми міжкультурної комунікації, які присутні в процесі навчання білінгвальній освіті: характер когніції (когнітивного процесу); абстрагування і фільтрація інформації; спрощення; асоціювання; комбінування і реорганізація інформації; заповнення прогалин; інтерпретація.

Характер когніції. Когнітивний процес являє собою складну сукупність розумових операцій, які вибудовуються на основі попереднього досвіду пізнання.

Абстрагування і фільтрація інформації. Абстрагування передбачає відбір інформації, отриманої в процесі пізнання, шляхом скорочення кількості стимулів, що надходять ззовні, проходження їх через внутрішні фільтри, ігнорування більшої частини інформації та відбір меншої частини. Фільтрація інформації індивідом стає свого роду засобом самозбереження, що дозволяє уникнути надходження непосильного для обробки обсягу інформації, хоча б частково обмеживши нескінченну гру значень.

Спрощення. При сприйнятті відфільтрованої інформації комуні кант намагається спростити її, щоб вона стала доступнішою для огляду, прозорою і простою для розуміння.

Асоціювання. Економічність свідомості, прагнення скоротити число розумових дій призводять до того, що ідентифікація кожного нового пізнаваного об'єкта чи явища здійснюється через пошук аналогів серед уже відомих предметів чи явищ.

Комбінування і реорганізація інформації. Розставляння акцентів. Отримання відфільтрованої і спрощеної інформації вже недостатньо - вона повинна бути системно організована для кожного суб'єкта - учасника мовленнєвої комунікації.

Заповнення прогалин. Передаючи повідомлення, адресант, як правило, опускає ту частину інформації, яку він сприймає як зрозумілу. Відсутні відомості поповнюються адресатом на основі наявних у нього передумов і фонових знань.

Інтерпретація. Кожен суб'єкт пропускає відібрану інформацію, що пройшла первинну обробку, через призму власних сприйнять, піддаючи її особистісній інтерпретації [5, 23].

Проаналізувавши кожен із вищезазначених механізмів, ми бачимо, що міжкультурна комунікація – це складний та багаторівневий процес. Усвідомлення та дотримання механізмів міжкультурної комунікації є обов’язковою умовою організації ефективного вивчення предмету іноземною мовою, тобто в умовах білінгвального навчання, які мають враховуватись у процесі підготовки майбутнього вчителя іноземної мови.

За допомогою комунікації культура забезпечує: 1) самоідентифікацію індивідума; 2) взаємодію індивідума з суспільством; 3) погодження діяльності окремих особистостей між собою; 4) інтеграцію соціальних груп і єдність суспільства в цілому; 5) внутрішню диференціацію суспільства і окремих груп; 6) обмін досягненнями між індивідами, групами індивідів і націями. Передача інформації на рівні взаємодії культур здійснюється в часі і просторі. Комунікативний простір динамічний і мінливий. Характер його залежить від енергії мови, згустки якої в певні періоди історії стимулюють розвиток культури і суспільства [5, 81].

Мова є невід'ємною частиною духовної культури людства поряд з іншими знаковими системами, які включають мову архітектури, драми, музики, танцю, національну символіку, обряди, ритуали і т. д. У цьому двосторонньому процесі простежується взаємодія лінгвокультур. Комунікація являє собою творчий інтуїтивний акт, в основі якого лежить вроджена і невід'ємна людська потреба в спілкуванні. Саме культура визначає учасників комунікації, вибір тем і комунікативних стратегій, контекст, спосіб передачі повідомлень, умови їх передачі, спосіб кодування і декодування інформації, набір комунікативних кроків і т. д. У процесі контакту культур національно-специфічні особливості, що не усвідомлювані при внутрішньо-культурному спілкуванні, стають очевидними. Всі ці аспекти має враховувати при міжкультурній підготовці майбутній вчитель іноземної мови.

Висновок

Таким чином, аналіз сучасних наукових досліджень щодо особливостей білінгвальної освіти як засобу міжкультурної підготовки вчителя іноземної мови дозволяє зробити висновок, що сьогодні спостерігається недостатня вивченість окресленої проблеми, зокрема створення умов для покращення підготовки майбутніх вчителів іноземної мови з урахуванням головних механізмів міжкультурної комунікації.

Список використаних джерел

1. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов / О.С. Ахманова. - 2-е изд., стер. – М : УРСС : Едиториал УРСС, 2004. - 571 с.
2. Верещагин Е.М. Вопросы теории речи и методики преподавания иностранного языка / Е. М. Верещагин. – М. : МГУ, 1969. – 90 с.
3. Вишневський О. І. Теоретичні основи сучасної української педагогіки : навч. посібник / Омелян Вишневський. — Вид. 3-тє, доопрац. і допов. — К. : Знання, 2008. — 566 с.
4. Дешериев Ю.Д. Проблема создания системы билингвистических понятий и вопросы методики ее применения в исследованиях /Ю.Д. Дешериев // Методы билингвистических исследований. - М., 1976. С. 20–33.
5. Леонтович О.А. Введение в межкультурную коммуникацию /О.А. Леонтович // Учебн. пособ. – М.: Гнозис, 2007. – 386 с.
6. Mackey W.F. A typology of bilingual education / W.F. Mackey // Bilingual schooling in the United States: a coursebook for educational personnel. – 1976. P.72 – 89.
7. Міжкультурна освіта. Порадник для вчителя /А. Аркусінська [та ін.]; Центральний осередок вдосконалення вчителів. – Варшава, 2004. – 176 с.
8. Тадеєва М.І. Проблема білінгвізму і плюрилінгвізму в мовній освіті європейських країн /М.І. Тадеєва // Актуальні проблеми викладання іноземних мов у вищій школі. Зб. наук. праць. Вип. 10. – Донецьк, 2008. – С. 242–249.

---

---