Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

УДК 159.923.31: 81’23

ПОДОЛАННЯ ТРАВМАТИЧНОГО ДОСВІДУ ЧЕРЕЗ НАРАТИВНИЙ ДІАЛОГ З ТІЛЕСНИМ Я

Туркова Дарʼя, кандидат психологічних наук, практичний психолог, м.Кривий Ріг, Україна

tdariamail@gmail.com

ORCID ID: http://orcid.org/0000‒0002‒3788‒1185

Анотація. У роботі мова йде про використання наративу при відновленні діалогу з тілесним Я особистості. На прикладі психотерапевтичного кейсу розкривається специфіка клінічної бесіди з наголосом на лінгвістичних конструкціях клієнта. Саморегуляція забезпечується внутрішнім діалогом з тілесним Я особистості, якісний рівень якого проявляється у психосоматичній компетентності. Фрагмент психотерапевтичного кейсу демонструє глибину втручання в психічну реальність клієнта, коли основним об’єктом виступає не стільки стан, скільки те, що саме клієнт говорить про цей стан, як це робить, які слова вживає. Як частина загального стану здоров’я, розвинена психосоматична компетентність забезпечує оптимальний стан саморегуляції психіки й організму в цілому. Проявом цього стану є внутрішній діалог з тілесним Я особистості, що назовні проявляється в специфічності висловлювань, котрі людина використовує говорячи про власне тіло, фізичний та психічний стан організму. Метою статті є дослідити ефективність використання наративної розповіді під час відновлення діалогу з тілесним Я особистості. Методологічну основу нашого дослідження склали наступні підходи: психолінгвістичний, психосоматичний, ідеографічний. Комплексний підхід на основі дискурс-аналізу використовувався для пояснення відображення тілесного Я клієнта у мовленні; для розкриття імпліцитного змісту стенограми кейсу клієнта використовувався герменевтичний підхід; за рахунок наративного аналізу визначено глибинні структури емоційного ставлення до тілесного і їхню вербалізацію в поверхневих структурах дискурсу; елементи контекстуально-інтерпретаційного методу уможливили розкрити особистісне емоційне ставлення клієнта до власного травматичного досвіду; поведінковий психолінгвістичний підхід який дозволяє простежити когнітивні процеси порушення діалогу особистості з тілесним Я. Результати. Зроблені наголоси й розставлені акценти по ходу клінічної бесіди чинили спонукальну функцію і в той же час надавали свободу клієнтові у виборі бажаного аспекту для обговорення. За допомогою наративного аналізу розповіді клієнта, вдалося визначити порушення діалогічності мовлення з власним тілесним Я. Зроблений акцент на лінгвістичних конструкціях вживаних клієнтом дозволили вийти на рівень тілесності. Висновок. Результати даного дослідження доводять ефективність застосування наративного підходу в роботі з тілесним Я клієнта при подоланні травматичного досвіду.

Ключові слова: наратив, дискурс-аналіз, травматичний досвід, тілесне Я, діалог із тілесним Я.

Туркова Дарья, кандидат психологических наук,практический психолог, г.Кривой Рог, Украина

ПРЕОДОЛЕНИЕ ТРАВМАТИЧЕСКОГО ОПЫТА ЧЕРЕЗ НАРАТИВНИЙ ДИАЛОГ С ТЕЛЕСНЫМ Я

tdariamail@gmail.com

ORCID ID: http://orcid.org/0000‒0002‒3788‒1185

Аннотация. В работе речь идет об использовании нарратива при возобновлении диалога с телесным Я личности. На примере психотерапевтического кейса раскрывается специфика клинической беседы с акцентом на лингвистических конструкциях клиента. Саморегуляция обеспечивается внутренним диалогом с телесным Я личности, качественный уровень которого проявляется в психосоматической компетентности. Фрагмент психотерапевтического кейса демонстрирует глубину вмешательства в психическую реальность клиента, когда в качестве основного объекта выступает не столько состояние, сколько то, что именно клиент говорит об этом состоянии, как это делает, какие слова употребляет. Как часть общего положения здоровья, развитая психосоматическая компетентность обеспечивает оптимальное состояние саморегуляции психики и организма в целом. Проявлением этого состояния является внутренний диалог с телесным Я личности, который наружу проявляется в специфичности высказываний, которые человек использует говоря о собственном теле, физическом и психическом состоянии организма. Целью статьи является исследовать эффективность использования нарративного рассказа во время возобновления диалога с телесным Я личности. Методологическую основу нашего исследования составили следующие подходы: психолингвистический, психосоматический, идеографический. Комплексный подход на основе дискурс-анализа использовался для объяснения отражения телесного Я клиента в речи; для раскрытия имплицитного содержания стенограммы кейса клиента использовался герменевтический подход; за счет нарративного анализа определены глубинные структуры эмоционального отношения к телесному и их вербализация в поверхностных структурах дискурса; элементы контекстуально-интерпретационного метода сделали возможным раскрыть личностное эмоциональное отношение клиента к собственному травматическому опыту; поведенческий психолингвистический подход который позволяет проследить когнитивные процессы нарушения диалога личности с телесным Я. Результаты. Сделаны ударения и расставленные акценты в ходе клинической беседы осуществили побудительную функцию и в то же время предоставляли свободу клиенту в выборе желательного аспекта для обсуждения. С помощью наративного анализа рассказа клиента, удалось определить нарушение діалогічності вещания с собственным телесным Я. Сделанный акцент на лингвистических конструкциях употребляемых клиентом позволили выйти на уровень телесности. Вывод. Результаты данного исследования доводят эффективность применения наративного подхода в работе с телесным Я клиента при преодолении травматического опыта.

Ключевые слова: нарратив, дискурс-анализ, травматический опыт, телесное Я, диалог с телесным Я.

Daria Turkova, Ph.D in psycology, practical psychologist, Kryvyi Rih, Ukraine

OVERCOMING TRAUMATIC EXPERIENCE THROUGH NARRATIVE DIALOG WITH BODILY-SELF

tdariamail@gmail.com

ORCID ID: http://orcid.org/0000‒0002‒3788‒1185

Abstract. In the article the question is about using narrative for proceeding in bodily-self’s dialogue of personalities. On the example of psychotherapy case the specific of clinical conversation opens up with an accent on the linguistic constructions of a client. Self-regulation is provided by an internal dialogue with bodily-self of personalities, the quality level of that shows up in a psychosomatic competence. The fragment of psychotherapy case demonstrates the depth of interference with psychical reality of a client, when the basic object is not only the state but what exactly a client talks about this state and what kind of words a client uses. The developed psychosomatic competence As a part of the general state of health provides the optimal state of self-regulation of psyche and organism in general. The manifestation of this state is internal dialogue with bodily-self of personality that outwardly shows up in specificity of utterances, which a man uses speaking about own body, psychical and psychical condition of organism. The aim of the article is to investigate the effectiveness of using narrative in resuming dialogue with bodily‒self of a person. The methodological basis of our research was next approaches: psycholinguistic, psychosomatic, ideographic. An integrated approach based on discourse analysis was used to explain the client's bodily‒self in speech; the hermeneutic approach was used to reveal the implicit content of the transcript of the client's case; due to the narrative analysis the deep structures of the emotional attitude to the bodily and their verbalization in the superficial structures of the discourse are determined; elements of the contextual-interpretive method made it possible to reveal the client's personal emotional attitude to own traumatic experience; behavioral psycholinguistic approach that allows us to trace the cognitive processes of violation of the dialogue of the individual with the bodily‒self. Results. Emphasis placed on the course of the clinical interview served as a motivating function and at the same time gave the client the freedom to choose the desired aspect for discussion. With the help of narrative analysis of the client's story, it was possible to identify violations of the dialogicity of speech with own bodily‒self. The emphasis on the linguistic constructions used by the client allowed to reach the level of bodily. Conclusion. The results of this research prove the effectiveness of the narrative approach in working with the bodily-self of the client in overcoming the traumatic experience.

Keywords: narrative, discourse analysis, traumatic experience, bodily-self, bodily-self’s dialogue.

Зміст 1 Вступ 2 Методи дослідження 3 Процедура дослідження 4 Обговорення результатів 5 Висновки 6 Список використаних джерел

Вступ

Наразі, в час пандемічної ситуації, якісний рівень функціонування свідомості особистості є вкрай актуальним. Також зростає рівень доцільності універсальної декларації прав людини (UNESCO, 2018) та підкреслимо зокрема: «необхідності внеску дослідження у зниження гостроти глобальних проблем в галузі охорони здоров’я».

У площині психолінгвістичних досліджень категорії здоров’я маємо достатньо наукових наробок щодо відпрацювання травматичного досвіду ПТСР, емоційно негативного досвіду, травматичної пам’яті, зокрема засобами наративного методу, який уможливлює вивільнити приховані переживання щодо будь-якого з рівнів здоров’я особистості. Проте, повз належною увагою опиняється сфера психосоматики, яка набуває достатньої популярності у зарубіжних наукових дослідженнях як поєднання фізичного та психологічного здоров’я. На нашу думку, варто на цьому зупинитися детальніше, виходячи з міркувань розширити поле застосування психолінгвістичного аналізу й бути конкурентоспроможним як про це говориться у Законі України Про вищу освіту, а саме: державна політика у сфері вищої освіти ґрунтується на принципах: «сприяння сталому розвитку суспільства шляхом підготовки конкурентоспроможного людського капіталу та створення умов для освіти протягом життя» (ст.3 п.1. Закону України Про вищу освіту) та «міжнародної інтеграції та інтеграції системи вищої освіти України у Європейській простір вищої освіти, за умови збереження і розвитку досягнень та прогресивних традицій національної вищої школи» (ст.3 п.4. Закону України Про вищу освіту).

Також психолінгвістичний аналіз психосоматичних феноменів уможливлює розвиток таких компетентностей як: здатність до абстрактного мислення, аналізу та синтезу; здатність застосовувати знання у практичних ситуаціях; здатність до пошуку, оброблення та аналізу інформації з різних джерел; здатність бути критичним і самокритичним; вміння виявляти, ставити та вирішувати проблеми. У свою чергу, зазначені компетентності є загальними та необхідними для всіх рівнів освіти згідно методичних рекомендацій щодо розроблення стандартів вищої освіти (Наказ Міністерства освіти і науки України від 01.06.2017 р. № 600 (у редакції наказу Міністерства освіти і науки України від 30.04.2020 р. № 584) та проекту ЄС TUNING.

На думку Л. В. Засєкіної [7] мова є провідним засобом усвідомлення як центрального акту свідомості, тому вона розглядається як психомеханіка свідомості особистості.

Заглиблюючись у вислів Л. Вітгенштейна [3] «Кордони моєї мови означають кордони мого світу» можемо зрозуміти: ми є тим, що ми говоримо, говоримо те що мислимо, а мислення утворює нашу картину світу й уявлення про самого себе. Порушення балансу з одним із компонентів створює психологічну проблему, яка розгортаючись у часі утворює симптом чи комплекс симптомів емоційна реакція яких зберігається у травматичній пам’яті.

Критерієм здоров’я особистості (на біологічному, психологічному та соціальному рівнях) Л. Засєкіна [8] виділяє емоційне благополуччя. На її думку, одним із провідних чинників порушення здоров’я особистості як біологічної, психічної і соціальної рівноваги, що виражається у погіршенні її емоційного благополуччя, є стресово-травматичні ситуації, що зумовлюють формування травматичної пам’яті. У такому випадку, автор наголошує, що потужним засобом осмислення травматичної події і доповнення нею особистісного досвіду є наратив у вигляді автонаративу, історії, оповідання.

На думку С. Максименка й М. Орап, оскільки складовими комплексного феномену здоров’я людини є її фізичне, соціальне і психічне здоров’я, можна стверджувати, що з психолінгвістичної точки зору всі ці складові здоров’я формулюються, втілюються у слова, висловлювання, тексти, у наративи та зміст внутрішнього діалогу людини. А відтак, ігнорувати аспект впливу наших думок, оформлених у слова, на стан рівноваги, стійкості та гармонії, який є основою здоров’я, неможливо [13].

Порушення комунікації між психічним та фізіологічним (тілесне Я) спричиняє проблеми психосоматичного спектру, а як зазначали С. Максименко та М. Орап: «Незалежно від парадигми дослідження, мовлення розглядається засобом, що впливає на здоров’я через вплив на внутрішню картину життя та життєвий шлях людини» [13].

Тілесне Я (bodily‒self) ‒ є компонентом Я‒концепції (поряд із соціальним Я, духовним Я, культурним Я, фізичним Я, тощо), який відповідає за когнітивний і емоційний супровід тілесного функціонування, забезпечує його регулятивний ефект, що реалізується в процесі внутрішнього діалогу з тілесним Я, з самим собою про тіло [17].

Відновлення діалогічності з тілесним Я особистості (як розвиток психосоматичної компетентності) може відбуватися тільки за рахунок мовлення. Але передувати цьому має психолінгвістичний збір інформації про те як людина висловлюється про власне тіло, якими лексемами, як саме вибудовує речення. Тому, у площині психосоматичних феноменів нормального функціонування, як показника психічного і фізичного здоров’я особистості актуальним є використання наративної розповіді як засобу відпрацювання травматичного досвіду клієнта, що виявляється в порушенні діалогу з тілесним Я.

Опосередкований аналіз психічної реальності через мову та наратив здійснено в працях багатьох філософів, психологів та лінгвістів (Р. Барт [1], О. Василюк [2], Л. Вітгенштейн [3], З. Годунок [4], Е. Гуссерль [5], Ж. Женетт [6], Л. В. Засєкіна [7; 8; 9; 25; 26], Н. Ф. Каліна [10], Ж. Лакан [11], О. Р. Лурія [12], О. Савченко [15], Н. Тавровецька [18], Н. Хомський [16], В. Шебанова [18], T. Habermas [22], J. W. Pennebaker [24] та ін.).

Термін «наратив» (англ. та фр. narrative – розповідь, повідомлення) був запозичений з історіографії, в рамках якої історична подія, яка мала місце, виникла не в результаті закономірних історичних процесів, а в контексті розповіді про ці процеси і нерозривно пов’язано з інтерпретацією цієї події (Мороз, 2010). Спам’ятовування як механізм наративу та репрезентативна техніка був представлений Т. Моррісоном як розповідна стратегії руйнівного представлення та вербалізації травми яка неможлива для нарації. Концепт спам’ятовування відновлюється щоб захопити спогад травматичної індивідуальної пам’яті, яка непроговорена через її складну природу. З огляду на це, Л. Засєкіна розглядає спам’ятовування як когнітивну стратегію вивільнення витіснених травматичних спогадів [25].

У буденному житті відбувається підміна значень травматичного досвіду, емоційно негативного досвіду чи явищ, які клієнти називають як стресові, депресивні чи кризові. Так, у результаті психолінгвістичного експерименту проведеного групою авторів (I. Gordiienko-Mytrofanova, I. Kobzieva, Y. Bondar) [21] було визначено, що асоціативні реакції на стимул «криза» утворюють такі семеми: «недостатність грошей», «безробіття», «проблема», «вік», «депресія», «можливість».

У свою чергу Л. Засєкіна, Х. Хворост та Д. Засєкіна також розмежовують травматичний і емоційно негативний досвід наголошуючи, що травматична пам’ять не є тотожною до ПТСР [9]. Узагальнюючи результати наукових досліджень у сфері травматичної пам’яті О. Василюк [2] підсумовує наступні негативні впливи на особистість з цього приводу: розвиток ПТСР, формування деструктивної Я-концепції, депресії, фобії, зневіри у власні сили. Використавши метод автобіографічного наративу з метою вивчення особливостей травматичної пам’яті автор наголошує, що в діагностичних цілях слід використовувати психолінгвістичні показники середнього розміру речення (у травматичних текстах він зазвичай більше ніж шість–дев’ять слів) і логічної зв’язності, який також значно перевищує межі норми.

Аналіз існуючих теорій автобіографічної та травматичної пам’яті дали змогу виділити, що травматична пам’ять має специфічні характеристики, виключає жвавість, сенсорні компоненти і якість пам’яті. Теорія травматичної пам’яті має на увазі, що представлення травматичної події різниться від автобіографічної пам’яті. Травматичні події кодуються з інтенсивним емоційним пробудженням, тому, вони стають легко доступними для мимовільних відкликань і дуже важко, щоб мати доступ для керованих добровільних відкликань [26].

Зважаючи на це, ряд зарубіжних дослідників також відмежовує автобіографічний наратив від результатів спам’ятовування травматичної пам’яті (C. R. Brewin [19], R. Fivush [20], T. Habermas [22], K. Klein [23], T. E. A Waters [20], W. Zaman [20]).

Отже, травматичний наратив (окремий вид автобіографічного наративу) тлумачиться авторами як життєва історія, що відображає перебіг травматичної події (чи кількох подій) у житті людини, як важливий «живий» матеріал для психолінгвістичного дослідження травматичної пам’яті [9].

Узагальнюючи різні підходи до визначення й аналізу наративних форм передачі інформації, О. Савченко [15] виокремлює основні характеристики наративу як унікальної лінгвальної форми, яка відображає актуалізацію минулого досвіду особистості: має всі характеристики тексту, які забезпечують його функціонування як складного «семантико-значеннєвого утворення», а саме: зв’язність оповідання, цілісність, завершеність, структурність, подільність на частини та ін.; наратив як текст має три плани інформації: когнітивний (відтворює відомості, факти), рефлексивний (виражає авторську позицію, розуміння подій), регулятивний (здійснює керування процесами сприйняття тексту, розуміння його змісту) плани; має діалогічний характер, він і передає ставлення оповідача до подій, що відбуваються, і має чітку адресованість до певної групи читачів; передає позицію автора, виражену в одиничності або множинності точок зору, які аналізуються й зіставляються суб’єктом оповідання; містить афективно-оцінний компонент, який дає змогу втягнути слухача до взаємодії, висловити свої інтерпретації й оцінки подій; залежить від особливостей контексту, в якому він конструюється.

З огляду на це, вважаємо за доцільне поставити за мету: дослідити ефективність використання наративної розповіді під час відновлення діалогу з тілесним Я особистості.

Методи дослідження

Для реалізації мети дослідження використано комплексний підхід на основі дискурс-аналізу для пояснення відображення тілесного Я клієнта у мовленні; для розкриття імпліцитного змісту стенограми кейсу клієнта використовувався герменевтичний підхід; за рахунок наративного аналізу визначено глибинні структури емоційного ставлення до тілесного і їхню вербалізацію в поверхневих структурах дискурсу; елементи контекстуально-інтерпретаційного методу уможливили розкрити особистісне емоційне ставлення клієнта до власного травматичного досвіду; поведінковий психолінгвістичний підхід який дозволяє простежити когнітивні процеси порушення діалогу особистості з тілесним Я.

Процедура дослідження

На матеріалі фрагменту психотерапевтичного кейсу пропонуємо виділити специфічність відображення травматичного досвіду тілесного Я у лексемах наративної розповіді.

Клієнтка (надалі К) (34 роки) звернулася по психологічну допомогу. У запиті було вказано: «З листопада є проблема з ковтанням, спазм стравоходу, горла, рвотний рефлекс, є й причина соматична: рефлюкс (ніби-то) викликаний після операції з видалення жовчного міхура. Гастроентеролог згоден з тим, що рефлюкс є і симптоми свої дає, проте страх вдавитися і те, що я їм лише терту їжу – перебір. Це до психотерапевта. Від сьогодні призначена терапія рефлюксу, також фенобут, т.я. він мені допомагає, і потрібна допомога психолога. Я дуже хочу їсти, хочу бути як усі, хочу не боятися вдавитися, допоможіть будь ласка. Сьогодні також у матері стався інсульт і взагалі їжа не йде і, взагалі, є усвідомлення, що в житті я вчинила Надто багато помилок і, наразі, треба з ними жити. Звинувачую себе.

Як бачимо зі сказаного, у клієнтки фігурують сумніви, щодо об’єктивності рефлюксу й категоричні узагальнення на кшталт: «як усі», «взагалі», «надто».

Психолог (надалі П): Коли у Вас з’явився страх вдавитися? Можете пригадати цей момент?

К.: — Якраз учора про це думала й згадала такий момент, що 15 жовтня я сильно вдавилася у ванній: вдихнула воду коли вмивалася, думала, що помру. І десь, кінець жовтня – початок листопада вже їла все перетерте але значення ще не надавала, звернулася до лікаря наприкінці листопада, коли все дійшло до абсурду.

П.: — Тобто, перший досвід страху виник не під час вживання їжі... і в цей момент Ви не ковтали, а, ніби, «вдихнули воду». Добре, що навіть дату пригадали, мабуть цей день запам’ятався чимось іще...?

К.: — Так, день був такий собі... 14 числа колега мала віддати борг із зарплати. Велику суму коштів та віддала лишень половину. 15-го я прокинулась вранці зла на неї до неймовірності. Висловити їй я практично нічого не висловила, як почувала це всередині, та мене все це бісило страшно і ось я така зла мчала до ванної кімнати й мало не захлинулася... від злості, напевно...

— Причому, в 2016 у мене був досвід, що я вдавилася шоколадом, теж злякалася та на мене це ніяк не вплинуло.

Помітно, що діалог з клієнткою насичений датами, що вона прокоментувала своїми якостями як: «Я відповідальна, пунктуальна, зібрана, у зв’язку з цим, ‒ напружена, ймовірно..., а так у цілому: я добра, красива, спокійна, мила дівчина».

На коментар щодо слова «ймовірно»: «маєте сумніви напружені Ви чі ні?», відповіла: «Мабуть, є моменти в житті, які напружують але це не зажди, іноді я абсолютно розслаблена і щаслива. Коли з фінансами все гаразд (проте, зараз такого нема, на жаль... по-дурості ‒ кредити) розслаблення стається ‒ це коли родичі допомагають фінансово. Ну і розслаблення ‒ це коли з чоловіком, який подобається все складається але в цьому напрямку сталося розставання у вересні. З тим, з ким хотілося бути...».

П.: — Із «розслабленням» зрозуміло, а «щастя», що приносить Вам щастя?

К.: — Ну, це або покупки або покращення зовнішності ‒ це через гроші, або відносини ‒ це про чоловіків.

Перекладаючи сказане в аспекті тілесності, можемо зазначити, що важливим для клієнтки є не внутрішній стан організму й тіла (при тому, що у неї була операція й вона звернулася з проблеми харчування), а зовнішній прояв. Інша категорія щастя закладена не в ній, а в зовнішньому чиннику ‒ в чоловіках. Себто, є відносини з чоловіком ‒ я щаслива, немає ‒ я нещасна.

П.: — Виходить: розслаблення приносять фінанси і за них же «купуєте» щастя...

К.: — Не зовсім, проте, без цих двох моментів щастя ніяк не клеїться. Навіть, скоріш, без одного — без грошей. Мене душать мої ж помилки ‒ кредити. Знову маємо приклади зміщення відповідальності у висловах клієнтки.

П.: — Схоже, та колега позбавила Вас не лише грошей, а чогось більш вартісного для Вас... Помилки, що взяли кредити чи те під що вони були оформлені?

К.: — Вона віддала потім і другу частину але за два рази. Позбавила того, що я розраховувала 15 числа витратити ці гроші із задоволенням, а у підсумку, сума розділилася на три частини і три проміжки, і все задоволення загубилось.

У зазначеному фрагменті знов підкреслюємо лексеми узагальнення й зміщення відповідальності.

П.: У даний час для мене прояснюється ситуація Ваших взаємовідносин з фінансами: давати у позику, витрачати, брати в борг самій... При тому, що Ви вкрай уважні до чисел і все розумієте, очевидно, свої здобутки-втрати Ви завжди тримаєте під контролем. Ваша операція і лікування коштувало грошей... кредити, за котрі Ви себе звинувачуєте... складно стало ковтати, а зараз ще й мама з інсультом і це також додаткові витрати, котрі Ви не планували. Все йде не за Вашим планом.

К.: — Лікування мами сплатить батько і сестра, інше все вірно. І що робити?

П.: — Якщо все вірно, за винятком лікування мами (хоча саме після її інсульту Вам їжа зовсім не йде), то, для початку, спробувати визначити що саме відбувається: Ви собі у фінансах дозволяєте надто багато, що «не по карману» чи навпаки, в чомусь обмежуєте або витрачаєте не на те, що хотілося б...

К.: — Виходить ситуація така, що я витрачаю багато на дітей але це останнім часом мене напружує, особливо на сина жалію і себе обмежую в цьому моменті, також від батька сина немає аліментів і знов обмежую. І, так, є момент, що дозволяю іноді занадто багато. Але це ефект як з голоду наїстися, потім себе за це звинувачую страшно, через те що дозволила витратити зайве.

Як бачимо, з’явилися особистісно-орієнтовані лінгвістичні конструкції: «обмежую», «дозволила». Проте, у випадку з емоційною сферою, ситуація, як і раніше, приходить ззовні: «напружує». Не я напружуюсь, а щось ззовні робить це, чи спонукає мене до цього.

П.: — «З голоду наїстися», Ви помічаєте, що в темі грошей у Вас фрази, котрі відносяться до їжі? Схоже, Вам складно їсти за призначенням, т.я. Ви «насичуєтеся» в іншому місті... «Сита по горло...»... (пауза).

К.: — Є таке, так. Сама потім подумала, при чому тут їжа?!

Далі клієнтка додала, що «сита по горло... кредитами» та «взагалі ‒ я не хочу їсти, я хочу отримувати насолоду від грошей». Їй було нагадано, що відпочатку, запит був: «Я дуже хочу їсти, хочу бути як усі, хочу не боятися вдавитися», а вона змінила його з точністю до навпаки, що клієнтка прокоментувала: «Взагалі, тут 2 в 1, наче, або я себе не розумію».

Далі площина бесіди змістилася у її взаємини з сином: «Мене це останнім часом напружує, особливо на сина шкода».

П.: — «Мене це останнім часом напружує, особливо на сина шкода»... як саме це проявляється зовні? Коли Вас «напружує», що Ви робите?

К.: — Шкода грошей, псується настрій, життя меркне, печаль, депресія.

П.: — Це те, що Ви відчуваєте всередині, а що Ви робите, коли все це відчуваєте? Як проводите час, що робите або не робите в такому стані, як із сином себе поводите в той момент... ?

К.: — Із сином взаємини псуються, на жаль, але все одно все купую і витрачаю на нього, бо треба, тобто повинна.

Як можемо відмітити, клієнтка знову вдається до зміщення відповідальності («кимось» псуються взаємини, «комусь» треба, я «чомусь» повинна).

П.: — Що Ви почуваєте до сина?

К.: — Злість. Хоча я його люблю.

П.: — За що Ви на нього маєте злість?

К.: — За відсутність аліментів. Перенесення злості. Глупо. Мозком розумію, проте, емоція то є.

Клієнтка абсолютно погодилась з наступним резюме: «Зазвичай, нас в собі може багато що не влаштовувати і прагнення покращити якість свого життя ‒ цілком нормальне. Але, скоріш за все, розв’язати проблеми з харчуванням були для Вас у більшому пріоритеті, раз звернення по допомогу було саме з цього приводу... Плюс, післяопераційне харчування передбачає деякі обмеження, дотримання дієти... А Вам, вочевидь, складно впоратися з обмеженнями: фінансовими або викликаними проблемами з ковтанням. Син Вас також обмежує, тепер свій бюджет Вам необхідно ділити з ним. Але ж Ви не одна за нього відповідальні, ще й чоловік не сплачує аліментів... не справедливо. Себе шкода.». Також додала від себе: «І зараз я зрозуміла що в цілому харчування мене влаштовує, тому що маю величезний бонус ‒ гарне худе тіло. Але напружує саме страх подавитися». Себто «гарне худе тіло» виступає вигодою від симптому, що в подальшій бесіді клієнтка не заперечувала.

Подальше зʼясування ситуації з клієнткою призвело нас до аспекту обмежень та проблем із ідентичністю. Клієнтка створює для себе «безпечні обмеження». Самозаборона вийти за межі подрібненої їжі (це дає їй худе тіло) і не можна дозволити собі любити сина. Клієнтка це коментує наступним чином: «Мабуть, несвідомо мені це зручно і вигідно, проте іноді я страшно хочу з’їсти щось, хоча б булку, та мозок бажає, а горло стискається просто намертво. Це все від вигоди?? Як так відбувається?? Із сином не знаю...». Наступний коментар прийняла з розумінням: «Насправді, мозок і горло ‒ це все теж ВИ. Послухайте себе: Я хочу булку, але мозок... а потім горло... це усе єдине ціле. Це все про розуміння себе, звʼязки з собою: єдність тіла і душі... діалог між ними. У Вас кожна частина сама за себе... Вигода може бути бонусом, але причина в тому як Ви самі себе розумієте... На сьогодні ми можемо зупинитися на наступному: наявність розірваної комунікації між Вашим Я, Вашою особою і тілом... спробувати відчути, що не горло стискається, а Ви стискаєте його, коли хочете з’їсти булку... Спробуйте до завтра їсти свідомо, не думати про щось абстрактне під час їжі, а саме бути в процесі, прислухатися до себе: що відчуваєте у цей момент, що з вами відбувається... будь-яку реакцію постарайтеся запамʼятати або записати. Завтра обговоримо, що вийшло... Коли їсте, не у вікно дивитись або телевізор або думками гуляти де завгодно, а концентруйтеся на процесі їжі, як розжовуєте щось або пʼєте... що відчуваєте у цей момент, які реакції виникають, чим для вас являється їжа і так далі».

К.: — Не сказати що вчора був легкий день: проблеми у мами в лікарні... але я пробувала їсти і не відволікатися і ось що я опишу: не завжди, на жаль, я їм що хочу, іноді просто немає бажання, а я впихаю і звідси я давлюся; два ‒ якщо я їла, приміром, сушки вчора, то я їла їх і, ніби, як отримувала задоволення але автоматом спалахує страх: а раптом подавлюся і рефлекторно стискає горло або стискається. Коли їдять діти я боюся що подавляться вони. Протерту навіть їжу їсти мені комфортно коли я її хочу, а хочу їсти внутрішньо я рідко, немає спокою наче, я усередині увесь час неначе напружена або трясуся або біжу як наприклад: якщо ви біжіть на потяг ви у цей момент не зможете їсти пиріг ви подавитеся, у мене таке почуття останні 3 місяці. І я навчилася розслабляти горло, правда коли починаю їсти воно стискається, АЛЕ сам факт при розслабленні горла у мене з'являється апетит, господи я не вірю навіть в те що говорю.

Зі звіту клієнтки за результатами виконання директиви «їсти свідомо» ми виділили наступне: відсутність задоволення від їжі; страх; поспіх. З позитивного і важливого успіху можна виділити, що клієнтка навчилася свідомо розслабляти горло і, як наслідок, з’явився апетит.

К.: — І звідки цей поспіх усередині мене? Я часто це відчуваю що я біжу до фінішу неначе.

П.: — Поставте собі питання не звідки, а навіщо? Навіщо поспішаєте? Навіщо Вам це треба?

К.: — Я хочу добігти до фінішу, ідеалу. У роботі, в житті, ось мол добіжу і вдихну.

П.: — А зараз, виходить, Ви «не дихаєте»?

К.: — Не дихаю, не живу. Біжу повільніше коли відчуваю, що не можу більше, потім знову прискорююся і біжу. Взагалі не відчуваю життя. Нескінченний біг.

П.: — А як би ви хотіли її відчути? Що по Вашому означає «відчувати життя»?

К.: — Спокійно йти, споглядати, дивитися на всі боки, відчувати запахи, посміхатися, дихати, любити.

П.: — А що для цього потрібно? Щоб це все стало для Вас реальністю?

К.: — Зупинитись. Але сама я не зможу: мені б спіткнутись де-небудь і впасти поболючіше, щоб встати і бігти більше не могла і не хотіла.

П.: — Не можете, але чому?

К.: — Відчуття, що мене щось примушує бігти, ноги самі біжать, сил немає, хочу зупиниться, а вони біжать ще швидше.

П.: — Ви помітили, що тут не профігурувало грошове питання і що щастя Вам приносять салони і догляд за собою, як це було спочатку консультації... Ви назвали такі речі, які Вам повністю підвладні!

К.: — Знаю. І знаю що для мене це важливо і всередині усе це є, і я знаю що це мега класно, і так було, але я біжу...

П.: — Біжите, від чого? Що станеться, якщо Ви, все-таки, самостійно зупинитеся? Не спіткнетеся випадково, а саме самі зупинитеся, що станеться?

К.: — Я не зможу сама. Швидше, куди? Від чого? — Від себе?

П.: — Я не запитую Вас чи зможете... я запитую що станеться, якщо все-таки допустити таку можливість, що Ви зупинитеся? Що трапиться від цього? Ви зупинилися і? І що? (пауза). Добре, куди Ви біжите?

К.: — Буде бажання знову бігти, я не можу встояти, всидіти на місці. До якогось хорошого майбутнього до неіснуючої мрії.

П.: — Але у Вас є цілком реальні мрії: спокійно йти, споглядати, дивитися на всі боки, відчувати запахи, посміхатися, дихати, любити... Їх навіть можна не мріями, а цілями позначити, оскільки все здійсненно! І вони не десь там, вони тут і зараз.

К.: — Я знаю і мозком розумію, і, навіть, прибувала в цьому стані, але знову біжу, біжу, не можу зупиниться, задихаюся, біжу від неідеальної себе.

Як підсумок ми зʼясували:

1. Якщо їсти повільно і усвідомлено, то з’являється апетит і вдається свідомо розслабляти горло, зʼявляється почуття насичення.

2. У клієнтки є бажання відчувати життя, яке вона визначила як: спокійно йти, споглядати, дивитися на всі боки, відчувати запахи, посміхатися, дихати, любити...

3. При цьому вона біжить від неідеальної себе до неіснуючої мрії. На питання «Чи не помічаєте Ви наскільки реальні і життєві перші 2 пункти (і 1й Ви вже реалізували) і наскільки нереалістичний 3й?», вона відмітила «Усе вірно. А третій і не потрібний».

Надалі було сформовано разом з клієнткою програму дій на невеликий проміжок часу за результатами якого вона мала звітувати наступної зустрічі.

Обговорення результатів

У нашому дослідженні робота проходила в 2 етапи: 1. проговорення травматичного досвіду клієнтом; 2. створення стенограми.

Передування вербальної форми наративної розповіді обумовлене тим, що це були перші дві зустрічі з клієнтом, які носили мету налагодження контакту. Питання, що ставилися по ходу розповіді мали за мету спонукати клієнтку до пригадування травматичного досвіду прихованого в тілесних відчуттях (тілесного Я). Наступним нашим кроком було створення стенограми розповіді з діагностичною метою, а саме: виділити специфічні лексеми наративу про тілесне.

Таким чином нами було виділено наступне: для наративної розповіді про тілесне властивими є категоричні узагальнення («усі», «взагалі», «надто», «абсолютно»), зняття особистої відповідальності за події що відбуваються за рахунок екстерналізації тілесного локусу контролю що виражається у наступних дієслівних лексемах: «напружують», «стається», «складається», «загубилося», «псуються», «щось примушує». Прояви тілесного відображені в наративі наступними дієсловами: «вдихну», «не дихаю», «не живу», «спокійно йти», «споглядати», «дивитися», «відчувати», «посміхатися», «дихати», «зупинитись», «любити». Момент переходу наративної розповіді у площину планування та очікувань бажаних результатів від терапевтичної сесії зміщує полюс тілесної локалізації контролю в особистісно-орієнтовані висловлювання дієслівних лексем таких як: «обмежую», «дозволила». Їх порівняно небагато з початковим етапом наративної розповіді, адже це є вислови не характерні для вжитку клієнтом і набутими в процесі роботи з психологом. Також на цьому етапі зустрічаємо лексеми необхідності: «треба», «повинна».

Результати опрацювання стенограми вербального наративу дозволяють виважено здійснювати терапевтичний вплив на клієнта оперуючи сами тими лексичними конструкціями що були ним уживані. Наш досвід показує, що якщо у прямому сенсі говорити мовою клієнта це підвищує ефективність терапевтичної роботи. У подальшому наратив можна скласти письмово, проте першому етапові роботи доцільним є вербалізація, а лише потім стенограма розповіді з діагностичною метою.

Схожі висновки були отримані й Дж. В. Пеннебакером [24], щодо ефективності письмово складеного наративу. Посилаючись на результати дослідження І. Мюррея, Дж. В. Пеннебакер говорить про більш значущу ефективність змін при написанні наративу порівняно до проговорення з психотерапевтом. Автор задається питанням чому прописування чи проговорення емоційного досвіду впливає на здоров’я та які механізми покладені в основу видозмін [24]. Дослідження з цього приводу наводять його на ряд відповідей, які він узагальнив трьома основними положеннями: 1. можливість прописувати емоційний досвід дозволяє дійти більш здорового усвідомлення та змінити власну поведінку; 2. уможливлює самовираження; 3. конвертація емоцій та образів у слова змінює спосіб думок особистості про травму.

Дж. В. Пеннебакер [24] згадує власні дослідження та ряду авторів про те які саме мовні детермінанти є необхідними для покращення фізичного та духовного здоров’я. Тож, як зазначає автор, у сумісному дослідженні разом з І. Кранц є вказівка на те, що травма має свій вираз у танці та тілесних рухах, що порівнюється з прописуванням емоційного досвіду. Також, одним із завдань дослідження було зобразити травматичний досвід тілесними рухами, а потім прописати це. Студенти задіяні в експерименті ділилися досвідом, що їх стан самопочуття значно покращився, коли тілесне самовираження потім вербалізувалося письмово [24].

Тобто, прописування наративу є дієвішим засобом терапевтичної роботи з травматичним досвідом клієнта і доречним є використання поетапності: відтворення наративу в танці чи вербально, а лише потім описати цей досвід.

У свою чергу, на думку Т. Хабермас [22] функціональні наративні форми чутливі до емоцій та допомагають зрозуміти емоції. Також автор вказує на існування різних форм наративу в залежності від системи репрезентації: вербальної чи образної. Наратив комунікує за рахунок мовлення чи зображень або комбінації цих двох засобів. Фільми, меді та тексти також мають наратив. Також наратив може базуватися на реальній історії або вигаданій, може бути автобіографічним чи наративом свідка, письмовим чи усним, наративами виступають щоденникові записи, листування, тощо. Тому як варіант наративу уповні виступає стенограма вербального матеріалу клієнту, що в свою чергу є джерелом діагностичного матеріалу про особистість і тілесне Я зокрема.

Щодо поєднання супроводу здорового стану особистості (що ми розглядаємо на рівні психосоматичних феноменів нормального функціонування) засобами роботи з наративом, то варто звернути увагу на думки Л. Засєкіної з цього приводу. Так, результати теоретичного й експериментального дослідження проблеми здоров’я особистості відповідно до сформованого наративного досвіду дали змогу Л. Засєкіній [8] дійти наступних висновків: наративний досвід можна тлумачити як процес і результат осмислення подій свого життя; в разі стресовотравматичної події таке осмислення потрібне для її розуміння, певної інтелектуалізації і збагачення досвіду і знань особистості. Подібна інтелектуалізація приводить до розуміння не лише суті події, а й нового осмислення людиною своєї суті та власної життєвої ролі; діагностичний інструментарій психолінгвістики відкриває широкі можливості для вивчення текстових параметрів наративу, які вказують на сформованість/несформованість наративного досвіду – осмислення і розуміння життєвих подій, стресово-травматичних зокрема; наративне оформлення стресово-травматичної події дає змогу зменшити її афективне переживання, тим самим поглиблюючи емоційне благополуччя особистості.

Висновки

Як було виявлено в нашому дослідженні, наратив у якості діалогу з тілесним Я дозволяє у більш короткі терміни вийти на проблематику клієнта. Також, дозволяє через емоції вийти на когнітивний рівень прийняття себе, адже для більшості психосоматичних клієнтів ідея від’єднання себе від симптому є провідною. Тому, саме використання наративу є ефективним джерелом налагодження діалогу з власним тілом та його симптомом, можливість сказати щось власному тілу, звернутися до нього, прийняти його.

У свою чергу, стенограма наративної розповіді клієнта виступає ефективним джерелом збору діагностичної інформації травматичного досвіду що закладено на рівні тілесного Я. Стенограма наративу дозволяє виділити віддієслівні формулювання клієнта, що набувають високої частоти вжитку й демонструють рівень усвідомлення клієнтом власної відповідальності за події що з ним відбуваються. У наведеному фрагменті клієнтка не сприймала власну особистість й тіло як єдину систему. Вживання висловів на кшталт «мій мозок бажає одного, а горло не дає, а я бажаю третього...» демонструє фрагментарність самосприйняття клієнта. Саме, зроблений акцент на лінгвістичних конструкціях вживаних клієнтом дозволили вийти на рівень тілесності.

Динаміка наративного діалогу з тілесним Я показала, що початок розмови будується з використанням категоричних узагальнень та зняття особистої відповідальності за події що відбуваються. Все це супроводжується екстернальним тілесним локусом контролю. Завершення терапевтичної сесії у момент планування та очікувань бажаних результатів супроводжується вже інтернальним тілесним локусом контролю, що виявляється у висловлюваннях особистісно-орієнтованого спрямування. Інтернальний тілесний локус контролю є бажаним для психосоматичних феноменів нормального функціонування, підтримки здорового стану організму і психіки та є підтвердженням возз’єднання себе та симптому на когнітивному рівні. Таким чином, методологічна база, практичний досвід роботи й результати даного дослідження доводять ефективність застосування наративного підходу в роботі з тілесним Я клієнта при подоланні травматичного досвіду.

У подальших наших дослідженнях плануємо розробити алгоритмізовану модель ведення діалогу з тілесним Я особистості для складання наративу клієнтом письмово.

Список використаних джерел

1. Барт, Р. Введение в структурный анализ повествовательных текстов. Зарубежная эстетика и теория литературы ХIХ-ХХ вв.: Трактаты, статьи, эссе. Москва: МГУ, 1987. С.387-422.
2. Василюк, О. Автобіографічний наратив як діагностичний інструментарій під час дослідження травматичної пам’яті. East European Journal of Psycholinguistics, 2014. 1(2), С.94-102.
3. Витгенштейн, Л. Логико-философский трактат. Москва: АСТ, 2018. 160с.
4. Годунок, З. Дискурс тілесності в текстах Fan Fiction. Psycholinguistics. Психолінгвістика. Психолингвистика. 2018. Вип.24(2). C.11-28.
5. Гуссерль, Э. Феноменология. Логос. 1991. №1. С.12-21.
6. Женетт, Ж. Повествовательный дискурс. Фигуры: [в 2-х томах]. Москва: Изд-во Сабашниковых. 1998. Т.2. С.60–280.
7. Засєкіна, Л. В. Мова як когнітивно-дискурсивна психомеханіка свідомості. Психологічні перспективи. 2014. Випуск 23. С.112-126.
8. Засєкіна, Л. В. Наративний досвід vis-à-vis здоров’ю особистості. Психологічні перспективи. 2012. №19. С.101-110.
9. Засєкіна, Л., Хворост, Х., Засєкіна, Д. Травматичний наратив у координатах психолінгвістичного дослідження. Psycholinguistics. 2018. 23(1). С.47-59.
10. Калина, Н. Ф. Лингвистическая психотерапия. Киев: Ваклер, 1999. 282с.
11. Лакан, Ж. Функция и поле речи и языка в психоанализе. Доклад на Римском Конгрессе, читанный в Институте психологии Римского Университета 26 и 27 сентября 1953 года. Москва: Гнозис, 1995. 192с.
12. Лурия, А. Р. Язык и сознание / Под ред. Е. Д. Хомской. Москва: Изд-во Моск. ун-та, 1979. 320с.
13. Максименко, С., Орап, М. Психолінгвістичні предиктори здоров’я. Psycholinguistics. Психолінгвістика. Психолингвистика. 2018. Вип.24(1). C.252-268.
14. Мороз, Р. А. Наративи в психологічній теорії і практиці. Проблеми сучасної психології: Збірник наукових праць Кам’янець Подільського національного університету імені Івана Огієнка, Інституту психології ім.Г. С. Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка, Л. А. Онуфрієвої. Вип. 8. Кам’янець–Подільський: Аксіома, 2010. С.719–727.
15. Савченко, O. Наративний аналіз як засіб дослідження досвіду на особистісному рівні. East European Journal of Psycholinguistics. 2014. 1(2). С.94-102.
16. Хомский, Н. Язык и мышление. Москва: МГУ, 1972. 123с.
17. Хомуленко, Т. Б. Психотехнології саморегуляції тілесного. Харків: «Діса плюс», 2017. 44с.
18. Шебанова, В., Тавровецька, Н. Застосування інструментарію візуально-наративного підходу у психологічній допомозі особистості. Psycholinguistics. Психолінгвістика. Психолингвистика. 2018. Вип.24(1). C.381–402.
19. Brewin, C. R. Autobiographical memory for trauma: Update on four controversies. Memory. 2007. 15(3), P.227–248.
20. Fivush, R., Habermas, T., Waters, T. E. A., Zaman, W. The making of autobiographical memory: intersections of culture, narratives and identity. International Journal of Psychology. 2011. 46(5). P.321–345.
21. Gordiienko-Mytrofanova, I., Kobzieva, I., Bondar, Y. Crisis as a relevant lexeme in the linguistic consciousness of Ukrainian people. East European Journal of Psycholinguistics. 2017. 4(1). P.54-62.
22. Habermas, T. Emotion and narrative: Perspectives in autobiographical storytelling. Cambridge, UK: Cambridge University Press. 2019.
23. Klein, K. Narrative Construction, Cognitive Processing, and Health / K. Klein. Narrative Theory and the Cognitive Science. 2003. P.57-83.
24. Pennebaker, J. W. Forming a Story: The Health Benefits of Narrative / J. W. Pennebaker, J. D. Seagal. Journal of Clinical Psychology. 1999. Vol. 55. P. 1243-1254.
25. Zasiekina, L. Trauma, rememory and language in Holodomor survivors’ narratives. Psycholinguistics. 2020. 27(1), P.80-94.
26. Zasiekina, L., Kennison, S., Zasiekin, S., Khvorost, K. Psycholinguistic markers of autobiographical and traumatic memory. East European Journal of Psycholinguistics. 2019. 6(2). P.119-133.

---

---