Матеріал з PSYH.KIEV.UA -- Вісник психології і соціальної педагогіки

Ткачук Д.В., аспірант кафедри міжнародної інформації та країнознавства Хмельницького національного університету

Актуальність проблеми

У нормативно-правових документах, що визначають напрями розвитку прикордонного відомства України (Стратегії розвитку Державної прикордонної служби, Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України та ін.) вказується на необхідність підвищення рівня боєздатності органів (підрозділів) Держприкордонслужби та їх готовності до виконання завдань із захисту державного кордону (далі – ДК). Це обумовлено виникненням нових видів загроз, зокрема військової агресії Російської Федерації проти України, тимчасової окупації нею території Автономної Республіки Крим, розпалювання збройного конфлікту в східних регіонах України [1]. Така ситуація обумовлює необхідність визначення серед пріоритетних завдань посилення професійної компоненти, а також ефективну професійну підготовку персоналу. У першу чергу йдеться про підготовку інспекторів прикордонної служби, виконання ними завдань щодо ідентифікації осіб і транспортних засобів під час перетину державного кордону.

Аналіз проблеми дослідження

Результати аналізу наукових праць, предметом яких є різноманітні аспекти ідентифікації загалом та ідентифікації правопорушників (Р. Мертон, П. Бурдьє, Р. Дженкінс, В. Колдін, С. Степанов, А. Чеботар, В. Ядов та ін.), а також програм підготовки інспекторів прикордонної служби в навчальних центрах Державної прикордонної служби України (ДПСУ), дозволяють визначити особливості змісту спеціальних умінь здійснювати ідентифікацію у пунктах пропуску через державний кордон. Йдеться про уміння, необхідні для ідентифікації осіб, документів і транспортних засобів обумовлені специфікою діяльності з паспортного контролю, характером завдань, які повинен виконувати інспектор прикордонної служби у пунктах пропуску щодо організації та здійснення прикордонного контролю.

Необхідно зазначити, що переважна більшість людей, які прямують через кордони держави, здійснюють свої поїздки на цілком законних підставах. Однак географічне положення України часто використовують злочинці для незаконної міграції, транспортування мігрантів та торгівлі людьми. Такі особи з метою перетинання державного кордону приховують свої справжні прізвища та належність до громадянства, маскують зовнішність, виготовляють підроблені документи та використовують чужі. Як свідчать статистичні дані щодо перетину кордону, на сьогодні майже кожен четвертий затриманий порушник законодавства про державний кордон, використовує підроблені або чужі паспортні документи [2, с. 3]. Цей вид порушень найбільш складний для виявлення, оскільки порушники спеціально підбирають схожу за зовнішністю фотокартку в паспорті, змінюють свою зовнішність. У деяких випадках остаточне рішення про належність прикордонного документа особі можна прийняти тільки після детального вивчення. З огляду на це встановлення належності паспортного документа особи – одне з найбільш складних завдань при здійсненні прикордонного контролю.

У переважній більшості випадків ідентифікація особи під час перевірки документів осіб, що перетинають державний кордон, здійснюється за зовнішністю. Ідентифікаційними об’єктами зовнішності людини є фотографія обличчя людини в документі, опис зовнішності людини в документі, орієнтуванні тощо. Головним компонентом часткового процесу встановлення належності документа пред’явникові є фотопортретна ідентифікація, тобто визначення відповідності обличчя пред’явника його зображенню на фотокартці в документі. Від уміння інспектора прикордонної служби у пунктах пропуску через державний кордон виявити невідповідність між обличчям пред’явника і його зображенням на фотокартці в паспорті, залежить кількість виявлених осіб, які намагалися перетнути державний кордон з документами, що їм не належать.

При перевірці документів фотопортретна ідентифікація становить певну складність, яка обумовлюється певними чинниками:

• обмеженість часу перевірки документів (як правило, на ідентифікацію відводиться 10-20 сек.);

• вікові зміни зовнішності пред’явника порівняно із зображенням на фотокартці;

• зміна зачіски, використання засобів косметики;

• низька якість фотографії та ін.

Однак, незважаючи на ці чинники, фотопортретну ідентифікацію інспектор прикордонної служби може провести досить швидко й точно, якщо буде теоретично та практично підготовлений, матиме відповідний рівень фахової підготовки та ідентифікаційних умінь. Для цього він повинен володіти певними знаннями. Йдеться про такі знання:

• різні технології виготовлення паспортних документів в країнах світу, їх склад, способи друку, фарби;
• основні різновиди поліграфічного захисту, захисні властивості післядрукар- ських процесів, що застосовуються при виготовленні паспортних документів;
• традиційні та сучасні способи персоналізації паспортних документів;
• основні способи фальсифікації документів, їх ознаки та методика виявлення;
• способи персоніфікації паспортних документів;
• особливості виготовлення та зчитування електронних документів та плас- тикових карток;
• основні способи фальсифікації документів, їх ознаки та методика виявлення;
• захисні елементи віз, їх компонування, види та категорії віз та ін.

Ідентифікація документів необхідна для виявлення захисних елементів паспортних документів, розпізнання способів внесення ідентифікатора у паспортний документ, виявлення різних способів фальсифікації у паспортних документах за допомогою технічних засобів паспортного контролю.

Список використаних джерел

1. Веретільник В. В. Обґрунтування педагогічних умов розвитку військово- спеціальної компетентності офіцерів-прикордонників у процесі магістерської підготовки. Международный научный журнал «ScienceRise» / гол. ред. В. В. Олійник. Харків: Видавництво НПП ПП «Технологічний Центр», 2017. № 2 (10). С. 46-50.
2. Матусяк Е. В., Мальцев А. Ю., Войцеховський О. Л. Ідентифікація особи за національними ознаками під час здійснення прикордонного контролю: навчальний посібник. Хмельницький: Видавництво Національної академії Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького, 2012. 176 с.

---

---